Курсовая работа: Вплив митно-тарифного регулювання на розвиток міжнародної торгівлі

Название: Вплив митно-тарифного регулювання на розвиток міжнародної торгівлі
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: курсовая работа

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ

КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ: “ВПЛИВ МИТНО – ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НА РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ”

Виконала студентка: IV курсу

Бутмерчук Лілія

Перевірив викладач:

к.е.н. Оношенко

Галина Анатоліївна

КИЇВ – 2010р.


Зміст

Вступ

Розділ 1.Теоретичні засади митно-тарифного регулювання

1.1 Поняття та сутність митно-тарифного регулювання

1.2 Митний кодекс – основний інструмент регулювання митної політики країни

1.3 Мито як інструмент регулювання експортно-імпортних операцій

Розділ 2. Митно-тарифна політика України на сучасному етапі

2.1 Рівень митно-тарифного захисту країни

2.2 Оцінка ефективності митно-тарифного регулювання

2.3 Основні напрямки покращення митно-тарифного регулювання

Висновки та рекомендації

Список використаних джерел


Вступ

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: “Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах”.[1]Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередуючі рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% росту світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.

Під терміном “зовнішня торгівля” розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.

Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави.

Зовнішня торгівля є одним із головних стабілізуючих факторів національної економіки. Протягом останніх років, внаслідок зростання експорту, його питома вага у ВВП збільшилася від 17,9 % до понад 40 %, що забезпечило зростання кількості робочих місць і значною мірою сприяло виведенню економіки України з кризи. Не останню роль в цьому зіграла виважена політика митно-тарифного регулювання.

Таким чином, основна мета даної курсової роботи полягає у вивченні особливостей функціонування митно-тарифної політики України.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань :

вивчити особливості організаційно-правових аспектів діяльності митних інститутів в Україні;

дослідити митно-тарифну політику України на сучасному етапі економічного розвитку;

розглянути проблеми митного регулювання і напрямки удосконалення митно-тарифної політики України

Предметом курсової роботи є система економічних відносин щодо формування митно-тарифної політики України.

В якості об’єкта курсового дослідження виступає митно-тарифна система України.

В якості інформативної бази курсової роботи виступили законодавчо-нормативні акти з теми дослідження, праці українських і закордонних фахівців в галузі теорії міжнародної торгівлі; матеріали спеціалізованої періодичної преси.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, об’єкт та інформативна база роботи. Основна частина присвячена вивченню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати курсової роботи.


Розділ 1. Теоретичні засади митно-тарифного регулювання

1.1 Поняття та сутність митно-тарифного регулювання

Одним із найбільш поширених регуляторів ЗЕД є митний тариф. Практично всі країни світу за його допомогою вирішують найрізноманітніші завдання: від захисту вітчизняного виробника до поповнення державного бюджету за рахунок коштів, вилучених на кордоні.

Після прийняття Декларації про державний суверенітет Україна самостійно визначає митну політику, створює власну митну систему та здійснює митне регулювання на своїй території.

Регулювання митною справою здійснюють найвищі органи влади та управління України. Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи є Державний митний комітет України, який приймає нормативні акти, що регулюють дану сферу діяльності.

Митне регулювання здійснюється відповідно до Митного кодексу, законів України та міжнародних договорів. Україна може вступати в митні союзи з іншими державами.

У міжнародній практиці митне регулювання здійснюється на таких чотирьох рівнях:

1. Зона вільної торгівлі. У межах цієї зони країни-учасниці скасовують між собою торгові бар’єри, зберігаючи їх при цьому відносно третіх країн. Прикладом зони вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), яку засновано в 1960 р.

2. Митний союз. У межах митного союзу країни-учасниці не тільки скасовують всі обмеження в торгівлі між собою, але й засновують єдину систему зовнішніх торговельних обмежень, що усуває тим самим необхідність існування митної служби на внутрішніх кордонах. Відносно торгівлі прикладом митного союзу є Європейська спільнота.

3. Спільний ринок, у рамках якого учасники крім свободи торгівлі користуються свободою переміщення всіх факторів виробництва (міграція робочої сили і капіталу).

4. Повний економічний союз, в якому країни учасниці уніфікують свою економічну політику стосовно торгівлі, міграції робочої сили і переливу капіталу.

Територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні , над якими Україна має виняткову юрисдикцію щодо митної справи, становить єдину митну територію. Митний кордон України співпадає з державним кордоном, за винятком меж спеціальних митних зон, які є складовою митного кордону України. Митний кордон України становить 7190 кілометрів. На території України діє 65 митниць, 260 митних постів, 8 територіальних управлінь. Кордон з Росією складає 2063 км., з Молдовою -П91 км., з Білорусією - 975 км, з Румунією - 625,4 км, з Польщею - 543 км, з Угорщиною - 135,1 км, з Словаччиною - 98,5.

Товари та інші предмети перемішуються через митний кордон України під митним контролем, який здійснюється з метою забезпечення дотримання державними органами, підприємствами та їх службовими особами законодавчого порядку.

Контроль здійснюється під час:

• ввезення на митну територію України товарів з метою їх вільного використання з моменту ввезення і до пропуску через митний кордон;

• вивезення за межі території України товарів з метою вільного використання - з моменту ввезення товарів у зону митного контролю і подання необхідних для митного контролю документів на дані товари і до вивезення їх за межі митної території;

• тимчасового ввезення товарів на митну територію України - з моменту ввезення і до вивезення за межі митної території;

• тимчасового вивезення товарів за межі митної території України - з моменту пред’явлення митниці товарів та інших предметів і необхідних для митного контролю документів на такі товари та інші предмети і до пропуску через митний кордон України під час зворотного ввезення через територію України;

• транзиту через територію України - ввезення в Україну і до вивезення з України.

Митний контроль здійснюється митними службами, які виконують такі функції:

• фіскальну (справляють мито, митні збори, акциз, податок на добавлену вартість при імпорті товарів);

• правову (проводять самостійно слідство у справах контрабанди);

• економічну (є органом економічної політики держави);

• статистичну (облік і контроль за товарами, капіталами, послугами, що перетинають кордон);

• виконують функцію валютного регулювання (контроль за поверненням валютної виручки).

У пунктах пропуску через державний кордон України митниці за погодженням з прикордонними військами встановлюють зони митного контролю. Зоною митного контролю вважається частина пункту пропускання на митному кордоні України або в інших місцях території, у межах якої митниця здійснює митний контроль. Порядок доступу та перебування у таких зонах (за винятком посадових осіб, які безпосередньо забезпечують процес митного контролю, і громадян, які проходять митний контроль або уповноважені пред‘явити такому контролю товари та інші предмети), а також порядок переміщення товарів за межі зони митного контролю називають режимом зони митного контролю. Зони митного контролю створюються з метою уникнення намагань з боку юридичних та фізичних осіб перемістити через митний кордон товари та інші предмети з порушенням законодавства України.

Межі зони митного контролю встановлюються відповідними положеннями для кожного пункту пропускання у місцях митного контролю пасажирів, транспортних засобів, вантажів, а саме:

• в автомобільних пунктах пропускання - на смугах легкового та вантажного автотранспорту, у залах митного огляду та інших приміщеннях митних органів;

• у залізничних пунктах пропускання:

а) пасажирських - у залах митного огляду, на перонах та в пасажирських поїздах зарубіжного прямування;

б) вантажних - на оглядових майданчиках, контейнерних терміналах та в інших місцях, які відведено на території залізничних станцій для оформлення вантажів;

• у авіаційних пунктах пропускання - у залах митного огляду, на стоянках і у літаках з початком митного оформлення до відправлення , та в інших місцях, передбачених в аеропортах для оформлення вантажів і багажу;

• у морських і річкових пунктах пропускання - у залах митного огляду, на суднах під час їх контролю, на контейнерних терміналах та в інших місцях, які визначено у портах для оформлення вантажів та пасажирів.

У пунктах на митному кордоні, які є кордонами спеціальних митних зон, митниця самостійно визначає території зон митного контролю. За умов здійснення контролю на об‘єктах можуть встановлюватися тимчасові зони митного контролю. Такі зони встановлюються на строк, необхідний для проведення митного контролю в повному обсязі. При організації спільного митного контролю з митними органами сусідніх країн зони митного контролю можуть бути розташовані у пунктах пропускання на території суміжних держав відповідно до укладених угод.

1.2 Митний кодекс – основний інструмент регулювання митної політики країни

Інтеграція української економіки в європейську і світову, наміри України приєднатися до Угоди СОТ потребувала трансформації вітчизняного законодавства у напрямку імплементації окремих норм і положень до світових. З 1 січня 2004 року набув чинності новий Митний кодекс України. Нова редакція Митного кодексу повністю узгоджується із нормами міжнародного права, закріплює в національному законодавстві основні положення низки міжнародних конвенцій та угод з питань митної справи, у тому числі й тих, до яких Україна на даний час лише має намір приєднатись. Правові норми Кодексу регулюють процедурні питання експортно-імпортних операцій; здійснення спільного з митними службами суміжних держав митного контролю товарів, які переміщаються через митний кордон, незалежно від країни – власника товарів, вантажів і транспортних засобів; законодавчо закріплюють види митних режимів; визначають особливості здійснення митних процедур при переміщенні товарів через митний кордон України морським, річковим, авіаційним, залізничним та автомобільним транспортом; деталізують процесуальні норми провадження у справах про порушення митних правил тощо. До того ж кодекс розширює правову базу для функціонування системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні [6].

В новому Кодексу подаються принципово важливі з позиції нашої державності норми, такі як: митна територія, митний кордон, спеціальні митні зони, широко окреслюються органи державного регулювання митною справою, їх права та обов’язки.

Сформована за роки незалежності система митних органів в цілому відповідає завданням, що ставляться перед митною службою України, водночас для підвищення ефективності роботи галузі виникла необхідність реструктуризації окремих ланок митної системи. Організація регіональних митниць, митниць, митниць централізованого підпорядкування та митниць, підпорядкованих регіональним структурам, дозволить суттєво скоротити адміністративно-управлінський апарат та підвищити ефективність службової діяльності. Новий Митний Кодекс містить норми, які закріплюють створену на сьогодні структуру митних органів України, чітко визначає статус та повноваження всіх елементів цієї структури: від Державної митної служби до митниць та спеціалізованих організацій. Даний акт конкретизує права та обов’язки регіональних митниць, митниць, митних лабораторій, навчальних закладів митних органів, чітко визначено принципи взаємовідносин митних органів України та їх посадових осіб з іншими органами, підприємствами та громадянами.

У Митному Кодексу розроблено принципові положення щодо міжнародних зв’язків Державної митної служби України з міжнародними організаціями, а також митними службами іноземних держав. Спираючись на світовий досвід, опрацьовано процедуру здійснення спільного з митними службами суміжних держав митного контролю вантажів і товарів на кордоні України. Новим, принципово важливим фактором для забезпечення міжнародних правил торгівлі є встановлення в Кодексу норми щодо застосування рівнозначних митних процедур незалежно від країни – власника товарів, вантажів і транспортних засобів, а також від того, в яку країну направляються або з якої країни прибувають згадані товари і транспортні засоби, за винятком випадків, передбачених міжнародними актами щодо застосування санкцій до окремих країн.

Митний Кодекс встановлює новий, більш гнучкий принцип побудови митного тарифу України, який відповідає вимогам, які пред’являються до митних тарифів країн – членів Світової організації торгівлі (СОТ). Одне з першочергових завдань Кодексу – висвітлення і конкретизація всіх аспектів митного контролю, митного оформлення товарів і вантажів як підприємств, організацій, установ усіх форм власності, так і громадян. Ряд статей спрямовано на максимальне спрощення і лібералізацію процедур митного контролю шляхом впровадження нових і законодавчо закріплених чинних на сьогодні форм та засобів такого контролю, їх юридичного обґрунтування. Мова йде, зокрема, про законодавче визначення запровадженого в країнах ЄС спеціального режиму огляду речей пасажирів та їх звільнення від обов’язкового декларування, організацію в прикордонних митницях і аеропортах так званих “зелених коридорів”. Взагалі, питання декларування товарів, транспортних засобів, особистого багажу громадян є сьогодні одним з найбільш вразливих як для фізичних, так і для юридичних осіб. У Кодексу вперше законодавчо визначено такі важливі фактори здійснення процедури декларування, як термін подання митної декларації та момент її прийняття, що має важливе юридичне значення в організації митного контролю та оформлення. З метою спрощення митних процедур впроваджується також подання попередньої декларації або оформлення товарів на підставі періодичної митної декларації.

Вперше в митному законодавстві ґрунтовно розглядаються особливості здійснення митних операцій при переміщенні громадянами і вантажів різними видами транспорту. В окремому розділі визначаються порядок та умови пропуску через митний кордон України морських і річкових суден, авіаційних апаратів, залізничних та автомобільних транспортних засобів, а також митних процедур на трубопровідному транспорті, лініях електропередачі, міжнародному поштовому каналі.

Ряд нових розділів, глав і статей спрямований на впорядкування нарахування і справляння мита, інших митних платежів, їх відстрочення та розстрочення, надання гарантій щодо сплати митних платежів уповноваженими банками та іншими кредитно-фінансовими установами. Систематизовано перелік митних платежів, що справляються митницею, опрацьовано такі вкрай важливі для митної справи проблемні положення, як критерії визначення країни походження товарів, митні пільги та преференції тощо. Так, принципово новий підхід пропонується при встановленні преференцій щодо товарів, які імпортуються в Україну. Передбачається, що національна система преференцій встановлюватиме пільговий режим для товарів з держав, віднесених ООН до найменш розвинутих країн світу, а також для товарів з держав, що розвиваються і в яких ВНП на душу населення не перевищує цього показника в Україні. Прогресивними аспектами Кодексу є визначення правового статусу митного брокера та митного перевізника. Пропозиції щодо законодавчого закріплення цих інститутів вже давно надходили від фахівців митної справи та суб’єктів господарської діяльності, які працюють у зовнішньоекономічній сфері. Адже брокери забезпечують оперативне оформлення експортно-імпортних вантажів, а чітка робота митних перевізників має звести до мінімуму зловживання та забезпечити дотримання встановленого порядку при переміщенні товарів в режимі митного транзиту.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що новий Митний кодекс України, є сучасним, актуальним нормативно-правовим актом, який повністю відповідає Конституції України та загальновизнаним нормам міжнародного права. Уведення його в дію не тільки забезпечить подальше удосконалення правового регулювання митної справи в Україні, а й значно розширить перспективи вступу України до СОТ, виходу України на світовий ринок, створює додаткові умови для зміцнення торговельних та економічних зв’язків із зарубіжними країнами, а також для участі нашої держави в міжнародному спiвробiтництвi з митних питань.

1.3 Мито як інструмент регулювання експортно-імпортних операцій

Мито – це непрямий податок, який справляється з товарів (інших предметів), що переміщуються через митну територію (ввозяться, вивозяться або слідують транзитом), включається до ціни товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача [1].

Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон. За способом нарахування застосовується такі види мита:

• адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

• специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, що обкладаються митом;

• комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення. Відносно товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосовують три види ставок мита:

• преференційні;

• пільгові;

• повні.

Преференційні - це особливі пільгові ставки, які включають звільнення від сплати мита і застосовуються до товарів, які походять з держав, що разом з Україною входять до митних союзів або створюють з нею спеціальні митні зони, а також при встановленні якогось спеціального преференційного рішення відповідно до міжнародних договорів за участю України, їх застосовують в основному до товарів країн, що розвиваються (за винятком товарів, які входять у товарні групи від 25 до 97 позиції).

Особливість України стосовно Загальної системи преференцій полягає в тому, що вона виступає і як країна-донор. За резолюціями 21 та 24 другої сесії ЮНКТАД, а також резолюцією 96 четвертої сесії цієї Конференції, Україна надає тарифні преференції країнам, що розвиваються. Тарифний преференційний режим встановлено щодо 149 країн. Преференції застосовуються до товарів від 1-ї до 24-ї товарної групи.

Преференції - це встановлення преференційних ставок, розмір яких для зазначених товарів - нульовий, за винятком товарів товарних груп 22 та 24 на пиво (код за ТН ЗEД 22.03), різноманітні вина (22.04-22.06), на які встановлено преференційну ставку в розмірі 10 % від митної вартості, а на спирт етиловий (22.07-22.08), тютюн (22.01), сигарети (24.02) та тютюн оброблений (24.03)-ЗО %. По товарних групах 22 та 24 преференційні ставки встановлено на рівні,

Пільгові ставки застосовуються до товарів, які мають походження з держав або, економічних союзів, що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, а також до товарів з країн, які розвиваються (у межах товарних груп позицій 25-97).

Повні ставки - по інших товарах. Повним митом оподатковуються товари із,Тайваню, ЮАР, Сербії, Хорватії, Словенії.

Мито варто відрізняти від митних зборів, що представляють собою плату за послуги митниці. Мито має всі необхідні основні податкові характеристики:

1.сплата мита носить обов'язковий характер;

2.мито є безоплатним платежем;

3.мито використовується для цілей фінансового забезпечення діяльності держави і/чи муніципальних утворень.

На відміну від мита, митні збори представляють собою плату за надання різного роду послуг (перевезення, збереження), виконання різних заходів у процесі митного оформлення і, отже, не є податками у власному змісті слова. Таким чином, мито представляє собою платіж, що сплачується в обов'язковому порядку, стягнутий митними органами з товарів, переміщуваних через митний кордон, і яких присутні усі риси податку, головним чином, безплатність його сплати, під якою розуміється однобічний характер податкового зобов'язання, без еквівалентність і безповоротність податку, у той час як збір завжди возміздний. Платник збору одержує за плату визначені права [11].

Імпорт товарів супроводжується стягненням мита. Ставки ввізного мита і перелік товарів, у відношенні до яких вони застосовуються, визначені "Єдиним митним тарифом України" та змінами і доповненнями до нього. Ставки ввізного мита встановлюються ї змінюються Законами ВР України. Ставки ввізного мита, які слід використовувати у роботі, надані у підготовленому Держмитслужбою систематизованому зводі ставок ввізного мита (лист ДМК України від 30.08.96 р. N 11/2-6451) враховуючи наступні зміни і доповнення.

При ввезенні товарів з країн у відношеннях з якими діють угоди про вільну торгівлю, мито не стягується. Діючий порядок при цьому передбачає підтвердження походження товарів з наданням документів за встановленою формою.

Преференції з ввізного мита поширюються також на товари, походженням з митних територій країн СНД які поставляються в рамках Угоди про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД від 23 грудня 1993 року. На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита:

спеціальне мито;

антидемпінгове мито;

компенсаційне мито.

Спеціальне мито застосовується:

1) як засіб захисту українських виробників;

2) як засіб захисту національного товаровиробника у разі коли товари ввозяться на митну територію України у обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;

3) як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

4) як заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та (або) ущемляють інтереси України.

Антидемпінгове мито застосовується:

1)відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, яку заподіює шкоду національному товаровиробнику;

2)у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Компенсаційне мито застосовується:

1)відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику; 2)у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" [11].

У разі, якщо імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.

Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. Мито сплачується митним органам України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях - підприємствам зв'язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки оплати мита встановлюється Державною митною службою України.


Розділ 2. Митно-тарифна політика України на сучасному етапі

2.1 Рівень митно-тарифного захисту країни

В останні роки Урядом України проводиться активна робота щодо інтегрування України до світових торговельно-економічних структур. Вступ України до СОТ та інтеграція до Європейського співтовариства створила українському товаровиробнику більш сприятливі умови для проникнення на ринки інших країн. Необхідно зазначити, що на зовнішню торгівлю впливають багато чинників. Це кон’юнктура на внутрішньому та зовнішніх ринках, купівельна спроможність населення, економічний стан суб'єктів господарювання, коливання валютних курсів, політика у сфері захисту внутрішнього ринку тощо. У 1996-1998 роках Урядом України проводилася політика різкого підвищення ставок ввізного мита. У 1998 -1999 роках у зв'язку з активізацією співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями (на виконання положень Меморандуму економічної політики на період з 1 липня 1998 року по 30 червня 2001 року, який було прийнято Урядом у зв'язку з впровадженням програми "Механізм розширеного фінансування"), Уряд почав проводити політику лібералізації зовнішньої торгівлі, яка в першу чергу характеризувалася поступовим зниженням ставок ввізного мита. Спостерігалася наступна динаміка середньоарифметичного тарифу та обсягів імпорту по групам товарів [13, 15].

Сільгосппродукція (групи 1-24 УКТЗЕД) - у 1997 році різке підвищення середньоарифметичного тарифу до 23,6% призвело до падіння обсягів імпорту. Зниження середнього тарифу у 1998 році до 19,5% призвело до невеликого підвищення обсягів імпорту. Подальше незначне зменшення середнього тарифу до 19,2% (1999 рік) призвело до падіння імпорту у 1999 році. Однак, значною мірою це було пов'язано із фінансовою кризою 1998 року. В подальшому, у 2000 – 2003 роках відмічається тенденція поступового зростання імпорту. а у 2004 року він знизився незначним чином. Тобто чіткої залежності рівня середньоарифметичного тарифу та обсягів імпорту, починаючи з 1998 року, не відслідковується.

Мило та миючі засоби (група 34 УКТЗЕД) - з 2004 року по 2008 рік середньоарифметичне значення тарифу було знижено з 11,4% до 7,33%, а у 2008 році він зріс до 11,85%. Обсяги імпорту цих товарів повільно зростали до 2006 року, але у 2008 році, не дивлячись на стабільні ставки мита, відбулося доволі різке падіння обсягів імпорту (до рівня 1997 року). Починаючи з 2007 року відбувається збільшення імпорту цієї продукції, в тому числі, на 25% у 2008 році (незважаючи на зростання ввізного мита). Тобто рівень ставок мита не є визначальним фактором щодо обсягів імпорту цих товарів.

Текстильна продукція (групи 50-63 УКТЗЕД) - з 2007 року по 2008 рік середньоарифметичний тариф було підвищено з 11,3% до 18,9%, при цьому одночасно зростали обсяги імпорту цих товарів. З 2004 року по 2008 рік на виконання Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС відбулося зниження середньоарифметичного тарифу з 18,9% до 5,52%, при цьому за 2009 рік обсяги імпорту впали і досягли рівня трохи нижче 1996 року. За 2004 – 2008 роки обсяги імпорту різко зросли, але треба відзначити, що в цьому випадку зростання імпорту відбулося, в основному, за рахунок сировинних товарних позицій (нитки, волокна, тканини та інше), що дозволило українському виробнику нарощувати обсяги випуску готової товарної продукції і відповідно нарощувати обсяги експорту готової продукції, при цьому обсяги імпорту готової продукції практично не зростали. Розпочата у 2008 році політика лібералізації торгівлі текстильною продукцією призвела збалансування показників експорту та імпорту цих товарів, що значною мірою пов'язано із зростанням експорту української готової текстильної продукції.

Взуття (група 64 УКТЗЕД) - у 2004 - 2008 роках середньоарифметичний тариф не змінювався і залишався на рівні 22,5%, водночас відбувалося плавне падіння обсягів імпорту цих товарів. У 2006 році середньоарифметичний тариф знизився до 20%, однак обсяги імпорту товарів цієї групи продовжували знижуватися до 2007 року. У 2008 році відбулося збільшення імпорту на 25% порівняно з 2007 роком.

Холодильне устаткування, в тому числі і побутове (товарна позиція 8418 УКТЗЕД) на кінець 2004 року середньоарифметичний тариф було різко підвищено з 5% до 19% при цьому протягом 2005 року відбувалося зростання імпорту цих товарів. На кінець 2006 року обсяги імпорту знизилися на незначну величину і протягом 2007 року продовжували знижуватися. Однак, не дивлячись на те, що на кінець 2008 року середньоарифметичний тариф знову було підвищено до рівня 21%, протягом 2006 – 2009 років відбувалося зростання імпорту цієї техніки. У 2004 році рівень ввізного мита було знижено до 9%, а обсяги імпорту зросли на 54% [13].

Меблі та іграшки (товарні групи 94-95 УКТЗЕД) - на кінець 2006 року середньоарифметичний тариф було підвищено з 11,1% до 11,8%, при цьому відбувалося зростання обсягів імпорту. На кінець 2007 року середньоарифметичний тариф було підвищено до рівня 22,6% і протягом цього періоду відбувалося зниження обсягів імпорту цих товарів. У 2008 та 2009 роках середньоарифметичний тариф було знижено відповідно до рівня 18,6% та 17,83%, а імпорт у 2007 році зріс на 22%) порівняно з 2008 роком. Що стосується загальних змін середньоарифметичного тарифу по усіх товарах та загальних обсягів імпорту, можна відмітити, що у 2007 - 2008 роках відбувалося підвищення ставок мита і в той же час, у 2007 році відбувалося зростання обсягів імпорту товарів. У 2008 - 2009 роках відбувалося значне падіння обсягів імпорту товарів, не дивлячись на те, що у 2009 році середньоарифметичний тариф було знижено до рівня 9,82%. У 2003 році, незважаючи на зростання середнього значення тарифу до рівня 10,68%, відбулося зростання обсягів імпорту до 15,78 млрд.дол. США. У 2007 році середній тариф зменшився до 10,5%, а обсяги імпорту збільшилися до майже 17 млрд. дол. США, але це значною мірою можна пов'язати із загальним економічним ростом [13]. Аналізуючи наведенні статистичні дані можна зробити висновок, що зміни ставок мита, у визначених межах, не є головним чинником, який може вплинути на зростання обсягів імпорту товарів. В даний час, в основному, ринок споживання та виробництва стабілізувався. Зміни ставок ввізного мита вже відбуваються по окремих товарних позиціях і це не може значно вплинути на загальні обсяги імпорту продукції.

Слід зазначити, що Україна майже не використовує на практиці спеціальні, антидемпінгові та компенсаційні мита для захисту внутрішнього ринку, хоча їх роль надзвичайно важлива, особливо з точки зору економічної безпеки.

Так, у 2002 р. Кабінетом Міністрів України введено спеціальне мито у розмірі 20% щодо низки російських товарів у кількості 22 позицій, в тому числі залізняка, хлору, мінеральних добрив, деяких фарб i лаків, бавовняних тканин, феросплавів. Мито було введено на період дії спеціального мита, встановленого Росією у травні 2001 р. на українські труби з чорних металів. Також з 30 липня по 8 грудня 2002 р. було введено спеціальне мито на нові легкові автомобілі з Росії з робочим об’ємом циліндра від 1000 до 1500 см3 , що ввозяться громадянами на митну територію України, у розмірі 31,7%. Мета введення — підтримка вітчизняного виробника.

З цією ж метою 27 вересня 2003 р. Україна ввела антидемпінгове мито терміном на 5 років на імпорт сірників з Росії та Білорусі. У рішенні Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 12.09.2003 р. розмір ставки ввізного мита для російських сірників установлено на рівні 8,8%, однак продукція ЗАТ «Плитспичпром» (Балабаново) обкладатися митом не буде. Для білоруських виробників розміри мита є значно вищими: ЗАТ «Пинскдрев» — 31,8%, «Борисовдрев» — 68,7%, інших виробників — 95,7% [13].

Аналіз вітчизняного митного оподаткування далі здійснимо з огляду на структуру доходів Зведеного бюджету України за 1994 — 2004 рр. за такими напрямами: по-перше, з’ясуємо, яку питому вагу має митне оподаткування в цілому в дохідній частині Зведеного бюджету України (мито/доходи), i в непрямому оподаткуванні зокрема (мито/непрямі податки); по-друге, визначимо зміни у структурі мита (ввізне та вивізне мито).

Таблиця 2.1. Динаміка та ланцюгові темпи приросту питомої ваги мита у складі доходів Зведеного бюджету України та непрямих податках, %.

Показники 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009
Мито, доходи 1.9 2,5 5,4 4,3 4,5 4,8 5,1
Мито, нппрямі податки 11,0 12,2 11,9 8,1 8,9 7,0 6,1
Ланцюгові темпи приросту, доходи 6,5 6,5 3,5 - 15 11,8 31,5 24,5
Ланцюгові темпи приросту, Непрямі податки 2,7 46,0 - 8,3 26,2 15,9 24,3 39,9

Згідно з табл. 2.1 відзначимо, що митне оподаткування не належить до податків, які мають ключове значення при формуванні дохідної частини бюджету, оскільки питома вага митного оподаткування протягом усього періоду, що аналізується, не перевищувала 6%. У цілому це позитивний результат, оскільки характерною особливістю податкових систем більшості країн, що розвиваються, є висока частка податків на зовнішню торгівлю (у середньому до 30% дохідної частини бюджету), насамперед імпортного мита. Однією з причин високої частки мита в державних доходах є простота збору такого податку. До того ж ці податки служать ефективним замінником податку на доходи вітчизняних підприємств.

Водночас не можна не помітити, що роль митного оподаткування постійно підвищується, особливо в останні роки. Так, якщо у 1999 — 2001 рр. митні надходження становили в середньому 800 млн. грн. на рік, то за період 2006 — 2008 рр. вони досягають у середньому 1824 млн. грн., тобто відбулося зростання у 2,3 рази. Це зростання можна пояснити такими факторами.

Першим фактором є збільшення імпорту товарів до України після спаду у 2004 — 2007 рр., який був спричинений як внутрішніми (нестабільність економічної ситуації, платіжна криза, торгівельні конфлікти та неврегульованість проблем ціноутворення на імпортовані енергоносії й транзит), так i зовнішніми проблемами (падіння світових цін i глобальна економічна криза; фінансово-економічна криза в Росії, яка посилила проблеми в торговельно-економічних відносинах між Україною та Росією).

Загалом слід відзначити, що імпорт товарів i послуг до України є досить стабільним, починаючи з 1996 р. Однак зауважимо, що зв’язок між імпортом товарів i послуг i сплатою мита є досить слабким, оскільки коефіцієнт кореляції цих двох груп даних становить лише 14%.

Другим фактором є активізація Україною діяльності останнім часом на шляху вступу до СОТ, що, у свою чергу, викликало прийняття низки нормативно-правових актів i внесення поправок до вже існуючих, які зробили прозорішою діяльність митних органів.

Підсумовуючи можна констатувати, що політика Уряду у сфері митно-тарифного регулювання за останні роки, не призвела до зниження рівня захисту внутрішнього ринку. Порівняння середньоарифметичних ставок імпортного тарифу України з відповідними показниками країн ЄС та Східної Європи також свідчить, що рівень тарифного захисту українського ринку і після вступу до СОТ буде знаходитися на прийнятному рівні.

Як свідчить досвід, рівень митно-тарифного захисту для того, щоб бути ефективним, не повинен бути непомірним (не більше 10-15%). Граничний рівень імпортного мита не повинен, в усякому разі, перевищувати 30%. Інакше непомірно високі ставки мита і податків на імпорт призводять до того, що їх перестають сплачувати.

2.2 Оцінка ефективності митно-тарифного регулювання

Реалізація вимог щодо ефективного митно-тарифного регулювання пов’язана з певними потенційними загрозами забезпеченню національних інтересів України. «Відкритість» національної митної території для міжнародної торгівлі може завдавати державі економічних збитків: недонадходження до бюджету внаслідок викривлення митної вартості товарів, шкода здоров’ю й безпеці споживачів, контрабанда потоків тощо. В таких умовах є доцільним:

1) підвищити ефективність національної митної політики в сфері забезпечення невідкладного реагування на зовнішні загрози;

2) протидіяти можливим негативним наслідкам таких загроз;

3) забезпечити економічні інтереси держави;

4) максимально використати в національній системі регулювання міжнародні правила і вимоги.

Істотне збільшення масштабів ввезення до України товарів у 2008 році з Казахстану (у 4 рази), Грузії (на 72%), Польщі (на 50%), Італії (на 42%), Білорусі (на 33%), Китаю (на 28%), Німеччини (на 26%) висвітлило проблему браку технологічних та фізичних потужностей митної служби для оперативного й ефективного здійснення відповідних митних процедур.

Протягом останніх років відбулися значні прогресивні зрушення в удосконаленні національної митної політики. В ній є такі здобутки:

1. Поліпшення взаємодії митних органів із суб’єктами господарювання, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Цей захід спрямовано на забезпечення лібералізації сфери зовнішньої торгівлі й водночас подолання тіньових механізмів ввезення в Україну товарів і створення надійних бар’єрів для надходження на споживчий ринок продукції без сплати визначених чинним законодавством податків і зборів. Завдяки такій взаємодії (підписано 8 меморандумів та 5 протоколів про співпрацю між Державною митною службою України (ДМСУ) та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності) забезпечено зростання додаткових надходжень до державного бюджету України в результаті коригування митної вартості товарів.

2. Активізація роботи з приведення законодавства України у сфері захисту прав інтелектуальної власності до світових стандартів із метою посилення протидії незаконному переміщенню товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності.

3. Налагодження ефективної взаємодії з митними службами суміжних держав та найбільших торговельних партнерів України з метою виявлення корупційних тіньових схем у зовнішньоекономічній діяльності й організованих угруповань, що здійснюють злочинну діяльність у зовнішньоекономічній сфері та займаються легалізацією (відмиванням) кримінальних коштів.

4. Досягнення певного прогресу в розвитку системи електронного декларування товарів, що сприяє прискоренню й спрощенню процедур здійснення митного контролю та оформлення товарів і транспортних засобів.

5. Вживання низки заходів щодо нормативного забезпечення недопущення ввезення в Україну харчових продуктів незадовільної якості, зокрема м’ясопродуктів.

Водночас слід відзначити низку проблем. Невідповідність митного контролю сучасним стандартам пропускної спроможності. Значне зростання обсягів зовнішньоторговельного обороту у 2007 році на 11884 млн. дол. США (17 %), порівняно з 2006-м, зміцнення цих тенденцій у 2008 році (за січень–березень обсяги товарообороту перевищують аналогічний період 2007 року на 5 749,5 млн. дол. США) потребує якісно нового підходу до здійснення контролю міжнародних вантажних потоків. Зростання товаропотоків висвітлило такі проблеми митного контролю: істотні часові витрати на проведення митних процедур, застарілі механізми технологічного пропуску товарів, неможливість збереження норми чинного законодавства про стовідсотковий фізичний контроль товарів, які переміщуються через кордон України, тощо.

Про недосконалість митної політики України свідчать також:

– значна частка у загальному обсязі товарообігу товарів, що переміщуються контрабандним шляхом. Серед загальної кількості порушених у зв’язку з цим справ третина стосується промислових товарів, сировини та матеріалів, 25,5% – продовольчих товарів і сільгосппродукції (грошовий еквівалент 34,2 млн. грн.);

– збереження загрозливої ситуації з контрабандою наркотичних засобів та зброї. У 2008 році почастішали спроби переміщення через митний кордон України дуже небезпечних для життя й здоров’я громадян товарів. Так, митними органами було виявлено 546 випадків незаконного переміщення зброї та 800 спроб – наркотичних засобів (вилучено 533,6 кг наркотичних речовин);

– учинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності (незаконне переміщення через митний кордон України дисків для лазерних систем зчитування й іншої аудіовізуальної продукції). У 2008 році митними органами припинено 140 спроб незаконного переміщення компакт-дисків на суму 229 тис. грн. Основними осередками цих правопорушень є: під час увезення такої продукції в Україну – російсько-українська ділянка кордону, під час вивезення з України – польсько-українська ділянка.

Однак митний контроль і митне оформлення є ключовими функціями митної служби України. Під час реалізації на практиці цих важливих функцій постає безліч перешкод та проблем.

Підвищити ефективність митного оформлення та митного контролю за здійсненням зовнішньоекономічних операцій, послабити роль суб’єктивного чинника під час прийняття рішень щодо митного оформлення й митного контролю необхідно шляхом:

1) наукових досліджень та внормування у правових процедурних актах системи критеріїв ризиків під час здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів;

2)використання цієї системи як нормативно-інформаційної комп’ютерної бази під час здійснення митного контролю та аналізу документів, поданих до митного оформлення;

3) користування цією системою оперативним складом митних органів під час оцінювання митної вартості товарів та встановлення їх коду згідно з УКТЗЕД.

Реалізація науково-організаційних заходів, спрямованих на максимальну правову регламентацію процесу здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, сприятиме зростанню відповідальності за обґрунтованість прийнятих рішень і посадовими особами митних органів, і декларантами.

Як свідчить історія організації митного контролю в Україні, як і в будь-якій іншій державі, залежно від її митної політики пріоритетними напрямами роботи митних установ є або боротьба з незаконним переміщенням товарів через кордон, або виконання фіскальної функції, або поєднання першого та другого. Однак, незалежно від того, яку митну політику проводить держава – ліберальну, протекціоністську чи змішану, на митні установи покладається обов’язок здійснювати контроль за дотриманням митного законодавства. У період монополізації зовнішньої торгівлі, коли коло осіб, які перетинають митний кордон, і суб’єктів зовнішньоторговельних відносин є обмеженим, а останні засновані лише на державній формі власності, митний контроль здійснюють переважно у формі перевірки документів і відомостей, зазначених у митних документах. За умов розвитку зовнішньоторговельних відносин, туризму, поширення міграції трудових ресурсів, капіталів, участі у процесах міжнародної митної інтеграції митний контроль істотно ускладнюється й потребує застосування новітніх форм і методів, а також високої професійної підготовки митних службовців.

Україна будує демократичну, соціальну, правову державу, і процеси, які відбуваються в суспільстві, під час налагодження господарських зв’язків, у зовнішньоекономічних відносинах, що виникають і будуються на нових засадах, мають перебувати під державним контролем. Держави з різними формами правління «…здійснюють контроль і впливають у такий спосіб на формування відносин у суспільстві, при цьому характер контролю й заходи, які його супроводжують, свідчать і про характер державної влади, і про її спрямованість, відповідність проголошеним принципам розвитку» [7, с. 11].

Зважаючи на те, що ДМСУ є центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, а функція захисту економічних інтересів держави є похідною від контрольної, залежить від ефективності й успішності останньої, перелік основних завдань ДМСУ у статті 11 Митного кодексу 2002 року (далі – МК України) визначається так: «1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи; (...) 6) здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення; 7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України...» [4].

Суть митного контролю за дотриманням законодавства України з питань митної справи полягає у встановленні факту відповідності поведінки суб’єктів переміщення встановленим митним правилам (митний контроль у широкому розумінні цього поняття).

Митний контроль товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, передбачає безпосереднє здійснення заходів, спрямованих на перевірку відповідності реальної кількості товарів зазначеній у товаросупровідних документах, задекларованої митної вартості – реальній митній вартості, й інші контрольні дії, виконання яких за загальним правилом є умовою пропуску товарів, предметів, транспортних засобів через митний кордон держави.

У п. 15 ст. 1 МК України 2002 року дефініція «митний контроль» формулюється як «сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку» [4].

В основному кодифікованому акті в галузі митної справи визначення митного контролю наведено у вузькому розумінні, якому відповідають певні форми, методи, функції та мета його здійснення. Тому доцільно, на наш погляд, нормативно закріпити це положення й сформулювати поняття митного контролю так: митний контроль – це сукупність перевірочних заходів, здійснюваних митними органами в межах своєї компетенції на засадах вибірковості, з метою забезпечення дотримання норм нормативно-правових актів з питань митної справи та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Отже, заходи організаційного й матеріально-технічного характеру, спрямовані на забезпечення законності й дисципліни учасників митних правовідносин виносяться за рамки вузьконормативного визначення митного контролю як діяльності, виконуваної безпосередньо в пунктах пропуску через митний кордон або в інших нормативно визначених місцях. Ми беремо до уваги й те, що унормуванню підлягає принцип вибірковості митного контролю, реалізація якого дасть можливість «...поступово перейти до здійснення контрольних операцій на рівні практики роботи органів ... митного контролю Європейського Союзу» [3, с. 3].

Згідно зі ст. 41 МК України 2002 року, митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів України в тій чи іншій формі. Зрозуміло, що залежно від конкретних об’єктів і суб’єктів контролю та його цілей зазначені форми митного контролю виявляються по-різному. Але у всіх випадках загальним правилом є неприпустимість заподіяння неправомірної шкоди правам і законним інтересам учасників митних правовідносин.

Тож, по-перше, митний контроль за своєю організаційно-правовою суттю є державним надвідомчим зовнішнім контролем. По-друге, у статті дещо ширше розглядаються форми контролю, ніж зазвичай останні прийнято розуміти в теорії адміністративного права, де до таких відносять ревізії, контрольні перевірки тощо. Це зумовлено особливостями об’єктів і суб’єктів митного контролю.

Митний кодекс України 2002 року у ст. 40 визначає, що об’єктами митного контролю є всі товари і транспортні засоби, переміщувані через митний кордон, за винятком випадків, передбачених МК. Серед суб’єктів правовідносин з приводу митного контролю товарів, предметів, транспортних засобів, необхідно вирізняти такі: митні органи та їхні посадові особи; юридичні особи та їхні представники; митні брокери.

Підсумовуючи загальну характеристику митного контролю, зазначимо, що нею не вичерпується дослідження організації контролю. Важливо визначити мету митного контролю, а також вихідні засади його здійснення. З’ясування принципових положень митного контролю дає змогу проаналізувати етапи контрольної діяльності митних органів, що відбивають її функціональні динамічні характеристики; розкрити юридичну природу, цілісність змісту митного контролю, а також його специфіку як різновиду державного контролю.

2.3 Основні напрямки покращення митно-тарифного регулювання

Реалізація експортного потенціалу країни на зовнішніх ринках є стратегічним завданням інтегрування її економіки до світової системи господарювання. За умови трансформації економічної системи виконання даного завдання стає необхідною умовою, яка забезпечує ефективність функціонування економіки загалом. Збільшення експортних надходжень сприяє структурній перебудові, знижує тягар заборгованості країни, значно розширює можливість закупівлі імпорту.

Збільшення обсягів експорту можливе тільки за умови проведення адекватної макроекономічної політики. Вважаєю, що поступ у напрямі зниження протекціонізму також сприяє перспективі зростання обсягів експорту. Високий рівень протекціонізму в інтересах галузей обробної промисловості, адекватний заходам, які утримують ціни на експортні товари на штучно низькому рівні, стримують зростання сировинного експорту. Промислові ж експортні товари, виробництво яких в Україні має довгострокові перспективи, як правило, не оподатковуються експортними податками, тому для збільшення обсягу експорту необхідне проведення різноманітних інституціональних реформ.

Таким чином, необхідними умовами для нарощування експорту є макроекономічна стабільність і адекватний валютний курс. Варто зауважити, що на експорті негативно позначаються як завищення, так і значні, непередбачувані коливання валютного курсу, які небезпечні через непередбачуваність.

На мою думку, одним із ефективних шляхів створення сприятливого економічного середовища для експортерів є надання їм вільного доступу до необхідних ресурсів через систему звільнення імпорту ресурсів, необхідних для виробництва експортних товарів, від застосування як тарифних, так і нетарифних обмежень, навіть у разі наявності вітчизняних ресурсів.

Експортери також можуть одержувати певні переваги, якщо матеріали, які витрачаються в процесі виробництва, і запасні частини до устаткування будуть легкодоступні їм за цінами, близькими до світових. Як показує світовий досвід, велика частина світового промислового експорту з країн із ринковою економікою припадає на ті країни, де для виробництва експортної продукції практично створено умови "вільної торгівлі" щодо системи оподаткування і забезпечується вільний доступ до матеріалів. Проте більшість країн, що розвиваються, мають потребу у значному вдосконаленні системи придбання виробничих ресурсів підприємствами -- експортерами.

Одним із засобів успішної реалізації експортного потенціалу України може стати політика надання експортерам безмитного доступу до всіх імпортних матеріалів. Так, наприклад, Гонконг і Сінгапур фактично є порто-франко, за рахунок чого показники експорту в цих країнах мають тенденцію до зростання.

Основними причинами, які перешкоджають процесу створення потужних секторів промислового експорту за одночасного зберігання достатньо високого рівня протекціонізму для національних виробників, продукція яких конкурує з імпортом, є:

* високий рівень протекціонізму, що побічно підриває експорт шляхом завищення валютного курсу і залучення національних виробничих ресурсів до галузей, які конкурують з імпортом;

* валютний контроль і розподіл ліцензій на імпорт, а за таких умов забезпечити доступ до ресурсі в за світовими цінами дуже проблематично.

Звільнення від сплати мита або варіант використання тимчасового безмитного ввезення майже неможливі з точки зору адміністрування за умови високого рівня протекціонізму, що призводить до значних розбіжностей вітчизняних цін на імпорт із світовими цінами, оскільки мають місце різноманітні зловживання і використання ресурсів не за призначенням.

Досвід свідчить, що існують країни, які змогли досягти значного зростання експорту за одночасного проведення протекціоністської політики, наприклад, Південна Корея і Тайвань. Проте вони змогли це зробити завдяки особливим політичним умовам і збігу обставин, які відтворити в Україні практично неможливо. У Південній Кореї і Тайвані авторитарні режими активно протидіяли діяльності з присвоєння ренти, яку розглядали як суперечну мету розвитку експорту. У цих країнах протекціоністська політика врівноважувалася також іншими заходами щодо стимулювання промисловості і торгівлі. Вжиття подібних заходів в Україні, на нашу думку, є досить проблематичним, оскільки може призвести до корупції і зловживання. Крім того, час від часу ці заходи підкріплювалися експортними субсидіями, використання яких у даний час буде наштовхуватись на протидію економічно розвинутих країн. Більше того, в обох країнах дійшли розуміння недоліків протекціонізму і лібералізували імпорт. Південна Корея з 1967 р. здійснювала поступове реформування політики імпорту, а починаючи з 80-х років цей процес було прискорено, що істотного знизило рівень протекціонізму. За рахунок цього відбувалось зростання експорту, і протягом 80-90-х років зростала частка експорту у валовому внутрішньому продукті.

Експортери одержують істотні переваги від вільного доступу до імпортного устаткування і технологій завдяки низьким ставкам імпортного мита і непрямим податкам, встановленим на устаткування, що ввозиться, а також зрозумілих і ефективних процедур, що регулюють внутрішні іноземні інвестиції.

Вважаю, що надійний і безподатковий доступ до імпортних виробничих ресурсів найкраще забезпечується одночасним використанням принаймні трьох різноманітних схем. Хоча кожна з них може відповідати досягненню конкретних експортних цілей, але схеми повинні бути доступні всім діючим і потенційним експортерам. Дані схеми мають і певні недоліки. Вони можуть тимчасово скоротити обсяг державних надходжень, а за високого рівня протекціонізму такі схеми створюють умови для різноманітних зловживань. Розробка і реалізація схем потребують уваги політиків і значних адміністративних витрат з боку держави.

Однак, незважаючи на набуття чинності з 1 січня 2004 року Митним кодексом України, ситуація в галузі митного контролю та митного оформлення залишається непростою. Кількість нормативно-правових актів, що регулюють митну справу, не свідчить на користь якості регулювання правовідносин, що виникають у цій сфері. Недосконалість системи митного законодавства позначається на всій системі національного законодавства та розвитку митного права.

Беручи до уваги зазначені тенденції й умови правового регулювання митного контролю та митного оформлення, пріоритетами у цій сфері мають стати:

– підвищення рівня захисту національних інтересів держави за допомогою інструментів митної політики з одночасним збалансованим упровадженням міжнародних вимог та стандартів;

– спрощення митних процедур за рахунок покращення системи управління ризиками, що дасть змогу зосередитися на ідентифікації й інспектуванні високоризикованих вантажів;

– створення максимально сприятливого середовища для учасників зовнішньоекономічної діяльності з метою активізації здійснення ними експортно-імпортних операцій;

– підвищення ефективності оперативного виявлення та протидії негативним явищам у зовнішній торгівлі, які є потенційними загрозами безпеці й інтересам держави.

Для цього необхідно:

– створити сприятливі нормативно-правові умови розширення прав митних органів у частині доступу до інформації, що міститься в базах даних інших органів державної влади;

– забезпечити умови для ширшого застосування принципів постаудитконтролю у здійсненні митного контролю та поступового відходу від практики стовідсоткового фізичного огляду товарів;

– розробити національну концепцію створення та функціонування уповноважених операторів торгівлі з метою підвищення безпеки переміщення міжнародних вантажів і створення вигідних умов для учасників зовнішньоекономічної діяльності. Статус уповноваженого оператора мають отримувати суб’єкти ЗЕД, які відповідатимуть законодавчо встановленим критеріям (такими критеріями можуть бути: відсутність недобросовісних дій під час здійснення зовнішньоекономічних операцій, відсутність недостовірної та суперечливої інформації у товаросупровідних та фінансових документах, відсутність незаконних дій під час здійснення ЗЕД тощо). Отримання статусу передбачає для уповноваженого оператора торгівлі такі вигоди: значне спрощення процедур митного оформлення товарів, зменшення витрат на бюрократичне оформлення шляхом скорочення переліку обов’язкових документів, зменшення витрат на проведення процедур із розмитнення товарів тощо. Має бути передбачена можливість втрати статусу уповноваженого суб’єкта через недобросовісні дії із внесенням його до переліку суб’єктів підвищеного ризику Держмитслужби;

– розробити програму реформування процедур митного оформлення, що ґрунтується на цілковитій автоматизації процесів, упровадженні методик управління ризиками, профілювання й вибірковості. Для цього посилити взаємодію з іноземними експертами з метою запозичення відповідного зарубіжного досвіду;

– розширити застосування системи управління ризиками, що об’єднує індикатори ризику, розроблені в рамках діяльності митних та прикордонних органів, а також забезпечити відповідність цієї системи на оперативному рівні Рамковим стандартам безпеки та спрощення світової торгівлі ВМО. Для цього необхідно забезпечити єдині стандарти обміну даними на міжвідомчому рівні між українськими правоохоронними та іншими відповідальними органами, які здійснюють моніторинг і контроль зовнішньоекономічних операцій, а також володіють оперативною інформацією;

– створити єдину систему використання попередньої інформації відповідно до положень Рекомендацій щодо інформаційних технологій Кіотської конвенції та Рекомендацій з інтегрованого управління ланцюгом постачання товарів Всесвітньої митної організації з метою оперативного виявлення потенційно небезпечних вантажів та запобігання наслідкам увезення недоброякісної, екологічно-, санітарно- й іншої небезпечної продукції ще на початковій стадії руху.


Висновки

Дослідивши в даній курсовій роботі особливості митно-тарифної політики України я можу зробити наступні висновки та узагальнення. По-перше, податкова політика України як складова фінансової політики на сучасному етапі має формуватися з огляду на стосунки з іншими країнами. Тому розгляд особливостей митного оподаткування, яке є важливим економічним регулятором зовнішньоекономічної діяльності, на сьогодення набуває особливої гостроти. Я визначила, що мито, безумовно, є податком, оскільки, воно сплачується в обов’язковому безвідплатному порядку відповідно до вітчизняного законодавства та не має конкретного цільового призначення. Відповідно мито є важливою складовою податкової системи i характеризується таким:

є непрямим податком, а тому йому притаманні їх основні риси: по-перше, мито включається до ціни товару як надбавка i є податком на споживання; по-друге, мито має чітко виражену фіскальну природу; по-третє, стягується за тарифами;

є загальнодержавним податком i у повному обсязі включається до Державного бюджету України.

Мито виконує фактично ті самі функції, що й інші податки та збори, однак має певні особливості:

фіскальна функція мита полягає в тому, що акумулюються кошти для виконання державою покладених на неї завдань. Такий суто фіскальний підхід для встановлення мита був характерним для епохи протекціонізму, коли спеціально встановлювалися високі ставки мита, однак з початку інтеграційних процесів відбулося послаблення ролі мита у формуванні доходів держав;

регулююча функція мита полягає в тому, що завдяки диференціації ставок відбувається коригування національних i світових цін.

Можна виокремити три основні прояви цієї функції: протекціоністський (національна ціна буде значно нижчою за світову ціну разом із сплаченим митом), стимулюючий (національна ціна буде вищою за світову ціну разом із сплаченим митом) та стабілізуючий (національна ціна дорівнюватиме світовій ціні разом із сплаченим митом).

Наразі вітчизняне митне законодавство та практика його застосування зазнають важливих змін. 1 січня 2004 року чинності набув новий Митний кодекс України. Цього ж року набула чинності ціла низка підзаконних актів у сфері митного регулювання. В цілому можна стверджувати, що прийняття нового Митного кодексу зі змінами внесеними Законами України № 291-IV від 28 листопада 2002 року та № 3488-IV від 24 грудня 2002 року, було визначним кроком у вірному напрямку.

Новий Митний кодекс пов’язаний із застосуванням норм цілого комплексу законодавчих і нормативних актів та міжнародних угод. Головні з них такі: Конституція України, Земельний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кодекс «Про Єдиний митний тариф України», Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1-212-4) Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності«, Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330), Угода про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року, Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів«, Закон України «Про державну службу«, Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів, Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Генеральна угода з тарифів та торгівлі.

Питання митно-тарифного регулювання є одними з основних у розвитку зовнішньоекономічних відносин. Отже, особливої уваги необхідно приділяти вирішенню проблем вдосконалення системи митно-тарифного регулювання в Україні.

Митна політика України розвивалася в напрямі паралельного розвитку всіх сторін системи митно-тарифного регулювання у відповідності з передовими, загальновизнаними нормами і правилами міжнародної практики. Вона включала одночасне вирішення проблем заповнення теоретичного вакууму, розбудови митної інфраструктури і активну участь у опрацюванні митних режимів, що мають забезпечувати мінімізацію митних процедур та ефективність митного контролю.

Однак, незважаючи на набуття чинності з 1 січня 2004 року Митним кодексом України, ситуація в галузі митного контролю та митного оформлення залишається непростою. Кількість нормативно-правових актів, що регулюють митну справу, не свідчить на користь якості регулювання правовідносин, що виникають у цій сфері. Недосконалість системи митного законодавства позначається на всій системі національного законодавства та розвитку митного права.


Список використаних джерел

1.Митний кодекс України

2.Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"

3.Буковинский А.Е „Теория международной торговли”. – М.:Дело, 2002. – 327с.

4.Бункина М.К. Национальная экономика: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2003. – 452 с.

5.Власюк О.С. Модельний аналіз динаміки міжгалузевих цінових пропорцій в економіці України. – К.: НІСД, 2004. – 80 с. – (Сер.“Екон.стратегії”;Вип. 5).

6.Власюк О.С., Ямпольська І.Л. Зовнішня торгівля України: стан та прогноз. – К.: НІСД, 2004. – 63 с. – (Сер. “Наук. доповіді”; Вип. 49)

7.Гаджиев К.С. Геополитика. – М.: Междунар. отношения, 2000. – 384с.

8.Мадиярова Д.М. Стратегия формирования внешнеэкономической деятельности.- Алматы: Экономика, 1999. – 184с.

9.Михно І., Сіренко В. До питання про ефективність міжнародного товарообміну України з країнами СНД // Економіка України. – 2004. – № 2. – С. 80.

10.Ревенко А. Проблемы формирования национальной экономической безопасности Украины //Экономика Украины. – 2004. – № 11. – С. 15.

11.Розвиток зовнішньої торгівлі України та її економічна безпека /В.Г. Андрійчук, О.С. Власюк, А.І. Мокій, В.П.Титаренко; За ред. В.Г. Андрійчука: Моногр. – К.: НІСД, 2003. – 148 с. – (сер. “Екон. стратегії”; Вип. 4).

12.Хэрис, Дж. Мэнвилл. Международные финансы /Пер. с англ. – М.: Информ.-издат. дом “Филингъ”, 1999. – 296 с. – (Сер. “Экономика для практиков”).

13.www.uaie.com.ua - інформаційний сайт Української асоціації імпортерів і експортерів.

14.www.rada.gov.ua – офіційний сайт Верховної ради України

15.www.minfin.gov.ua – офіційний сайт Міністерства фінансів України