Вступ

Актуальність дослідження

В останній час вчені все більше уваги приділяється причинам, формуванню та негативним наслідкам професійної деформації у різних галузях діяльності. Проводиться багато досліджень на виявлення психічних факторів виникнення професійної деформації. Адже, психіка – найбільше вразливий апарат пристосування людини до екологічного і соціального середовища. При дії на організм надзвичайних обставин, в умовах гострої й особливо хронічної напруги, при підвищеній тривожності як супутній детермінанті напруги психіка може порушуватися в першу чергу.

Професійної деформація полягає в тому, що це явище представляє собою результат специфічних особових змін, що відбуваються у фахівця в ході виконання професійної діяльності під впливом різних чинників. До останніх в науковій літературі відносять чинники, обумовлені специфікою професійної діяльності, особовими особливостями працівника пенітенціарної системи і соціально-психологічним кліматом в службовому колективі і за його межами.

Виникнення професійної деформації може початися як з перетворень соціально-психологічного характеру, так і з перетворень психічних функцій.

У даній бакалаврській роботі ми детально розглянули причини, що як правило призводять до розвитку професійної деформації. Також ми намагалися розкрити негативні наслідки її розвитку, що було покладено в основу дослідження впливу служби в пенітенціарній системі на формування професійної деформації.

Об'єктом проведеного дослідження була психологічні особливостіпрацівників пенітенціарної системи.

Предмет дослідження – особливості прояву професійної деформації працівників пенітенціарної системи.

Мета дослідження – вивчити вплив роботи у системі виправних закладів на розвиток професійної деформації.

Для досягнення поставленої мети треба було вирішити наступні задачі:

1)Провести аналіз наукової літератури

2)Вивчити індивідуально-особистісні якості та строк служби у пенітенціарній системі.

3)Визначити взаємозв’язок між індивідуально-особистісними якостями та строком служби в пенітенціарній системі.

Для вирішення поставлених задач були використані наступні методи: аналіз документації, методика Ямпольського, методика особистісного диференціалу, методика портретних виборів Сонді. Отримані кількісні дані оброблялися за допомогою методів математичної статистики. Достовірність розрізнень між отриманими показниками визначалася за допомогою критерію Ст’юдента.

В дослідженні прийняли участь 95 співробітників Олексіївської виправно-трудової колонії №25 та Виправно-трудової колонії №42 м. Харкова.

Бакалаврська робота складається з вступу, трьох розділів, перший з яких містить 5 параграфів, а другий і третій по два параграфи, висновків і списку використаної літератури (69 джерел). Загальний обсяг роботи 93 друковані аркуші.

1. Психологічна сутність явища професійної деформації

1.1 Визначення професійної деформації працівник ів пенітенціарних закладів

психологічний особистісний професійний деформація

В літературі по психології праці наголошується, що явищу професійної деформації більше всього схильні представники професій типу «людина – людина», а саме, медики, педагоги, працівники сфери обслуговування і ін. Особливий інтерес для нас представляє розгляд в науковій літературі проблеми професійної деформації співробітників пенітенціарних закладів.

Стосовно поняття професійної деформації особистості існують декілька визначень. Аналізуючи їх ми позначимо, які особливості впливу обговорюваного явища, які його основні причини його виникнення і що відбувається в результаті його дії.

Вплив професійної деформації може розпюджуватися на психічні процеси, стани, властивості особистості і на її соціально-психологічні риси, що виявляються в поведінці.

Виникнення професійної деформації може початися як з перетворень соціально-психологічного характеру, так і з перетворень психічних функцій.

Як стверджує [24], професійна деформація починається з негативних змін в професійній діяльності і в поведінці, тобто на соціально-психологічному рівні. Підтверджують цю гадку і інші автори, однозначно пов'язуючи обговорюване явище з негативними змінами соціально-психологічної структури особистості [37]. Наприклад, маються на увазі стереотипи поведінки [15], професійні звички, стиль спілкування [18] і навики [11], які ускладнюють успішне здійснення професійної діяльності.

На думку інших авторів, обговорюване явище викликає небажані перетворення власне психічних характеристик індивіда [19]. Йдеться про психічні процеси, стани, властивості, якості і структуру особистості, включаючи її свідомі і підсвідомі компоненти [6]. Ці перетворення спричиняють за собою зміни в негативну сторону професійних можливостей особистості і її схильностей [9].

Таким чином, професійна деформація здатна охопити широку сферу психічних функцій і соціально-психологічних якостей особистості. Проаналізуємо деякі механізми дії обговорюваного явища:

А. Зміна психічних утворень.

Наявність несприятливих чинників професійної діяльності (наприклад, порушення робочого ритму) може викликати наростаюче відчуття незадоволеності собою, внутрішню напруженість, відчуття душевного дискомфорту і невпевненості в собі. У міру повторення несприятливих службових ситуацій, подібні психічні стани можуть закріплюватися і переходити в стійкі якості особистості (наприклад, в конфліктність, дратівливість, підозрілість, байдужість до оточуючих і до роботи, що виконується). При цьому важливі для даної професії особливості особистості поступово витісняються і стають слабо виразними. «Наступає стійке спотворення конфігурації особистісного профілю професіонала, що означає деформацію особистості» [24]. Вказані психічні утворення особистості починають виявлятися в професійній діяльності і спілкуванні, обумовлюючи тим самим типові способи поведінки. Таким чином, зміни психічних утворень спричиняють формування специфічних соціально-психологічних особистісних якостей.

Б. Зміна соціально-психологічних якостей особистості.

Основною причиною професійної деформації в цьому випадку є необхідність прийняття своєї професійної ролі з характерним для неї стилем виконання службових обов'язків, що відповідає вимогам професійної діяльності і очікуванням професійного середовища. У разі пристосовування до деформованих норм, традицій і специфіки професійної діяльності формується відповідний еталон поведінки. Звички і навики деформованого еталона поступово стають внутрішніми установками, цінностями людини, складовим компонентом його професійного світогляду, тобто внутрішніми особовими утвореннями.

Проте не завжди певний стиль поведінки людини призводить до формування у неї відповідних психічних утворень (наприклад, ціннісних орієнтацій). В цьому випадку спостерігається неузгодження між ідеальним «Я» і актуальним «Я» [39]. Значна розбіжність між актуальним і ідеальним «Я», аж до їхньої протилежності, свідчить про наявність виразного внутрішнього конфлікту, може також розглядатися як можлива передумова виникнення професійної деформації. Наприклад, при сильному домінуванні ідеального «Я» над реальним «Я» мотивація професійної активності лежить не у сфері справи, а в прагненні до швидкого успіху, задоволення честолюбних амбіцій і загального захоплення [42]. Таким чином, зміни соціально-психологічних рис починають впливати на психічні процеси, стани і властивості.

Важливо знати вплив характеру дії професійної діяльності на різні рівні особистості, оскільки це дозволить не тільки діагностувати вияви і передумови даного феномену, але і здійснювати його профілактику.

Аналізуючи основні причини (чинники) виникнення професійної деформації, можна виділити декілька підходів.

Один з них полягає в тому, що головною причиною виникнення професійної деформації є дія специфіки професійної діяльності при тривалому професійному стажі [19]. При цьому під специфікою професійної діяльності розуміються, переважно, негативні особливості її змісту, організації і умов [24], а також багатократне повторення типових службових ситуацій [20].

В рамках іншого підходу основною причиною професійної деформації є невідповідність індивідуально-психологічних характеристик особистості рівню вимог, які пред'являє до неї професійна діяльність [11]. Аргументом сказаного є той факт, що в одних випадках професіонал, що пропрацював не один десяток років, придбав лише позитивні якості, в інших – небажані зміни в особистості людини з'являються буквально в перші роки його роботи. Згідно цього підходу «професійна деформація є результат непристосованості, неправильного пристосовування особистості до скрутних умов і вимог» професійної служби. «Вона може розвиватися на базі слабкості комплексу професійно-важливих якостей в області однієї або навіть декількох сторін професійної діяльності» [11].

Трохи інакше вважають автори, що стверджують, що професійна деформація – це результат взаємного впливу службової діяльності і індивідуальних особливостей особистості [9, 37]. Серед найдієвіших службових чинників даного явища називаються організація, умови і досвід професійної діяльності [9], засвоєння професійної ролі [15], постійне виконання однотипних дій, пов'язаних із здійсненням професійних обов'язків [28]. До причин індивідуально-особових ці автори відносять недостатній рівень професійних здібностей і відсутність творчого моменту в діяльності, особливості протікання професійних і вікових криз [18, 23], неадекватну самооцінку, неправильне розуміння соціальної значущості своїх професійних функцій [28], неправильний зміст професійної ролі, що зрозуміло, і розбіжність між її суб'єктивним розумінням і соціальними очікуваннями оточуючих [38], негативний досвід або спотворене осмислення професійного досвіду працівником [11].

В той же час деякими з цих дослідників [9] підкреслюється роль процесу соціалізації особистості, значення соціально-психологічної атмосфери, в якій відбувається освоєння і здійснення професійної служби, як чинників, сприяючих виникненню або, напроти, подоланню професійної деформації.

Очевидно, необхідно також ураховувати те, що дане явище може виникати і тоді, коли деякі обставини процесу професіоналізації [31], не завжди залежні від суб'єкта, заважають його професійній і особовій самореалізації. Наприклад, в ситуації високої значущості даної професії для людини характерні багатократні розчарування, безуспішні спроби справитися з невдачами, неможливість подальшого професійного зростання можуть перешкоджати формуванню у нього стійкої позитивної мотивації до професійної діяльності [8]. Відсутність такої мотивації призводить до того, що людина виконує свої службові функції ціною внутрішньої напруги і незадоволеності. Подібна ситуація також може виступати одній з причин професійної деформації.

Результат дії чинників професійної деформації представлений, як мінімум, в двох групах явищ – психічних процесах, станах і властивостях і соціально-психологічних особливостях особистості.

Психічними утвореннями, що є ознаками професійної деформації, можуть бути, наприклад, підозрілість і педантичність, що відображають схильність до звинувачувального уклону і нетерпимість по відношенню до оточуючих.

До соціально-психологічних ознак професійної деформації відносять, наприклад, вияв формального ставлення до виконання функціональних обов'язків [37], перенесення більшої частки специфічних професійних дій, стереотипів і установок на поведінку поза службою [15, 18].

Підсумком дії даного явища на особистість, на думку [24], стає невідповідність людини соціальній професійній нормі (вимогам професії до людини) або індивідуальній професійній нормі (вимогам людини до самого себе) [24].

Отже, можна сказати, що в основі професійної деформації знаходяться взаємозв'язані зміни у сфері психічних і соціально-психологічних явищ. Ці зміни можуть проявлятися по-різному залежно від особливостей протікання процесів особового і професійного онтогенезу, від індивідуальних характеристик особистості і їхньої відповідності вимогам професії, від ступеня професійної адаптованості особистості, від соціуму, в якому вона знаходиться, від специфіки трудової діяльності і від посади. Проте, найважливіше значення в розвитку виявів професійної деформації грає взаємний вплив особливостей службової діяльності і особових характеристик професіонала.

Значна більшість дослідників, що розглядають проблему професійної деформації, вважають її вияви негативними. На їх думку, професійна деформація ускладнює успішне здійснення трудової діяльності, взаємодію людини з іншими людьми і робить його поведінку неадекватною обстановці.

Думаю, що з цією точкою зору можна погодитися лише частково, оскільки деякі з названих змін природно обумовлені процесом пристосовування до трудової діяльності, в даному випадку, до діяльності в підрозділах пенітенціарної системи. Іншими словами, причиною професійної деформації може виступати необхідність пристосовування до складних обставин самої служби і своєрідних умов її організації. Зім не обов'язково, що в таких випадках вияви професійної деформації будуть заважати в здійсненні функціональних обов'язків.

Як видно з наведеного вище аналізу літератури, професійна деформація нерозривно пов'язана з поняттям професійного пристосовування. Під професійним пристосовуванням розуміється оволодіння особистістю своїм офіційним статусом, професійною роллю і умовами її здійснення в новій професійній ситуації [27]. При цьому відбувається засвоєння людиною ціннісних орієнтації в рамках даної професії, усвідомлення мотивів і цілей професійної діяльності, ухвалення для себе всіх її компонентів, зближення орієнтирів людини і професійної групи [24].

З одного боку, функція професійного пристосовування полягає в тенденції до самореалізації, до задоволення особистістю своїх очікувань відносно професії. З іншою, як стверджує [27], в прагненні відповідати тим вимогам, які до особистості пред'являють структура і зміст професійної діяльності, умови її здійснення і ті соціальні групи, під контролем і з участю яких ця діяльність протікає. Збалансованість названих тенденцій можна розглядати як ознаку професійної адаптації.

Порушення пристосовування або труднощі в ній називають дезадаптацією [24]. Професійна дезадаптація особистості виражається в її нездатності досягти узгодженості між власними можливостями, потребами, домаганнями і тими вимогами, які пред'являють до неї професійна роль і професійна діяльність.

В процесі професійного онтогенезу виділяються фази адаптації, пристосовування, майстерності і авторитету [17]. З цього переліку зрозуміло, що становлення професіонала не зводиться тільки до професійного пристосовування. Але саме ця стадія є однією з найчутливіших до виникнення професійної деформації. Останнє твердження підтверджується конкретними фактами.

Так, дослідження проблеми професійного пристосовування [34] показали, що вперше два роки роботи людина виявляє підвищену готовність до активного включення в діяльність. Це пояснюється тим, що з якими б установками він не приходив на роботу, спрацьовує ефект психологічної мобілізації – прагнення продемонструвати свої кращі якості. На момент досягнення працівником дворічного стажу констатується настання часової професійної дезадаптації, викликаною можливою невідповідністю особистісних особливостей людини з реальністю. Приблизно на З-ому – 5-ому роках роботи відбувається переосмислення попередніх і формування нових норм і відносин особистості до праці. Стан тимчасової дезадаптованості ліквідується за рахунок активного включення людини в трудовий процес і стимулювання його самостійності і активності.

Період професійного пристосовування працівників пенітенціарної системи на 3-ому-4-ому році служби можна назвати не тільки сензитивним, але і кризовим. Його особливістю є виникнення нових професійних особових якостей, деякі з яких відносяться до виявів професійної деформації.

Так, за даними ВЛК, на службу до органів пенітенціарної системи приходить наступний тип людей: достатньо урівноважені, товариські, володіючи інтуїтивним типом мислення, дещо розковані в манерах і поведінці, енергійні, прагнучі до згладжування конфліктів і заборони агресивних тенденцій в поведінці, емоційно стійкі, володіючи зниженою чутливістю до середовищних дій і достатньо низьким реагуванням на проблеми соціально-психологічного мікроклімату.

До третього року служби знижується здібність до співпереживання, наростає неконформність установок і жорсткий (але не жорстокий) стиль поведінки, знижується обережність і обачність у вчинках. Слідством цього є падіння рівня енергійності і поява тенденції до латентної (прихованою) агресії. Третій рік служби є переломним для людини, коли розв'язується питання про продовження подальшої служби або її залишення. Даний процес супроводжується зміною (частіше всього зниженням) рівня самооцінки, наростанням неконформності і т.д. Товариськість, що посилюється, виступає як захисний і компенсаторний механізм – пошук підтримки і виходу з ситуації, що склалася.

Особливо дослідники [2] відзначають 4-ий рік служби, коли відбувається підвищення рівня усвідомленого самоконтролю, що виявляється в конформності установок і мотивації уникнення неуспіху. На особистісному рівні це може переживатися як незадоволеність і песимізм в оцінці перспектив свого службового зростання. В той же час людина, що подолала кризу третього року служби, приймає і засвоює для себе норми, цінності, правила і заборони, ухвалені в структурі МВС. В службовій діяльності все стає простішим і зрозумілим, життєвий тонус підвищується, розширяється круг знайомств. Проте, жорстока ієрархія субординації в пенітенціарній системі і необхідність точного виконання вказівок вищестоящої особи сприяють зростанню внутрішнього усвідомленого контролю своєї поведінки.

З точки зору дослідників, цей факт найбільш інформативний для розуміння аспектів формування професійної деформації. Відштовхуючись від наявних досліджень, ми можемо зробити висновок, що період професійного пристосовування є однією з найсприйнятливіших до виникнення передумов професійної деформації. Це пояснюється тим, що саме в цей період найбільш активно відбувається засвоєння фахівцем своєї професійної ролі. Багато моментів процесу входження в роль, її освоєнь і виконань представляють собою так звані «гарячі крапки» [40] в житті особистості. Надалі особливості процесу професійного пристосовування значно визначають професійну поведінку людини в цілому, у тому числі наявність у нього виявів професійної деформації.

Також відзначимо, що період пристосовування може виникати не тільки під час вступу людини на службу в підрозділи пенітенціарної системи, але і в умовах нової професійної ситуації, зв'язаної, наприклад, із зміною офіційного статусу і необхідністю освоєння нової професійної ролі.

Таким чином, проаналізувавши різні точки зору, можна зробити наступні висновки:

1. Професійна деформація представляє собою результат специфічних змін особистості фахівця, що відбуваються під впливом цілого комплексу чинників.

2. В існуючих дослідженнях немає єдиної точки зору з приводу чинників, що обумовлюють професійну деформацію. Представники одного підходу як основну причину професійної деформації називають дію специфіки професійної діяльності при тривалому професійному стажі. Інші дослідники домінуючим чинником розвитку професійної деформації вважають невідповідність індивідуально-психологічних особливостей особистості рівню вимог, що пред'являються службовою діяльністю. Треті роблять акцент на взаємному впливі службової діяльності і індивідуальних особливостей особистості.

Для того, щоб визначити, в якому з цих підходів найточніший, необхідне спеціально організоване емпіричне дослідження.

3. Професійна деформація виявляється як мінімум, в двох взаємозв'язаних сферах особистості – в психічній і соціально-психологічній. В процесі формування специфічних особистісних якостей, що є ознаками професійної деформації, спочатку можуть змінюватися: а) психічні особливості, обумовлюють формування певних соціально-психологічних якостей і типових способів поведінки; б) соціально-психологічні особливості, що впливають на психічні процеси, стани і властивості.

4. Процес професійного пристосовування певним чином співвідноситься з процесом професійної деформації. Це виражається в тому, що особливості протікання першого, в деяких випадках, можуть виявитися чинниками виникнення другого. В той же час стійка професійна дезадаптація особистості призводить до переживання нею тривалих внутрішніх і зовнішніх конфліктів. Це також може стати причиною, яка і визначає професійну деформацію працівника.

1.2 Різновиди професійної деформації

Класифікувати види професійної діяльності можна по декількох ознаках. У залежності від ведучого, основного виду діяльності людини переважного в діяльності елементу відрізняють ігрову, навчальну, трудову деформацію. Так в акторській діяльності, спорті, мистецтві домінує ігровий елемент; основу педагогічної діяльності складає навчальний елемент. У діяльності працівника пенітенціарної системи переважає забезпечувально-трудовий елемент, зв'язаний з утворенням соціально безпечних умов життя, діяльності, домінуванням правопорядку, організацією і керуванням поводженням громадян. Під час навчання (підвищення кваліфікації, перепідготовки) і службової підготовки, наставництва в діяльності актуалізуються ігрові і навчальні елементи.

Іншою важливою ознакою є предмет діяльності і зв'язані з ним мета і засоби. Відповідно даній ознаці варто розрізняти деформацію особистості, обумовлену виконанням професії типу «людина – природа», «людина-техніка», «людина – художній образ», «людина – знакова система», «людина – людина». Діяльність працівників пенітенціарної системи відноситься до типу професії» людина-людина».

Професійну деформацію працівників пенітенціарної системи можна додатково аналізувати по таких ознаках як міра її усвідомлення (неусвідомлювана, невиразно усвідомлювана, чітко усвідомлювана), характер відносин (виправдувально – пасивний, конструктивно – критичний) і інші.

Найбільша імовірність деформації існує у виконавців професій типу «людина – людина», серед яких виділяються працівники пенітенціарної системи. У такому контексті стає зрозуміло, чому абсолютна більшість емпіричних досліджень і проб виявити зміст професійної деформації своїм об'єктом виділяють представників різних служб пенітенціарної системи.

Заглиблений розгляд і систематизація конкретних робіт дозволяє виявити визначені тенденції.

Перша полягає в тому, що ряд авторів розглядаючи професійну деформацію не розкривають її чи змісту тільки визначають його. Ця обставина свідчить про відповідальність і наполегливість у додані проблемі офіційного статусу, про об'єктивну складність професійної деформації, нерозробленості її визначальних теоретичних аспектів.

Друга тенденція зв'язана зі спробами більш детально окреслити сутність феномена. Ця сутність вбачається в негативних змінах особистості, що відносяться до професійно необхідних якостей і негативно позначається на діяльності.

Третя тенденція характеризується спеціально, збільшеним розглядом не тільки сутності професійної деформації, а і тісно пов'язаних з нею питань, критеріїв і конкретних показників. Ця послідовність у підсумку дозволяє перейти від теоретичної конструкції до емпіричного дослідження.

Найбільш показовим є підхід, запропонований В.А. Лазарєвою.

Відомо, що емпіричне дослідження, яке орієнтує, спрямовано на маловідомі чи такі, що не одержали наукового пояснення явища. Воно передбачає висування і перевірку конкретних гіпотез, пошук й добір фактів для інтерпретації в границях визначеної теоретичної конструкції.

Лазарєва відзначає, що професійна деформація виникає шляхом багаторазового повторення типових ситуацій діяльності протягом тривалого часу. Вона є найбільш небезпечною зміною особистості працівника, тому що може призвести до навмисного порушення вимог закону.

У підході В.А. Лазарєвої звертається увага на множинність конкретних проявів професійної деформації, які пропонується з'єднати в чотири параметри: процесуальний нігілізм, психологічна нестійкість, обвинувальне нахилення, психологічний захист.

Процесуальний нігілізм складається в негативному відношенні до вимог закону, що призводить до його навмисного порушення: незаконне припинення кримінальної справи по надуманих підставах, недотримання права обвинувачуваного на захист. Головною причиною прояву процесуального нігілізму є безкарність порушення працівниками вимог закону. З нагромадженням професійного досвіду працівники усе краще орієнтуються в тім, які нормативні розпорядження можна порушити без особливого ризику для себе.

Психологічна нестійкість складає сукупність особливостей особистості, що виявляються в її нездатності протистояти різним впливам у процесі діяльності. Таким впливом вважається неправомірний тиск до ухвалення незаконного рішення з боку суспільної думки, окремих посадових осіб, а також важкої зовнішньої умови роботи.

Обвинувальне нахилення складається в перекручуванні вимог повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин діла і має два прояви. Перший прояв – це внутрішня установка працівника на винність обвинувачуваного, виникаюча через підозрілість, ослаблення самокритичності, невміння подивитися на свої дії й обставини справи з боку. Другий прояв складається в однобічному поясненні сумнівів на користь обвинувачуваного, недооцінка доводів обвинувачуваного, порушення його права на захист.

Останнім показником професійної деформації, згідно підходу В.А. Лазарєвої, виступає психологічний захист, що обумовлює зниження критичності до своїх дій і недоліків, що не дає можливості адекватно оцінювати якість роботи і причини, що викликають помилки, і тим самим виправдує минулі і майбутні. порушення. Застосування психологічного захисту дозволяє працівнику зберегти впевненність в правильності своїх дій.

Лазарєва виділяє п'ять типових прийомів застосування психологічного захисту:

1) думки про неточність закону і формальності його вимог

2) посилання на необ'єктивність прокурора, суду, що «чіпляються» до якості розслідування

3) посилання на об'єктивні труднощі – перевантаження, дефіцит часу

4) пояснення незаконних рішень інтересами розслідування і вказівками керівництва

5) посилання на труднощі доведення

Автор оцінює застосування психологічного захисту і його прояву негативно, хоча він виконує і позитивну функцію, що складається в адаптації особистості до психотравмуючих факторів діяльності, зниження гостроти їхнього прийняття, оцінки і переживання до рівня звичайних.

Змістовна інтерпретація феномену професійної деформації частіше проводиться в площині окремих негативних відхилень у структурі особистості. Вони відносяться до таких особливостей, як пізнавальні процеси, спрямованість, досвід, воля, характер. Виділяються також важливі умови прояву професійної деформації – безкарність корпоративність перевантаження.

Виходячи з положень, сформульованих при аналізі професійної деформації, можна запропонувати наступне бачення цієї проблеми.

Професійна деформація людини як особистості являє собою комплекс специфічних взаємозалежних змін у її структурі, що виникають унаслідок виконання трудової діяльності. Щодо особистості працівника пенітенціарної системи ці зміни визначаються виконанням правоохоронної діяльності як основної професії, її змістом, організацією й умовами виконання. Такі зміни виникають і виявляються на різних рівнях: процесах, станах, особливостях особистості, її свідомості і підсвідомості.

Сутність найбільш важливих змін полягає в наступному:

1. Відбувається гіпертрофія професійно важливих рис, подальша їхня трансформація у свою протилежність.

2. Виникають і стають домінантними психічні стани (розчарування, дратівливість), що не сприяють ефективному виконанню службових обов'язків. Актуалізується і розвиваються соціально-негативні риси: жорстокість, мстивість, цинізм.

3. Гнітяться й атрофіруються окремі риси, що вважаються непотрібними. Зміни такого характеру торкаються адекватної самооцінки, професійної мотивації, емпатії.

4. Відбувається неузгоджене, дисгармонійне співвідношення і взаємодія окремих рис, таких як гнучкість і шаблонність професійного мислення, матеріальні і культурно-естетичні потреби, об'єктивність і упередженість у сприйнятті інших людей.

1.3 Чинники, сприяючі виникненню і розвитку професійної деформації працівників пенітенціарної системи

Розкривши сутність явища професійної деформації, перейдемо до розгляду чинників, або причин, що виконують роль рушійної сили розвитку даного феномена і визначальних його зміст.

Науковий розгляд цих чинників міститься в [14, 25, 26, 27, 29, 31] і ін. Ми слідуємо класифікації, запропонованій [9], який виділяє три групи чинників, які призводять до професійної деформації:

1. Чинники, не залежні від особливостей особистості і від соціально-психологічних характеристик службового колективу, а обумовлені специфікою діяльностівпідрозділах пенітенціарної системи.

2.Чинники особової властивості, що включають певні особові особливості працівників пенітенціарної системи.

3. Чинники соціально-психологічного характеру, під якими маються на увазі соціально-психологічний клімат, стиль керівництва в колективі, ступінь соціально-психологічної захищеності особистості і т.д.

До чинників, обумовлених специфікою діяльності в пенітенціарній системі, відносяться наступні:

1. Детальна правова регламентація.

Вона означає необхідність керуватися певне фіксованими і наперед вказаними правилами [19]. Недотримання цих розпоряджень може перешкоджати успішному виконанню службових обов'язків і дотриманню принципу законності.

2. Владні повноваження .

Ці повноваження надані працівникам для більш повної реалізації посадових обов'язків, направлених на забезпечення безпеки, благополуччя і спокою громадян. До них, наприклад, відноситься можливість застосування санкцій примушення, з'ясування докладних обставин особистого життя людей, обмеження свободи окремих громадян і, навіть застосування сили. В результаті, у працівників, які постійно знаходяться в подібних обставинах, може виробитися схильність до надмірного застосування названих методів [10, 13, 28].

3. Психічні і фізичні перевантаження .

Даний чинник може виражатися, наприклад, в дефіциті часу та необхідності виконувати службові задачі оперативно і в обмежені терміни. Психофізіологічні перевантаження можуть бути викликані нестабільним графіком роботи, тривалим позбавленням сну, різкими коливаннями активності день від дня або, напроти, монотонністю діяльності і тривалими чергуваннями, а також роботою за незручного або наднормового часу. В результаті, організм не встигає пристосовуватися до умов несення служби, що швидко змінюються, що знижує продуктивність діяльності і підвищує вірогідність виробничих травм і подій. Специфіка діяльності в підрозділах пенітенціарної системи вимагає від працівників миттєвих, але продуманих розв'язань. Проте стани фізичної і розумової перевтоми, які часто доводиться переживати представникам органів правопорядку, поступово приводять до зниження координації дій, помилок у висновках, погіршення мускульної і рефлекторної реакції, що дезорганізовуватиме їхню діяльність і зароджує відчуття власної даремності.

4. Організаційний чинник.

Він передбачає існування офіційних норм і неформальних традицій і правил ухвалених в системі виправних закладів, а також, наявність матеріальних засобів, необхідних для успішного виконання професійних функцій.

Так, діяльність працівника відрізняється своїм правовим характером і передбачає строге дотримання законодавства. Проте, при виникненні деяких службових ситуацій працівники пенітенціарної системи часто стикаються з тим, що ці ситуації або не врегульовані законом, або не узгоджуються з діючими нормами.

Організаційним чинником, що обумовлює професійну деформацію працівників пенітенціарної системи, можуть виступати чинники, які утрудняють встановлення психологічного професійного відбору. Вони викликані, наприклад, відсутністю достатнього нормативно-правового забезпечення, що регламентує порядок використання результатів психологічного обстеження. Психологічний висновок носить рекомендаційний характер, і кадрові апарати, залежно від різних причин можуть не врахувати його.

Передумовою професійної деформації є відсутність належного психологічного супроводу життєдіяльності працівників пенітенціарної системи: забезпечення психологічного тестування, індивідуального і групового консультування, реабілітаційною і соціотерапевтичної роботи. Названі заходи могли б значно знизити текучість кадрів з підрозділів пенітенціарної системи, скоротити кількість суіцидальних спроб, порушень законності і службової дисципліни представниками правоохоронних органів, дозволити виявляти осіб, схильних до професійної деформації, з метою надання їм психологічної допомоги [1].

5. Підвищена відповідальність за характер і результати своєї діяльності .

Він проявляється, коли успіхи виявляються непоміченими, але майже кожна помилка стає об'єктом пильної уваги з боку суспільства і може бути карана законом [9].

Працівник часто має справу з людьми, що звернулися по професійну допомогу і покладають на представників пенітенціарної системи свої надії. Усвідомлення професіоналом важливості ухвалюваних ним рішень і облік можливих негативних наслідків цих розв'язань викликають у нього стан напруги і тривоги. У свою чергу кожний успішний крок ставить нові задачі і цілі. В результаті ступінь відповідальності працівника пенітенціарної системи і навантаження в трудовій діяльності зростають, що створює передумови для формування характеристик професіонально деформованої особистості.

6. Чинник екстримальності .

Служба в підрозділах пенітенціарної системи часто пов'язана з певним ризиком і постйним очікуванням небезпеки. Вона характеризується інформаційною недостатністю для вирішення тих або інших професійних задач, невизначеністю і непередбачуваністю подій. Працівник, виконуючи службові обов'язки, може загинути або отримати поранення, а також застосувати зброю по відношенню до іншої людини.

Діяльність в підрозділах пенітенціарної системи характеризується високою емоційною насиченістю при дефіциті позитивних вражень. Негативні емоції працівникам доводиться пригнічувати, а емоційна розрядка відстрочена на тривалий період часу [13].

Постійне перебування в екстремальних умовах призводить до величезної втрати психологічної енергії і фізичних сил, до психосоматичної стомленості і емоційного виснаження, викликає підвищену дратівливість і схвильованість до перезбудження. В одних випадках переважають зниження працездатності, утруднення в концентрації уваги і ухвалення самостійних рішень, емоційна нестійкість і швидка виснаженість. В інших – гнівливі, агресивні тенденції. Посилюється негативне самосприйняття в професійному плані, виникає тенденція зловживання хімічними речовинами: тютюном, алкоголем [6, 10].

На думку [22] із збільшенням стажу роботи і професійного досвіду відбувається поступове накопичення психічної напруженості в структурі особистості працівника. Це підвищує вірогідність виникнення дезадаптації і професійної деформації працівників пенітенціарної системи і може навести на певному етапі до серйозних наслідків.

7. Чинник, визначений об'єктом професійної діяльності .

Працівники багатьох служб постійно спілкуються з найрізноманітнішим контингентом громадян, відмінних друг від друга соціальним положенням, культурним і інтелектуальним рівнем, мають різний життєвий досвід, індивідуальні особливості і різний рівень соціалізації. Ці люди можуть знаходитися, наприклад, в збудженому або безпорадному стані потрясіння або в сильному ступені сп'яніння, що нерідко служить мотивом для конфліктів з оточуючими і надання опору пенітенціарній системі. Часті зіткнення представників підрозділів пенітенціарної системи з подібними явищами не є актом однонаправленої дії.

Так, не тільки працівник пенітенціарної системи впливає на злочинця, але відбувається і зворотний процес. Щоденно досліджуючи особистості підозрюваних і звинувачених, вони загостряють на них свою увагу, аналізують їхні вчинки і дії, вивчають мотиви їхньої поведінки, етичні цінності, відчуття і обставини життя [5]. Щоб працювати у пенітенціарній системі працівник вимушений добре знати психологію рецидивістів, їхні звичаї, жести і жаргон [31]. В цьому випадку відбувається процес ідентифікації–постановки себе на місце злочинця. Це виявляється у вигляді занурення, перенесення себе в поле, простір і обставини іншої людини і приводить до засвоєння його особистісних значень [36].

Крім того, процес вживання в ролі і зображення інших людей є небезпечним для психічного здоров'я професіонала. Після цього людина переживає почуття спустошеності і безсилля, що виявляється в невзмозі концентрувати увагу на об'єкті праці і чітко мислити.

8. Корпоративність .

Назване явище виражається, наприклад, в уникненні «відвертості» інформації перед громадськістю щоб запобігти з її сторони критиці на адресу пенітенціарної системи.

Вищевикладене ми назвали чинниками, які визначають професійну деформацію працівника пенітенціарної системи і пов'язані з особливостями несення служби. Відзначимо, що професійна діяльність, впливаючи на людину, опосередковується через його індивідуально-психологічні характеристики. Тому ми маємо право говорити, що не тільки особливості професійної діяльності викликають розвиток явища професійної деформації, але і деякі особові характеристики працівника пенітенціарної системи можуть сприяти або перешкоджати цьому розвитку. Дане положення підтверджується відомостями, що містяться в науковій літературі.

1. Професійно важливі якості особистісних особливостей. Вони обумовлюють професійну деформацію працівника пенітенціарної системи. Згідно класифікації [9], якої ми дотримуємося, це друга група чинників, які в деяких випадках можуть виступати чинником професійної деформації працівників пенітенціарної системи. Наприклад, рішучість, як уміння самостійно приймати і реалізовувати відповідальні рішення, є важливою умовою успішності виконання службових задач. Але, якщо у працівника пенітенціарної системи понизили самоконтроль і самокритичність, то рішучість в процесі подальшої служби може розвинутися в надмірну віру в безпомилковість своїх рішень і виразитися в переоцінці свого професійного досвіду [20].

Іншою професійно важливою якістю представника юридичної праці є воля, що передбачає самодетермінацію, саморегуляцію своєї діяльності і різних психічних процесів. Проте, на думку деяких дослідників [10, 38], воля може трансформуватися в надмірну жорсткість, нетерпимість по відношенню до колег, членів сім'ї і інших оточуючих людей.

2. Проявом професійної деформації можуть бути нереалістично високі вимоги . Людина постійно чекає від себе дуже багато чого, трудиться в повну силу і, проте, залишається незадоволеною результатами. В цьому випадку фахівець майже завжди незадоволений своєю роботою, позбавлений можливості розслабитися і відчути, що робота зроблена ним добре. У результаті, це заважає діяти через свої можливості.

Для професіонала, глибоко зануреного в роботу, сумніви в його професійній компетентності рівноцінні сумнівом в його особовій цінності, тому вони сприймаються як загрозливі і викличні стрес. Наслідки занурення в роботу призводять до того, що люди або стають дуже агресивними, або займають оборонну позицію в тих випадках, коли зачіпають їхню професійну гордість [44].

3. Випереджаюче формування трудових навиків по відношенню до професійно значущих якостей особистості .

На думку ряду авторів [13,42], важливими якостями працівника пенітенціарної системи є, наприклад, емпатія, гуманні риси і критичність.

У зв'язку з цим, випереджаюче формування трудових навиків по відношенню до професійно значущих особливостей особистості є чинником, викликаючим професійну деформацію працівників пенітенціарної системи. Наприклад, наявність відмінних професійних знань і умінь у юриста не виключає можливість зневажливого відношення цього фахівця до положень законодавства. В даному випадку величезну роль грають ціннісні орієнтації працівника пенітенціарної системи, що виражають певну значущість для нього правових норм.

4. Недостатня професійна підготовка . Не дивлячись на високу значущість особистісних характеристик, які можуть сприяти або перешкоджати розвитку професійної деформації працівника пенітенціарної системи, велику роль грає і рівень сформованості професійних знань, умінь і навиків. Від них також залежить успішність виконання функціональних обов'язків.

Так, недостатня професійна підготовка працівників пенітенціарної системи може навести до використання ними неправильних методів діяльності. Вони, як правило, особливо чутливі до провокацій, схильні до рукоприкладства і використовують силу, щоб показати, що розпоряджаються тут вони [7].

5. Професійні установки . Особливим чинником професійної деформації представників органів правопорядку можуть бути їхні професійні установки. Одна з таких установок полягає в тому, що розуміння норм права представником юридичної праці більш компетентно, ніж розуміння цих норм суб'єктом правовідносин. За наявності таких якостей особистості, як ригідність і схильність до непродуманих вчинків і розв'язань, дана установка може перерости в переконаність в явній правильності скоюваних дій і навести до помилок в розв'язанні професійних задач.

6. Професійний вік (або професійний досвід) працівників пенітенціарної системи. Явище професійної деформації ймовірно пов'язано і з професійним віком-рівнем професійного розвитку людини і його професійним досвідом [25].

Так, за даними дослідження професійної деформації у працівників пенітенціарної системи з десятилітнім стажем роботи відбувається посилення функції самоконтролю і наростання емоційної напруженості, що приводить до зниження стресостійкості. У поведінці це може виявлятися як стомленість від служби і емоційне згорання. людині стає байдуже, як надалі складеться його кар'єра. Разом з цим розвивається підвищена комунікативна і поведінкова обережність.

7. Наявність соціально-психологічної дезадаптації особистості працівника пенітенціарної системи. Схильність до професійної деформації може бути обумовлена наявністю соціально-психологічної дезадаптації особистості працівника пенітенціарної системи. Наприклад, згідно зарубіжних досліджень [35] особистісні розлади поліцейських обумовлюють їхню хронічну схильність до насильства. Для них характерні антисоціальні параноідальні тенденції і схильність до зловживання службовим положенням.

8. Зміни, викликані процесом професійного пристосовування працівників пенітенціарної системи. Нагадаємо, що період професійного пристосовування є однією з найсприйнятливіших до виникнення передумов професійної деформації. Деякі особливості протікання цього періоду можуть приводити до розвитку професійної деформації фахівця. Наприклад, представники правопорядку, які мали проблеми на ранніх стадіях своєї кар'єри, надалі виявляються схильними до насильства і надмірного застосування сили [7].

Показником успішного професійного пристосовування є високий ступінь засвоєння працівником норм, характерних для даної професійної діяльності. Проте професійне пристосовування особистості може стати чинником, сприяючим розвитку професійної деформації в тих випадках, коли стратегії ролевої професійної поведінки переносяться в інші сфери активності особистості.

Процес професійного пристосовування може супроводитися переглядом і частковою або повною відмовою від норм, що склалися, раніше, цінностей і способів поведінки особистості в даній професії [28]. Наприклад, очікування і установки, що сформувалися у людини до початку виконання професійної діяльності і реальність, з якою він стикається в процесі її виконання, приходять в суперечність. Це може викликати розчарування, негативне ставлення до професії, переоцінку її значення і втрату зацікавленості до неї. Названі наслідки, у свою чергу, представляють собою передумови розвитку професійної деформації працівника пенітенціарної системи.

Третя група чинників, сприяючих розвитку професійної деформації працівників пенітенціарної системи, представлена такими соціально-психологічними особливостями виконання професійної діяльності, як неадекватний стиль керівництва і конфліктні відносини в колективі, а також особливим впливом на працівника пенітенціарної системи соціального оточення.

1. Неадекватний стиль керівництва . До нього можна віднести нераціональний контроль за процесом професійної діяльності. На думку деяких дослідників він полягає в тому, що контролюючі заходи в одні періоди недостатньо ефективні або відсутні взагалі [29]. В інші ж періоди, напроти, вони інтенсивні і обумовлені множинністю контролюючих інстанцій [26]. В результаті порівняльне затишшя в роботі змінюється істотними перевантаженнями, що дестабілізує процес виконання службових обов'язків.

Неадекватний стиль керівництва може характеризуватися тим, що начальник несвоєчасно повідомляє працівника про перспективи його зростання або не бажає визнати заслугу підлеглого і надати йому можливості службового просування. Надання останніх, на думку [44], сприяє усвідомленню як цінності власного професіоналізму, так і упевненості в довготривалих перспективах, Без таких перспектив багато людей випробовують стрес, викликаний утиском їхніх домагань. Ці обставини можуть призвести до того, що підлеглих супроводжує відчуття безвихідності, безпорадності і професійної нереалізованості. В результаті відбувається зниження працездатності і підвищення вірогідності розвитку професійної деформації.

2. Існування напружених, конфліктних відносин між працівниками пенітенціарної системи. Їхня байдужість, відособленість і взаємна підозрілість по відношенню один до одного також сприяють розвитку професійної деформації [10].

Напружені відносини викликають у багатьох працівників відчуття незадоволеності в належності і причетності до даної соціальної групи. Крім того, стають неможливими ділова критика і вільний вираз власної думки при обговоренні службових питань, знижуються вірогідність взаємодопомоги в скрутних професійних ситуаціях і здатність колегіально ухвалювати конструктивні рішення. Такий соціально-психологічний клімат в підрозділі пенітенціарної системи перешкоджає продуктивному здійсненню спільної діяльності працівників і ускладнює гармонійний розвиток особистості в групі.

3. Несприятливий вплив найближчого соціального оточення поза службою (сім'ї, друзів). На думку ряду авторів [9, 30], працівниками пенітенціарної системи, що піддаються більшою мірою професійній деформації, є ті, які мають неблагополучні сім'ї.

Дана думка підтверджується результатами зарубіжних досліджень [33], згідно яких до «групи ризику» відносять поліцейських з проблемами в особистому житті. Ці проблеми негативно позначаються на якості виконання службових обов'язків. Таким поліцейським притаманна підвищена збудливість, вони розсіяні під час несення служби або при конфронтації з ким-небудь і можуть втратити контроль над своєю поведінкою.

Причиною, сприяючою розвитку професійної деформації, може бути таке відношення суспільства до діяльності працівників пенітенціарної системи, яке засноване на негативному іміджі виправної системи в цілому [31]. До даної групи чинників відноситься нерозуміння дружнім оточенням професійних інтересів і цінностей працівника пенітенціарної системи. В цьому випадку у представника правопорядку може виникнути відчуття самотності і емоційної ізоляції. Як стверджують деякі автори, втративши зв'язки, людина втрачає впевненість в собі. Його внутрішня напруга виявляється в пригніченому настрої, несподіваних емоційних спалахах і в загальному погіршенні самопочуття.

4. Низька соціальна оцінка діяльності працівників пенітенціарної системи. Вона негативно позначається на ефективності службових функцій, що виконуються, і на психологічному стані працівника і його сім'ї. Так, якісному виконанню функціональних обов'язків може перешкоджати недостатнє грошове і технічне забезпечення системи [27]. Недостатня оснащеність призводить до виникнення у працівників відчуття неможливості повноцінного виконання службових задач. До професійного безсилля і соціальної незахищеності фахівця додаються слабка матеріальна компенсація складних і екстремальних аспектів діяльності [9].

Отже, ми розглянули три групи чинників, сприяючих розвитку професійної деформації працівників пенітенціарної системи. Відзначимо, що в науковій літературі особливе місце відводиться чинникам, пов'язаним із специфікою професійної діяльності і з особистісними особливостями представників підрозділів пенітенціарної системи.

Аналіз літературних джерел дозволяє зробити наступні висновки:

1. Сучасний стан наукових досліджень по проблемі професійної деформації свідчить про те, що існують три основні групи чинників, що обумовлюють професійну деформацію працівників пенітенціарної системи. Перша група представлена чинниками, пов'язаними із специфікою професійної діяльності, друга– з особистісними особливостями працівника пенітенціарної системи, третя – з соціально-психологічним кліматом в колективі і за його межами.

До чинників, пов'язаних з несенням служби, відносяться детальна правова регламентація діяльності і її екстремальний характер, владні повноваження працівників пенітенціарної системи, умови організації і психічні та фізичні перевантаження, підвищена відповідальність і корпоративність.

2. Друга група представлена особистісними чинниками. Серед них виділяються професійно важливі якості особистості (воля, рішучість і педантичність), нереалістично високі очікування фахівця, недостатня професійна підготовка і професійний вік. Самостійними чинниками даної групи виступають випереджаюче формування трудових навиків по відношенню до професійно значущих якостей особистості, окремі професійні установки, а також деякі зміни, що відбуваються в процесі соціально-психологічної дезадаптації працівника пенітенціарної системи і в процесі його професійного пристосовування.

3. Чинники, сприяючі розвитку даного явища, можуть бути пов'язані з соціально-психологічними особливостями як професійного, так і позаслужбового середовища.

До даної (третьою) групи чинників відносять неадекватний стиль керівництва, напружені відносини в колективі працівників пенітенціарної системи, низьку соціальну оцінку професійної діяльності і несприятливий вплив найближчого соціального оточення поза службою (сім'ї, друзів).

4. Розгляд чинників, що обумовлюють обговорюване явище, уявляє собою першу частину реконструкції наукових уявлень про професійну деформацію. Проте, для того, щоб найбільш адекватно вибрати методи діагностики особових передумов професійної деформації і міри її профілактики, необхідно також описати конкретні вияви даного феномену.

1.4 Основні показники і рівні професійної деформації працівників

Вивчення проблеми показників професійної деформації дає відповіді на питання: де, яким чином виявляється феномен, за якими конкретними відомостями можна зробити надійний висновок про наявність професійної деформації у працівників різних підрозділів.

При визначенні показників, принципіальну роль грає те, які аспекти досліджуваного явища сприймаються за визначальні, істотні, випадкові. Професійна деформація правоохоронних спеціальностей виявляється безпосередньо в службовій діяльності, націлена на її об’єкт.

На практиці головним об’єктом діяльності стає правопорушник й особа, які викликають службовий інтерес: затримані, свідки, потерпілі. З розвитком деформації, другою, не менш важливою сферою проявів стає особистість самого працівника, її самосвідомість.

Визначивши сфери проявів, не менш важливо знайти «початкову крапку», порівнюючи з якою зміни особистості й результати діяльності можна було б констатувати як наявність деформації. Однією з позицій нашого підходу є розуміння професійної деформації як витрат формування й розвитку, не відповідних деякій соціальній здатності. В трудовій діяльності така заданість має вид конкретних вимог до людини як виконавця на фізичному, психічному, особистісному рівнях. Ці вимоги співвідносяться з наявністю й розвитком професійно важливих якостей, їхньому процесуальному прояву в діяльності.

Відносно працівника «вихідними крапками» можуть виступати модель особистості професіонала, професіограма, й її визначальна складова – психограма, посадова кваліфікаційна характеристика. В них відображується зміст й нормативно-правові підстави діяльності, необхідний перелік й міра розвитку професійно важливих якостей, протипоказання. На практиці це конкретизується у вигляді посадової інструкції, функціональних прав й обов'язків.

Висновок про наявність й рівні професійної деформації можна зробити опираючись на сукупність параметрів, які розкривають працівника в службовій діяльності, ставленні до соціального оточення й до самого себе. Ця сукупність складається з п'яти узагальнених показників:

1. упереджене ставлення до об’єкту службової діяльності;

2. суб’єктивне пояснення законопокірної поведінки;

3.перенесення стилю службового спілкування з об єктом діяльності,
професійних методів й прийомів на позаслужбову сферу, найближче соціальне оточення;

4.професійне оточення особистості працівника;

5.зміни в образі «Я» – системі представлень працівника про самого
себе;.

Упереджене ставлення до об’єкту службової діяльності обумовлює специфічний професійний стереотип цього об’єкту, який поступово зявляється у працівника. Власне професійний стереотип представляє собою зображення людини як представника конкретної групи, спільності, виконавця деякої соціальної ролі. Ця людина входить в сферу професійних інтересів працівника, а її зображення реалізується в службовій діяльності.

Особливість стереотипу, який обумовлює упереджене відношення, до об’єкту діяльності полягає в тому, що він формується не в умовах дефіциту власної інформації, а за рахунок накопичення особистого досвіду. Придбаючи у результаті вигляд усвідомленої установки – переконання, цей стереотип починає функціонувати за логікою саме підкріплення.

Другий показник професійної деформації, а саме довільно – суб’єктивне пояснення законопокірної поведінки, виявляється в тому, що працівник вважає допустимим умисно порушити нормативно-правову регламентацію службової діяльності («всі засоби допустимі для досягнення мети») – Зміст підстав таких поглядів складають дефекти правосвідомості працівника й його морально-вольової ненадійності. Остання полягає в нездатності протистояти тиску зі сторони заінтересованих людей – службових осіб, колег по роботі, самого об’єкта діяльності, його родичів. Такий тиск скоюється в морально-психологічній, матеріальній, фізичній формах й має широкий діапазон від відкритого залякування й загроз до формальної відміни й спокуси.

Конкретні порушення нормативно – правової регламентації службової діяльності разнообічні. Так для пенітенціарної системи найбільш поширеними є: не реакція на заяви про злочин, приховування злочинів від обліку; необгрунтоване порушення кримінальної справи за відсутності для цього підстав; незаконна відмова в збудженні кримінальної справи у випадках передбачених розслідуванням; порушення термінів розгляду заяв; не повідомлення зацікавлених осіб про відмову в порушенні кримінальної справи; неправильне складання акту про адмінправопорушення.

При розкритті змісту довільно-суб’єктивного пояснення законопокірної поведінки як одного з параметрів професійної деформації потрібно зупинитися на проблемі вживання алкогольних напоїв працівниками. При деяких умовах, на стадії вживання це вже саме по собі є порушенням нормативно-правової й професійно-етичної регламентації діяльності. Окрім цього, воно призводить до інших різних порушень. Спостереження за працівниками в службових й позаслужбових ситуаціях, дозволяє стверджувати, що більшість працівників вибирає алкоголь як спосіб зняття стомленості, психічної напруги. Найбільш часто це має місце за відсутності системи відновлювально-підтримуючих заходів й наявності психічної саморегуляції.

Ряд авторів зловживання безпосередньо пов’язують з професійною деформацією, але точніше його буде розглядати як вірогідний, але не спеціальний показник професійної деформації. В цьому випадку його складову основу складають порушення або втрата адекватної професійної мотивації, розчарування в діяльності, втрата віри в можливість досягнення її мети й успішному розв'язанні конкретних задач. Разом із зловживанням алкоголем це виявляється у формально-пасивному виконанні обов'язків, порушеннях службової дисципліни.

Характеризуючи третій показник професійної деформації, а саме, перенесення стилю службового спілкування з об’єктом, окремих методів й прийомів на позаслужбової сфери, підкреслимо, що це перенесення відбувається неусвідомлено. З поглибленням деформації виникає тенденція до автоматизму.

Працівник може настільки ідентифікуватися з професією, що залишається професіоналом у всіх сферах позаслужбового життя. Конкретнім виявом цього є, наприклад, заняття в суспільному транспорті місця найзручнішого для розгляду, перевертання листків із записами лицьовою стороною вниз при появі сторонньої людини, фіксація зовнішності громадян, номерних знаків автомобілів, надання команд самому собі.

Характернім свідченням у межах цього показника є «прилипання до працівника» й розпюдження його у позаслужбових сферах; окремих елементів способу життя об’єкта діяльності: звичек, наприклад, вживання спеціально завареного чаю «чифіру», реакцій на конкретні події. Показовими є зміни в мові, що виявляються в збідненності лексикону, збільшенні вживання брутальних слів й висловлювань, широкому використанні жаргону.

Четвертий показник професійної деформації, а саме, своєрідне «огрублення» особистості, полягає в звуженні круга інтересів й потреб, їх змістовному спрощенні аж до примітивізму. Професійні інтереси починають посідати стійке домінуюче місце й підкоряють собі всі інші за принципом домінант-субдомінант. Службова діяльність виявляється самодостатньою, єдино важливою й бажаною сферою активності. Ще однією ознакою виступає емоційно-почуттєве переконання. Воно характеризується відсутністю або неадекватним емоційно-почуттєвим супроводом діяльності • поведінки у позаслужбових сферах. Частіше таке переконання виявляється в грубощах, жорстокості, втраті здібності до емпатії, професійному цинізмі.

Конкретними свідченнями професійного огрубіння особистості працівника виступають: 1) бажання під різними мотивами більше залишатися на службі за відсутності в цьому об’єктивної необхідності; 2) стійка зацікавленість до службових справ (за позаробочим часом, вихідні, відпустка); 3) відчуття буденності й бажаності при знаходженні в службовому середовищі порівняно до цивільного, носіння статутної форми одягу.

П’ятим показником професійної деформації є зміни в образі «Я», деформуючі зміни зачіпають по-перше професійну складову зображення «Я», це представлення про професійно значимі риси, їхня відповідність діяльності й можливості компенсації, задоволеність власною компетентністю, посадою, соціальним визнанням як професіонала, перспективами зростання.

Конкретними індикаторами змін в образі «Я» виступають:

1.стійка підвищена самооцінка;

2.хвороблива реакція на критику й контроль за своєю діяльністю;

3.жорстка орієнтація на свій досвід, включаючи презумпцію власної
непогрішності;

4.поблажки в професійній оцінці колег по роботі з орієнтацією на думку начальника.

Процесуально професійна деформація складається з трьох основних рівнів: початкового, середнього й глибинного, котрі по різному впливають на ефективність службової діяльності.

Початковий рівень характеризується незначними, зовнішньо малопомітними, переважно кількісними змінами в особистості. Вони виявляються від випадку до випадку відносно об’єкту діяльності. Працівник пізнає й опановує професійну діяльністю, формуючи власний стиль її виконання, але ще не потрапляє в залежність від служби. На цьому рівні професійна деформація ще не має помітної негативної дії на ефективність службової діяльності.

Середній рівень деформації показовий істотними кількісними змінами. Ознаками його є стійкі прояви по першому й другому показникам. Завершується формування професійного досвіду, службові інтереси посідають домінуюче місце. Працівник починає добре орієнтуватися в тому, якими нормами й обов'язками можна нехтувати або підмінити їх власним розумінням без особливого ризику понести відповідальність за це.

Найбільш помітні деформаційні зміни виникають в образі «Я», підвищується самооцінка, до критики й соціального контролю виникає відношення як до некомпетентного й заважає роботі. В службовій діяльності виникають окремі зриви. Суб’єктивно це пов'язане з негативним впливом на діяльність психологічного захисту. В ній починають домінувати механізми ілюзорного бачення дійсності, самого себе й тотального самовиправдання.

На глибинному рівні деформуючі зміни вражають всю особистість, яка попадає в повну залежність від професійної сфери. Ці зміни стійко виявляються на всіх п'яти показниках. Професійні риси трансформуються в свою протилежність, зникають внутрішні бар’єри супроти суб’єктивного розуміння законопокірної поведінки, перенесення стилю службового спілкування на позаслужбову поведінку. Працівник починає оцінювати себе як неперевершеного професіонала, зневажливо відноситися до мислей інших, котрі не співпадають з його власною позицією. Виникає соціальнопрофесійна ізоляція. Деформовані риси функціонують в автономному режимі, вони не чекають, а шукають й створюють ситуації сприяючі їх актуалізації.

Відносно ефективності службової діяльності на цьому рівні, можуть виникати зриви й невдачі, пов’язані з ослабленням внутрішнього контролю, самовпевненістю, втратою творчого підходу до розв'язання нових задач.

1.5 Прояви професійної деформації працівників пенітенціарної системи

Явище професійної деформації працівників пенітенціарної системи характеризується певним набором виявів, або ознак. Під виявами професійної деформації працівника пенітенціарної системи розуміється певна сукупність особових характеристик, за якими можна пізнати дане явище.

В науковій літературі можна знайти спроби класифікувати ці вияви. Наприклад, [22] відзначають, що вони виділяються як мінімум на наступних рівнях: мотиваційному, функціональному і комунікативному. В першому випадку йдеться про зниження зацікавленості і мотивованості до професійної діяльності. В другому – про зниження рівня його працездатності. І в третьому випадку – про втрату вміння адекватно взаємодіяти з оточуючими. Залежно від частоти подібних виявів і їхньої стійкості автори пропонують говорити про часткову професійну деформацію або повною – при стійкому вияві всіх указаних елементів.

[21] вважає, що численні вияви професійної деформації об'єднуються в специфічні системи. До таких систем вона відносить процесуальний (правовий) нігілізм , психологічний нестійкий, звинувачувальний уклон і психологічний захист.

[9] описує вияви професійної деформації у сфері етичної (наприклад, втрата уявлення про цивільне значення своєї роботи, коли офіцер протиставляє себе цивільній людині), у сфері інтелектуальної (зниження здібності до самостійного мислення і ухвалення розв'язань, схильність до шаблону і догматизму, завищена самооцінка), у сфері емоційної (звуження емоційної сфери особистості, ослаблення здатності контролювати і регулювати свої емоції і відчуття, конфліктність, апатія і наростаюче постійне відчуття втомленості) і у сфері професійної (наприклад, стереотипність дій).

Ураховуючи зміст наведених класифікацій, ми розглянемо наступні вияви професійної деформації: окремі професійні стереотипи і установки, правовий нігілізм, деякі захисні механізми, перенесення своєї службової ролі в позаслужбові взаємини і такі якості особистості як підозрілість і педантичність.

Кожний з названих виявів професійної деформації представлений двома складовими–психічною і соціально-психологічною(поведінковою).

1. Жорсткі професійні стереотипи і установки, які в них виявляються .

Відзначимо, що в психологічній літературі говорять про різні стереотипи, наприклад, соціальні, етнічні, динамічні стереотипи мислення і інші. В даному контексті маються на увазі професійні стереотипи, які є приватним варіантом стереотипів соціальних і формуються при засвоєнні професійного досвіду.

Представляючи собою вид стереотипу соціального [4], професійний стереотип характеризується відносною стійкістю та спрощеністю і складається за наявності неповної інформації, що стосується професійної діяльності.

Вироблені професійні стереотипи здатні забезпечити необхідну швидкість, точність і успішність діяльності. Проте, разом з цим, закріплюються зайва трафаретність в підходах, спрощеність в поглядах на трудові проблеми, що може призвести до зниження рівня професіоналізму [16] і розвитку професійної деформації.

Стереотипи тісно пов'язані з такими особовими утвореннями, як установки. Це виражається в тому, що установки виявляються в стереотипності сприйняття, мислення і поведінки [36]. Дані стереотипи взаємодіють, зокрема, з професійною «Я-концепцією» – установкою працівника пенітенціарної системи відносно себе як професіонала.

Розглянемо деякі професійні стереотипи і установки, які є виявом професійної деформації працівника пенітенціарної системи.

А. «Звинувачувальна спрямованість» [21] представляє собою схильність працівника пенітенціарної системи займати позицію, що звинувачує, по відношенню до людей, з якими доводиться стикатися в процесі виконання службових обов'язків. Тобто, коли представник підрозділу пенітенціарної системи часто в оцінці вчинків громадян вважає за краще виправдувальний підхід звинувачувальному.

В основі даного стеріотипа оцінки, на думку [15], можуть бути два явища. Перше представляє собою специфічну професійну установку –готовність працівника пенітенціарної системи звинувачувати підозрюваного і діяти по відношенню до нього відповідним чином. Формується ця установка в процесі виконання професійної діяльності. Так, постійне спілкування з самими різними людьми, у тому числі із злочинцями, дослідження їхніх особистісних особливостей і обставин подій, що відбулися, може розвинути надмірну підозрілість і упередженість, що призводить до утворення звинувачувальної установки [21, 20].

Друге явище, що знаходиться в основі «звинувачувального уклону» – це психологічний бар'єр, що заважає подолати у працівника пенітенціарної системи погляд на професійну ситуацію і об'єкт професійної діяльності. В даному випадку йдеться про психічний стан, що виявляється в неадекватній пасивності особистості і перешкоджаючому виконанню нею тих або інших дій. В основі виникнення психологічного бар'єру лежить посилення негативних переживань–відчуття вини, страху, тривоги і низької самооцінки [36]. Прикладом поведінкового вияву «звинувачувального уклону»– є дії, направлені на отримання в щоб не стало визнання людиною власної винності. Ці дії часто характерні для представників пенітенціарної системи, які бувають спровоковані на застосування заборонених прийомів дізнання і слідства [4].

Підкреслимо, що часто особа, що притягується до кримінальної відповідальності, дійсно винна в здійсненні злочину. Як відзначає [21], після багатократного повторення цієї обставини працівник пенітенціарної системи може втратити здатність бачити в собі неупередженого дослідника і звикає відчувати себе обвинувачем. В результаті формується певний стереотип оцінки у формі «звинувачувального уклону».

Б. Впевненість у власній непогрішності при розв'язанні професійних питань . Її утворює професійна установка представників підрозділів пенітенціарної системи на явну, не залежну від часу, місця і обставин, правильність скоюваних ними дій, займаних позицій і висновків, що виносяться, а також фіксована орієнтація на особистий професійний досвід і завищена оцінка ролі власних дій в розв'язанні професійних задач [9, 26, 31, 38].

Таким чином, психічна складова даного вияву професійної деформації полягає в завищеній самооцінці, впевненості в безпомилковості своїх думок, поглядів і вчинків, а іноді і в некритичному ставленні до протизаконних дій.

На поведінковому рівні впевненість у власній непогрішності може виявлятися в самих різних формах. Наприклад, в неадекватній і неконструктивній реакції на пропозицію рекомендацій по організації професійної діяльності.

В. Стереотип закритості. Він відноситься до професійного стереотипу оцінки і полягає в монополізації певної інформації, схильності до «самозасекречення» для додання собі уявної значності і отримання можливості для різного роду маніпуляцій. На психічному рівні даний стереотип відображає наявність у працівника сверхконтролю і схильності до хвилювань.

Соціально-психологічний компонент цього стереотипу може виявлятися, наприклад, в агресивній поведінці працівників у відповідь на критичні вислови на їхню адресу. На думку [4], такі критичні зауваження можуть бути присутніми у пресі відносно розголосу фактів ухвалення неправосудних вироків, здійснення незаконних арештів і затримань і т.д. Як вважають ті ж автори, цей стереотип заважає системі МВС постійно удосконалюватися.

В той же час, відзначимо, що існує інформація, яку дійсно не можна розголошувати. Тому в основі механізму виникнення даного стереотипу лежить процес пристосовування працівника до організаційно-управлінських, власне професійним і іншим особливостям самої діяльності, зокрема, до роботи в умовах дотримання службової таємниці.

Уточнимо, що професійні стереотипи (не тільки оцінки, але і сприйняття, мислення) несуть дуже важливу функцію в оцінці людиною навколишнього світу: «прискорюють процес пізнання, скорочують час реакції на виниклу ситуацію» [36]. У фахівця початківця утворення стереотипів може бути корисним. Професійні стереотипи – невід'ємне віддзеркалення досягнутого високого рівня майстерності, тобто вияв не тільки знань, але і вмінь, що цілком автоматизувалися, і навиків, керованих підсвідомими установками. Вони розвиваються, як правило, з тих якостей, які особливо корисні для даної професії [16]. Проте, будь-який стереотип, що є істинним в одному випадку, в іншому може виявитися помилковим, відповідаючим конкретній професійній ситуації. Тобто він може бути ефективним для вирішення одних професійних задач і виконувати консервативну роль при розв'язанні інших.

2. Перенесення своєї службової ролі, професійних установок і стереотипів в позаслужбові взаємини також розглядається багатьма авторами [16, 26, 38] як самостійний вияв професійної деформації особистості.

Здійснення професійної діяльності, особливо якщо вона особливо значуща для індивіда і виконується тривалий час, як правило, призводить до засвоєння їм певної ролевої позиції, ухваленої в даному професійному середовищі і до формування професійній адаптованості.

Проте, особистість є членом не тільки професійної, але і інших груп, в яких вона може виявитися дезадаптированою. Це відбувається, коли професійна роль і її адаптивні стратегії розпюджуються на позаслужбові сфери, де соціальні очікування і орієнтації можуть не співпадати з професійними. [28] підтверджує цю гадку і говорить, що при доброму пристосовуванні в трудовому колективі особистість може бути дезадаптированою.

На психічному рівні стан дезадаптації викликає розвиток певних захисних механізмів особистості. Поведінка ж людини, на думку [16], в цьому випадку стає неадекватною обстановці і спілкування з нею ускладнюється.

У представників різних служб обговорюваний вияв професійної деформації може носити специфічний характер. Дослідження, проведені [38], показали, що використовують жаргонні вирази в зовні службової діяльності 43% опитаних працівників кримінального розшуку, 17% співробітників ОБЕЗ, 20% працівників слідства. На вияви зайвої агресивності і дратівливості указали 56% співробітників кримінального розшуку, 25% співробітників ОБЕЗ, 50% працівників ДАІ, 38% працівників слідчого апарату. Перенесення стилю службової діяльності і спілкування, окремих професійних методів і прийомів на позаслужбові сфери, на думку [26], спочатку здійснюється підсвідомо, а надалі має тенденцію до автоматизму.

3. Правовий нігілізм представляє собою усвідомлене ігнорування вимог закону, що виключає, проте, злочинний задум [4]. Названий вияв професійної деформації має декілька форм.

А. Правовий нігілізм як зневажливе ставлення до вимог закону або неприйняття необхідних за законом заходів. При цьому на психічному рівні процесуальні розпорядження оцінюються працівником як формальні і другорядні, а принцип доцільності протиставляється принципу законності [21].

Правовий нігілізм може виражатися в поведінці як службова бездіяльність. Йдеться про ситуації, коли закон вимагає від працівників пенітенціарної системи втручання, надання допомоги потерпілим, припинення злочинних дій і так далі, а вони цих вимог не виконують з різних причин не злочинного характеру. Наприклад, через дефіцит часу, невміння, зайнятості і перевантажень.

Іншим поведінковим виявом цієї форми правового нігілізму служить формально-пасивне виконання обов'язків, пов'язане з розчаруванням в професійній діяльності і невірою в можливість досягнення її офіційних цілей [26].

Б. Ігнорування вимог закону у формі псевдоактивності і «імітації бурхливої діяльності. Цей вияв професійної деформації може виражатися в поведінці як тяганина при розслідуванні кримінальних справ [20], підміна професійної діяльності складанням різного роду паперів [10], необгрунтоване залучення осіб до кримінальної відповідальності, грубість по відношенню до громадян, особливо затриманим за здійснення правопорушень [4, 27].

Психічною складовою цієї ознаки професійної деформації можуть бути такі особливості особистості, як схильність до педантизму і стійкість афекту, що поєднуються з нестандартним мисленням і нонконформністю.

В. Довільне тлумачення закону. В його основі лежить така поведінка працівника, коли він маніпулює правовими категоріями (винен, не винен та ін.) залежно від певних обставин, наприклад, від показників звітності. При цьому відбувається притуплення почуття професійного обов'язку, зростання егоїзму і егоцентризму [9]. Така поведінка може бути пов'язане із зневагою працівником деяких етичних цінностей.

До форм правового нігілізму як виявів професійної деформації деякі автори відносять випадки злочинної діяльності самих працівників пенітенціарної системи [3].

Це загальнокримінальні злочини: вбивства, крадіжки державного і особистого майна, розбійні напади, бракон’єрить, хуліганство і ін. Сюди ж відносяться злочини нерозривно пов'язані з приналежністю до підрозділів пенітенціарної системи, наприклад, фальсифікація кримінальної справи, відмова у збудженому стані справи і ін.

Перш ніж перейти до опису наступного вияву професійної деформації відзначимо, що згідно офіційних даних останніх років працівниками пенітенціарної системи нерідко скоюються порушення законності і службової дисципліни. Серед них – вживання спиртних напоїв на службі, грубість і нетактовність відносно громадян, незаконні адміністративні затримання, фальсифікація матеріалів, необгрунтовані відмови в збудженому стані справи, спотворення статистичної звітності і інші. Названі порушення відносяться до поведінкових (соціально-психологічних) виявів професійної деформації представників підрозділів пенітенціарної системи. В деяких випадках вони можуть бути показником дії захисних механізмів.

4. Вияви професійної деформації, до розвитку яких призводять дії неадаптивних захисних механізмів особистості працівників пенітенціарної системи.

В науковій літературі під захисними механізмами маються на увазі спеціальні форми психічного захисту, що виробляються силами Я і вживаються:

– особистістю в конфлікті [45, 46]. Конфлікт може бути внутрішнім і представляти собою внутрішню напругу, викличну тривогу, або зовнішнім, обумовленим реальною небезпекою, що йде із зовнішнього світу [37].

Результатом функціонування захисних механізмів є психологічний захист – регулятивна система стабілізації особистості, направлена на усунення або зведення до мінімуму відчуття тривоги, пов'язаного з усвідомленням конфлікту [41]. Психологічний захист поділяється на успішний та неуспішний. Результатом успішного психологічного захисту є припинення імпульсів, що провокують тривогу. Неуспішний навпаки викликає їхнє постійне повторення [36].

Також відзначимо, що захисні механізми виробляються в процесі пристосовування і при цьому можуть бути адаптивними і неадаптивними. Використання адаптивних захисних механізмів особистості приводить, як правило, до професійного розвитку і ефективного розв'язання скрутних службових ситуацій. Постійне ж застосування неадаптивних захисних механізмів призводить до розвитку виявів професійної деформації особистості.

Психічний захист особистості не є безпосереднім виявом професійної деформації, проте служить механізмом, що обумовлює розвиток таких виявів в поведінці.

Раціоналізація – процес, за допомогою якого ці дії пояснюються причинами, не тільки реабілітуючими ці дії, але і приховуючими їхню істинну мотивацію [37]. Наприклад, [21] розглядає як механізми психологічного захисту працівників пенітенціарної системи міркування про недосконалість закону і формальності його розпоряджень, що дозволяє виправдовувати їхнє порушення. В процесі виконання службової діяльності дійсно можуть виникати об'єктивні труднощі і проблеми, а механізм раціоналізації виявляється одним з можливих способів розв'язання цих проблем.

Надалі застосування цього захисного механізму може призвести до того, що професійні інтереси починають підпорядковувати собі всі інші. [26] відзначає, що круг інтересів і потреб, не пов'язаних з професійною діяльністю, звужується і спрощується аж до примітивізму. Службова діяльність і все пов'язане з нею стає єдиною важливою сферою активності.

Заміняюча діяльність, значення якої зводиться до того, щоб залишити колишнім, «законсервувати» [17] внутрішню суперечність, що склалася, і пристосуватися до нього. Одним з видів замінюючої діяльності є прагнення до так званого «символічного самодоповнення» [14], вживаємого особистістю в процесі самоутвердження. В основі самосимволізуючої поведінки лежить компенсаторний принцип. Відчуття власної повноцінності і компетентності при цьому досягається за рахунок символів (поведінкових, матеріальних), які сигналізують суспільству, що людина заслужила те, щоб розглядати його як доброго фахівця.

У працівника пенітенціарної системи цей механізм може виявлятися в перебільшеній увазі до зовнішньої атрибутики професійної діяльності, особливо атрибутиці влади і в зайвій регламентації своїх дій збоку керівництва [9].

Одним з виявів професійної деформації працівників пенітенціарної системи є орієнтація на посилювання покарання як універсального способу підвищення ефективності боротьби з правопорушеннями в суспільстві [4]. Даний вияв також відноситься до компенсаторних механізмів особистості. Його дія призводить до розвитку таких якостей, як жорстокість, мстивість, дратівливість, нетерпимість по відношенню до оточуючих [11, 38].

Без використання психологічного захисту в складних і екстремальних умовах діяльності неможлива саморегуляція і самозбереження особистості працівника. Проте, інтенсивне і постійне функціонування захисних механізмів призводить до розвитку виявів професійної деформації. На думку [22], у міру збільшення стажу роботи і накопичення негативної дії стресогенних чинників захисні можливості організму і психологічний потенціал захисту особистості у працівника зменшуються і відбувається різке збільшення захворюваності з виявами професійної деформації, а також ознаками непридатності до подальшого виконання ним обов'язків.

5. Деякі дослідники [16, 26] вважають особливими виявами професійної деформації такі якості особистості, як надмірна підозрілість працівників пенітенціарної системи по відношенню до оточуючих людей і педантичність.

Так, згідно [26, 38], підозрілість розвивається з професійно важливої якості особистості – пильності. У зв'язку з тим, що в процесі виконання службових обов'язків охоронець порядку часто стикається з обманом, підступністю і лицемірством, у нього можуть виробитися підвищена недовірливість і зайва пильність. Інтенсивний вплив професійного досвіду деколи приводить до втрати віри в людей, готовності підозрювати оточуючих в здійсненні непристойних дій і злісному намірі, спонукає бачити в кожному запідозреному злочинця [16]. Схильність до підозрілості, як правило, розвивається з таких особистісних характеристик, як реалістичність думок і вчинків, скептицизм і неконформність, які й визначають успішність у виконанні службових функцій. На поведінковому рівні надмірна підозрілість призводить до тенденційності і шаблонності в діяльності. В цьому випадку професійна деформація посилюється.

Педантизм, на думку деяких авторів [23, 24, 34], розвивається з такої якості особистості, як пунктуальність. Останнє характеризується прагненням до позитивності і грунтовності в своїх діях, сумлінністю у виконанні своїх обов'язків, які поєднуються з тенденцією продумувати все до останньої дрібниці [23]. Пунктуальність є професіонально важливою якістю особистості працівника пенітенціарної системи [16, 25], оскільки забезпечує методичне, акуратне і розсудливе виконання службових обов'язків. Проте, дуже частий і інтенсивний неспокій з приводу зробленого утрудняє вияв ініціативи і ухвалення розв'язань і перешкоджає успішному здійсненню професійних функцій. Однією з форм захисту пунктуальних людей від постійних сумнівів може стати спеціально вироблений педантизм, в основі якого лежить ідея про те, що якщо все наперед ретельно продумати, передбачити і потім діяти, не відступаючи від наміченого плану, то нічого небезпечного не станеться [24].

На поведінковому рівні педантизм, як і підозрілість, призводить до здійснення працівником шаблонних, стереотипних дій, не завжди адекватних професійної ситуації і утрудняючих успішне виконання оперативних службових функцій.

Чинники особистісної властивості можна також позначити як особові передумови розвитку професійної деформації. Якщо ці передумови під впливом службової діяльності і професійної ролі стають сильно виразними, то ми розглядаємо їх як вияви професійної деформації.

Висновки до параграфу: до виявів професійної деформації відносяться фіксовані і неадекватні службовій ситуації професійні стереотипи і установки, правовий нігілізм, перенесення своєї службової ролі в позаслужбові взаємини, такі особистісні особливості, як надмірна підозрілість і педантичність, а також поведінка, до розвитку якої призводить дію неадаптивних захисних механізмів особистості працівника пенітенціарної системи.

Кожний з названих виявів має дві складові–психічну і соціально-психологічну. Іншими словами, професійна деформація розпюджується на різні рівні особистості. Це виражається в специфічних змінах психічних процесів, станів, властивостей і поведінки.

Таким чином, аналіз сучасного стану проблеми професійної деформації дозволяє зробити ряд обгрунтованих висновків:

1. Виконання професійної діяльності працівником пенітенціарної системи викликає у нього певні особові зміни, у тому числі розвиток професійної деформації.

2. Сутність професійної деформації полягає в тому, що це явище представляє собою результат специфічних особових змін, що відбуваються у фахівця в ході виконання професійної діяльності під впливом різних чинників. До останніх в науковій літературі відносять чинники, обумовлені специфікою професійної діяльності, особовими особливостями працівника пенітенціарної системи і соціально-психологічним кліматом в службовому колективі і за його межами.

3. Чинниками, сприяючими виникненню професійної деформації працівника пенітенціарної системи і пов'язаними із специфікою служби, є детальна правова регламентація діяльності і її екстремальний характер, владні повноваження працівників пенітенціарної системи, умови організації і об'єкт службової діяльності, психічні і фізичні перевантаження, підвищена відповідальність і корпоративність.

В самостійну групу виділяються чинники, представлені деякими особовими особливостями представника підрозділів пенітенціарної системи. До них відносяться нереалістично високі особові очікування фахівця, його недостатня професійна підготовка, професійні установки, деякі професійно важливі якості особистості і випереджаюче формування трудових навиків по відношенню до цих якостей. Крім того, до цієї групи відносять професійний вік, деякі особові зміни, що відбуваються в процесі соціально-психологічної дезадаптації особистості працівника пенітенціарної системи і в процесі його професійного пристосовування.

Чинники, сприяючі розвитку даного явища, можуть бути пов'язані з соціально-психологічними особливостями як професійного, так і позаслужбового середовища. До даної групи чинників відносять неадекватний стиль керівництва, напружені відносини в колективі працівників пенітенціарної системи, низьку соціальну оцінку професійної діяльності і несприятливий вплив найближчого соціального оточення поза службою (сім'ї, друзів).

4. В результаті узагальнення наукових даних виявилося можливим

виділити деякі сукупності особових характеристик, названі виявами, або ознаками, професійної деформації працівника пенітенціарної системи. Аналіз і теоретичне вивчення цих виявів показали, що вони виявляють себе щонайменше на двох рівнях – психічному і соціально-психологічному (поведінковому) – і включають жорсткі і неадекватні професійні стереотипи і установки, правовий нігілізм, неадаптивні захисні механізми особистості, надмірно виразимі підозрілість працівника пенітенціарної системи по відношенню до оточуючих людей і педантичність, а також перенесення своєї службової ролі в позаслужбові взаємини.

5. Спираючись на попередні роботи в області психології, педагогіки і інших наук, можна зробити висновок, що характеристики професійної деформації, пов'язані з особовими особливостями працівника пенітенціарної системи, виступають самостійним аспектом психологічного дослідження і можуть вивчатися психологічними методами і методиками.

Особливо актуальним представляється виявлення і вивчення таких особистісних особливостей, які ще не сталі виявами професійної деформації, але при певних умовах службової діяльності можуть призвести до їхнього розвитку. Іншими словами, ці особливості створюють особову схильність, схильність працівників пенітенціарної системи до розвитку виявів професійної деформації і можуть бути названі особовими передумовами даного феномена.

У зв'язку з цим, емпірична частина даної роботи направлена на виявлення і вивчення особливостей проявів професійної деформації працівників пенітенціарної системи за допомогою методів різної спрямованості.

2. Характеристика вибірки та методів дослідження

В теоретичній частині даної роботи центральне місце займає феномен професійної деформації співробітників пенітенціарної системи. Цей феномен виділяється на тлі проблеми особового і професійного розвитку фахівця в період зрілості.

Феномен професійної деформації розглядається нами як єдине ціле: складалася цілісна картина характеристик цього феномена, вивчених в науковій літературі. Особлива увага зверталася на докладний опис характеристик професійної деформації, що відносяться до двох її аспектів – виявам і чинникам.

Особові передумови до розвитку професійної деформації не є виявами даного феномена, але при певних умовах службової діяльності створюють схильність до розвитку цих виявів. Дані характеристики професійної деформації виступають самостійним її аспектом. Проте, не дивлячись на існування досліджень обговорюваного явища, зараз відсутній інструментарій, достатній для більш точної і своєчасної діагностики особових характеристик, що спричиняють за собою його розвиток. Тому виникає потреба в знаходженні наукових методів і методик, які дозволяли б визначати особову схильність співробітників пенітенціарної системи до виникнення виявів професійної деформації.

У зв'язку з цим нами було організоване і проведене емпіричне дослідження, направлене:

а) на перевірку гіпотез, що стосуються виявлення ролі специфіки службової діяльності і стажу роботи в системі виправних закладів в розвитку професійної деформації працівників пенітенціарної системи;

б) на визначення можливостей окремих психологічних методів у виявленні особових передумов розвитку професійної деформації працівників.

2.1 Характеристика досліджуваних осіб

Дослідження проводилося в Олексіївської виправно-трудової колонії №25 та Виправно-трудової колонії №42 м. Харкова.

У дослідженні взяли участь працівники:

1. Начальницького складу колонії (НС);

2. Офіцерській склад чергових варт колонії (ОСЧВ);

3. Рядовий та сержантський склад чергових варт(РтаССЧВ).

Кількісний розподіл досліджуваних за підрозділами та стажем роботи наведений у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Кількісний розподіл досліджуваних

Загальна кількість працівників колонії, які прийняли участь у дослідженні склала 95 чоловік. Це були чоловіки віком від 22 до 48 років.

2.2 Характеристика методів дослідження

Дослідження проводилося за допомогою таких методів:

1. Методика Ямпольського.

2. Методика особистісного диференціалу.

3. Методика портретних виборів Сонді.

Методика Ямпольського.

Методологічною основою тесту є синтез двох різних підходів до дослідження особистості, втілених у методиках ММРІ (діагностика типу особистості) і 16-Р (підхід до досліджень особистості на базі рис). Таким чином, автором ПДТ була здійснена побудова нової системи понять, інтегральної щодо нових підходів.

Тест побудований на базі структурно-ієрархічної моделі особистості і призначений для практичних психологів, що працюють в області підбору і розміщення кадрів.

Методика складається з 187 стверджень.

Відповідно до методики Ямпольского, особистість містить у собі наступні шкали.

– Фактор «невротизм» (шкала 1) призначений для виміру рівня невротизації. Змістовно фактор близький до поняття астенічної особистості в прикордонній психіатрії, а також факторам «нейротизм» і «мобілізація енергії-регресії» у моделях особистості Г. Айзенка і Р.Б. Кеттелла. Дослідження показують, що високі показники по шкалі говорять про високу тривожність, збудженість у сполученні зі швидкою втомленістю:

– у міжособистісних відносинах (афективні спалахи швидко змінюються каяттям, слізливістю);

– у сфері самосвідомості (тривожність, боязкість, ранимість, вразливість)

– у сфері фізичних відчуттів (візити до лікарів без об'єктивних причин, іпохондричні відчуття).

Низькі показники: спокій, невимушеність, емоційна зрілість, об'єктивність в оцінці себе й інших людей, сталість у планах і прихильностях. Загальна картина характеризується відчуттям сили, бадьорості, здоров'я, волею від тривог і невротичної скутості, від переоцінки самого себе і своїх особистих проблем і від надмірного занепокоєння з приводу можливого неприйняття інших людей.

– Фактор «психотизм» (шкала 2) призначений для виміру ступеня психічної адекватності особистості. Фактор змістовно близький до фактора «психотизм-нормальність» у моделі особистості Г. Айзенка і до фактора «реалізм-психотична тенденція» у моделі Р.Б. Кеттелла.

Високі показники: аутізм, відособленість, чудакуватість, ексцентричність. У сполученні високим невротизмом «мимозоподібність», хвороблива ранимість, втеча у світ вимислів і фантазій. У сполученні низьким невротизмом – заповзятливість, енергійність, цілеспрямованість, крайній суб'єктивізм, агресивність, безцеремонність.

Низькі: стандартність, стереотипність у мисленні і поводженні, повне злиття із середовищем, безумовне пристосування до навколишнього оточення. Ступінь соціалізації поводження прямо залежить від значимої групи. У соціальному середовищі швидко засвоюються психопатичні форми поводженні. У сприятливих умовах – акуратність, миролюбство, товариськість. Низький рівень активності й ініціативи.

– Фактор «депресія» (шкала 3) призначений для виміру глибини суб'єктивних переживань, що виникають при зниженні загального фону настрою. Змістовно фактор відбиває самооцінку домінуючого фону настрою, ідеї самозвинувачення, низьку фрустраційність, толерантність, суб'єктивні труднощі в організації діяльності.

Високі показники: похмурість, заглибленість у власні переживання, за якими схована чуйність і постійна готовність до самопожертви. Швидка стомлюваність при інтелектуальних навантаженнях. Нерідко – повільність, неоперативність, скарги на загальне почуття «важкості», «ліні». Максимальна форма протесту – «суїцид».

Низькі показники: природна життєрадісність, енергійність і заповзятливість. Багатство і гнучкість психіки, невимушеність у міжособистісних відносинах. Недолік контролю над власними імпульсами веде до непослідовності, безтурботності, що призводить до втрати довіри й з боку навколишніх.

– Фактор «совісність» (шкала 4) вимірює ступінь поваги до соціальних норм і етичних вимог. Фактор позитивно корелює з успішністю навчання і рівнів досягнень у соціальній сфері. Високі показники характерні для осіб професія яких вимагає акуратності, обов'язковості, і сумлінності: адміністраторів, юристів. Низькі оцінки характерні для асоціальних психопатів, правопорушників.

Високі показники: почуття відповідальності, сумлінності, стійкість моральних принципів. Висока сумлінність сполучається з високим самоконтролем до ствердження загальнолюдських цінностей.

Низькі показники: мінливість, відхилення від виконання своїх зобов'язань, схильність ігнорування загальноприйнятих правил, зневага брехня заради одержання суб'єктивної вигоди.

– Фактор «розторможеність» (шкала 5) розроблений для виміру ступеня стриманості соціалізованості поводження особистості.

Високі показники: розкутість, живий відгук на будь-які події, що відбуваються. Відсутність соціальної конформності, поганий самоконтроль, імпульсивність, що пов'язана з недостатньою соціалізацією потягів, прагнення до гострих афективних переживань.

Низькі показники: підвищена ідентифікація із соціальними вимогами, конформність, поступливість, стриманість, обережність поводження. Можливе звуження кола інтересів і ослаблення потягів. Нелюбов до змін, упереджене відношення до нового, перевага обов'язковості, ніж обдарованості. Вузькість кола або відсутність власних захоплень, несхвальне відношення до чужих захоплень.

– Фактор «загальна активність» (шкала 6) вимірює загальний рівень активності й енергійності особистості. Шкали аналогічного змісту маються в більшості тестів для дослідження темпераменту.

Високі показники: стенічність, заповзятливість, активне досягнення цілей. Прагнення (і здатність) бути у колективі, узяти на себе роль лідера, згуртувати, правильно розподілити обов’язки, власність.

Низькі показники: пасивність, безініціативність, підвищена стомлюваність, повільність у рухах. Прагнення не брати на себе зайвої відповідальності, ухилятися від виконання додаткових обов'язків.

– Фактор «боязкість» (шкала 7) призначений для виміру незручності, скутості в інтерперсональних, чутливість до погроз. По змісту близький до фактора «Н» у моделі особистості Р.Б. Кеттелла.

Високі показники: сором'язливість, нерішучість при боротьбі мотивів за необхідністю прийняття рішень. Прагнення знаходитися в тіні і ні в що не втручатися. Успішність у виконанні справ, що вимагають старанності, ретельності.

Низькі показники: сміливість, рішучість, схильність до ризику, швидкість рішень і їхнє виконання навіть при зіткненні з незначними обставинами, нестерпність відтягнень, подвійності, чекання. Воля, незалежність у колективі, прагнення бути на очах, в усе втручатися.

– Фактор «комунікативності» (шкала 8) спрямований на вимір широти й інтенсивності спілкування, на змістовному рівні має багато загального з факторами «А» і «Q4».

Високі показники: багатство і яскравість емоційних проявів, природність і невимушеність поводження, готовність до співробітництва, доброта і м'якосердечність, прагнення працювати і відпочивати в колективі.

Низькі показники: млявість афектів, холодність, формальність міжособистісних відносин. Прагнення уникати близькості, підтримувати лише зовнішні форми товариських відносин, «спілкуватися» лише з книгами і речами.

– Фактор «естетичної вразливості» (шкала 9) вимірює чутливість до естетичних і художніх цінностей. Шкала складається переважно з питань факторів «І» і «М» опросника 16-Р і питань шкали Мf із ММРІ.

Високі показники: багатство уяви, схильність до захоплень. Судження про життя носять безпосередньо-чуттєвий, інтуїтивний характер. У спілкуванні не вистачає почуття відповідальності, реалізму, мисленню бракує порядку і зв'язаності. Протипоказані роботи потребуючі пильності і точності.

Низькі показники: зрілість, урівноваженість, розсудливість, твереза оцінка обставин і людей, переважність розумового та абстрактного типу мислення, пам'яті і сприйняття. У несподіваних ситуаціях може не вистачати уяви і спритності, оскільки безпосереднє сприйняття виражене слабко.

– Фактор «жіночності» (шкала 10) вимірює ступінь ідентифікації з жіночою роллю, що вказується культурою і суспільством.

Високі показники: чутливість, м'якість, схильність до хвилювань, поступливість, скромність у поводженні (але не в самооцінці), підвищений інтерес до людей і нюансів міжособистісних відносин. Доступне розуміння рушійних сил людського поводження, уміння без натиску залучити на свій бік.

Низькі показники: сміливість, заповзятливість, схильність до самоствердження, ризику, до швидких і рішучих дій без достатнього їхнього обмірковування та обґрунтування. Інтереси вузькі і практичні, у поводженні бракує оригінальності, віра в силу і презирство до рефлексії і самоаналізу.

– Фактор верхнього рівня «психічна неврівноваженість» (шкала 11) призначений для інтегральної оцінки психічної стійкості. Оцінка по цій шкалі є узагальненням оцінок по трьох шкалах нижнього рівня: невротізма, психотізма, депресії.

Високі показники: стан дезадаптації, тривожність, втрата контролю над потягами, дезорганізація поводження. Хронічна втома, почуття власної неповноцінності, непристосованості. Напруженість, конфліктність. Недолік конформності та дисципліни.

Низькі показники: відсутність внутрішньої напруженості, задоволеністю собою і своїми успіхами, готовність відповідати соціальним нормам і вимогам.

– Фактор верхнього рівня «асоціальність» (шкала 12) сформований з питань двох шкал нижнього рівня – совісність і розторможеність і призначений для оцінки соціальної пристосованості.

Високі показники: моральна неповноцінність. Відсутність вищих соціальних почуттів: відповідальності, любові, сорому. Байдужість до похвали і покарань. Посилення вітальних насолод – тяга до насолоди сильніше всяких затримок і обмежень. Бажання нестійкі, якщо переважає низька совісність, по опису поводження – це моральне кредо, якщо ж розторможеність, то безвідповідальність активно реалізується в спілкуванні.

Низькі показники: підвищена ідентифікація із соціальними нормами, конформність, поступливість, скромність, залежність. Можлива вузькість кола інтересів. У діяльності не вистачає напористості, особливо в досягненні сугубо особистої мети. Постійна готовність вислухати і прийняти поради від старших чи більш досвідчених людей.

– Фактор верхнього рівня «екстраверсія» (шкала 13) вимірює ступінь соціальної контактності особистості. Оцінка по шкалі формується шляхом узагальнення 3-х шкал нижнього рівня: загальна активність, боязкість, комунікативністьть. Аналогічні по змісту фактори маються також у моделях особистості Г. Айзенка і Р.Б. Кеттелла.

Високі показники: труднощі в контактах, замкнутість, прагнення до діяльності не пов'язаної із широким спілкуванням. Швидка дезорганізація в ситуаціях змушеного спілкування, інтриги не властиві. Повага до прав інших, чужій точці зору. Добре виконана робота розглядається як нагорода.

Низькі показники: екстравертованість, активність, честолюбство, прагнення до суспільного визнання, до лідерства, велика соціальна спритність, жива мова, вміла оцінка взаємин у колективі, здатність використовувати інших людей для досягнення своїх власних цілей.

– Фактор верхнього рівня «сензитивність» (шкала 14) призначений для виміру тонкості емоційних переживань і узагальнює інформацію від шкал нижнього рівня – естетичної вразливості і жіночності.

Високі показники: тонкість духовної організації, чутливість, ранимість, артистичність, м'якість, заглибленість у поезію, музику, фантазії. Незважаючи на ввічливість і чемність у поводженні, виражена тенденція вносити дезорганізацію і розбіжність у налагоджену групову діяльність, відволікати від основної діяльності членів групи, заважати групі йти реалістичним шляхом.

Низькі показники: емоційна зрілість, не схильність до фантазій, тверезе і реалістичне мислення, вузькість і однотипність інтересів, зневага до суб'єктивних і духовних цінностей, тенденція керуватися лише реально відчутними цілями, нічого не робити без особистої вигоди. У спілкуванні не вистачає тактовності, однак це навколишніх не кривдить, оскільки в цьому бачать не озлобленість, а прямоту і відвертість.

Методика особистісного диференціалу

Методика особистісного диференціала (ОД) сформувалася в нашій культурі у вигляді представлення про структуру особистості. Метою її розробки було створення компактного і валідного інструмента вивчення визначених властивостей особистості, її самосвідомості, міжособистісних відносин, що міг би бути застосований у клініко-психологічній і психодіагностичній роботі, а також у соціально-психологічній практиці.

ОД сформований шляхом репрезентативної вибірки слів сучасної російської мови, що описують риси особистості, з наступним вивченням внутрішньої факторної структури своєрідної «моделі особистості», що існує в культурі і розвивається в кожної людини в результаті засвоєння соціального і мовного досвіду.

З тлумачного словника російської мови Ожогова були відібрані 120 слів, що позначають риси особистості. З цього вихідного набору відібрані риси, найбільшою мірою полюси, що характеризують, 3-х класичних факторів семантичного диференціала:

1. Оцінки.

2. Сили.

3. Активності.

Випадковим образом вихідний набір рис був розбитий на 6 списків по 20 рис. Застосовувалося три рівнобіжних методи класифікації рис усередині кожного з цих списків.

1. Оцінка випробуваними (по 100-бальній шкалі) імовірності того, що людина, що володіє властивостями особистості А, володіє і властивостями особистості В. За результатом усереднення імовірностей індивідуальних оцінок отримані узагальнені показники представлень про спряженість рис особистості, що складають так звану імпліцитну структуру особистості, властиву для усієї вибірки в цілому.

2. Кореляції між самооцінками по рисах особистості. Випробувані заповнювали 6 бланків самооцінок, кожний з який був складений з 20 рис особистості і вимагав оцінити їхню наявність у випробуваного по 5-бальній шкалі.

3. 120 рис особистості оцінювалися по 3 шкалам (7-бальним), що представляють фактори семантичного диференціала, оцінки усереднювались.

У ОД відібрана 21 особистісна риса. У декількох випадках вихідний список не містив одного з членів необхідної антонімічної пари і був доповнений. Шкали ОД заповнювалися випробуваними з інструкцією оцінити самих себе по відібраних рисах особистості.

При застосуванні ОД для дослідження самооцінок значення факторів свідчать про рівень самоповаги. Високі значення цього фактора говорять про те, що досліджуваний сприймає себе як особистість, схильний усвідомлювати себе як носія позитивних, соціально бажаних характеристик, у визначеному змісті вдоволений собою.

Низькі значення фактора (О) вказують на критичне відношення людини до самої себе, його незадоволеність власним поводженням, рівнем досягнень, особливостями особистості, на недостатній рівень прийняття самого себе. Особливо низькі значення цього фактора в самооцінках свідчать про можливі невротичні чи інші проблеми, зв'язаних з відчуттям малої цінності своєї особистості.

При використанні ОД для виміру взаємних оцінок фактор (О) інтерпретується як свідчення рівня привабливості, симпатії, яким володіє одна людина в сприйнятті іншої. При цьому позитивні (+) значення цього фактора відповідають перевазі, що робиться об'єкту оцінки, негативні (–) – його відкиданню.

Фактор сили (С) у самооцінках свідчить про розвиток вольових сторін особистості, як вони усвідомлюються самим досліджуваним. Його високі значення говорять про впевненість у собі, незалежності, схильності розраховувати на свої власні сили у важких ситуаціях. Низькі значення свідчать про недостатній самоконтроль, нездатність триматися прийнятої лінії поводження, залежності від зовнішніх обставин і оцінок. Особливо низькі оцінки свідчать і вказують на астенізацію і тривожність. В взаємних оцінках фактор (С) виявляє відносини домінування-підпорядкування, як вони сприймаються суб'єктом оцінки.

Фактор Активності (А) у самооцінках інтерпретується як свідчення екстравертованості особистості. Позитивні (+) значення вказують на високу активність, товариськість, імпульсивність, негативні (–) – на інтровертованість, визначену пасивність, спокійні емоційні реакції. В взаємних оцінках відбивається сприйняття людьми особистісних особливостей один одного.

Фактор Успішність в роботі був введений для оцінки ефективності роботи працівників та для визначення взаємозв’язку з іншими факторами. Позитивні (+) значення вказують на високу ефективність працівників в роботі, негативні (–) – на низький рівень ефективності в роботі.

При інтерпретації даних, отриманих за допомогою ОД, завжди варто пам'ятати про те, що в них відбиваються суб'єктивні, емоційно-важливі уявлення людини про самого себе та інших людей, його відносини, що можуть лише частково відповідати реальному положенню справ, але часто самі по собі мають першорядне значення.

ОД може бути використаний у тих випадках, коли необхідно одержати інформацію про суб'єктивні аспекти відносин досліджуваного до себе і до інших людей. У цьому відношенні ОД зіставимо з двома категоріями психодіагностичних методів – з особистісними опитувальникам і соціометричними шкалами. Від особистісних опитувальників він відрізняється стислістю і прямотою, спрямованістю на дані самосвідомості. Деякі традиційні, одержувані за допомогою опитувальників характеристики особистості, можуть бути отримані і за допомогою ОД. Рівень самоповаги, домінантності-тривожності і екстраверсії-інтроверсії є досить важливим показником у таких клінічних задачах, як діагностика неврозів, пригранічних станів, диференціальна діагностика, дослідження динаміки стану в процесі реабілітації, контроль ефективності психотерапії і т.д. Стислість методу дозволяє використовувати його не тільки самостійно, але й у комплексі з іншими діагностичними процедурам.

Від соціометричних методів ОД відрізняється багатомірністю характеристик відносин і більшою їхньою узагальненістю. Як метод одержання взаємних оцінок ОД можна рекомендувати до застосування в двох областях: у груповій і сімейній психотерапії.

Методика портретних виборів Сонді

Методика Сонді належить до групи проективних методів, які дозволяють отримати обєктивну картину стану базисних, стрижньових, індивідуально-психологічних властивостей людини.

Теоритичні засади методу Сонді

Теоретичною базою методу є психодинамічна теорія З. Фрейда. Сонді вважає, що життя людини управляється, по-перше, латентною енергією ваблення, і, по-друге, енергією над-Я. Джерелом ваблення є гени. Генетично мінімальною одиницею ваблення є імпульсивна тенденція, яка не може бути успадкована одна, без відповідного батьківського партнера. Якщо на передній план виходить лише одна тенденція, то друга залишається латентною чекає свого прояву.

Таким чином, за Сонді, імпульсивні тенденції закладені завжди подвійно, як пари. Дві спадково зчеплені тенденції разом утворюють потребу або фактор.

Тест Сонді був задуманий як методика дослідження індивідуально-варіабельних механізмів ваблень і механізмів Я. Його основний принцип – інтерпретація простих імпульсивних виборів: з 6 серій по вісім фотографій обстежуваний вибирає ті, які здаються йому симпатичними і несимпатичними.

Фотографії представляють індивідів, які страждають на виражену тяжку патологію ваблень і клінічні діагнози яких точно відомі. Фотографії представляють хворих за вісьмома потребами (факторами). Хворі за кожним фактором зображені на шести фотографіях. Таким чином, загальне число фотографій розділено порівну між факторами, носіями яких є зображені на фотографіях хворі. Результат по певному фактору визначається спільним вибором симпатичних і антисимпатичних портретів.

Методика використання тесту Сонді

Тестовий апарат складається з 48 портретів по вісім у шести серіях. Кожен з восьми портретів, що складає серію, зображує індивіда, який за одним імпульсивним фактором явно хворий. В серії представлені усі вісім імпульсивних факторів, причому кожному фактору відповідає один портрет. Отже, в цілому тесті імпульсивні фактори представлені на шести фотографіях кожний.

Основне психодіагностичне обстеження ваблень за Сонді складається з двох частин. Перша частина полягає у виборі дванадцяти симпатичних і дванадцяти не симпатичних портретів, вона діагностує ті імпульсивні ваблення, які завдяки своїй епізодичній актуальності висуваються на передній план особистості.

Друга частина обстеження полягає у виборі тих 24 портретів, які залишились невибраними у першому відборі. За результатами другої частини складається висновок про імпульсивні ваблення тієї частини особистості, яка актуально і неусвідомлювано лишилась на задньому плані.

Літери на схемі профілю означають у закодованому вигляді ті потреби (фактори), яким відповідає кожен з восьми портретів певної серії, а саме:

H – сексуальна недиференційованість;

S – садизм;

E – епілептоїдні тенденції;

Hy – істеричні прояви;

K – кататонні тенденції;

P – параноїдні тенденції;

D – депресивно-меланхолічні риси;

M – маніакальні прояви.

За теорією Сонді, позитивні вибори свідчатьпро те, що обстежуваний задоволений данною тенденцією у собі і реалізації потреби заважають лише зовнішні обставини, людина лише чекає зручного моменту для задоволення цієї потреби.

Негативні вибори говорять про те, що людина не задоволена відповідною тенденцією, заперечує її прояви в собі, а реалізації даної потреби перешкоджають внутріособистісні заборони.

Фактор h – сексуальна недиференційованість (ерос фактор). Позитивні вибори свідчать про тенденцію до персональної любові і ніжності; негативні – про тенденцію до любові до людства, гуманізму.

Фактор s – садизм (фактор мужності або танатос фактор). Позитивні вибори свідчать про такі риси, як мужність, активність, агресивність, садизм; негативні – про протилежні риси – цивилізованість, пасивність, покірливість, готовність до самопожертви.

Фактор e – епілептоїдні тенденції (етос фактор). Позитивні вибори повязані з такими рисами, як доброта, справедливість, терпимість, готовність допомогти іншому; негативні – із такими, як збудливість, ревнощі, нетерпимість, ненависть.

Фактор hy – істеричні прояви (фактор моралі). Позитивні вибори свідчать про такі якості, як демонстративність, прагнення справити враження на навколишніх, артистизм; негативні вибори – про скромність, моральну цензуру, схильність до фантазування.

Фактор k – кататонні прояви (матеріальний фактор Я). Позитивні вибори означають присутність таких особистісних якостей, як егоцентризм, педантизм, нарцисизм, образливість; негативні вибори – про самовідречення, витіснення, індивідуально-деструктивні тенденції.

Фактор р – параноїдні тенденції (духовний фактор Я). Позитивні вибори свідчать про прагнення до лідерства, суперництва, завищену самооцінку; негативні про занижену самооцінку, заздрість, обережність, підозрілість.

Фактор в – депресивно-меланхолічні риси (фактор вірність – невірність). Позитивні вибори означають комунікабельність, активність, невірність; негативні – про песимізм, вірність, самовідречення, інтроверсію.

Фактор m – маніакальні прояви (фактор ваблення до контактів). Позитивні вибори підтверджують наявність прагнення до насолоди, веселощів, знаходження у групі; негативні вибори свідчать про тенденції до самотності, самостійність, незалежність.

Загальна математична обробка результатів дослідження проводилася з використанням методів математичної статистики. Підраховувалася середня арифметична варіаційного ряду і вірогідність відмінностей між середніми величинами за допомогою критерію Ст’юдента. Критерій Ст’юдента є параметричним і дозволяє прямо оцінити розходження в середніх, отриманих у двох вибірках, причому мінімальна вибірка повинна складатися з 5 чоловік. Різниця між показниками приймалася за статистичне достовірну при р< 0,05.

3. Дослідження особливостей проявів професійної деформації у працівників пенітенціарної системи різних підрозділів та з різним стажем роботи

3 .1 Особливості проявів професійної деформації у працівників в залежності від умов професійної діяльності

Для аналізу впливу на процес формування та розвитку професійної деформації працівників пенітенціарної системи в різних умовах професійної діяльності було проведено дослідження, для участі в якому в було запрошено працівників, службова діяльність яких суттєво відрізняється. Це працівники Олексіївської виправно-трудової колонії №25 та Виправано-трудової колонії №42 м. Харкова, а саме-начальницький склад колонії, офіцерський склад чергових варт та рядовий і сержантський склад чергових варт.

Після обробки даних, отриманих за методикою Ямпольського, ми одержали такі результати (Табл. 3.1.).

Аналізуючи отримані результати ми бачимо, що серед рядового і сержантського складу чергових варт найбільший показник має фактор «розторможеності», який визначає ступінь стриманості соціалізованості поводження. Високі показники за цією шкалою свідчать про наявність у цих працівників розкутості, відсутності соціальної конформності, поганий самоконтроль, імпульсивність, прагнення до гострих афективних переживань.

Таблиця 3.1.Середні показники за методикою Ямпольського у працівників різних підрозділів

Другу позицію займає шкала «комунікативності», яка спрямована на вимір широти й інтенсивності спілкування. Високі показники за цією шкалою говорять про яскравість емоційних проявів, природність і невимушеність поводження, готовність до співробітництва.

Високі показники за цими шкалами серед рядового та сержантського складу чергових варт пояснюються тим, що саме їхня специфіка умов служби полягає в тому, що ці працівники знаходяться в постійному оточенні людей. Тому це і призводить до того, що вони є більш комунікативними, відкритими для контактів, екстравертованими особистостями.

Найменша кількість балів серед працівників рядового та сержантського складу чергових варт була набрана за шкалою «невротизма», яка призначена для виміру рівня невротизації. Низькі показники за цією шкалою у представників рядового та сержантського складу чергових варт говорять про спокій, емоційну зрілість, об’єктивність в оцінці себе й інших людей, сталість у планах і прихильностях, загальна картина самовідчуття характеризується відчуттям сили, бадьорості, здоров’я.

Серед офіцерського складу чергових найбільш вираженим для даної групи є фактор «психотизму». Він призначається для виміру ступеня психічної адекватності особистості. Високий показник за даною шкалою говорить про наявність у працівників реакцій аутізму, відособленості, ексцентричності. А так як у офіцерського складу чергових низькі показники за шкалою невротизму, то це говорить про енергійність, крайній суб’єктивізм, агресивність, безцеремонність.

Низькі показники для офіцерського складу чергових має шкала «боязливості», яка призначена для виміру незручності, скутості в інтерособистісних відносинах. Показники за цією шкалою говорять про сміливість, рішучість, схильність до ризику, швидкість рішень та їхнє виконання, навіть, при зіткненні з незначними обставинами. Такі особливості поведінки працівників офіцерського складу черговихможуть бути одними з проявів професійної деформації, а це явище знову ж таки визначається специфікою умов трудової діяльності. Низькі показники у представників даного підрозділу має шкала «совісності» та «сензитивності». Це говорить про зрілість, врівноваженість, розсудливість, абстрактний тип мислення. Таки показники особистісних факторів можна пояснити тим, що одним з наслідків трудової діяльності є професійна деформація, яка є сама по собі пристосовуючим, адаптаційним механізмом. І якщо працівники офіцерського складу чергових будуть мати невідповідні показники по шкалам, то це призведе до деструкції особистісних механізмів цих працівників.

Серед працівників начальницького складу колонії найбільш вираженими за кількістю балів є шкали екстраверсії та розторможеності. Високі показники за цією шкалою говорять про труднощі в контактах, замкнутість, прагнення до діяльності не пов’язаної з широким спілкуванням, швидку дезорганізацію в ситуаціях вимушеного спілкування. У той же час працівники цього підрозділу мають поганий самоконтроль, є імпульсивними, що пов’язано з недостатньою соціалізацією.

Низькі показники мають працівники начальницького складу колонії за шкалою невротизму та психічної неврівноваженості. Ці показники говорять про відсутність внутрішньої напруженості, задоволеністю собою і своїми успіхами, готовність відповідати соціальним нормам та вимогам. Низькі показники за цією шкалою у працівників цього підрозділу говорять про сміливість, рішучість, схильність до ризику, незалежності у колективі. Такі поведінкові реакції для них не є характерними.

За результатами таблиці 3.1., використовуючи коефіцієт виявлення статистично-значимих розбіжностей Стьюдента, були отримані такі показники.

За шкалою невротизму між рядовим та сержантським складом чергових варт та офіцерським складом розбіжності сягають р≤0,05.

За шкалою психотизму між працівниками колонії були отримані розбіжності з достовірністю р≤0,05.

За шкалою совісності між рядовим та сержантським складом чергових варт та офіцерським складом розбіжності сягають р≤0,05.

За шкалою естетичної вразливості між рядовим та сержантським складом чергових варт та начальницьким складом розбіжності сягають р≤0,05.

За шкалою асоціальності між працівниками колонії достовірність розбіжностей сягає р≤0,05.

За шкалою сенситивності між працівниками колонії розбіжності досягли рівня р≤0,05.

За всіма іншими шкалами розбіжності не досягли рівня статистичної значимості.

Аналізуючи дані методики «Особистісного диференціалу» були отримані наступні результати, які представлені в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 Вираженість факторів особистісної спрямованості у працівників різних підрозділів

Аналізуючи дані таблиці 3.2 ми отримали такі результати: у працівників колонії найбільш вираженим є «Фактор оцінки» (О), представлений у начальницького складу. Це говорить про те, що працівники цього підрозділу в повному обсязі задоволені собою, сприймають себе як соціально-позитивну особистість.

Низькі показники за «Фактором оцінки» мають працівники колонії – офіцери чергових варт. Це пояснюється тим, що вони не задоволені власною поведінкою, рівнем досягнень, властивостями особистості, критичним ставленням особистості до самої себе.

За «Фактором сили» (С) найбільший показник мають офіцери чергових варт. Це свідчить про впевненість працівників в собі, їх незалежність, схильність розраховувати на власні сили у важких ситуаціях. Низькі показники за даною шкалою має начальницький склад колонії. Це говорить про їх недостатній самоконтроль, нездатність триматись прийнятої лінії поведінки, залежність від зовнішніх обставин і оцінок.

За «Фактором активності» (А) найбільший показник мають рядовий та сержантський склад чергових варт. Високі позитивні значення за даною шкалою вказують на високу активність, комунікативність та імпульсивність особистості. Низькі показники маєначальницький склад колонії, це говорить про спокійність, інтровертованість особистості.

За «Фактором успішності в роботі» найбільш високі показники мають рядовий та сержантський склад чергових варт, найменш успішними є начальницький склад колонії. Це можна пояснити тим, що всі ці фактори пов’язані між собою, і якщо начальницький склад за «фактором сили» мають низький самоконтроль, невпевненість у собі, а за «фактором активності» є інтровертованими, пасивними особистостями зі спокійними емоційними реакціями, то звісно, що працівники з такими поведінковими реакціями не можуть бути успішними у роботі.

За результатами таблиці 3.2, використовуючи коефіцієнт виявлення статистично-значимих розбіжностей Стьюдента між працівниками колонії, були отримані такі показники.

За шкалою «Оцінки» між офіцерським складом чергових варт та начальницьким складом колонії вони досягли рівня р≤0,05.

За шкалою «Активності» між рядовим та сержантським складом чергових варт та начальницьким складом колонії статистично-значимі розбіжності досягли рівня р≤0,05.

За іншими шкалами розбіжності не досягли рівня статистичної значимості.

Для дослідження індивідуально-варіабельних механізмів уподобань і механізмів «Я» працівників колонії була проведена методика портретних виборів Сонді.

Результати за даною методикою представлені в таблиці 3.3.

Аналізуючи дані за методикою Сонді були отримані такі результати: у рядового та сержантського складу чергових вартнайбільш вираженим є фактор маніакальних проявів, який означає наявність у цих працівників прагнень до задоволення, веселощів, знаходження в групі, гедонізму, імпресивності. Також вираженим є фактор сексуальної недиференційованості. Позитивні виборі за цим фактором у рядового та сержантського складом чергових вартсвідчать про тенденцію до персональної любові та ніжності. Найбільш вираженим, за негативними виборами, у досліджуваних є фактор депресивно-меланхолічних рис, який говорить про комунікабельність та активність працівників.

За негативними виборами найбільш вираженим є фактор сексуальної недиференційованості.

У офіцерського складу чергових варт вище згадані фактори виражені в тій же мірі. Найбільш вираженим за негативними виборами у офіцерів чергових варт є фактор сексуальної недиференційованості, який свідчить про тенденції працівників до гуманізму – любові до людства.

Таблиця 3.3. Середні показники факторів-потреб за методикою Сонді у працівників колонії

Серед начальницького складу найбільш вираженим є фактор сексуальної не диференційованості.

Таким чином, в результаті аналізу даних таблиці 3.3 можна зробити такий висновок: серед працівників колонії (рядовий та сержантський склад чергових варт) найбільш вираженим є фактор сексуальної не диференційованості, позитивні вибори якого свідчать про тенденції працівників посиленої уваги до себе, нарцисизму. Фактор садизму найбільш виражений у начальницького складу колонії він свідчить про такі риси характеру працівників як мужність, активність, агресивність. Фактор епілептоїдних тенденцій найбільш виражений у офіцерів чергових варт він говорить про такі риси, як доброта, справедливість, терпимість. Кататонні тенденції найбільш виражені у начальницького складу колонії, вони свідчать про наявність у досліджуваних таких особистісних якостей, як егоцентризм, нарцисизм, образливість. Фактор параноїдних тенденцій найбільш виражений у рядового та сержантського складу чергових варт, це говорить про наявність прагнення до лідерства, суперництва, завищену самооцінку, зверхність. Фактор депресивно-меланхолічних рис найбільш виражений у начальницького складу колонії, він означає наявність у працівників цього підрозділу таких рис характеру, як комунікабельність, активність. Фактор маніакальних проявів найбільш вираженим є у офіцерського складу чергових варт. Він свідчить про наявність прагнень знаходження у групі, імпресивність.

За результатами таблиці 3.3, використовуючи коефіцієнт виявлення статистично-достовірних розбіжностей Стьюдента були отримані наступні показники.

За шкалою депресивно-меланхолічних рис між рядовим та сержантським складом чергових варт та офіцерським складом були отримані розбіжності з достовірністю р≤0,05. Між працівниками офіцерським складом чергових варт та начальницьким складом колонії розбіжності досягли рівня р≤0,05.

За всіма іншими шкалами між працівниками колонії розбіжності не досягли рівня статистичної значимості.

3.2 Особливості проявів професійної деформації у працівників колонії з різним стажем роботи

Дані, отримані за методикою Ямпольського для працівників з різним стажем роботи в пенітенціарній системі, представлені в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4. Середні показники за методикою Ямпольського у працівників з різним стажем роботи в пенітенціарній системі

Аналізуючи результати таблиці 3.4 ми бачимо наступну картину. У працівників зі стажем роботи до 5 років найбільш характерною є шкала розторможеності та екстраверсії, тобто у працівників пенітенціарної системи зі стажем роботи до 5 років найбільш притаманні такі риси, як розкутість, говіркість, відсутність соціальної конформності. За шкалою розторможеності – труднощі в контактах, замкнутість, прагнення до діяльності не пов’язаної з широким спілкуванням. Низькі показники у працівників колонії зі стажем роботи до 5 років має фактор невротизму та психічної неврівноваженості. Це говорить про наявність у працівників емоційної зрілості, спокою, сталості у планах. Низькі показники за фактором психічної неврівноваженості свідчать про відсутність внутрішньої напруженості, задоволеності собою та своїми успіхами, готовність відповідати соціальним нормам та вимогам.

У працівників колонії зі стажем роботи 5–10 років високі показники мають шкали екстраверсії та розторможеності. Тобто і у працівників зі стажем роботи до 5 років, і у працівників зі стажем – від 5 до 10 років в однаковій мірі переважають шкали екстраверсії та розторможеності. Це говорить про імпульсивність, прагнення до гострих переживань, замкнутість. Низькі показники у даній групі має шкала невротизму, це свідчить про спокій, емоційну зрілість, об’єктивність в оцінці себе та інших людей, за шкалою боязливості – сміливість, рішучість, схильність до ризику.

У працівників пенітенціарної системи зі стажем роботи від 10 до 15 років найбільш вираженими є шкали екстраверсії та комунікативності. Високі показники за цим фактором говорять про багатство та яскравість емоційних проявів, готовність до співробітництва. Вираженість шкали екстраверсії свідчить про труднощі в контактах, замкнутість, хоча це і протирічить шкалі комунікативності.

Найменш вираженою є шкала жіночності, показники по ній свідчать про сміливість, схильність до самоствердження, до швидких і рішучих дій без їх достатнього обґрунтування.

У працівників пенітенціарної системи зі стажем роботи більше 15 років найбільш характерним є фактор психотизму та екстраверсії. Показники за шкалою психотизму свідчать про такі риси у працівників колонії, як аутизм, відособленість. У сполученні з низьким невротизмом вони виражаються у вигляді агресивності, безцеремонності, суб’єктивізму. Високі показники за шкалою екстраверсії говорять про замкнутість, прагнення до діяльності непов’язаної з широким спілкуванням.

Найменш вираженим є фактори комунікативності, сензитивності та невротизму. Низькі показники за цими шкалами говорять про наявність у працівників тверезого та реалістичного мислення, тенденцій керуватись лише реально відчутними цілями. У спілкуванні фактор комунікативності проявляється уформальності між особистісних відносин, уникненні близькості, холодності поведінкових реакцій.

За результатами таблиці 3.4, використовуючи коефіцієнт виявлення статистично-значимих розбіжностей Стьюдента були отримані такі показники.

За шкалою психотизму між працівниками всіх стадій стажу роботи достовірність розбіжностей сягає р≤0,05.

За шкалою активності між працівниками зі стажем роботи до 5 років та більше 15 років статистична значимість розбіжностей досяє рівня р≤0,05, між працівниками зі стажем роботи 10–15 років та більше 15 років розбіжності сягають р≤0,05.

За шкалою комунікативності між працівниками всіх стадій стажу роботи достовірність розбіжностей сягає р≤0,05.

За шкалою психічної неврівноваженості між працівниками всіх стадій стажу роботи достовірність розбіжностей сягає р≤0,05.

За шкалою асоціальності між працівниками зі стажем роботи 10–15 років та більш 15 років достовірність розбіжностей сягає р≤0,05.

За шкалою сензитивності між працівниками колонії зі стажем роботи 5–10 років, 10–15 років та більш 15 років статистична значимість розбіжностей сягає р≤0,05.

За іншими шкалами розбіжності не досягли рівня статистично значимих.

Таким чином, аналізуючи результати таблиці 3.4 можна зробити такий висновок: з тривалістю служби в пенітенціарній системі та збільшенням стажу роботи у працівників просліджується така тенденція – значно зменшується і звужується спектр таких професійно важливих якостей особистості, як загальна активність працівників, їхня коммунікативність, збільшується кількість невротичних та депресивних проявів.

Провівши методику «Особистісного диференціалу» серед працівників колонії за стажем роботи в пенітенціарній системі були отримані результати, які представлені в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5. Вираженість факторів особистісної спрямованості працівників з різним стажем роботи

«Фактор оцінки» найбільш виражений у працівників колонії зі стажем роботи 10–15 років. Це свідчить про те, що працівники з таким стажем адекватно обстановці оцінюють себе свої сили та можливості, вони є носіями соціально-позитивних якостей особистості. Низькі показники за даним фактором мають працівники колонії зі стажем роботи до 5 років це вказує на незадоволеність їх собою, своєю поведінкою, на недостатній рівень сприйняття самих себе.

За «Фактором сили» найбільш високі показники мають працівники колонії зі стажем роботи більше 15 років. Це свідчить про наявність впевненості, незалежності, схильності розраховувати на свої сили. Низькі показники за даним фактором мають працівники зі стажем служби до 5 років. Це говорить про залежність їх від обставин, недостатній самоконтроль.

За «Фактором активності» найвищі показники мають працівники колонії зі стажем роботи до 5 років. Це свідчить про наявність у них високої активності, імпульсивності, високого рівня спілкування. Низькі показники за даним фактором мають працівники колонії зі стажем роботи більш 15 років. Це є свідченням того, що працівники з таким стажем роботи є спокійними з низьким рівнем активності, пасивними інтровертованими особистостями.

За «Фактором успішності в роботі» найбільш успішними є працівники колонії зі стажем роботи 10–15 років, найменш успішними – зі стажем роботи до 5 років.

Таким чином, з вище сказаного можна зробити висновок, що з ростом стажу роботи в пенітенціарній системі зменшується активність працівників, що є одним із проявів професійної деформації. За даними наукових досліджень різних авторів простежується тенденція росту показників по даним факторам зі збільшенням стажу роботи, тобто працівник у якого стаж роботи в пенітенціарній системі досягає 10–15 років є найбільш соціально-адаптованим з високим рівнем ефективності роботи, ніж працівник колонії зі стажем роботи до 5 років. Отже період 10–15 років є найбільш сприятливим часом для самореалізації та самоактуалізації особистості.

Аналізуючи результати таблиці 3.5 та використовуючи коефіцієнт статистично-значимих розбіжностей Стьюдента були отримані результати.

За шкалою «Активності» у працівників зі стажем до 5 років та у працівників зістажем більше 15 років статистично-значимі розбіжності досягли рівня р≤0,05.

За шкалою «Успішності в роботі» між працівниками зі стажем до 5 років та працівниками зі стажем роботи 10–15 років були отримані розбіжності з достовірністю р≤0,05.

За всіма іншими шкалами та працівниками з іншим стажем роботи розбіжності не досягли рівня статистичної значимості.

За результатами методики портретних виборів Сонді працівників пенітенціарної системи з різним стажем роботи, спостерігаємо наступну тенденцію, яка представлена у табдиці 3.6.

Таблиця 3.6. Середні значення факторів-потреб за методикою Сонді у працівників колонії з різним стажем роботи

Аналізуючи дані таблиці 3.6, ми отримали наступні результати: у працівників колонії зі стажем роботи до 5 років найбільш вираженим є фактор істеричних проявів. Показники за даним фактором свідчать про такі якості досліджуваних, як демонстративність, артистизм, прагнення справити враження на оточуючих. Найбільш вираженим за негативними виборами є фактор кататонних проявів. Такі показники свідчать про наявність тенденції витіснення, самовідречення, прагнення пристосуватися до колективу, індивідуально-деструктивні тенденції працівників. Також найменш вираженим є фактор маніакальних проявів. Показники за цією шкалою свідчать про тенденції до самотності, самостійності, незалежності. Кількісні показники за цими факторами, говорять про те, що дані риси особистості не характерні для працівників колонії зі стажем роботи до 5 років.

Серед працівників підрозділів колонії зі стажем роботи 5–10 років найбільш вираженим є фактор маніакальних проявів, це підтверджує прагнення працівників знаходитись у колективі. Найбільш вираженим за негативними виборами є фактор садизму, це говорить про те, що досліджувані з даним стажем роботи не задоволені даною потребою, заперечують її прояви в собі. Негативні вибори за цим фактором свідчать про цивілізованість, пасивність, готовність працівників до самопожертви.

У працівників пенітенціарної системи зі стажем роботи 10–15 років спостерігаються більш високі кількісні показники за фактором маніакальних проявів, що пояснює прагнення досліджуваних до задоволення та зайняття певного місця в колективі. В даній групі фактор садизму виражений на тому ж рівні, що і у працівників зі стажем роботи 5–10 років.

У підрозділах пенітенціарної системи серед працівників зі стажем роботи більше 15 років, домінуючим є фактор маніакальних проявів. У всіх вище згаданих групах даний фактор за кількісними показниками переважає інші, це говорить про те, що працівники колонії незалежно від стажу роботи в однаковій мірі задовольняють потреби, що підтверджує прагнення особистості до суспільної значимості, самоактуалізації, що досягається за рахунок соціалізації та адаптації працівника в пенітенціарній системі.

За негативними виборами у працівників зі стажем роботи більше 15 років найбільш вираженим є фактор садизму. Це говорить про те, що у працівників всіх досліджуваних підрозділів пенітенціарної системи показники за цим фактором є домінуючими над іншими шкалами. Слід зазначити, що фактор садизму є найбільш вираженим вже у працівників зі стажем роботи до 5 років. Така тенденція ще раз підтверджує, що садизм є одним з проявів професійної деформації у працівників колонії.

За результами таблиці 3.6, використовуючи метод математичної обробки даних (коефіцієнт Стьюдента) були отримані такі показники.

За фактором садизму між працівниками колонії зі стажем роботи до 5 років та 5–10 років розбіжності досягли рівня р≤0,01. Достовірність розбіжностей за цією шкалою у працівників зі стажем роботи 5–10 років та працівників зі стажем роботи 10–15 років розбіжності досягли рівня р≤0,05. Між працівниками зі стажем до 5 років та працівниками зі стажем роботи 10–15 років статистична значимість розбіжностей досягла рівня р≤0,05, між працівниками зі стажем до 5 років та більше 15 років розбіжності досягли рівня р≤0,05.

За фактором істеричних проявів між працівниками зі стажем роботи до 5 років та 10–15 років статистична значимість розбіжностей досягла рівня р≤0,05.

За фактором кататоних тенденцій між працівниками зі стажем роботи до 5 років та 10–15 років розбіжності досягли рівня р≤0,05.

За фактором параноїдних тенденцій між працівниками зі стажем роботи до 5 років та 10–15 років були отримані статистичні розбіжності з достовірністю р≤0,05.

За фактором параноїдних тенденцій між працівниками зі стажем 5–10 років та 10–15 років статистична значимість розбіжностей досягла рівня р≤0,05.

Таким чином, з всього вище сказаного можна зробити такий висновок: найбільшу вираженість факторів за кількісними показниками мають працівники стаж роботи яких досягає 10 років і більше. Якщо припустити, що ці особистісні фактори є проявами професійної деформації, то спираючись на результати таблиць можна сказати, що дані фактори не залежать від специфіки підрозділу пенітенціарної системи, але залежать від стажу роботи. Аналізуючи результати таблиць, можна побачити тенденцію зросту кількісних показників за факторами сексуальної недиференційованості та садизму, епілептоїдних, депресивно-меланхолічних і маніакальних проявів, починаючи з першого року та до 10 років служби в колонії. Тобто до 10 років служби в підрозділах пенітенціарної системи у досліджуваних спостерігається процес адаптації працівників, що супроводжується формуванням іншого профілю особистості, який є найбільш оптимальним для даних умов служби та дозволяє працівникові більш ефективно виконувати свої функціональні та професійні обов’язки.

Отже, проведене нами дослідження дозволило зробити такі висновки:

Особливості проявів професійної деформації більше проявляються у працівників колонії з різним стажем роботи, ніж у працівників в залежності від умов професійної діяльності. Це підтверджується статистичною значимістю розбіжностей між досліджуваними групами.

Результати методик Ямпольського та Сонді довели, що рядовий та начальницький склад є менш невротизованими, врівноваженими, емоційно-зрілими особистостями. Офіцерському складу чергових варт більш притаманий профіль особистості з аутистичними рисами, досліджувані цієї групи є неврівноваженими, з нестійкою емоційною сферою людьми. Начальницький склад частіше відчуває труднощі в контактах, прагнуть до діяльності не пов’язаної з широким колом спілкування, для них характерні садистичні тенденції.

Результати методики «Особистісного диференціалу» довели, що у рядового та сержантського складу чергових варт найбільш вираженим є фактор «Активності», за шкалами «Оцінки» та «Сили» – середні показники. Офіцерського складу чергових варт – найбільші показники має фактор «Сили», середні – «Активність», низькі – «Оцінка». Начальницький склад – найбільш вираженим є фактор «Оцінки», найменш – «Активність», «Сила».

У працівників пенітенціарної системи з різним стажем роботи за методиками Ямпольського та Сонді спостерігається така тенденція: працівники колонії зі стажем роботи до 5 років є більш комунікативними, емоційними особистостям, які задоволені собою та прагнуть знаходитися у колективі. Із збільшенням стажу роботи (10–15 років) спостерігається тенденція готовності до співробітництва, схильності до самоствердження. Працівники стаж роботи яких сягає 15 та більше років є аутистичними, агресивними особистостями, у яких переважає тверезе та реалістичне мислення. Якщо враховувати. що особистісні фактори за методикою «Особистісного диференціалу» є факторами, які характеризують прояви професійної деформації, то за результатами даної методики можна побачити таку тенденцію: зі збільшенням стажу роботи в колоніїспостерігається зріст фактору «Оцінки», «Сили» та зменшення вираженості за фактором «Активності».

Висновки

психологічний особистісний професійний деформація

1. Професійний і особистісний розвиток певним чином співвідносяться між собою. Характеристики особистості можуть в тій або іншій мірі обумовити професійне становлення фахівця. В свою чергу виконання професійної діяльності викликає певні особові зміни. Можливим варіантом змін особистості в процесі професійної діяльності може бути розвиток професійної деформації.

2. Професійна деформація розвивається в результаті взаємного впливу особливостей службової діяльності і особистісних характеристик співробітників пенітенціарної системи. Особливості проявів професійної деформації більше проявляються у працівників пенітенціарної системи з різним стажем роботи, ніж у працівників в залежності від умов професійної діяльності. Це підтверджується статистичною значимістю розбіжностей між досліджуваними групами.

Результати методик Ямпольського та Сонді довели, що рядовий та сержантський склад чергових варт є менш невротизованими, врівноваженими, емоційно-зрілими особистостями. Офіцерський склад чергових варт більш притаманий профіль особистості з аутистичними рисами, досліджувані цієї групи є неврівноваженими, з нестійкою емоційною сферою людьми. Начальницький склад частіше відчуває труднощі в контактах, прагнуть до діяльності не пов’язаної з широким колом спілкування, для них характерні садистичні тенденції.

3. У працівників пенітенціарної системи з різним стажем роботи за методиками Ямпольського та Сонді спостерігається така тенденція: працівники пенітенціарної системи зі стажем роботи до 5 років є більш комунікативними, емоційними особистостям, які задоволені собою та прагнуть знаходитися у колективі. Із збільшенням стажу роботи (10–15 років) спостерігається тенденція готовності до співробітництва, схильності до самоствердження. Працівники стаж роботи яких сягає 15 та більше років є аутистичними, агресивними особистостями, у яких спостерігається тенденція зросту кількісних показників за факторами сексуальної недиференційованості, епілептоїдних, депресивно-меланхолічних і маніакальних проявів. У цієї же групи переважає тверезе та реалістичне мислення і зменшується активності в роботі.

4. Діагностика передумов професійної деформації співробітників пенітенціарної системи найбільш ефективна в тому випадку, якщо в слід за нею здійснюється комплексна профілактика даного явища. Психологічна профілактика професійної деформації може здійснюватися при проведенні із працівниками пенітенціарної системи соціально-психологічних тренінгів.

Список використаної літератури

1. Айламазьян А.М., Лебедева М.М. Деловые игры и их использование в психологическом исследовании. // Вопросы психологии. – 1983. – №2. – С 143–150.

2. Александров Ю.В. Профессиональная деформация, проявляющаяся у сотрудников органов внутренних дел, и пути ее преодоления. // Актуальные проблемы нравственного воспитания слушателей высших учебных заведений и практических работников ОВД. – Киев: КВШ МВД СССР, 1979. – С 56–64.

3. Ананьев А.М., Мельничук А.В. Эмоционально-волевая регуляция оперативно-служебной деятельности. // Ахмеров Р.А. Биографические кризисы личности. – Автореф. дисс. … канд. псих. наук. – М., 1994. – 19 с.

4. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование. – СПб.: Питер, 2001. – 688 с.

5. Андреев Н.В. Психологические особенности личности и коллектива сотрудников отряда милиции особого назначения. / Автореф. дисс. канд псих. наук. – М., 1991. – 21 с.

6. Андреев Н.В. Психологическое обеспечение деятельности сотрудников ОВД в экстремальных условиях. – М.: Академия МВД России, 1997. – С 21–26.

7. Андросюк В.П., Козмиренко Л.Н., Медведев В.С. Профессиональная психология в ОВД. – Киев, 1995. – 111 с.

8. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирования личности. – М., 1976. – 158 с.

9. Асеев В.Г. Структурные характеристики мотивационной системы личности. // Психологические проблемы социальной регуляции поведения. – М., 1976. – С 36–38.

10. Бандурка О.М. Організація діяльності ОВС. – Х.: Основа, 1996. – 398 с.

11. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Основы психологии управления. – Харьков: Изд-во Университета внутренних дел, 1999. – 528 с.

12. Бандурка О.М., Бочарова С.П. Юридична психология. – Харків, 2001.

13. Баранов П.П. Стереотипы профессионального правосознания работников органов внутренних дел и пути их преодоления. // Теоретические и организационно-правовые проблемы применения наказания. – Уфа: УВШ МВД СССР, 1990. – С 84–89.

14. Баранов М., Витрук Н. Правосознание работников милиции: мифы, деформация, стереотипы // Право и жизнь. – 1992. – №2. – С. 122–128.

15. Барко В.І., Шаповалов О.В. Стан психологічної готовності молоді до навчання в закладах МВС. // Практична психологія в органах внутрішніх справ: Матеріали респуб. наук.-практ. конф. – К.: РВВ КІВС при УАВС, 1995. – С 19–20.

16. Безносов С.П. Особенности деятельности сотрудников ОВД // Экспериментальная и прикладная психология. – 1987. – Вып. 12. – 281 с.

17. Безносов С.П. Профессиональная деформация и воспитание личности. // Психологическое обеспечение социального развития человека. Межвуз. сборник /Под ред. А.А. Крылова/. – Л.: ЛГУ, 1989. – Вып. 13. – С 34–45.

18. Безносов С.П. Профессиональная деформация личности (подходы, концепции, методы). // Автореф. дисс. …канд. псих. наук. – СПб., 1997. – 20 с.

19. Берден О. «Драчуны» в полицейской форме: результаты исследования национального института правосудия США. // Вопросы борьбы с преступностью за рубежом: Реферативный сборник. – ГИЦ МВД РФ, 1996 – Вып. 35. – С 17–19.

20. Березин Ф.Б., Мирошников М.П., Соколова Е.Д. Методика многостороннего исследования личности (структура, основы интерпретации, некоторые области применения).–М.: Фолиум, 1994.–231 с.

21. Бовин Б.Г., Рябов С.А. Профессиональный отбор сотрудников, работающих в условиях хронической экстремальности (психологический аспект). // Проблемы профилактики дезадаптации и профессиональной деформации у сотрудников органов внутренних дел: Сборник научных трудов. – М.: НИИ МВД России, 1993. – С 38–44.

22. Бодров В.А. Работоспособность человека-оператора и пути ее повышения. // Психологический журнал. – 1987. – №3. – С 43–48.

23. Большаков В.Ю. Психотренинг. Социодинамика, игры, упражнения. – СПб., 1996. – 365 с.

24. Борисова Е.М., Логинова Г.П. Индивидуальность и профессия. – М.: Знание, 1991. – 265 с.

25. Борисова Е.М. Профессиональное самоопределение: личностный аспект. – Автореф. дисс. … док. псих. наук. – М., 1995. – 34 с.

26. Буданов А.В. Работа с сотрудниками органов внутренних дел по профилактике профессиональной деформации. – М.: ГУВД г. Москвы, 1992. – 98 с.

27. Буданов А.В. Психолого-педагогические пути преодоления профессиональной деформации сотрудников ОВД. – М.: ГУК МВД РФ, 1994. – 154 с.

28. Булденко К.А., Лемешко П.М. Улучшение нравственно-психологического климата в органах милиции – важнейшее средство повышения эффективности их деятельности // Проблемы совершенствования организации и деятельности советской милиции в условиях формирования правового государства: Сб. научн. трудов МВД СССР. Минская высш. Школа. /Под ред. А.Н. Сапогина/. – Минск, 1991. – С 128–132.

29. Васильев В.Л. Юридическая психология. – С. Пб.: Питер, 2000. – 613 с.

30. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М., 1990. – 263 с.

31. Гинзбург Я.С., Коряк Н.М. Социально-психологическое сопровождение деловой игры. // Игровое моделирование. Методология и практика. – Новосибирск: Наука, 1987. – С 61–78.

32. Горлинский И.В. Педагогическая система гибкого обучения специалистов в высших учебных заведениях МВД России. – М.: Академия управления МВД России, 1997. – 217 с.

33. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – Л.: ЛГУ, 1988. – 311 с.

34. Гранат Н.Л. Деформация профессионального сознания личности работников правоохранительных органов и возможности ее профилактики. // Проблемы действия права в новых исторических условиях: Труды Академии МВД РФ. – М.: Академия МВД РФ, 1993. – С 30–40.

35. Гук Н.С. Діагностика психічних станів співробітників органів виконання покарань. // Наукові розробки академії – вдосконаленню практичної діяльності та підготовки кадрів органів внутрішніх справ. – К., 1994. – С 75–80.

36. Дебольский М.Г. Проведение социально-психологических тренингов в уголовно-исправительной системе. – М: Академия МВД РФ, 1996. – 216 с.

37. Еникеев М.И. Юридическая психология. – М.: Изд-кая группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 517 с.

38. Зеер Э.Ф., Сыманюк Э.Э. Кризисы профессионального становления личности. // Психологический журнал. – 1997. – Т. 18, №6. – С 35–44.

39. Зиглер Д., Хьелл Л. Теории личности. – СПб.: Питер, 1997. – 608 с.

40. Зинченко В.П., Мунипов С.Н., Рубахин В.Ф. Психологические вопросы эффективности и качества труда. // Психологический журнал. – 1984. – №2.

41. Зотов В.М. Спеціальні засоби психологічної реабілітації працівника ОВС України. // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – №8. – С 217–220.

42. Иванова Е.М. Психотехнология изучения человека в трудовой деятельности. – М., 1995. – 239

43. Ильин Е.П. Стили деятельности: новые подходы и аспекты. // Психологический журнал. – 1988. – №6. – С 31–39.

44. Кин Е.В. Профессиональная деформация сотрудников ОВД, пути и средства ее профилактики и устранения. // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – №8. – С 164–167.

45. Климов Е.А. Человек и профессия. – Л.: Лениздат, 1977. – 296

46. Лазарева В.А. Психология следователя и вопросы профессиональной деформации // Реализация уголовной ответственности. – Куйбышев: Изд-во Куйбышевского ун-та, 1987. – С 146–154.

47. Лефтеров В.О., Тимченко О.В. Психологічні детермінанти загибелі та поранень працівників органів внутрішніх справ. – Донецьк: ДІВС МВС України, 2002. – 324 с.

48. Макаренко П.В. Психологічна адаптація працівників ОВС до професійної діяльності. // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – №8. – С 162–164.

49. Маркова А.К. Психология профессионализма. – М., 1996. – 310 с.

50. Мартыненко О.А. Профессиональная деформация сотрудников ОВД: роль стрессовых факторов. // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – №8. – С 151–155.

51. Медведев В.С. Профессиональная деформация сотрудников ИТУ: Анализ проблемы. // Совершенствование воспитательной деятельности органов, исполняющих наказания: Сб. науч. тр. МВД РФ. – Рязань, 1992. – С 33–40.

52. Медведев В.С. Профессиональная деформация личности как проблема органов внутренних дел. // Психопедагогика в правоохранительных органах. – 1996. – №1 (3). – С 15–17.

53. Медведев В.С. Проблемы профессиональной деформации сотрудников органов внутренних дел (теоретические и прикладные аспекты). – К., 1996. – 192 с.

54. Медведєв В.С. Професійна деформація співробітників пенітенціарних установ. – Київ: Київський інститут внутрішніх справ, 1996. – 164 с.

55. Медведєв В.С. Деякі концептуальні основи програми профілактики професійної деформації працівників органів внутрішніх справ. // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – №8. – С 26–28.

56. Молчанов А.А. Профессиональная деформация в органах внутренних дел и правовая культура. // Методол. проблемы воспитательной и кадровой работы в ОВД и ВВ. – СПб, 1991. – С 38–43.

57. Новиков Б.Д. Психологические особенности возникновения профессиональных деформаций сотрудников исправительно-трудовых учреждений: Дис.канд. психол. н. – Тверь, 1993. – 245 с.

58. Основы психодиагностики. /Под ред. А.Г. Шмелева/. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 544 с.

59. Пиняева С.Е. Профилактика и преодоление профессиональной деформации сотрудников органов внутренних дел. // Социальные, правовые, технические и экологические проблемы безопасности дорожного движения. Мат. Междунар. науч.-практ конф. – Орел: Высшая школа МВД РФ, 1996. – С 318–324.

60. Пиняева С.Е. Механизмы возникновения признаков профессиональной деформации сотрудников ОВД. // Материалы 6 междунар. конф. «Системы безопасности». – М.: Изд-во Московского института пожарной безопасности, 1997. – С 120–122.

61. Попова Г.В. Особливості соціальної адаптації працівників ОВС. // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – №5. – С 227–232.

62. Практическая психодиагностика /Под ред. Д.Я. Райгородского/. – Самара: Изд-кий дом «БАХРАХ-М», 2001. – 672 с.

63. Прикладная юридическая психология /Под ред. А.М. Столяренко/. – М.: Юнити, 2001. – 639 с.

64. Психолого-педагогические особенности адаптации и деформации личности сотрудников ОВД. – Психология. Педагогика. Этика. /Под ред. Ю.В. Наумкина/. – М.: Закон и право, 1999. – С 217–234.

65. Романович Г.Г., Батюк В.И. Профессиональная деформация сотрудников органов внутренних дел // Информационный бюллетень МВД БССР. – 1988. – №3/4. – С. 3–5.

66. Сидоренко Е. Методы математической обработки в психологии. – СПб.: Речь, 2001. – 350 с.

67. Соціальна і психологічна робота в органах внутрішніх справ України (Збірник нормативних документів). / Відп. ред. В.О. Соболєв. – Харків, 1999. – 109 с.

68. Стародубцев А.А. Сучасний стан законності і дисципліни в органах внутрішніх справ та фактори, що на нього впливають. // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – №5. – С 232–236.

69. Тимченко А.В. Психологические аспекты состояния, поведения и деятельности людей в экстремальных условиях и методы их коррекции. Харьков, 1997. – 184 с.