Реферат: Організація праці 4

Название: Організація праці 4
Раздел: Рефераты по астрономии
Тип: реферат

Організація праці

Сутність і завдання організації праці

Поділ і кооперація праці на підприємстві

Організація й обслуговування робочих місць.

Умови праці ті фактори іх формування

СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ

Організація праці — це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною скла­довою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконален­ню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення най­вищої ефективності суспільного виробництва.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо по­ліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної еко­номії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зни­ження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг на­лежної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зай­нятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати за­доволення від роботи, яку виконують.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейло­ризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій «збагачення праці», «автономних груп», «гуманізації праці», які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій «демократії в промисловості», «соціальної інтеграції» та ін.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні на­прями:

• поділ і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтова­ний розподіл працівників за певними трудовими функціями, робо­чими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колек­тиви;

• організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціо­нальному використанню робочого часу;

• нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

• організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

• оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

• поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

• зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

• мотивація й оплата праці.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів Особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, умовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.

ПОДІЛ І КООПЕРАЦІЯ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності,робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функ­ціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого проце­су за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівника­ми окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними катего­ріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, ке­рівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміж­ними робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні фор­ми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створю­ють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспор­туванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устатку­вання; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації вироб­ництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у вироб­ництві, постійне вдосконалення організації контролю якості про­дукції — фактори, що впливають на динаміку чисельності допомі­жних робітників. В одних випадках названі фактори викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших — її скоро­чення. Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з нала­годження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготов­ленням інструменту, технологічного оснащення. Проте збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажуваль­них, складських роботах свідчить про застосування важкої малопро­дуктивної праці.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і за­лежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійно­му поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спе­ціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розши­рення їх професійного профілю. В умовах підвищення рівня авто­матизації виробництва, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні склад­них робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підго­товки і здійснення трудових процесів, а також контролю за які­стю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами — розряда­ми, категоріями, класами тощо.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її коопера­цією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між ок­ремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності ви­робничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення про­дуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

• всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов |тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, ба­гатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціаль­ностей під час колективної роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посіда­ють групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з ви­пуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими мате­ріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріаль­ної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матері­ально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

• неможливість розподілу загальної роботи між окремими вико­навцями;

• необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і до­поміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

• необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

• наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;

• взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;

• відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад ро­бітників;

• можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріаль­них затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

• можливість обліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;

• наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності профе­сійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків заван­таження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригад­них норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Роз­робляються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносяться до пас­порта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації ро­бочих місць. Залежно від особливостей технології, організації ви­робництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування по­тужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бри­гад ефективніше на дільницях зі складним технологічним ус­таткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологіч­ним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, част­ковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно ви­конує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковім поділом праці, зумовленим певною техно­логічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю пев­ною операцією, в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщен­ня професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у ви­робниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад вхо­дять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виробни­чих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час вико­нання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5—10 осіб), середні (11—25), великі (25—50 осіб і більше).

Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх са­мостійності. Подальше запровадження бригадного госпрозрахун­ку, що передбачає організацію роботи на основі поєднання опе­ративно-виробничої самостійності і бізнес-плану, порівняння вит­рат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залежності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відпо­відальності бригади й адміністрації за виконання виробничих завдань.

Переведення бригади на господарський розрахунок передбачає такі передумови:

• створення системи госпрозрахункових показників (обсяги ви­робництва, матеріальні витрати, якість продукції тощо) для оцінки діяльності бригад різних типів;

• закріплення за бригадами конкретної площі, технологічного ус­таткування;

• обгрунтованість, стабільність і своєчасність доведення до бри­гад планових завдань;

• забезпечення бухгалтерського й оперативного обліку діяльності бригади;

• організацію зберігання і видачі бригадам матеріальних ціннос­тей;

• установлення бригадних норм і розцінок;

• наявність системи госпрозрахункових претензій.

Найефективніше застосування госпрозрахунку в тих бригадах, які здійснюють повний цикл виготовлення певного виду продукції або конструктивно і технологічно закінченої її частини, що характерно для комплексних бригад.

В організації роботи бригад важливе місце має розроблення бізнес-плану і виконання всіх його показників.

Переведення бригад на госпрозрахунок викликає потребу регу­лювання госпрозрахункових відносин між бригадами та іншими підрозділами, з одного боку, і між бригадами й адміністрацією підприємства, з іншого. У тих випадках, коли між цими суб'єктами були порушені правила взаємодії, можуть бути пред'явлені госп­розрахункові претензії, які оформлюються у вигляді актів.

Найдосконалішою формою госпрозрахунку бригад є договір, згідно з яким одна із сторін зобов'язується на замовлення іншої сто­рони виконати певну роботу за відповідну оплату. Залежно від форм організації виробництва підряд може бути індивідуальним і колек­тивним. Колективний підряд поділяється на бригадний, цеховий, сімейний. Умовою впровадження колективного підряду є внутріш­ньогосподарський розрахунок. У підрядних взаємовідносинах важ­ливим є встановлення відповідальності між адміністрацією і підряд­ним колективом, а також між суміжними колективами. Основу регу­лювання цих відносин становить підрядний договір, в якому зазначені обсяги робіт з виготовлення конкретної продукції або на­дання послуг, умови виконання робіт, основні показники, нормати­ви та ін.

Обов'язками адміністрації (замовника) є: своєчасне забезпечен­ня підрядного колективу необхідними машинами, устаткуванням, пристосуваннями, матеріалами, інструментом, технічною докумен­тацією, а також профілактичний огляд і ремонт устаткування. У договорі фіксується взаємна відповідальність сторін у разі ви­никнення непередбачених обставин або невиконання зобов'язань.

Оплата праці підрядного колективу здійснюється тільки за завер­шену роботу у визначеному обсязі (докладно оплата праці в брига­дах розглядається в розділі 9).

ОРГАНІЗАЦІЯ Й ОБСЛУГОВУВАННЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ

Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдоскона­лення планування, організації і обслуговування робочих місць з ме­тою створення на кожному з них необхідних умов для високо­продуктивної праці.

Робоче місце — це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприє­мства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця — це система заходів щодо його пла­нування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в пев­ному порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устатку­вання, технологічного та організаційного оснащення, а також робіт­ника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вер­тикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно ви­користовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предме­ти, котрі застосовуються рідко.

Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним ос­нащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розмі­щення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо).

Оснащення робочих місць масових професій може здійснювати­ся за типовими проектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащення і планування робочих місць даного виду. Викорис­тання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки і передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість роботи, дозволяє підвищити рівень організації тру­дових процесів.

Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер розміщення в просторі.

Залежно від кількості виконавців розрізняють індивідуальні та колективні робочі місця. Індивідуальне робоче місце призначене для роботи одного працівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома робіт­никами (бригадою).

Залежно від кількості устаткування розрізняють одноверстатні та багатоверстатні робочі місця. Останні характеризуються тим, що робітник у певній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницях технологічного устаткування.

За ступенем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалі­зовані робочі місця, а за ступенем механізації — робочі місця з руч­ними, машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апара­турними трудовими процесами.

Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають стаці­онарними (робоче місце токаря, коваля, вагранника) і рухомі (робо­че місце водія, машиніста крана).

Велике значення в організації праці має обслуговування робочих місць, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ре­монтного характеру тощо.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

• енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

• транспортно-складська — доставка предметів праці до робочо­го місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, збері­гання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

• підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місця­ми; комплектування технічної документації; підготовка інструмен­ту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передо­вих методів праці;

• інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

• налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного устаткування;

• міжремонтна — профілактичне обслуговування; • контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і го­тових виробів;

• облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.

Всі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних орга­нізаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджуваль­не, чергове обслуговування робочих місць.

Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використан­ня резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктив­ності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць.

УМОВИ ПРАЦІ ТА ФАКТОРИ ЇХ ФОРМУВАННЯ

Умови праці — це сукупність взаємозв'язаних виробничих, сані­тарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого сере­довища та впливають на здоров'я і працездатність людини (рис. 11.1).

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру (статі, віку, стану здоров'я, рівня кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо).

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фак­тори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва1 :

• фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов'язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу). Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне;

• нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров'я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання). Є такі види напруження: не­значне, середнє, підвищене;

• робоче положення (положення тіла людини і його органів віднос­но засобів виробництва). Розрізняють робоче положення обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;

• монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути не­значна, середня, підвищена;


1 Рекомендации о защите трудящихся от профессионального риска, вызываемого загрязнением воздуха, шумом и вибрацией на рабочих местах. МБТ.– Женева, 1991.

• температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см2 за хвилину). Стадії впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже ви­сокі;

• забруднення повітря (вміст домішок в 1м3 або літрі повітря і їх вплив на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;

• виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибе­лах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

• вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

• освітленість у робочій зоні (в люксах). Освітленість може бути нормальна, недостатня або осліплююча.


Рис. 11.1 . Класифікація умов праці.2

На працездатність людини також впливають особистісні факто­ри: її настрій, ставлення до праці, стан здоров'я та ін.

Фактори виробничого середовища мають психологічні і фізіо­логічні межі.

Психологічна межа характеризується певними норматива­ми, перевищення яких викликає у працюючих відчуття дис­комфорту.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, пере­вищення яких потребує припинення роботи.

Кожний із цих факторів виробничого середовища діє відокрем­лено, і його вплив ураховується окремо під час атестації і паспорти­зації робочого місця.

На підприємствах і в організаціях (незалежно від форм власності і господарювання), де технологічний процес, використовуване об­ладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідли­вих і небезпечних виробничих факторів, проводиться атестація ро­бочих місць. Основна мета атестації полягає в урегулюванні відно­син між власником або уповноваженим ним органом і працівниками щодо реалізації їхніх прав на здорові і безпечні умови праці, пільго­ве пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в неспри­ятливих умовах.


2 Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г. Г. Мешовяна, Р. П. Колосовой. – М: Изд-во Моск. ун-та, 1996.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повнова­ження якої визначаються наказом по підприємству, організації в стро­ки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п'ять років.

Атестація робочих місць передбачає: .

• виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

• санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого сере­довища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового про­цесу на робочому місці;

• комплексну оцінку факторів виробничого середовища і харак­теру праці та відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

• установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

• обгрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідли­вими (особливо шкідливими) умовами праці;

• визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пен­сійне забезпечення;

• аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямова­них на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу на пра­цюючих. На підставі комплексної оцінки робочі місця відносяться до одного із видів умов праці:

• з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці;

• зі шкідливими і важкими умовами праці;

• зі шкідливими умовами праці.

Ці дані заносяться до Карти умов праці.

За результатами атестації складаються переліки:

• робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівни­кам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

• робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівни­кам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства;

• робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Умови праці визначаються певними критеріями факторів вироб­ничого середовища і трудового процесу (додаток).

На кожному робочому місці на працездатність впливають, зде­більшого, декілька факторів, а не всі, і їх вплив можна подати через інтегральну оцінку умов праці. Крім особистих факторів, вплив яких неможливо врахувати прямими показниками, а лише через показники приросту виробітку за одиницю часу в разі не­змінних умов виробничого середовища і якісного стану робочої сили.

Практика підприємств свідчить про те, що оцінка поліпшен­ня умов праці може бути здійснена шляхом зіставлення фактич­них умов праці з нормативними, прийнятими для базового пері­оду.

В сучасних умовах господарювання все більшого значення на­буває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсац­ійних виплат, а шляхом впровадження нової техніки, технологій, оздоровлення виробничого середовища, врахування вимог естети­ки праці.