Курсовая работа: Прийняття рішення у складній ситуації

Название: Прийняття рішення у складній ситуації
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа

Зміст

Вступ………………………………………………………………………..2

Розділ 1 Характеристика рішення в психології управління……………………..5

1.1 Поняття процесу управлінського рішення і його види……………..5

1.2 Етапи прийняття рішення в складній ситуації…………………….11

1.3 Методи пошуку альтернативних управлінських рішень…………..17

Розділ 2 Тактика прийняття рішень в організації………………………………21

2.1Процес прийняття управлінського рішення керівником в залежності від його психологічних якостей……………..…...........................................21

2.2 Формування оптимальної тактики прийняття рішень у складних ситуаціях…………………..………………………………………………...26

Висновки…………………………………………………………………...30

Список використаної літератури…………………………………………34

Вступ

Актуальність. Актуальність даної теми полягає в тому, що процес прийняття рішень є невід’ємною частиною управлінського циклу у функціонуваннні будь-якої організації. Адже сам процес управління складається із сукупності рішень, які доводиться приймати керівнику. Тому від обраної стратегії прийняття рішень залежить функціонування та ефективність всієї організації. При цьому одним з найактуальніших напрямків розвитку економіки України на сьогодні є побудова сприятивих умов для ефективного переходу до ринкових відносин. І саме від того, наскільки економічно грамотно, своєчасно й обгрунтовано ухвалюється те, чи інше управлінське рішення, залежить доля як окремих підприємств і організацій, так і держави в цілому. А це, в свою чергу, неможливо без професійно виваженої оцінки ситуації, вміння систематизувати наявну інформацію і обрати правильне стратегію прийняття рішень для досягнення поставленої мети.Це також є причиною широкого обговорення проблеми прийняття управлінського рішення не лише у психології, але і в економіці, соціології, серед спеціалістів у галузі менеджмента.

Отже, прийняття управлінського рішення – це творчий, багаторівневий процес, у якому поєднується аналітика, логіка, мотивація, воля, інтелектуальні здібності й функціональні обов’язки керівника того, чи іншого рівня. При цьому завжди слід пам’ятати постулат Максимена: „Завжди бракує часу, щоб виконати роботу як треба, але завжди є час, щоб ії переробити”.

Вирішення питання про те, який саме стиль прийняття рішення є найбільш ефективним та як саме повинен проходити цей процес залишається актуальним. Не зважаючи на значну кількість досліджень, публікацій, проблема залишається відкритою. Психологи все ще працюють над розробкою ідеальної стратегії прийняття рішень в управлінні організацією.

Ступінь розробки проблеми. Проблема процесу прийняття рішення розглядається у роботах як закордонних, так і вітчизняних авторів. Серед закордонних можна виокремити А.В. Карпова, О.В. Маркову, Харріса, У.Шмідта, Ф.Фіндлера, П.К.Анохіна, Ю.Н. Кулюткіна, А.І.Китова, Коростеліна, В.М.Коллакова, В.Врумма, П.Йетона, Ф.Хедоури, М.Х.Мескона, Р. Блейка, Д.Моутона, К.Левіна, Е.А. Смірнова та ін. Варто сказати дещо про роботи цих науковців. А.В. Карпов та О.В. Маркова досліджували риси керівника у зв’язку зі стилем прийняття рішення. А.І.Китов вивчав особистісний профіль прийняття рішення та розробив їх класифікацію. Над типологією рішень працювала також і Ю.Н. Кулюткіна. Е.А. Смірнов, С. Паркінсон та В. Нортког вивчали процес та та стадії розробки управлінських рішень. В.Врумм, П.Йетон, Р. Блейк, Д. Моутон розробили концепції моделі поведінки при прийняття рішення. Ф.Хедоури та М.Х.Мескон розглядали процес прийняття керівником з позиції менеджменту. На вітчизняному рівні теорія прийняття рішень не майорить такими здобутками як на закордонному. Проте і вітчизняні науковці також займаються вивченням цієї проблеми, серед них – Е.Ф.Іпатов, О.І. Ларічев, К.М.Левківський, В.В.Павловський, В.Я. Малиновський, Д.Н.Гриджук та ін.

Об’єкт даної роботи – процес прийняття рішення у складній ситуації.

Предмет цієї курсової роботи – тактика прийняття управлінських рішень в організації в складних ситуаціях.

Мета даної роботи: дослідити тактику прийняття управлінських рішень в складних ситуаціях.

Задачі:

· визначити поняття управлінського рішення

· розглянути види управлінських рішень у психології управління;

· дослідити етапи прийняття управлінських рішень;

· проаналізувати методи пошуку альтернативних рішень в складних ситуаціях;

· визначити особливості процесу прийняття управлінського рішення керівником в залежності від його психологічних якостей;

· сформулювати тактики прийняття рішень в складних ситуаціях.

В даній курсовій роботі були використані відповідні методи дослідження , серед них - аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, пояснення, систематизація, класифікація, логічний і т. д.


РОЗДІЛ 1 Характеристика рішення в психології управління

1.1 Поняття процесу управлінського рішення і його види

Процес прийняття рішень вивчався наукою завжди, зокрема спеціалістами була розроблена теорія прийняття рішень (Бернард, 1938 та ін.). Згодом ця теорія була розвинута у теорію раціонального вибору (Герберт А. Саймон, Марч, Сайєрт)[2, с.4]. Про важливість рішень Джордж Гордон писав так: «Ухвалення рішень – основа основ державного управління, як і всієї організованої людської поведінки»[10, с.126].

У широкому розумінні прийняття рішень ототожнюється з усім процесом управління, адже охоплює не тільки безпосередньо процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. Але це не відповідає уявленню, що кінцевим результатом прийняття рішення є саме рішення.

У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.

Зважаючи на це, можна визначити прийняття управлінського рішення як процес, що починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації[11, с.84]

Головна особливість управлінських рішень, яка відрізняє їх від інших рішень, полягає в тому, що їх ціллю є забезпечення оптимальних умов спільної діяльності людей. Крім того, управлінське рішення як управлінський вплив на організацію колективної праці приймається не будь-яким працівником, а лише суб’єктом управління: керівником організації, посадовою особою чи колегіальним органом. Таким чином, управлінське рішення, як форма виявлення волі суб’єкта власності чи його представника (органу, посадової особи - керівника) відносно підпорядкованого об’єкта, являє собою результат вибору з численних варіантів поведінки (руху) управлінської системи такого, що більше за інших відповідає конкретній ситуації та цілям функціонування даної системи на відповідному етапі її розвитку[11, c.101].

Іншими словами, управлінське рішення – це вибір альтернативи. Як правило, визначається мета – ідеальне уявлення про бажаний стан об’єкта чи управління, якого треба досягти в результаті діяльності. Якщо фактичний стан не відповідає бажаному, це означає, що існує проблема. Засобом вирішення цієї проблеми і є управлінське рішення. Отже, воно являє собою спонукання до дії, перелік заходів, що дають змогу привести систему в необхідний стан чи змінити саме цей стан. Проте ухвалення управлінського рішення починається з виникнення проблемної ситуації і закінчується вибором рішення [12, c.355].

Таким чином, управлінське рішення являє собою соціальний акт, підготовлений на основі варіантного аналізу і прийнятої у встановленому порядку оцінки, що має директивне значення, який містить постановку цілей і обґрунтування засобів їх реалізації та організовує практичну діяльність суб’єктів і об’єктів управління, спрямовує на досягнення певних цілей. Іншими словами, управлінське рішення – це результат системної діяльності людей і продукт когнітивної (опосередкованої пізнавальними факторами), емоційної, вольової, мотиваційної природи – синтезу психічних процесів, які мають вихідну регулятивну спрямованість .

Управлінське рішення – це вольовий акт особи, що його приймає, оформлений у вигляді документа [6, c.252].

Можна зустріти і дещо інше висвітлення поняття управлінського рішення.

Управління завжди здійснюється з метою досягнення певних цілей, а реалізація цілей будь-якого організаційного формування забезпечується шляхом прийняття і виконання численних рішень. Вироблене рішення – це творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив із множини можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Воно є процесом, який реалізується суб’єктом управління та визначає дії, спрямовані на досягнення наперед визначеної цілі в певній складній ситуації.

Вироблення управлінського рішення – творча вольова дія суб’єкта управління на основі знання об’єктивних законів функціонування керованої системи й аналізу інформації про зміни у системі, яка полягає у виборі цілі, програми і способів діяльності з її досягнення або у зміні цілі. У широкому значенні управлінське рішення розглядається як акт реалізації влади з вибором способу дій у конкретній ситуації, що становить основу процесу управління[13, с.143]

На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших з-поміж них належать такі[3, с.187-188]:

-Ступінь ризику – мається на увазі, що завжди існує ймовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності.

-Час, який відводиться менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.

-Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.

-Особисті якості менеджера (в тому числі й психологічні якості) – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.

-Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.

Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.

Для визначення загальних та конкретно-специфічних підходів до розробки, реалізації й оцінювання управлінських рішень, з метою підвищення їх результативності, ефективності, якості та послідовності, застосовують їх певну класифікацію.

Управлінські рішення можна класифікувати [1, с.67]:

· за характером цілей;

· за функціональним змістом, характером завдань, що вирішуються (сферою дій);

· за рівнями ієрархії системи управління;

· за характером організації розробки;

· за причинами виникнення;

· за вихідними розробками;

· за організаційним оформленням.

За характером цілей рішення, які приймаються, можуть бути: стратегічні, тактичні, оперативні[1, с.70]:.

За функціональним змістом, тобто за відношенням до загальних функцій управління, управлінські рішення поділяються на: планові рішення, організаційні, технологічні, прогнозуючі[1, с.72]:.

За рівнями ієрархії системи управління розрізняють управлінські рішення: на рівні великих систем, на рівні підсистем, на рівні окремих елементів системи[1, с.73]:.

Залежно від характеру організації розробки рішень виділяють: одноособові, колегіальні, колективні[1, с.75]:.

За причинами виникнення управлінські рішеня поділяються на[1, с.79]::

- ситуаційні, пов’язані з характером обставин, що виникають;

- рішення, що виникають за приписом (розпорядженням) вищестоящих органів;

- програмні, пов’язані із включенням даного об’єкта управління у певну структуру програмно-цільових відносин, заходів;

- ініціативні, пов’язані з виявленням ініціативи системи, наприклад,у сфері виробництва товарів, послуг, посередницької діяльності;

- епізодичні й періодичні, що випливають із періодичності відтворюваних процесів у системі.

Залежно від методів розробки управлінські рішення бувають[1, с.82]::

- графічні, з використанням графоаналітичних підходів (сіткових моделей, методів, стрічкових графіків, структурних схем);

- математичні, які передбачають формалізацію уявлень, відносин, пропорцій, термінів, подій, ресурсів;

- евристичні, пов’язані широким використанням експертних оцінок, розробки сценаріїв, ситуаційних моделей.

За організаційним оформленням управлінські рішення поділяються на[1, с.84]::

- жорсткі, що однозначно задають подальший шлях їх втілення;

- орієнтовані, що визначають напрямок розвитку системи;

- гнучкі, що змінюються відповідно до умов функціонування і розвитку системи;

- нормативні, що задають параметри протікання процесів у системі.

Інший підхід до класифікації пов’язаний з характером завдань, що вирішуються: економічних, організаційних, технологічних, технічних, екологічних та ін.[1, с.89]:.

Не слід забувати, що рішення управлінських задач – психологічний процес, де не завжди спрацьовують тільки логіка та інтуїція. В самому ході рішення переплітаються і соціальні установки, й особистісні змінні, й інтуїція, й емоції.

Розглядають такі підходи до прийняття рішень: інтуїтивний, заснований на судженнях, і раціональний. Інтуїтивне рішення приймається на основі відчуття до правильності, без аналізу всіх «за» і «проти». Рішення, засноване на судженнях, - це вибір, що спирається на

знання чи накопичений досвід. Перевагою такого підходу щодо прийняття рішення є швидкість і дешевизна процесу вибору альтернатив. Недолік його полягає в тому, що він не спрацьовує в ситуаціях, які не мали аналогів у минулому досвіді керівника. Американські вчені стверджують, багато управлінських рішень керівники приймають саме інтуїтивно [13, c.255].

Найскладнішими управлінськими ситуаціями є такі, де діє людський фактор. У людський фактор вплітаються мотиваційні, особистісні та інші суб’єктивні змінні. Передбачити дію цих змінних в їх складних сполученнях неможливо. Для прийняття рішення в ситуаціях дії людського фактора недостатньо одних лише суджень[2, c.45].

Зазвичай класифікаційні підходи використовуються комплексно, що дає можливість всебічно оцінити обставини, в яких приймається рішення [7, c.110-112].

Отже, ми визначили поняття управлінського рішення,яке має ряд специфічних рис, що визначаються вимогами до нього та його видом. Вид управлінського рішення та підхід до його прийняття, що обираються керівником, можуть визначити суть рішення, хід його прийняття та результати реалізації. Проте визначення поняття управлінського рішення не відтворює механізми його дії та процес

прийняття, тому ми проводимо аналіз етапів прийняття управлінського рішення. Висвітлення характеристики управлінського рішення у цьому напрямі поряд із визначенням його поняття дозволить чітко зрозуміти суть управлінського рішення в організації.

1.2 Етапи прийняття рішення в складній ситуації

Різні автори подають дещо різний опис процесу підготовки та прийняття рішення. Хоча загалом вони досить чітко характеризують один і той самий процес. В даній роботі будуть наведені основні блоки вироблення управлінських рішень за Малиновським В. Я. Він подає такі етапи процесу підготовки та прийняття рішень. Ці етапи в технологічному аспекті вважаються послідовними операціями і процесами, між якими існують прямі та зворотні зв’язки [4, с.248-249].

1. Ідентифікація і визначення проблеми. Вихідним моментом вироблення рішення вважається виникнення ситуації, яка вимагає його прийняття. Ситуація може скластися у зв’язку з надходженням розпорядження від вищестоящого органу про необхідність виконання певних дій чи прийняття рішення з якоїсь конкретної проблеми та її практичним вирішенням. Головне завдання даного етапу – оцінити потребу в прийнятті нового управлінського рішення.

2. Підготовка необхідної інформації. Цей етап передбачає, насамперед, збір та обробку необхідної інформації. Своєчасне отримання, обробка, передача достовірної і достатньо повної інформації дозволяє приймати виважені управлінські рішення, вдосконалювати внутрішні та зовнішні системні зв’язки і, як наслідок, у більшості випадків забезпечувати прийнятну ефективність управлінських рішень. Якість інформаційних матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв:

1) об’єктивність – це інтегральний критерій, який поєднує у собі наступні часткові критерії:

- повноти інформації (визначається наявністю відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення);

- точності інформації (ступінь відповідності інформації оригіналу);

- несуперечливості інформації (окремі частини однієї і тієї самої інформації не мають суперечити одна одній);

- переконливості інформації (доведеність інформації, яка примушує вірити у її достовірність);

2) лаконічність – це стислість та чіткість викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти);

3) актуальність – це відповідність інформації об’єктивним інформаційним потребам;

4) своєчасність – це здатність задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк;

5) комунікативність – це властивість інформації бути зрозумілою для того, кому вона адресована.

3. Генерування альтернативних варіантів розв’язання проблеми. Однією з характерних рис управлінського процесу є багатоваріантність переходу системи з одного стану в інший чи можливість прийняття великої кількості різних рішень з однієї ж проблеми. Якщо в умовах адмістративно-командної системи управління практика одноваріантного вирішення проблем, що була швидше правилом, ніж винятком, якось спрацьовувала, то в умовах ринкових відносин, коли різко зростає ступінь ризику і знижується ступінь визначення конкретної ситуацїї, потреба у розробці багатьох альтернативних (взаємовиключних) варіантів майбутнього рішення стає життєво необхідною. Варіанти та їх оцінка є найважливішими умовами ефективності управлінського рішення, що визначається через відношення ступеня досягнення поставлених перед системою цілей до затрат на їх реалізації.

4. Визначення критеріїв. Принципово важливим є висунення і запровадження за можливості несуперечливих критеріїв внутрішньої (з точки зору даної організації) та кінцевої (суспільної) доцільності тих чи інших дій управлінської системи. Міркування про досягнення певних завдань повинні узгоджуатися з відповідними критеріями рішення. Ними можуть бути політичні, соціальні, економічні критерії ефективності. Даний етап стосується оцінюючого аспекту проблеми. Це - найбільш важливий крокдля запровадження цінностей і філософії в управлінський аналіз.

5. Аналіз можливих наслідків. Це – один із найважливіших етапів процесу прийняття рішень, адже потрібно відповісти на три важливих питання.

- чи виправдані затрати на реалізацію програми?

- чи потрібна спеціальна підготовка (навчання, тренування) персоналу для його виконання?

- чи достатні наявні ресурси?

Альтернативи пропонують не тільки різні, а часом протилежні виходи з проблемної ситуації. Ось чому суб’єкт управління, перш ніж обрати єдиний варіант, повинен порівняти альтернативи, повністю проаналізувати їх. Жоден варіант рішення поставленого завдання не повинен бути відкинутим без ретельного аналізу, зокрема аналізу причин, через які його не слід використовувати.

6. Прийняття (вибір) рішення. Це – творчий процес вибору із числа можливих альтернатив єдиного рішення, яке приймається до виконання. Для процесу ухвалення управлінських рішень характерні багатогранність і складність взаємовпливів психологічних, соціальних, економічних, політичних і технічних факторів та інформації, а тому головна роль у пошуку оптимального чи прийнятного рішення відводиться людині.

Головною вимогою до управлінського рішення є чіткість, зрозумілість для виконавців, конкретність та підконтрольність. Затверджене рішення є актом для офіційного прийняття, воно має доводитися виконавцям у письмовій формі за відповідними підписами посадових осіб. У рішенні накреслюється програма дій його виконання з певними вказівками.

В практиці прийняття рішеннь часто виникає питання про доцільність застосування групового або індивідуального підходу до процедури прийняття рішень. Найчастіше це залежить від ипу розв’язуваної проблеми[5, с.65]:


Взаємозв’язок типу складної ситуації та тактикою її розв’язання

Тип складної ситуації Тактика виходу зі складної ситуації

1. Якість вирішення більш важлива, ніж наявність згоди його виконувати

1. Наказ

(рішення приймається начальни-ком незалежно від інших з використанням інформації, яка у нього є)

2. Згода виконувати рішення більш важлива, ніж його якість

2. Консенсус

(групове прийняття рішення з ви-користанням інформації та ідей усіх членів групи)

3. Якість та згода однаково важливі

3. Консультації

(рішення приймається начальником, який використовує думки підлеглих)

4. Ні якість, ні згода не є критич-но важливими

1. “Штампування рішень”

(рішення приймається найбільш легким та швидким способом – “штампується”)

7. Доведення управлінських рішень до виконавців. Важливою вимогою на цьому етапі є оперативність доведення рішення до безпосередніх виконавців та забезпечення його виконання. Правильно довести рішення до виконавців – означає обрати найбільш відповідний вид оформлення рішення в команду (наказ, розпорядження, рішення, постанова тощо) і викласти його так, щоб виконавець зрозумів проблему і чітко бачив ціль, структуру рішення та своє місце в процесі його виконання.

8. Організація виконання рішень. Після оприлюднення рішення виконавці з урахуванням отриманих основних вказівок розробляють детальні плани та програми дій. В них виділяють окремі завдання, призначають відповідальних, визначають терміни виконання. Наявність в організації чіткого розподілу і координації функцій, дійових регламентів і процедур управління - складові успіху в їх виконанні.

Важливою частиною цього етапу є забезпечення діяльності виконавців. При цьому розрізняють матеріально-технічне і фінансове забезпечення; організаційне забезпечення; психологічне забезпечення; стимулювання роботи виконавців. Забезпечення діяльності виконавців повинно здійснюватися у рамках законності з дотриманням вимог керівних документів [6, c.252-257].

9. Контроль є завершальною стадією управлінського циклу. Він набуває форми зворотного зв’язку, за допомогою якого можна отримати інформацію про виконання рішення, досягненя поставлених цілей.

10. Оцінка рішення та отриманих результатів. Головне значення цієї стадії управлінського процесу полягає в установленні зворотного зв’язку від реалізації рішення до попередніх аналітичних та директивних стадій. У результаті визначається відповідальність тих, хто приймав рішення за компетентність, якість, своєчасність прийнятого рішення та виконавців – за ступінь адекватності його виконання. Крім того цей етап дає змогу виявити мету реалізації соціальних інтересів, які були виражені в управлінському рішенні.

Отже, ефективність управлінського рішення залежить від чіткого дотримання етапів його прийняття: підготовки, вибору рішення та реалізації. Підсумовуючи, можна виділити такі основні блоки процесу вироблення управлінських рішень.

1) виникнення ситуації, яка вимагає прийняття рішення;

2) підготовка необхідної інформації;

3) підготовка та оптимізація управлінського рішення;

4) прийняття (вибір) рішення;

5) організація виконання прийнятого рішення.

І варто сказати, що процес прийняття рішення, а саме етапи, які він охоплює, у працях різних дослідників мають певну специфіку. Проте, незважаючи на відмінність у підходах, кожен дослідник розкриває суть та зміст процесу. У даній роботі ми дослідили етапи процесу прийняття управлінського рішення, що були розроблені Малиновським В. Я.

1.3 Методи пошуку альтернативних управлінських рішень

Одним з найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є пошук альтернативних варіантів. В управлінській практиці використовуються різноманітні методи творчого пошуку альтернативних варіантів, які умовно поділяють на три групи [15, с.135]:

¨ методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації);

¨ методи колективного творчого пошуку (“мозковий штурм”, конференція ідей, метод колективного блокноту);

¨ методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу).

Метод аналогії передбачає використання схожого відомого рішення, «підказаного», наприклад, технічною, економічною або художньою літературою, яке виникло як результат спостереження за явищами природи тощо.

Метод інверсії - специфічний метод, що передбачає такі підходи до пошуку варіантів: перевернути звичайне рішення «догори ногами»; вивернути на виворот; поміняти місцями тощо.Метод ідеалізації базується на пошуку альтернативи шляхом ініціювання уявлення про ідеальне вирішення проблеми, яке може наштовхнути на нові варіанти дій.Порівняно з індивідуальними колективні методи є більш ефек­тивними.

Метод «мозкового штурму» зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом, наприклад, проведення дискусії. Аби “мозковий штурм” не перетворився на звичайну нараду слід дотримуватись певних правил:

- не дозволяється критицизм і негативні коментарі щодо висловлю­вань учасників;

- ідеї та пропозиції, що висуваються, не засуджуються;

- заохочується вільне творче мислення;

- забезпечується висування якомога більшої кількості ідей;

- заохочується комбінування ідей, розвиток однієї ідеї на закладі інших тощо.

Метод “Конференція ідей”. Відрізняється від методу «мозкового штурму» тим, що допускає доброзичливу критику у формі реплік або коментарів. Вважається, що така критика може підвищити цінність ідей, що висуваються. Всі висунуті ідеї фіксуються в протоколі анонімно. Не рекомендується залучати до “конференції ідей” осіб, які скептично налаштовані щодо можливостей втрішення даної проблеми.

Метод “Колективного блокноту” поєднує індивідуальне незалежне висування ідей з колективною її оцінкою. При цьому кожний учасник групи отримує блокнот, у якому викладена сутність вирішуваної проблеми. Впродовж певного періоду часу (звичайно 2 тижні) кожний учасник групи записує до блокноту власні ідеї щодо вирішення даної проблеми. Потім блокноти збирає керівник групи для узагальнення та систематизації інформації. Реалізація методу завершується творчою дискусією всієї групи та обговоренням систематизованого матеріалу.

З метою активізації процесу творчого пошуку альтернативних варіантів використовується третя група методів.

Метод контрольних запитань. Його сутність полягає у стимулюванні пошуку ідей за допомогою універсальних запитань. На практиці часто використовується перелік універсальних запитань, складений Алексом Осборном[7, с.202]:

- яке нове застосування об’єкту можна запропонувати?

- які модифікації об’єкту можливі, якщо його обертати, скручувати, змінювати функції, колір, форму тощо?

- що можна на об’єкті збільшити (зменшити): розміри, міцність, кількість елементів тощо?

- що можна на об’єкті замінити і т.д.?

Метод фокальних об’єктів полягає у перенесенні ознак випадково вибраних об’єктів на об’єкт, що удосконалюється. Внаслідок цього можливо отримати нові, оригінальні варіанти вирішення проблеми удосконалення даного об’єкта. Метод фокальних об’єктів реалізується у такій послідовності[7, с.213]:

а) вибирається фокальний об’єкт та встановлюється мета його удосконалення;

б) навмання вибирається декілька випадкових об’єктів;

в) складаються списки ознак випадкових об’єктів;

г) ознаки випадкових об’єктів приєднуються до фокального об’єкту;

д) отримані сполучення розвиваються шляхом вільних асоціацій;

ж) отримані варіанти оцінюються та відбираються раціональні рішення.

Метод морфологічного аналізу грунтується на застосуванні комбінаторики, тобто на системному дослідженні всіх теоретично можливих варіантів, які випливають із закономірностей побудови (морфології) об'єкта, що аналізується. Синтез охоплює як відомі, так і нові, незвичайні варіанти. Шляхом комбінування варіантів можна отри­мати рішення, декілька з яких може мати практичний інтерес.

Отже, в теорії прийняття управлінських рішень існує багато методів, що оптимізують цей процесс і роблять його ефективнішим. Одним з основних завдань керівника є вибір правильного метода (або комбінація кількох методів), що допоможе в короткі строки прийняти актуальне рішення. Проте розкрити сутність поняття управлінського рішення,етапи і методи його прийняття недостатньо, щоб зробити висновок про оптимальну тактику прийняття рішень у складних ситуаціях. Тому важливо дослідити процес прийняття рішення керівником організації та ті його психологічні якості, які визначають особливості прийняття цього рішення.


РОЗДІЛ 2 Тактика прийняття рішень в організації

2.1 Процес прийняття управлінського рішення керівником в залежності від його психологічних якостей

Прийняття рішення керівником безпосередньо пов’язане з тим стилем управління, який він застосовує у своїй діяльності. Крім того, досить часто керівник приймає рішення не індивідуально, і з участю колективу[13, c.43]. Авторитарний стиль проявляється у тому, що керівник у процесі прийняття управлінського рішення керується власними ідеями, досвідом, оцінкам, планами, адаптує думки колег до своєї індивідуальної концепції аналізу проблеми, особисто намагається визначити засоби її вирішення. Не можна вважати оптимальним і ліберальний стиль керівництва, оскільки за таких умов ініціативу у прийнятті рішення перебирає неформальний лідер. За групової форми прийняття управлінського рішення найоптимальнішим є демократичний стиль керівництва, який відкриває простір для вияву ініціативи, здібностей, особистісних якостей усіх учасників групи.

В роботі Карпова та Маркової «Психологія стилів управлінських рішень» подаються 5 наступних стилів керівництва (у зв’язку з процесом прийняття рішень), виділених на основі аналізу двох напрямків – робіт, присвячених проблемам стилю управлінської діяльності та досліджень тактики прийняття рішення в управлінській діяльності. Згідно загальноприйнятої термінології стиль, що об’єднує директивність та продукування проблемної ситуації позначають як авторитарний ; стиль, що об’єднує директивність і відмову від прийняття рішення – як маргінальний ; стиль, що об’єднує лібералізм та відмову від прийняття рішення – як попустительський ; стиль, що об’єднує лібералізм та продукування проблемної ситуації – реалізаторськи й. П’ятий варіант (відсутність яскраво вираженого стилю) можна визначити як ситуаційний чи адаптивний стиль[9, c.32].Керівник з авторитарним стилем прийняття управлінських рішень не боїться відповідальності, він хоче і може бути відповідальним і мати владу, його відносини з підлеглими спираються або на жорстку субординацію, або на патерналістську основу. Такий керівник орієнтований і на себе, і на діло, але все ж таки тут домінує особистісна направленість. В процесі реалізації рішення він поетапно розподіляє задачі між підлеглими, але все одно контролює кожний етап. При виборі альтернативи – останнє слово за ним. ВиКерівник-маргінал ігнорує відповідальність, він намагається не відповідати ні за що, він не вимогливий до себе, але в той же час вимогливий до підлеглих. Цікавою особливістю даного типу є орієнтація на вищестоячі структури («направленість на керівництво»), таким чином він прагне уникнути невдач. Процес прийняття рішення таким керівником часто імітується. Доки не прийдуть якісь вказівки, він не почне діяти.Керівник-реалізатор робить все сам, він сполучає високу вимогливість до себе з ліберальною манерою побудови взаємин у колективі, що виражається у низькій вимогливості до підлеглих. Такий керівник направлений насамперед на справу, на досягнення результатів. В процесі прийняття рішення такий керівник намагається залучити групу до співпраці (збір інформації, ініціації ідей), але якщо йому це не вдається, то проблему йому доводиться вирішувати і реалізовувати самому. Варто відмітити, що його рішення не можуть суперечити інтересам групи.Керівник-попуститель не вимогливий ані до себе, ані до інших. Такий керівник безпомічний у будь-якій ситуації. Він дистанціюється від підлеглих. Процес прийняття рішення не те що не продукується таким керівником, навіть коли складна ситуація виникає об’єктивно, він схильний її не помічати. Керівник-попуститель «працює з документами» і залишає підлеглих один на один з проблемною ситуацією.Останній з виділених стилів об’єднує управлінців, орієнтованих на партисипативні відносини з підлеглими і на ситуативно-залежну форму прийняття рішень, коли специфіка процесу прийняття рішення детермінована не особистісними уподобаннями керівника, а об’єктивними особливостями виробничої ситуації [9, c.32-33]. Щодо жінок-керівників та чоловіків-керівників, то між ними також відмічають різницю у стилі прийняття рішень. У роботі Карпова та Маркової наведені гендерні відмінності у прийнятті управлінських рішень. Так чоловіки-керівники більш директивні та більш активні в ситуації прийняття рішення, в її продукуванні у порівнянні з жінками-керівниками. Аналіз стильових уподобань чоловіків та жінок також підтверджує детермінованість стиля прийняття управлінського рішення. За даними дослідження, наведеного у названій вище роботі, при відносно рівній кількості жінок і чоловіків серед «маргіналів» і «попустителів», спостерігається більше чоловіків серед тих, хто надає перевагу авторитарному стилю прийняття управлінських рішень, і переважання жінок серед тих, хто застосовує ситуаційний та реалізаторський стилі керівництва.У цілому ж у вибірці керівників-чоловіків на першому місці знаходиться авторитарний стиль, потім маргінальний та ситуаційний. Рідше чоловіки роблять вибір на користь попустительської стратегії в ситуації прийняття рішення. Пріоритетний вибір керівників-жінок – ситуаційний стиль, потім маргінальний і реалізаторський. Менше всього серед них тих, хто надав перевагу авторитарному стилю керівництва та прийняття рішення [9, c.72].Варто зазначити, що чим складніша та відповідальніша ситуація, в якій відбувається прийняття управлінського рішення, тим яскравіше виявляється особистий профіль керівника. Особливо яскравий він в екстремальних ситуаціях. Істинні психологічні якості особистості (індивідуальні особливості, досвід) виявляються під час прийняття відповідальних рішень за умов дефіциту часу, реальних загроз, високих ризиків тощо. Наприклад, у звичайних умовах тип нервової системи не надто впливає на стиль ефективності роботи керівника. В екстремальних умовах особи із слабким типом нервової системи часто помиляються, рішення їм даються важко. Компенсаторним чинником для них можуть стати досвід та управлінські навички. Особи із сильним типом нервової системи у нетрадиційних, складних ситуаціях діють зібрано, відчувають навіть певне емоційне піднесення.

Прийняття та ефективність рішень залежить від емоційних чинників. Емоції певною мірою компенсують невизначеність ситуації, посилюють установку на вибір стійкої стратегії. Проте надлишок емоцій спричиняє імпульсивність у прийнятті рішення [12, c.357].

Ефективність управлінського рішення безпосередньо залежить від психологічних якостей керівника. Управлінська діяльність, поєднуючи в собі різноманітні об’єктивні та суб’єктивні чинники, значною мірою залежить від культури, якої дотримуються головні суб’єкти управлінської практики. Навіть у типовій ситуації управлінці однакової кваліфікації діятимуть залежно від бачення ситуації, уподобань, досвіду, передумовою яких є і психологічні особливості особистостей кожного з них. Не менш значущою при цьому є мотивація. Чим вона сильніша, тим продуктивніший процес прийняття рішення. Багато керівників у процесі прийняття рішення орієнтуються на зовнішні або внутрішні чинники («зовнішня» та «внутрішня» стратегії). Керівники з внутрішньою стратегією вважають, що якість і ефективність управлінських рішень залежить від їх компетентності, досвіду, знань, уміння працювати з людьми. Керівники із зовнішньою стратегією пояснюють свої успіхи і невдачі об’єктивними обставинами, на які вони не можуть істотно впливати, а тільки враховують їх особливості. Вони працюють менш ефективно, ніж керівники із внутрішньою стратегією, оскільки їм не вистачає ініціативності та активності, конструктивних дій в екстремальних ситуаціях, гнучкості, стійкості до тиску «зверху» і «знизу», вміння визначати відповідальних за проблему, координувати роботу групи, вдало використовувати інформацію тощо. Оскільки прийняття управлінського рішення є творчим процесом, налаштованість керівника на творчу управлінську діяльність є запорукою кваліфікованого розв’язання проблеми, конструктивних дій у складних і нестандартних ситуаціях, вибору найоптимальніших із альтернатив [4, c.567]. Здатністю до творчості наділена кожна особистість, хоч не в усіх вона належно розвинута, викристалізувалася як здібності, без яких неможливі новоутворення в пізнавальній діяльності, створення суб’єктивно нового продукту. Це ослаблює конструктивну силу інтуїції, приземлює думку, унеможливлює стан натхнення. Творча людина, як правило, завжди виявляє інтерес, який переростає в інтерес-збудження, нетворча – недовіру, підозру і навіть ворожість до всього нового [12, c.356].

Також прийняття керівником рішення залежить від його особистісних цінностей. Особистісні оцінки включають у себе суб’єктивне ранжування важливості якості та блага. Щодо прийняття рішення, то оцінки виступають в якості компаса, що вказує людині бажаний напрямок, коли доводиться обирати з-поміж альтернативних дій. Всі управлінські рішення, а не тільки, пов’язані з питанням соціальної відповідальності і етики, побудовані на фундаменті чиєїсь системи цінностей [6,c.135].

Дослідження стверджують, що ціннісні орієнтації впливають на спосіб, яким приймаються рішення. Одне з перших досліджень, присвячене цінностям американських управлінців, показало – в їхній системі цінностей помітне зміщення у сторону економіки, політики і науки на противагу соціальним, релігійним та естетичним аспектам. Згідно дослідження Джорджа Інгленда, керівник, який ставить на перше місце максимізацію прибутку, більше всього не буде вкладати кошти в реконструкцію кафетерію та кімнат відпочинку для працівників. Керівник, для якого головне – співчуття до людей, скоріше за все піде на справедливе підвищення заробітної плати, ніж на її зниження заради звільнення коштів на фінансування науково-дослідницьких проектів [16, c. 156].Отже, на процес прийняття рішення керівником може впливати значна кількість чинників, зокрема психологічних. Варто сказати про тактику прийняття рішення, що застосовується керівником, його ціннісні орієнтації, стиль прийняття управлінських рішень керівником, який залежить від його особистісних якостей, а також гендерний аспект у прийнятті управлінських рішень. Цей вплив також виявляється у поведінці керівника, його ставленні до підлеглих у процесі розробки та реалізації рішення, визначенні своєї участі у процесі прийняття рішення. Щодо стилів прийняття управлінських рішень, то існує декілька точок зору на їх класифікацію. На даний момент неможливо визначити найефективнішого зі стилів, що може бути зумовлене багатоманітністю управлінської діяльності. Таким чином, психологічні якості керівника організації впливають на процес прийняття ним управлінського рішення. Тому для більш детального аналізу психологічних особливостей прийняття рішення керівником нижче ми наводимо аналіз поведінки керівника в ситуації прийняття рішення.

2.2 Формування оптимальної тактики прийняття рішень у складних ситуаціях

Перед тим як розглядати оптимальні тактики прийняття рішення, слід визначити один з основних факторів, що впливає на їх формування – це мотивація.


Закон Йеркса-Додсона

На графіці відкладені дві криві, що ілюструють один з найстаріших психологічних законів (він був сформульований у 1908 році), який показує успішність прийняття рішення в залежності від рівня мотивації у ситуаціях різної складності. Результати багаторазової перевірки цього закону на практиці завжди свідчать: для будь-якої складної ситуації існує оптимум ситуації, перевищення якого вже не допомагає, а навпаки заважає. Переходячи певну межу, надлишкова мотивація перетворюється на страх, який паралізує того або тих, хто має прийняти рішення [16; с.31-32]

Найчастіше індивідуальні психологічні особливості керівника у процесі прийняття рішення в складних ситуаціях помітні на етапі висунення гіпотез, альтернатив (В. Зазикіним та А. Чернишовим було запропоновано позначати їх «А») і на етапі контролю за ними (ці вчені відповідно запропонували позначати цей етап «К»). Залежно від їх співвідношення психологія управління розрізняє найпопулярніші тактики прийняття рішень (В. Зазикін, А. Чернишев):

Прийняття рішенняврівноваженого типу властиві керівникам, які приступають до проблеми із уже сформульованою вихідною ідеєю, що виникла в результаті попереднього аналізу умов і вимог завдання. Урівноваженість проявляється в тому, що висування гіпотез і їх перевірка однаково залучаютькерівника. Така тактика є найбільш продуктивною. Кількість гіпотез є такою, як і кількість їх перевірок («А» дорівнює «К») [15, c.356].Імпульсивну тактику прийняття рішенняобераютькерівники, у яких процес побудови гіпотез різко переважає над дією по їхній перевірці й уточненню. Вони відносно легко й швидко генерують ідеї, але мало опікуються про їхню оцінку. Процес ухвалення рішення проходить стрибкоподібно, минаючи етапи обґрунтування й перевірки. У практичній діяльності такий керівник прагне впроваджувати в життя рішення недостатньо обґрунтовані[5, с.105]. У цьому разі процеси побудови гіпотез суттєво переважають над їх контролем («А» значно переважає «К») [15, c.356].Інертна тактика прийняттярішенняє результатом невпевненого й обережного пошуку. Оцінка управлінської ситуації - надкритична. Кожен свій крок такий керівник перевіряє й перевіряє ще раз неодноразово. Над слабовираженоюздатністю генерувати ідеї переважають контрольні й уточнюючі дії, що призводить до затягування ухвалення рішення[5, с.105].Кількість перевірок і контрольних функцій значно переважає кількість висунутих гіпотез («А» значно менше «К») [15, c.356].Ризикована тактика прийняттярішеннясхожа на імпульсну, але відрізняється від ниїдеякими особливостями індивідуальної поведінки. Вона є наслідком деякого переважання гіпотез нада їх контролем («А» більше за «К») [15, c.356]. При виникненні перешкод у процесі осмислення завданнякерівник імпульсивно долає їх штучно, на основі власного домислу, і негайно конструює розв'язок. Домисел, що виник, відразу ж змінюється новою пропозицією.Якщо імпульсивні рішення перескакують через етап обґрунтування гіпотези, то ризиковані рішенняобґрунтовуються, але вже після того, як керівник переконається в їхній непридатності. В остаточному підсумку елементи побудови гіпотез і їх перевірки врівноважуються, хоча й з деяким запізненням.Діяльність керівників пов'язана з вирішенням проблем, що виникають, але найчастіше обґрунтувати й обміркувати можливі варіанти вони не можуть у силу відсутності необхідних знань і навичок. Це призводить до того, що часто ухвалюєтьсярішення на підставі бажаного, а не реального стану справ.Тактика прийняття рішення обережного типу характеризується особливою старанністю оцінки гіпотез, практичністю. Керівники, перш ніж дійти висновку, роблятьбезліч різноманітних, підготовчих дій і погоджень. Кількість гіпотез помітно поступається контролю над ними («А» менше від «К») [15, c.356].Таким чином, на основі аналізу поведінки керівника у ситуації прийняття рішень було виділено вісім основних тактик. Ці тактики у свою чергу дозволяють провести класифікацію управлінських рішень, що приймаються керівником, та безпосередньо є результатами його діяльності. Отже, на процес прийняття управлінського рішення керівником у складній ситуації впливає ряд психологічних факторів. Як уже зазначалося вище, це – вибір тактики прийняття рішення, що застосовується керівником, його ціннісні орієнтації, стиль прийняття управлінських рішень, гендерний аспект тощо. Всі ці психологічні особливості діяльності керівника впливають на тип його поведінки у процесі прийняття управлінського рішення та визначають особисті тактики поведінки керівника у ситуації прийняття управлінського рішення.

Висновки

Управління – складний процес, одним із факторів, що його забезпечує, є прийняття управлінських рішень у складних ситуаціях. Проаналізувавши, різні підходи до визначення процесу прийняття рішення, ми дійшли висновку, що це, насамперед, вибір альтернативи, якому передує формулювання мети – ідеального уявлення про бажаний стан об’єкта чи управління, якого треба досягти в результаті діяльності. В ході написання курсової роботи ми виконали всі завдання, що ставили перед собою. По-перше, ми виявили, що дослідники в області управління по-різному проводять класифікацію управлінських рішень, виділяючи ті чи інші особливості управлінського рішення. Так управлінські рішення за характером цілей поділяються на стратегічні, тактичні, оперативні, а за причинами виникнення – на епізодичні, програмні, ситуаційні, ініціативні та такі, що виникають за приписом. Крім того, розрізняють запрограмовані та незапрограмовані, а також інтуїтивні та раціональні. Окрім цих типологій, існують багато інших способів класифікації управлінських рішень.По-друге, розклавши процес прийняття рішення на етапи, ми дослідили кожен з них. Більшість дослідників виділяє 10 етапів, серед яких:

1. ідентифікація і визначення проблеми;

2. підготовка необхідної інформації з проблемного питання;

3. генерування альтернативних варіантів розв’язання проблеми;

4. визначення критеріїв внутрішньої (з точки зору даної організації) та кінцевої (суспільної) доцільності тих чи інших дій управлінської системи;

5. аналіз можливих наслідків прийняття певного рішення;

6.прийняття (вибір) рішення – творчий процес вибору із числа можливих альтернатив єдиного рішення, яке приймається до виконання;

6. доведення управлінського рішення до виконавців;

7. організація виконання прийнятого рішення;

8. контроль як завершальна стадія управлінського циклу;

10.оцінка рішення та отриманих результатів.

По-третє, ми розглянули методи пошуку альтернативних рішень у складних ситуаціях, зокрема:

-методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації);

-методи колективного творчого пошуку (“мозковий штурм”, конференція ідей, метод колективного блокноту);

-методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу).

Ми проаналізували ефективність кожної групи методів залежно від типу складної ситуації і дійшли висновку, що одним з основних завдань керівника є вибір правильного метода (або комбінація кількох методів), що допоможе в короткі строки прийняти актуальне рішення.

По-четверте, ми визначили особливості процесу прийняття управлінського рішення керівником в залежності від його психологічних якостей та його стиля управління. Ми виявили,що:* керівник з авторитарним стилем прийняття управлінських рішень не боїться відповідальності, він хоче і може бути відповідальним і мати владу, його відносини з підлеглими спираються або на жорстку субординацію, або на патерналістську основу; він орієнтований і на себе, і на діло, але все ж таки тут домінує особистісна направленість; в процесі реалізації рішення він поетапно розподіляє задачі між підлеглими, але все одно контролює кожний етап;* керівник-маргінал, навпаки, ігноруючи відповідальність, намагається не відповідати ні за що, він не вимогливий до себе, але в той же час вимогливий до підлеглих, і процес прийняття рішення таким керівником часто імітується - доки не прийдуть якісь вказівки, він не почне діяти;* а от керівник-реалізатор робить все сам, він сполучаючи високу вимогливість до себе з ліберальною манерою побудови взаємин у колективі, що виражається у низькій вимогливості до підлеглих, він направлений насамперед на справу, на досягнення результатів, і в процесі прийняття рішення такий керівник намагається залучити групу до співпраці (збір інформації, ініціації ідей);* керівник-попуститель не вимогливий ані до себе, ані до інших, він безпомічний у будь-якій ситуації та дистанціюється від підлеглих, а процес прийняття рішення не те що не продукується таким керівником, навіть коли складна ситуація виникає об’єктивно, він схильний її не помічати.

По-п’яте, ми розглянули та проаналізували різні тактики прийняття рішень у складних ситуаціях, серед них:

o прийняття рішенняврівноваженого типу властиві керівникам, які приступають до проблеми із уже сформульованою вихідною ідеєю, що виникла в результаті попереднього аналізу умов і вимог завдання (така тактика є найбільш продуктивною);o імпульсивну тактику прийняття рішенняобераютькерівники, у яких процес побудови гіпотез різко переважає над дією по їхній перевірці й уточненню,тобто вони відносно легко й швидко генерують ідеї, але мало опікуються про їх оцінкою; o інертна тактика прийняття рішенняє результатом невпевненого й обережного пошуку,а оцінка управлінської ситуації – надкритична (над слабо вираженоюздатністю генерувати ідеї переважають контрольні й уточнюючі дії);o ризикована тактика прийняття рішення схожа на імпульсну, але відрізняється від ниї деякими особливостями індивідуальної поведінки (при виникненні перешкод у процесі осмислення завданнякерівник імпульсивно долає їх штучно, на основі власного домислу, і негайно конструює розв'язок);

o тактика прийняття рішення обережного типу характеризується особливою старанністю оцінки гіпотез, практичністю.

Таким чином, в ході написання курсової роботи ми дослідили етапи та методи прийняття рішень у складних ситуаціях, проаналізували фактори, що впливають на вибір певної тактики і визначили залежність між психологічними особливостями керівника, що приймає управлінське рішення та обранням ним тактики по його прийняттю.

Список використаної літератури:

1. Бакуленко В. Теоретичні засади державно-управлінських рішень (базові підходи, концепції, теорії, ідеї) //Командор. - 2000.-№1. – 345с.

2. Князєв В., Бакуменко В. Філософсько-методологічні засади державно-управлінських рішень // Вісник УАДУ. – 2000.- №2. – 422с.

3. Коллаков В. М. Теория и практика принятия управленческих решений: Учебное пособие. – К. МАУП, 2000. – 256с.

4. Малиновський В. Я. Державне управління: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. та перероб. – К.: Атіка, 2003. – 576с.

5. Паркинсон, С. Нортког, Рустомжи М.К. Искусство управления. – СПб.: Лениздат, 1992. – 380с.

6. Нижник Н. Україна – державне управління: шляхи реформування. – К: Вид-во УАДУ, 1998. – 290с.

7. Основы менеджмента и маркетинга, под ред.Седегова Р.С., - Мн. «Высшая школа», 1995 г. – 485с

8. Англійсько-український словник термінів і понять з державного управління/ Уклали: Г. Райт та ін.: Пер. В. Івашка. – К.: Основи, 1996. – 128с.

9. Политологичесикй словарь: В 2 ч. – М.: Луч, 1994. – Ч.1

10. GordonG. PublicAdministrationinAmerica: FourthEdition. – NewYork: St. MartinsPress, inc., 1992. – P. 242

11. Смирнов Э.А. Разработка управленческих решений: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 276с.

12. Hаука и искусство пpинятия pешений. Лаpичев О.И. Москва – 324с.

13. Развитие и совеpшенствование служб упpавления. Кондэ Г.М. Москва.

14. Мильнер Б.З., Евенко Л.И., Раппопорт В.С. Системный подход к организации управления. – М.1983 – 452с.

15. Ларичев О.И., Мошкович Е.М. Качественные методы принятия решений.Вербальный анализ решений. М.: Наука, 1996. – 290с.

16. Каптерев А. Книга о тактике: интуиция и принятие решений. Инстиут неокода, 2009 – 62с.