Дипломная работа: Особливості розвитку туризму та екскурсійні обєкти Греції

Название: Особливості розвитку туризму та екскурсійні обєкти Греції
Раздел: Рефераты по физкультуре и спорту
Тип: дипломная работа

ПОГОДЖЕНО

Голова методичної комісії

___________________ О.К. Лаппа

йй ЗАТВЕРДЖУЮ

Заст. директора з НВР

_______________ А.О.Новак

З А В Д А Н Н Я

на виконання дипломної роботи

Учениці групи № 32

Назарець Є лизавети Стан і слав і вни

Професія: А ГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ТУРИЗМУ, ЕКСКУРСОВОД

ТЕМА ЗАВДАННЯ: Особливості розвитку туризму та екскурсійні об’єкти Греції

Творча робота Презентація на тему : «Екскурсійні об’єкти Греції»


Дата видачі „ ” 20 р.


Дата виконання „ ” 20 р.


Керівник дипломної роботи: Грищенко Е.Д.


ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„МІЖРЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР ЮВЕЛІРНОГО МИСТЕЦТВА М.КИЄВА”


ДИПЛОМНА РОБОТА

Учениці групи № 32

Назарець Є лизавети Стан і слав і вни

ПРОФЕСІЯ: А ГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ТУРИЗМУ, ЕКСКУРСОВОД

ТЕМА: Особливості розвитку туризму та екскурсійні об’єкти Греції

Робота допущена до захисту з оцінкою

Керівник дипломної роботи:

Грищенко Елеонора Дмитрівна ___________________

(підпис)

Зміст

Вступ.

Розділ 1. Розвиток туризму в Греції.

1.1 Загальні відомості про країну .

1.2 Природно-рекреаційні ресурси країни .

1.3 Історико-культурні ресурси країни.

1.4 Соціально-економічні умови та ресурси.

1.5 Характеристика туристичної галузі.

1.6 Туристичне районування

1.6.1 Північна Греція

1.6.2 Острівна Греція

1.6.3 Центральна Греція

1.6.4 Південна Греція

1.6.5 о. Крит

Розділ 2. Екскурсійні об’єкти Греції.

2.1 Опис основних екскурсійних маршрутів Греції

2.1.1 Акрополь

2.1.2 Храм Зевса Олімпійського

2.1.3 Панатінаїкос

2.1.4 Башта Вітрів

Розділ 3. Безпека туристичної подорожі

Висновок

Перелік літературних джерел

Додатки

Відгук

Вступ.

Розвиток м іжнародного туризму на сучасному етапі

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в скарбницю. Не кажучи вже про те, що “годує" ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше пов'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті прибутку туризм є ще і однимз могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян. У наш час індустрія туризму є однієюз форм міжнародної торгівлі, що найбільш динамічно розвиваються послугами. У останні 20 років середньорічні темпи зростання числа прибуттів іноземних туристів в світі становили 5,1%, валютних надходжень - 14%. Згідно з даними всесвітньої туристичної організації, в 1995 році в світі було зареєстровано 576 мільйонів прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму досягло 372 мільярди доларів (без урахування надходжень від міжнародного транспорту). Загалом об'єми валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 1995 рік виросли в 144 рази.

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є вельми складною системою, міра розвитку якої залежить від міри розвитку економіки країни загалом. На промислово розвинені країни доводиться понад 60% всіх прибуттів іноземних туристів і 70-75% поїздок, що здійснюються в світі. При цьому на частку ЄС доводитьсябіля 40% прибуттів туристів і валютних надходжень. Звичайно, найважливіший чинник, що визначає географію туризму в світі, економічний. З точки зору окупності капіталовкладень туристська індустрія входить в число економічних форвардів, що дають значну величину доданої вартості. Туристські послуги на світовому ринку виступають як “невидимий" товар, характерною особливістю якого є те, що значна частина цих послуг проводиться з мінімальними витратами на місці.

Подібний розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинив створення численних міжнародних організацій, сприяючих поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані установи системи Організації Об'єднаних Націй (ООН), організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні комерційні, національні і регіональні організації по туризму.

Згідно з СтатутомВОТ, цілями її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення світу, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, статі, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються в області туризму.

ВОТ прийняла ряд декларацій в області міжнародного туризму, серед яких:

- Манильска декларація про туризм в світі (1980);

- Документ Акапулько (1982);

- Хартія по туризму і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985);

- Гаагська декларація по туризму (1989).

До числа організацій ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного туризму епізодично, відносяться Конференція ООН по туризму і подорожам, економічна і соціальна Рада (ЭКОСОР). Організація Об'єднаних Націй з питань утворення, науки і культур (ЮНЕСКО), Міжнародної організації труда (МОТ), Міжнародної асоціації транспортної авіації (МАТА).

Крім великих корпорацій, в теперішні час отримали широкий розвиток готельні комплекси, які надають туристам послуги не тільки по їх розміщенню, але і широкий комплекс інших послуг, наприклад, харчування в ресторані при готелі, надання залів для проведення нарад, придбання квитків на транспорт, виклик таксі, екскурсійне обслуговування, організація розваг, торгівля сувенірами і іншими товарами.

Важливою особливістю сучасного етапу розвитку міжнародного туризму і зміни його організаційних форм є проникнення в туристичний бізнес транспортних, торгових, банківських, промислових, страхових компаній. Транспортні компанії надають як окремі види послуг, так і самостійні розроблені тури на основі готельної бази. Такі фірми організують обслуговування на основі ділових відносин з готельними і іншими підприємствами на звичайних умовах туроператора. Торгові фірми стали активно займатися реалізацією туристичних послуг приблизно з початку 70-х років. Це відноситься, в основному, до великих роздрібних концернів і до торгово-посилочних фірм.

Розділ 1. Розвиток туризму в Греції.

Значна частка доходів Греції надходить від сфери туризму, саме на неї припадає 18 відсотків ВВП країни і 20 відсотків всієї робочої сили Середземномор'я. У 2004 році Греція привітала 16,5 млн. туристів. За даними опитування, проведеного у Китаї 2005 року, Греція була названа китайцями туристичним вибором номер один, крім того 6 088 287 осіб відповіли, що відвідували лише столицю — місто Афіни. У 2007 році Грецію відвідало понад 19 мільйонів туристів, піднявши її у першу десятку туристичних напрямків світу. Острів Родос був визнаний кращим курортом європейськими туристами. У 2008-2009 роках кількість туристів дещо скоротилась. Втім грецькі отельєри сподіваються збільшити частку туристів з країн СНД загальним введенням систем розміщення «All-inclusive» та наймом російськомовного персоналу.

Попит на туристський продукт Греції формується в основному в європейських країнах (92,7%), де основним туристогенеруючим блоком виступає ЄС (78,18% загальноєвропейського попиту). На другому місці знаходиться Східна Азія та Тихоокеанський, а також американський регіони, які в сукупності забезпечують близько 6% туристських потоків до країни.

Така значна залежність від європейського туристичного ринку пояснюється, з одного боку, можливістю вільного пересування в рамках Шенгенської зони, до якої входить Греція, а з іншого, значним обсягом туристських обмінів з країнами, з якими Греція має спільний кордон.

Сьогодні грецькі урядові програми спрямовані на створення нових планів, що сприятимуть просуненню інвестицій та використанню конкретних переваг країни на світовому ринку туристичних послуг. Головною метою відповідних програм є пряме та непряме розповсюдження рекламних прокламацій про Грецію. У результаті вже у 2007 р. Греція вийшла зі своїм туристським продуктом на нові ринки – Росії та Китаю.

Важливе значення для розвитку туризму країни є укладання дво- і багатосторонніх угод про співробітництво в галузі туризму. Таку угоду було укладено і з урядом України у 1996 р. , що відкрило шлях до практичної державної підтримки взаємних проектів і програм. Подальшому розвитку співпраці у туристичній галузі між Грецією та Україною мають сприяти давні культурні й релігійні традиції та зв'язки.

1.1 Загальні відомості про країну

Греція (грец. Ελλάδα), офіційна назва Грецька Республіка — європейська держава, розташована на півдні Балканського півострова. На півночі межує з Албанією, республікою Македонія та Болгарією, на сході — з Туреччиною. Південні береги омиваються Середземним морем, західні — Іонічним, східні — Егейським. Столиця — Афіни (грец. Αθήνα), одне з найдавніших міст світу та одночасно одна з наймолодших столиць в Європі, цього статусу місто набуло лише 1834 р. після подій Грецької національно-визвольної війни 19 ст. Нині у столиці мешкає близько 35% всього населення країни, разом з Піреєм нараховується близько 3,5 млн. жителів. Це гамірне і темпераментне місто. Контрасти грецької столиці лише підкреслюють її чарівність. Стовпотворіння в центрі контрастує з майже сільським виглядом передмістя. У місті немов зустрілися дві культури. Сучасні Афіни — це пульсуюча єдність протилежностей грецького і малоазійського способу життя.

Греція складається з материкової (області Аттика, Пелопоннес, Центральна Греція, Фессалія, Епір, Македонія та Фракія) та острівної частин, загальною площею 131 990 км2. На островах мешкає близько 20% всього населення Греції, їх більше 20 тисяч, проте населених — менше 200. Найбільшими островамии Греції є Крит, Керкіра та Родос. Протяжність кордонів Греції — 1 166 км, з них довжина берегової лінії — 14 880 км (це десятий показник в світі). Територію країни омивають Егейське, Іонічне, а південь острова Крит — Лівійське море. Невелика група Іонічних островів утворює ланцюжок, що обмежує Грецію із заходу. Егейські острови навпаки численні. Деякі з них об'єднані в архіпелаги, як наприклад, групи островів на північному сході Егейського моря — Споради, Кіклади і Додеканес. Інші розташовуються ізольовано, наприклад, острів Крит. Кікладський архіпелаг складається з 39 островів, з яких тільки 24 заселені. Споради, розташовані вздовж східного узбережжя материкової Греції та Евбеї, характеризуються достовірно острівним колоритом і зберігають незайманими народні традиції. Група Додеканеських островів нараховує 12 великих і безліч дрібних островів, кожний зі своїми особливостями і відмітними ознаками. Нарешті в Саронічній затоці, яка з'єднує узбережжя Аттики і Пелопоннеса, розташовується ще одна група невеликих островів Аргосароніка.

Історія

Греція - країна з великим історичним минулим, з багатовіковим досвідом і традиціями боротьби за свободу проти іноземних загарбників. Окремі поселення з'явилися в Греції близько 4500-3000 рр. до н. е., і число їх дещо збільшилося лише в 3000-2600 рр. до н. е. (особливо в Фессалії).

Греція вважається колискою західної цивілізації. Близько 3 тисяч років до н.е. на острові Крит виникла високорозвинена мінойська цивілізація, культура якої згодом поширилась і на материк. За нею слідувала крито-мікенська, або егейська культура. Пізніше виникали славетні давньогрецькі поліси, а також античні міста Північного Причорномор'я, Італії, Малої Азії. Культура надзвичайного рівня розвитку ширилась усім середземноморським регіоном, що знайшло відображення в архітектурі, театрі, науці та, звичайно, філософії. Поліси Афіни та Спарта відіграли провідну роль у перемозі над Персією, втім самі пізніше були затьмарені Фівами, а згодом Македонським царством. Останнє під проводом Філліппа ІІ Македонського та його сина Александра Великого досягло надзвичайної могутності, яка була провісницею початку епохи еллінізму. Остання тривала до 146 р. н.е., коли Еллада опинилась в залежності від Римської імперії.

Подальший взаємовплив еллінської та римської культур формувався у культурі Візантійської імперії, створеної 330 р. навколо Константинополя. Він залишався основним культурним центром впродовж тисячі років, до свого падіння під натиском Османської імперії 30 жовтня 1453 р. Напочатку османської доби представники грецької інтелігенції мігрували у країни Західної Європи, де відіграли важливу роль у західноєвропейському Відродженні. Тим не менше система османських міллетів через ізоляцію допомагала православним грекам зберігати свої традиції впродовж 4 століть, сприяла їх згуртованості на основі релігії, яка відіграла важливу роль у формуванні сучасної грецької ідентичності. Свою незалежність від Османської імперії Греція здобула 1830 р. після національно-визвольної війни 1821—1829 рр. Першим президентом незалежної Греції став Іоанн Каподистрія. Проте Великі держави вирішили її долю — встановили монархію та запросили на грецький престол неповнолітнього Оттона Баварського з династії Віттельсбахів. Повстання 1843 р. змусило короля Оттона надати Конституцію та заснувати представницькі Національні збори. Проте 1863 р. Оттон був повалений, а на грецький престол запросили датського принца Вільгельма, який прийняв ім'я короля Георга І. На честь його коронації Великобританія подарувала Греції Іонічні острови. 1877 року за ініціативою Харілаоса Трикупіса, найбільш яскравої фігури грецької політики того часу, король був позбавлений права впливати на Національні збори шляхом висунення вотуму недовіри прем'єр-міністру країни. Після завершення Балканських воєн 1912—1913 рр. Греція змогла значно розшири свої території. У наступні роки політична боротьба між королем Костянтином I та харизматичним прем'єр-міністром Елефтеріосом Венізелосом розколола грецьке суспільство напередодні Першої світової війни. Після завершення Першої світової Греція вступила у війну з Туреччиною на чолі з Мустафою Кемалем. Ця війна призвела до масового обміну населенням між двома країнами в рамках підписаного 24 липня 1923 Лозаннського мирного договору. 28 жовтня 1940 року фашистська Італія зажадала від нейтральної Греції надати плацдарм для розміщення своїх сил, на що прем'єр-міністр Іоанніс Метаксас відмовив категоричним Ні (грец. јчй), розуміючи, що тепер війна для Греції стає невідворотньою. Хоча німецькі війська були виведені з території країни тільки радянською армією 1944 р., з 1942 р. Греція святкує 28 жовтня як загальнонаціональне свято — День Охі. У громадянській війні 1946 року, комуністична партія Греції зазнали поразки. 1949 року у Греції відновлено монархію, яка була остаточно скасована після військового перевороту «чорних полковників», підтримуваних Сполученими Штатами Америки, 21 квітня 1967 року. Режим полковників виявився абсолютно безпорадним, коли 20 липня 1974 р. Туреччина напала на Кіпр. Після повалення військової хунти 1975 р. було прийнято нову Конституцію, в країну з Парижа повернувся попередній прем'єр-міністр Константінос Караманліс, а за результатами всенародного референдуму монархію було скасовано і Греція врешті стала парламентською республікою. На противагу Новій демократії Караманліса Андреас Папандреу заснував ПАСОК, ці партії і нині залишаються найбільш потужними в країні. У 1980 р. Греція повторно приєдналась до військового блоку НАТО (1974 р. вона вийшла з нього на знак протесту проти окупації Північного Кіпру). Членом Євросоюзу Греція стала 1 січня 1981 р. У питанні Республіки Македонія Греція і досі залишається непохитною у своєму рішенні не визнавати республіку через існуючі спроби останньої заявити свої права на грецьку область Македонію.

У грудні 2008 року в Афінах спалахнули масові заворушення, які швидко охопили всю Грецію та сколихнули всю Європу. Причиною заворушень було давно наростаюче невдоволення економічним становищем, яке значно ускладнювалось у зв'язку із Всесвітньою економічною кризою 2008 року. Приводом до розгортання масових акцій протесту, що нерідко переростали у погроми та безлад, стало вбивство 6 грудня 16-річного підлітка патрульним афінської поліції.

Державний устрій

Греція є парламентською республікою. Глава держави - Президент, який обирається парламентом на п'ятирічний термін. Чинна Конституція Греції була прийнята п'ятим скликанням Грецького парламенту 1975 р. після падіння режиму військової хунти 1967—1974 років. Двічі положення Конституції переглядались 1986 та 2001 року. Конституцією Греції, що складається зі 120 статей, передбачено поділ влади на виконавчу, законодавчу та судову гілки і надано широкі гарантії (змінами 2001 року), громадянських свобод та соціальних прав. Виконавча влада здійснюється Президентом Республіки та урядом. Поправками до Конституції, внесеними 1986 року обов'язки та права Президента були значно обмежені. Зараз влада Президента є номінальною, він здебільшого виконує функції представництва держави на міжнародній арені. Президентом Греції нині є Каролос Папульяс, обраний12березня2005р.

Повнота політичної влади в Греції належить прем'єр-міністру країни. Прем'єр-міністром Греції, тобто головою уряду, стає лідер політичної партії, що перемогла на парламентських виборах. Так, прем'єр-міністром республіки 10 березня 2004 був обраний лідер «Нової демократії» Костас Караманліс. Офіційно кандидатуру прем'єр-міністра подає Президент Республіки та формально затверджує, також Президент призначає на посади на звільняє від обов'язків членів Кабінету Міністрів Греції. Законодавча влада здійснюється Грецьким парламентом, який складається з 300 депутатів. Парламентські вибори проводяться кожні чотири роки, але Президент Республіки має право розпустити парламент раніше закінчення терміну дії парламенту за пропозицією Кабінету Міністрів, якщо таке рішення пов'язане з національним питанням виняткової важливості. Усі постанови, які приймає парламент, має підписати Президент Республіки, аби вони набрали чинності. Судова влада є незалежною від виконавчої та законодавчої влади і складається з трьох верховних судів: Касаційного суду (грец. Άρειος Πάγος — ареопаг), Державної ради (грец. Συμβούλιο της Επικρατείας) і Палати аудиторів (грец. Ελεγκτικό Συνέδριο). До судової системи держави також входять громадські суди, які розглядають цивільні та кримінальні справи, та адміністративні суди, судді які вирішують суперечки між громадянами та адміністративними органами Греції.

Членство в міжнародних організаціях: ООН, ЄС, ОБСЄ, НАТО, Міждержавна організація економічного співробітництва і розвитку, Організація чорноморського економічного співробітництва.

Адміністративний поділ Адміністративно Греція поділяється на 13 периферій, 9 з них розташовані на материковій частині, решта 3 — острівні. У свою чергу периферії поділяється на 50 номів. Крім того, ном Аттика включає 4 префектури: Афіни, Східна Аттика, Пірей та Західна Аттика. Номи у свою чергу діляться на діми (муніципалітети).

1.2 Природно-рекреаційні ресурси країни .

Рельєф

Приблизно 2/3 території країни займають средньовисокі гори і плоскогір'я. Береги сильно розчленовані. Ландшафт Греції багатий та різноманітний. Тут є все - широкі рівнини, високі гори, родючі долини і мереживо сильно порізаної берегової лінії. Такий же різноманітний рельєф морського дна. Неподалік від мису Тенаро на Пелопоннесі, знаходиться "Інусський колодязь" - найглибше місце Середземного моря (глибина 4850 м).

Глибока зрізаність берегів додає Греції надзвичайну красу і робить її побережжя єдиним і неповторним в Середземноморрі. Сама ж природа Греції розташовує до відпочинку на морі, гірському туризму, спелеології. Західні вапняки утворюють карстові воронки і печери. Греція вважається однією з найгористіших країн Європи. На вузькому півострові не могли утворитися великі річки. Гірські річки, що розтинають каньйони - короткі, бурхливі, з порогами і водопадами. 2000 островів Греції - списи підводних гір.

Центральна частина материкової Греції - гірська система Пінд ( Дінарське нагір’я). Західна частина півострова (Епір) - вапняки. Північ - граніти і гнейси з вапняками, північний Пінд. Схід - нагір’я і грабі. Фессалійськая рівнина - найбільша міжгірська западина. Над затокою Коринфу підноситься піндська гора Парнас (2457 м). Гори відокремлюють рівнини Аттіки від рівнин Беотії. Побережжя утворене крутими скелями. Пелопоннес - півострів, сполучений з островом-перешийком Коринфу. Гори Пелопоннесу - це продовження гір Пінд. На південь і південний схід від Пелопоннеса хребти утворюють затоки, миси Акрітас, Тенарон (Матапас) і Малея. Східний півострів Арголіда знаходиться між затоками Сароникос і Арголікос. Берег розчленований і облямований рівнинами Арголіда, Лаконія і Еліда.

Грецька Македонія і Фракія оздоблюють північний берег Егейського моря. Річки Альякмон, Вардар, Стрімон і Нестос беруть початок від Балканського півострова. Їх рівнини відокремлені горбами. У Фракії знаходяться Родопські гори, рівнини заповнені сухими пісками і глиною. На північному побережжі Егейського моря знаходиться півострів Халкидіки. Його частини - Касандра, Ситонія і Айон-орос. На Айон-орос знаходиться гора Афон (2033 м).

Клімат

Греція входить в средземноморську кліматичну зону (субтропічний, середземноморський клімат): влітку тут майже немає дощів, а під час нетривалої зими йдуть дощі, іноді випадає сніг, але швидко тане. Тільки гірські райони центральної частини країни характеризуються помірно континентальним кліматом. Кількість опадів за рік 400 - 700 мм на рівнинах і до 1500 мм в горах.

Морози в країні надто рідкі, однак вершини гір взимку покриті снігом. Кращий туристичний сезон в Греції - з травня по червень. У цей період море прогрівається до 18 - 20 градусів. У Греції також виділяють такі кліматичні райони: Середземноморський - район Киклади, Додеканеса, острову Кріт, Східного Пелопнесса і частини Стереа Еллади, Аттіка. у зимові місяці трапляються снігопади. тепла волога зима (середня температура січня +10 градусів З, вологість 75%) і жарке сухе літо (середня температура липня +32градуса З, вологість 55%).

Альпійсько - Західногрецький (Епір, Центральна Греція, Фессалія, Західна Македонія, західні і центральні частини Пелопонесса, префектури Aчае, Аркадії і Лаконії, Іонічні острови, Стереа Еллада), велика кількість опадів. Середньорічна температура в Афінах біля 17° С. Найхолодніший місяць в Афінах - січень (9° С), найжаркіший - липень (в середньому 27° С). У липні - серпні в південній і центральній Греції температура повітря іноді підіймається до 45°С. На півночі трохи прохолодніше, іноді йдуть короткочасні дощі, які приносять приємну свіжість.

Водні ресурси

Ріки Греції невеликі. Найбільш значні - Вардар, Маріца, Стримон(Струма), Нестос (Места) - на півночі і пвінічному сході. Більшість - гірські річки, що протікають по тектонічним розломам. Їх підживлюють переважно сніги та дощі, кількість води помітно зменшується влітку. Деякі ріки використовуються для орошення. Найдовша річка Греції-Альякмoн. Найбільші озера - Триконіс (на південному заході), Веюрітис (на північному заході, Преспа (на кордоні Греції, Югославії і Албанії). Ці озера - тектонічного походження. Багато карстових озер, є й мінеральні джерела.

Грунти

У прибережних і низькогірських районах Греції під кущами і сухими лісами грунти коричневі і буро-коричневі, више - бурі, гірсько-лісисті. На карбонатних породах східної Фесалії, Пелопоннеса, на Спорадах - гірські червоні грунти. В багатьох районах грунти піддаються ерозії.

Флора і фауна

Не дивлячись на досить обмежену зону землі, Греція містить дивовижну різноманітність екосистем з багатьма вражаючими природними контрастами і областями великої екологічної цінності. Заболочені землі, старі ліси, скелясті гірські масиви, печери, ущелини, озера, річки, родючі долини захоплюючої краси, унікальні природні місця існування і тисячі островів вносять внесок до біологічної різноманітності Греції. Ліси займають лише 10-11% території країни, але тут широко поширені чагарники вічнозелених кущів. Зустрічаються соснові переліски, вічнозелені дуби, кипариси і платани. На рівнинах і в передгір'ї широко поширені виноградники і сади середземноморських фруктових дерев. На схилах пагорбів розташовані плантації маслин, інжиру та гранат, фруктові сади, виноградники агав і опунцій. Вище вічнозеленого поясу розташовуються пояси гірських лісів і кущів, в яких з підвищенням висоти культурна рослинність поступово міняється (вічнозелені ліси і кущі переходять в листяні, а останні - в хвойні). В Греції багатий рослинний світ : більше 6000 видів рослин, деякі з яких виростають тільки тут, включаючи більше 100 видів орхідей. Навесні Пелопоннес і гори Криту пістрявіють квітами крокусів, анемон, ірисів, маків, лілій, кам’яних троянд і цикламенів.

Квітень і травень - найкрасивіші місяці року. Тваринний світ Греції бідний на ссавців, особливо на великих. Зрідка, в горах, на північному заході країни зустрічається ведмідь, а з хижаків залишилися: дика кішка, лисиця, шакал, кам'яна куниця, баразк. Копитні зустрічаються у невеликій кількості : крітський гірський козел, лань, косуля, благородний олень, кабан. Найбільш численні ссавці - гризуни (дикобраз, сірий ховрах, миші, соня, польова миша), південний вид летючих мишей і комахоїдні землерийки, їжаки, кроти.

В Греції чимало плазунів - черепах, ящірок, змій. Різноманітна і числена фауна пташок: перепілки, дикі качки, голуби, в'яхир і клінтух, сірі та гірські куропатки, яскравопері удоди, зимородки, а з хижих - коршуни, чорні грифи, орли, соколи, сови. Для Греції характерні також довгоносий баклан, кучерявий пелікан, лелека. Греція містить під охороною багато видів тварин, що знаходяться на межі вимирання. Північні ліси є будинком куниці, бурому ведмедеві, оленям, косулям і іноді вовкам, дикій свині і рисі. Шакали, дикі козли і їжаки живуть на півдні. Греція - важливе місце існування для міграційних птахів. Морське життя однаково багате і різноманітне.

Національні парки Греції

УГреції є 10 національних парків , що охоплюють 68732 га.


· Вікос-Аоос

· Енос (гора)

· Закінф

· Національний морський парк Алонісос-Північні Споради

· Національний парк Білі Гори

· Олімп

· Парнас

· Парніта

· Преспа (озеро)

· Пінд

1.3 Історико-культурні ресурси країни Греція - країна з великим історичним минулим, з багатовіковим досвідом і традиціями боротьби за свободу проти іноземних загарбників. Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі Стародавньої Греції виключного характеру. В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури – освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології. Театр.

Походження театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса. Учасники ритуальних процесій зображали почет Діоніса, одягали козячі шкури, співали і танцювали (слово “трагедія” в перекладі з грецького – “пісня козлів”). Про історичне коріння театру свідчить обов'язкова участь у давньогрецьких трагедіях хору, з яким спочатку вів діалоги один актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Поєднання з літературною традицією в класичну епоху перетворило театр з релігійних, народних вистав на самостійний вид мистецтва. Театральні вистави стали невід'ємною складовою державних свят – Діонісій і Ліней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (збереглися театр Діоніса в Афінах, амфітеатр в Епідаврі). Керівники міста знаходили хорега (людину, яка забезпечувала фінансування), за жеребом визначали порядок показу комедій, трагедій. Бідні люди отримували гроші на вхідний квиток. Акторами були тільки чоловіки, вони грали в особливих масках. Постановником був сам поет. Після закінчення вистав, які тривали декілька днів з ранку до вечора, спеціальні судді визначали кращих, вручали призи.

Найуславленішими драматургами є трагіки Есхіл, Софокл і Евріпід. На превеликий жаль, більшість драматичних творів втрачено. Повністю збереглося лише сім п'єс Есхіла (написав 90 п'єс, 13 разів перемагав у драматургічних змаганнях), сім – Софокла (написано 123 трагедії, з них перемогли – 24), трохи більше – 17 – Евріпіда (108 п'єс, 4 перемоги) Есхіл в історичній п'єсі “Перси” прославляє перемогу греків у війні з загарбниками, в якій, до речі, сам брав участь. Інші п'єси написані за міфологічними сюжетами. Автори досить вільно інтерпретували їх, виражали власні погляди. Есхіл у трагедії “Прометей прикутий” захоплюється мужністю і волелюбністю титана.Софокл привніс психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в “Антігоні” головна героїня приносить себе у жертву, але виконує етичний обов'язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата. Саме в цій трагедії звучить хор зі знаменитим рефреном: “Багато в світі сил великих, але сильнішого за людину немає в природі нічого”.Евріпід, молодший з трьох великих драматургів, жив уже в епоху кризи, громадянських воєн, зовнішньої небезпеки, яка наростала з боку Македонії. Все це і дістало відображення в його творчості (“Медея”, “Іполіт”). Арістотель називав Евріпіда “найтрагічнішим з поетів”. Майстром комедії заслужено вважається Арістофан (“Хмари”, “Оси”, “Жаби”). Драматичні твори давніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.

Архітектура . В давньогрецьких полісах розвивається система регулярного планування міст, з прямокутною мережею вулиць, площею – центром торговельного та суспільного життя. Культовим та архітектурно–композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя – високої й укріпленої частини міста.

Елліни виробили абсолютно інший, ніж давньосхідні цивілізації, тип храму – відкритий, світлий. Він прославляв людину, а не викликав страх. Характерно, що в архітектурі присутнє людське метричне начало. Математичний аналіз пропорцій храмів довів, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у плані, з усіх боків оточеним колонадою. Дах будували двосхилим. Трикутні площини, які утворювалися з фасадів – фронтони, – як правило, прикрашалися скульптурами.Характерною рисою грецької архітектури є чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери (“ордер” – у перекладі з грецького “порядок”) – вони розрізнюються типами колон і перекриттів, пропорціями, декоративною прикрасою. Дорійський та іонічний стилі виникли в полісний період. Найошатніший – корінфський ордер – з'явився у часи еллінізму.

Архітектура елліністичних полісів продовжувала грецькі традиції, але більше уваги стало приділятися громадському будівництву – архітектурі театрів, гімназій, палаців еллінських правителів. До цього часу належить споруда таких прославлених “чудес світу”, як гробниця царя Мавзола в Галікарнасі і Фароський маяк на вході в Александрійську гавань.

Образотворче мистецтво . Улюбленим видом мистецтва еллінів була скульптура. Статуї богів ставилися в храмах і на міських майданах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам.

Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить до архаїчних часів. Археологами знайдено десятки дуже схожих одна на одну архаїчних статуй двох типів: так звані куроси – статуї оголених юнаків і кори – жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити поки тільки спроби передати живий рух.

Шедеври скульптури, якими не перестає захоплюватися людство, дала світу епоха давньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій, Мирон, Поліклет. Фідія називали “творцем богів”. До нас його головні роботи не дійшли, судити про них ми можемо лише із захоплених описів та посередніх копій. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії була віднесена сучасниками до семи чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в тому числі головну статую – Афіни Парфенос (Афіни-Діви).

Мирон досяг висот у прагненні передати в скульптурному зображенні рух людини. У його знаменитому “Дискоболі” вперше в мистецтві вирішено завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолано статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним.

Поліклету належить цикл статуй атлетів – переможців Олімпійських ігор. Найбільш знаменита фігура – “Доріфор” (юнак зі списом). Поліклет теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті “Канон”.

Найславетнішим творцем жіночих скульптурних образів був Пракситель. Його “Афродіта Кнідська” має безліч наслідувань. До цієї традиції належить і знаменита “Афродіта Мілоська” невідомого майстра. Пропорційність класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.

1.4 Соціально-економічні умови та ресурси

Транспорт

Автомобільний - здійснює 60% всіх внутрішніх вантажних і пасажирських перевезень. Загальна протяжність автошляхів - 42 тис. км, з них 25 тис. км з твердим покриттям.
З сусідніми державами Греція пов'язана 21 автошляхом: з Албанією - 4, Македонією - 7, Болгарією - 6, Туреччиною - 4. Загальна чисельність автомобілів - 2230 тис., з них - 1540 тис. легкових.
Залізничний - (2577 км) - повністю фінансується державою, проте розвинений слабо. Через територію Греції проходить залізниця у напрямку Туреччини до Болгарії. Зараз уряд країни запроваджує заходи по модернізації залізничного транспорту, особливо його рухомого складу.
Авіаційний. На території Греції - 40 аеропортів, з них 22 міжнародні. Найбільший центр - Афіни, аеропорт "Еллінкон", один з найсучасніших у Європі.
Парк літаків нараховує 38 одиниць, з них 28 типу " Боїнг".
Морський - здійснює 30% внутрішніх і 90% зовнішніх вантажних і пасажирських перевезень. На материковій частині Греції нараховується 60 морських портів, 32 з яких мають важливе значення.
Чисельність суден - 2176. Головні порти - Пірей, Салоніки, Гїатри, Волос.

Економіка країни

Греція - індустріально-аграрна держава з середнім рівнем розвитку виробництва. З більшості показників вона поступається своїм партнерам по ЄС. Особлива увага сучасного керівництва надається адаптації національної економіки до процесів західноєвропейської інтеграції.
Обсяг ВНП - 77,6 млрд. дол.
В грецькій економіці визначені сильні позиції американського, французького, німецького, італійського та швейцарського капіталу. Іноземна участь складає: в обробній промисловості - 25%, в галузі послуг - 22%, в банківській системі - 16%, в добуваючих галузях-10%.

Промисловість

Відзначається з одного боку високим рівнем монополізації (200 компаній отримують 50% усіх прибутків промисловості), з іншого боку - великою чисельністю малих підприємств. В країні нараховується 120 тис. підприємств, з них лише 700 мають більше 100 працюючих. В той же час, на дуже малих підприємствах (4-6 чол.) працюють робітники дуже високої кваліфікації. Ведучі галузі фінансуються іноземним капіталом - США, ФРН, Франція, Швейцарія.
Основні галузі промисловості:
1. текстильна;
2. нафтопереробна: щорічно добувається 1,1-1,2 млн. тон нафти; споживається - 12-13 млн. тон; виробляється 14 млн. тон, що дає можливість імпортувати паливо до інших країн;
3. хімічна;
4. металургійна: щорічно виплавляється 6 млн. тон сталі, 8 млн. тон прокату;
5. автомобільна: запроваджується збірка автомобілів і виробництво автозапчастин; щорічно збирається 6 тис. автомобілів;
6. суднобудівна і судноремонтна;
7. електротехнічна;
8. виробництво будматеріалів;
9. харчова.

Сільське господарство

За продуктивністю земель Греція знаходиться на останньому місці серед інших країн Середземномор'я. У сільському господарстві задіяно 30% території країни. Виробники продукції - фермери, переважають невеликігосподарства (3 - 5 га).
Провідну роль у сільському господарстві відіграє землеробство. Незважаючи на те, що врожайність багатьох культур поступається країнам ЄС, сільське господарство повністю забезпечує потреби країни у зерні, рослинних жирах, овочах і фруктах.
Потреби м'яса задовольняють на 75%, у вершковому маслі - на 70%.
Основні показники (в середньому): урожай пшениці - 2 млн. т.; кукурудзи - 1,7 млн.т.; цукрового буряку -З млн.т.; тютюну - 120 тис.т.; бавовни - 690 тис.т.; цитрусових - близько 1 млн.т.; винограду - 300 тис.т.; вино - 500 тис.т.; оливкова олія - 330 тис.т.; молоко - 514 тис.т.; м'ясо - 500 тис.т.
Сільське господарство Греції зазнає значних обмежень з боку ЄС.
Греція має дуже бідні рибні запаси, щорічно виловлюється 100 тис. тон риби.

Зовнішньоекономічні зв'язки

Головні статті імпорту Греції: машини і обладнання, нафта і нафтопродукти, мінеральна сировина, товари широкого споживання, продовольство.
Експорт: сировина (боксити, нікель, марганець), сільгосппродукти (тютюн, текстиль, оливкова олія, овочі, фрукти, консервовані продукти, зернові).
Основні торговельні партнери: 60% товарообігу Греції припадає на країни ЄС; 20% - на арабські країни. Головними торговельним партнерами є ФРН, Італія, США, Франція, Великобританія, Нідерланди, а також Саудівська Аравіяі Лівія.
Значною статтею для Греції є туризм. Щорічно близько 9 млн. чоловік з різних країн відвідують Грецію як туристи.

Демографія

За даними Євростату, на липень 2007 року населення Греції становило 10 706 290 осіб, чоловіків 49,49 %, жінок 50,51 %. Середній вік складає — 41,2 роки, для чоловіків — 40 років, для жінок — 42,3 роки. Співвідношення статей за віком наступне: при народженні — 1,06 чол./жін.; до 15 років — 1.063 чол./жін.; від 15 до 64 років: 0.998 чол./жін.; 65 років і старше: 0.783 чол./жін.; все населення: 0.962 чол./жін. (2007).Народжуваність — 9,62 малюків на 1000 мешканців (2007), щорічний приріст населення у 2007 році склав 0.163 %. Рівень смертності складає 10,33 на 1000 осіб, рівень дитячої смертності відповідно — 5,34 на 1000 осіб. Розповсюдженість ВІЛ/СНІД серед дорослих на 2001 рік становила 0,2 %. Осіб, що живуть з позитивним статусом ВІЛ/СНІД в Греції нараховується до 9 %, смертність від ВІЛ/СНІД — менше 100 осіб на рік. Для порівняння в Україні темп поширення ВІЛ/СНІД на 2006 рік становив 10,6 %, а абсолютна смертність склала 2 420 за 2006 рік.Греки є стрімко старіючою нацією: за даними Євростату частка населення віком старше 75 років до 2050 року збільшиться з 19 % до 31 %.Середня тривалість життя: чоловіків — 74,6 років, жінок — 79,4 років. Сьогодні кількість працюючих в країні на 1 пенсіонера становить 4 особи, прогнозується зниження кількості трудящих до 2 осіб.У містах проживає 58,8 %, у приміських зонах 12,8 %. Густота населення — 82,9 мешканців на км2 . Найбільш густо населеними містами Греції на 2007 рік були: Афіни, Салоніки, Пірей, Патри, Іракліон, Лариса та Волос.Більш ніж 95 % жителів країни — греки, інші найбільші етнічні групи: турки, албанці, вірмени. За кордоном мешкає понад 4 млн. греків, з них понад 2 млн. в Америці.Релігія

Конституція Греції визнає православ'я як переважаючу релігію в країні, одночасно гарантуючи свободу віросповідання для всіх. Уряд Греції не веде офіційну статистику про релігійну приналежність своїх громадян. За оцінками Державного департаменту 98% громадян, які ідентифікують себе як православних. За даними соціологічного дослідження Євростату на 2005 рік, 81% греків відповіли, що вірять в Бога, це є третім показником серед країн-членів ЄС, поступаючись тільки Мальті та Кіпру.Домінуючою є Грецька православна церква, її головою є архієпископ Ієронім ІІ, резиденція якого знаходиться в Афінах. Одночасно православні церкви монастирської держави на Святій горі Афон, а також церкви Додеканеських островів та Криту підпорядковуються безпосередньо Вселенському патріарху, чия резиденція знаходиться у Константинополі (Стамбулі).

Нечисленні мешканці деяких островів Егейського моря, що колись належали Венеціанській республіці, сповідують католицизм. У Фракії та на острові Родос крім греків живуть турки-мусульмани (1,3%). Юдаїзм існує в Греції впродовж більше 2 000 років. Сефарди колись складали численну общину у місті Салоніки, проте Голокост змогли пережити не більше 5 500 чоловік. Община протестантів нараховує в країні близько 3 000 осіб. Існує й нетрадиційна релігійна течія грецького неоязичництва, її прибічників нараховується не більше 2 000 осіб.

1.5 Характеристика туристичної галузі

За даними офіційного сайту Грецької урядової палати готелів, готельна інфраструктура пропонує 276 5-зіркових, 1158 4-зіркових, 2164 3-зіркових готелів. В країні діють 17 міжнародних аеропортів (у тому числі і на островах), а також десятки аеропортів місцевого значення, пов'язаних регулярними і чартерними рейсами з міжнародними. Греція, історично і географічно пов'язана з морем, володіє найбільшим морським флотом у ЄС, пропонує величезну кількість суден різного класу, а також 51 марину (стоянку для яхт) та 14 661 місць швартування з досконалою системою берегового обслуговування. 8 маринам комісією ЮНЕСКО присвоєно блакитний прапор.

Особливу увагу Грецька держава приділяє пристосуванню туристичної інфраструктури потребам людей із обмеженими можливостями. Цілеспрямована робота, підкріпленами нормативно-правовими актами, у цьому напрямі розпочалась 2002 року після Наказу Президента Греції. Крім того Греція бере участь у європейських Програмах обслуговування One Stop Shop в Європі та Європейській мережі для доступного туризму. Метою цих програм є створення бази гідного комплексу послуг та інформування інвалідів про місця проживання та туристичні напрямки.

Серед найбільш відомих та популярних туристичних центрів Греції: історико-культурних — Афіни, Дельфи, острів Корфу, Крит; центри пляжного відпочинку — півострів Халкідіки, острови-курорти Міконос, Санторіні, Парос і Крит; центри паломництва християн — Свята гора Афон, Метеорський монастир.

Характерною особливістю є значне перевищення в’їзного туризму над виїзним, що позитивно впливає на економічний розвиток країни, формує позитивне сальдо за статтею „Подорожі”.

1.6 Туристичне районування

1.6.1 Північна Греція

В даний час Північна Греція - це не тільки осереддя культурно-історичних пам'ятників, як втім, і вся Греція, це так само великий і розвинений туристичний регіон. Тут знаходиться один з найпопулярніших європейських курортів - півострів Халкидіки, діловий і торговий центр - столиця північної Греції - Салоніки, найвідоміший в Європі - центр майстерності, що кушнірує, - Касторья, і що користується все більшою популярністю у російських туристів - Паралія Катеріні. І Халкидіки, і Паралія Катеріні розташовані на березі моря Егейського, в якому, за переказами, потонув нещасний цар Ей. Слово «паралія» по-грецьки означає «набережна», а «Катеріні» – свята Катерина, покровителька цих місць. Це молодий курорт з прекрасними пляжами, сучасними готелями, маленькими кафе і дорогими ресторанами, багаточисельними магазинами, немов створеними для того, щоб залишити тут всі свої гроші. Півострів Халкидіки розташований в Північній Греції, на північно-східному побережжі Егейського моря, на південь від другого за величиною міста - Салонікі. Назва Халкидіки на початку використовувалася для позначення столиці півострова, унаслідок його тісних відносин з великими грецькими містами Халкидой і Еретрієй, що побудували тут на початку X століття до н.е. безліч колоній. Весь півострів отримав назву Халкидіки в пізніший час. Півострів складається з трьох виступів - пальців: Кассандра, Ситонья, Афон. Кассандра - найзахідніший палець півострова, ближче за всіх розташований до Салонік, є самим густонаселеним і популярним місцем в Халкидіках. Піщані пляжі, соснові ліси і м’який клімат привертають сюди туристів з багатьох країн.

Салоніки . Свою назву місто отримало від імені молодої красуні Фессалоникі – звідної сестри Олександра Македонського і дружини засновника міста, царя Кассандра. Це велике сучасне місто з широкими площами і вузькими, звивистими вуличками, із старовинними церквами і мечетями, що нагадують про роки турецького володарювання, з маленькими затишними вуличними кафе, галасливими дискотеками і магазинами, в яких можна знайти все.

Символом міста вважається Біла башта, побудована турками прямо на березі моря для захисту від ворогів. Впродовж довгих років в цій башті була в‘язниця. І якщо в‘язні мріяли вибратися звідси, то зараз туристи, навпаки, прагнуть попасти в Білу башту: тут знаходиться цікавий музей, а вгорі розташований оглядовий майданчик, звідки відкривається прекрасний вигляд на Салоніки.За час свого існування місто піддавалося і неодноразовим нападам завойовників, і руйнівним землетрусам, але знову і знову відбудовувався. Напевно, місту допомагав його святий заступник – римський офіцер Димитрій. У похмурих підземеллях (колишніх римських лазнях, розташованих під базиликой святого Димитрія) він прийняв мученицьку смерть від римських легіонерів. Зараз в цьому храмі покояться мощі святого, а на місці його загибелі б‘є святе джерело. Багато запасливих туристів прихоплюють з собою порожню пляшку, аби наповнити її зціляючою святою водою.Північна Греція славиться не лише своїми античними пам‘ятниками, але і православними святинями. Саме у цю частину країни організовуються паломницькі тури. І якщо для поїздки в чернечу республіку Афон потрібний спеціальний дозвіл, то інші, не менш цікаві місця сповна доступні для туристів. Враження, що саме запам‘ятовується, з поїздки до Греції – повітряних монастирів Метеора. Метеора – це скелі, що зметнулися вгору, заввишки близько 300 метрів, що нагадують величезні дерева кам‘яного лісу. Колись на місці цих скель плескалося море. З часом море відійшло, оголивши химерні контури дна. Більше тисячі років назад в цих місцях з‘явилася перші відлюдники. Яким чином вони змогли піднятися на прямовисні скелі, до цих пір залишається загадкою, але вже в XIV столітті на скелях Метеора були 24 монастирі. Новоприбулих ченців, їжу, воду і необхідні будівельні матеріали аж до початку ХХ століття піднімали вгору в спеціальній мотузяній корзині. Сучасним туристам не доведеться користуватися таким екзотичним видом транспорту: до 1925 року в скелях були вирубані сходинки, що сполучають піднебіння із землею. В даний час в Метеора діє п‘ять монастирів, які працюють і як музеї. Поїздка в Метеора з Халкидіки або Паралія Катеріні займає цілий день, але ви не пошкодуєте про неї: монастирі Метеора – фантастичне видовище, яке неможливо забути.

Македонія - найбільша і родюча область Північної Греції. Зі сходу Македонія обмежена річкою Нестос, за якою знаходиться Фракія. З півдня і заходу - морем і гірською системою, що включає м. Олімп, Егейським. На заході сусіди Македонії - Епір і Албанія. На півночі історична Македонія йде за межі Болгарії і Республіки Македонія. У грецькій Македонії розкинулися красиві миси і бухти Халкидіки, покриті зеленими лісами гори і казкової краси водопади, а також зосереджені тисячі археологічних пам'ятників світової популярності - Олінтос, Діон, Вергина, Пелла, власний острів Тасос і Платамон. Це стародавня і овіяна легендами територія. Тут, на п-ові Халкидіки, в печері Петралона (Cave of Petralona) були виявлені сліди якнайдавнішої людської присутності на території Європи. У Македонії знаходиться гора Олімп - дім безсмертних богів грецької міфології, в македонському містечку Стагира (Stagira) народився Арістотель.

Завдяки дивовижним багатством природних визначних пам'яток, а також унікальному поєднанню історії та культури Північної Греції, це, ймовірно найбільш захоплюючих регіонів країни. Itsmajormetropolis, Thessaloniki , offersoutstandingeateries, nightlifeandshopping, whiletownslikeXanthiandKomotiniinThrace, KastoriaandEdessainMacedonia, andIoannina andMetsovoinEpirosofferanenthrallingmixoftraditionalarchitecture, historicalsitesandwelcominglocals.1 .6.2 Острівна Греція

Східна Греція охоплює понад тисячу островів моря Егейського – від досить великих до крихітних скелястих клаптиків суші. З них населені приблизно 160. Одні острови тішать око середземноморською рослинністю, інші приголомшують уяву дикістю своїх скелястих, обривчастих берегів. На багатьох з них збереглися пам‘ятники античності і інших епох. На культурну подобу багатьох островів наклала відбиток приналежність їх Венеціанській республіці, що позначається в архітектурі і традиційному одязі жителів.

На багатьох островах ведеться видобуток корисних копалин. Так, на острові Тасос добуваються мідна руда і мармур. Кілька років тому на материковому шельфі острова відкрито дуже важливе для Греції родовище нафти. Мармур добувають не лише на острові Тасос, але і на островах Парос, Самос, Наксос і ін. Особливо цінується білий Паросський мармур. Острів Наксос відомий найбільшими в світі родовищами наждаку. На Кикладах добувають мармур, марганцеву і залізну руду, на острові Лесбос – магнезит. Лесбос славиться також своїми гарячими джерелами.

Жителі островів займаються сільським господарством, рибальством, ловом губок і лангусти і, звичайно, обслуговуванням туристів, яких залучає живописна природа, піщані пляжі, античні пам‘ятники, бастіони середньовічної фортеці іоаннітів (родоначальників Мальтійського ордена) на острові Родос, візантійські пам‘ятники на островах Тасос, Хиос, Споради і ін.

Проте не всі привабливі острови доступні для туристів: деякі з них закриті для туристів у зв‘язку з розміщенням там військових об‘єктів.Острів Наксос - найбільший з Кикладськіх островів. Тут же розташовується і найвища гора в Кикладах - Зас (999 метрів над рівнем морить). Наксос - це вузькі сільські вулиці і стежини, незліченні церкви, вітряні млини. Місцеві жителі, з їх абсолютно особливим сприйняттям життя, - також одна з причин незвичайної привабливості островів. Для приїжджих тут - велика кількість таверн, ресторанів і закусочних. Корфу - острів в туристичному плані украй багатий. І основні скарби - визначні пам’ятки і, звичайно ж, пляжі. Обидва ці напрями дуже популярні, при цьому найчастіше перетинаються або поєднуються. Адже відпочинок на Корфу неможливий без залучення до грецької історії так, як і неможливо побувати тут і не провести час біля моря. Пляжі острова - піщані або галькові, пропонують розваги на будь-який смак. Найчастіше вони прив’язані до території готелю, але є і суспільні пляжі. Острів Кіс є другим за величиною островом архіпелагу Додеканес і одним з найкрупніших міжнародних туристичних центрів Греції. Завдяки м’якому клімату з великою кількістю сонячних днів і великій кількості прісноводих джерел Кіс, один з найзеленіших серед грецьких островів, заслужив право називатися “Садом Егейського моря”. Кіс відомий на весь світ як батьківщина Гіппократа, засновника медичної науки. Сьогодні, через майже 2,5 тис. років після його смерті, тут щорічно проводиться фестиваль “Клятва Гіппократа, що театралізується”.

Острів Ськопелос знаходиться в Егейськом морі в центрі зелених островів архіпелагу Споради. Регіон, де розташовується Ськопелос, є одним з самих екологічно чистих в Греції. Далеко від жвавих морських шляхів і від материкового узбережжя тягнеться цей покритий лісами острів.

На цьому острові, площею всього 95 кв.км., розміщуються аж 360 церков і монастирів, створених за всю його християнську історію. Цивілізація ще не встигла тут порушити традиційний грецький устрій життя. Переважна більшість жителів острова займаються ремеслами і сільським господарством. Вони дуже гостинні і добрі. Але туристів на острові дуже мало, черездеяку його віддаленість і відсутність аеропорту. Острів Ськіафос розташований посередині північно-західних островів Егейського моря і є крайнім островом архіпелагу Північних Спорад. Соснові ліси, оливкові гаї і виноградники створюють яскраву палітру фарб, а води Егейського моря додають надзвичайний блиск. Історія Ськіафоса насичена війнами і зміною влади. Вже в 478 році до н.е. Ськіафос став членом Афінського морського союзу. Потім тут володарювали македонці, римляни, венеціанці, турки. Населення острова брало участь в національно-визвольній війні 20-х років XIX століття. Ськіафос - батьківщина знаменитого грецького новеліста Александроса Пападіамантіса (1851-1911 рр.)

Острів Егина є найкрупнішим островом Саронічної затоки. Острів знаходиться недалеко від Афін, в декількох милях від побережжя Аттіки. Багато афінян мають на острові заміський будинок або розкішну віллу і приїжджають сюди на вихідні дні протягом майже всього року.Історія острова починаеться в IV столітті до н.е. Завдяки географічному положенню острів став торговим центром в античні часи і одним з процвітаючих і політично сильних островів Греції. З XIII по XV століття островом управляли хрестоносці, а потім двічі - венеціанці. Довгий час острів був під володарюванням турків-османів. В кінці XIX сторіччя тут знаходилася столиця Греції.

На острові немає великих готелів. Скрізь панує затишна, домашня атмосфера, тому Егина - ідеальне місце для тих, хто віддає перевагу спокійному відпочинку. Втім, і любителі повеселитися знайдуть тут достатньо багато відповідних для цього місць.

Острів Родос знаходиться всього в 30 км. від турецького побережжя. Цей острів припав до душі багатьом туристам унаслідок різноманітності розваг - це і відпочинок на пляжі, і бурхливе нічне життя, і водний спорт, і історичні екскурсії, і захоплюючий шопінг. Велика частина архітектури і предметів мистецтва була привезена або створена на острові лицарями Св. Джона з Єрусалиму, які займали Родос в період з 1310 до 1522.

Сонячний Родос є центральною фігурою архіпелагу Додекани. Заселений лицарями Св. Джона в середні віки, Родос, головне місто острова, був нещодавно включений в Список Усесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У середньовічному місті збереглися масивні стіни, будиночки, мечеті, лазні і Палац Великого Магістра. На більшій частині побережжя острова є піщані пляжі і вражаючі замки. Більшість курортів Родоса - ідеальні для сімейного відпочинку.

Міконос . Не дарма цей острів Греції отримав свою назву на честь сина бога Аполлона - Міконос. Все тут нагадує про його багате минуле, навіть не дивлячись на те, що сьогоднішній острів - просто сучасний туристичний рай, де все створено для того, щоб будь-який відпочиваючий відчував себе тут чудово. Багатокілометрові піщані пляжі і маленькі відокремлені бухти, фешенебельні готелі і скромні готелі, дорогі ресторани і простенькі затишні кафе - людина будь-якого віку, достатку і переваг знайде в Міконосі щось своє.

Але навіть не дивлячись на всю свою сучасну інфраструктуру, відпочинок на острові Міконос запам’ятається вам не тільки широкими можливостями для отримання різноманітних задоволень. Дійсно, відпочинок на острові Міконос був би не так цікавий, не володій це містечко в Греції багатою історією, яка наклала свій відбиток буквально на кожну найменшу його частинку.

1.6.3 Центральна Греція

Центра́льна Гре́ція (грец.Στερεά Ελλάδα) — історико-географічна область Греції. Включає стародавні землі Аттики, Беотії, острова Евбея. Площа 24,9 тисяч км².Складається із номів: Етолія і Акарнанія, Афіни, Західна Аттика, Пірей, Східна Аттика, Беотія, Фокіда, Фтіотида, Евбея, Евританія. Головне місто — Афіни. Афі́ни (грец.Αθήνα) — місто, столицяГреції. Розташоване на відстані 8 км на північний схід від портуПірей у затоціЕгейського моря, побудоване навколо скелястихпагорбівАкрополіса висотою 169 м і Ареопага висотою 112 м. Лежить на півдні центрального плато Аттики, де протікають гірські потоки Цефіс та Іліссос. Стародавні Афіни були потужним містом-полісом, важливим просвітницьким центром. Тут народились Сократ, Перикл, Софокл; Платон започаткував «академію», а Арістотель — ліцей. Афіни — колиска Західної цивілізації, батьківщина світової демократії. Ошатна антична спадщина добре збереглась у місті: Акрополь, Парфенон, Афінська агора, Храм Зевса Олімпійського, Римський форум, Храм Гефеста тощо. Збереглись донині й деякі з пам'яток доби панування Османської імперії (незалежність від якої Греція здобула лише 1830 року). Сучасну історію міста репрезентують Грецький парламент, Палац Президента та, так звана, Афінська трилогія: Національна бібліотека, Афінський університет та Національна академія. 1896 року в Афінах було відроджено сучасні Олімпійські ігри.

Місто Афіни органічно поєднує різноманітні архітектурні стилі — від античного до неокласицизму та конструктивізму. Більшість неокласичних споруд зведені всередині 19 століття за проектами данійського архітектора баронаФеофіла ван Гансена. Серед них:

· Афінська трилогія: Національна академія , університет Каподистрії та Національна бібліотека ;

· Грецький парламент ;

· Старий парламент — нині Національний історичний музей Греції ;

· конгрес-холл Заппіон .

· В Афінах збереглись всесвітньовідомі пам'ятки античної архітектури. Неперевершеним шедевром залишається ансамбль Афінського акрополя. Розташований на високому плато (156,2 м над рівнем моря), Акрополь домінує над сучасними кварталами міста.

Крім ансамблю Акрополя, в Афінах збереглися Театр Діоніса, одеон Ірода Аттичного, пам'ятник Лісікрата (4 століття до н. е.), Храм Зевса Олімпійського, Арка Адріана, Афінська агора тощо. Афіни багаті на унікальні пам'ятки національного образотворчого мистецтва. В Музеї Акрополя та Національному археологічному музеї добре представлена скульптура, особливо періоду архаїки. Там же зберігається шедевр пластики 5 століття до. н. е. — бронзове зображення Зевса, барельєфи стел (намогильних пам'ятників) класичного періоду та величезна колекція давньогрецької кераміки 3—2-го тисячоліть до н. е. Пам'ятки середньовічного іконопису та художнього промислу зібрані у Візантійському музеї. Багата колекція етнографічних матеріалів та народного мистецтва представлена в історико-етнографічному Музеї Бенакі. Найвищою серед сучасних архітектурних споруд столиці з 1971 року залишається Афінська вежа, яка на момент спорудження була найвищою будівлею Балканського регіону, вона ж — єдиний хмарочос Греції.

Музеї

1. Археологічний музей Керамікос

2. Візантійський і християнський музей

3. Національний археологічний музей Афін

4. Національний історичний музей

5. Театральний музей

6. Новий музей Акрополя

7. Музей Афінської агори

8. Музей Елефтеріоса Венізелоса

9. Музей грецької народної творчості

10. Музей грецької дитячої творчості

11. Музей грецьких народних музичних інструментів

12. Музей ісламсткого мистецтва

13. Музей історії афінського університету

14. Музей Канеллопулоса

15. Музей кікладського мистецтва

16. Музей Бенакі

17. Музей міста Афін

Беотія або Бойотія (грец.Βοιωτία) — центральна територія у Давній Греції. Столицею ному Беотія є місто Лівадія. У Беотії розташоване найдавніше грецьке місто — Грая (грец.Γραία), що означає «давній» або «старий». З назви цього міста походить слово «Греція». Аристотель говорив, що це місто було створене до потопу. Згадки про це давнє місто також можна знайти у Гомера, Павсанія, Фукідіда та інших. Найвідомішим і найважливішим містом у Беотії були Фіви. Тут за легендою народився міфічний герой Геракл. Давні Фіви були повністю знищені Александром Великим. Беотія мала велике політичне значення через своє вигідне розташування на північному березі затоки Корінф. Також вона займає провідне місце в давньогрецькій міфології. З відомих людей до беотійців належали Піндар, Гесіод, Епамінонд, Пелопід і Плутарх. Лівадія (грец.Λιβαδειά) —столиця ному Беотія та острова Лефкас. Місто розташоване амфітеатром біля підніжжя гори Гелікон. Лівадія була відома з прадавніх часів завдяки знаменитому оракулуЗевса-Трофонія та двом джерелам — Лєта та Мнемосіна, які протікають у північній частині міста. Також Лівадія — місто найдавнішого культу богині Деметри-Європи, або Геркіни, богині родючості та хліборобства. В кількох десятках кілометрів від міста розташований Монастир Осіос-Лукас (Преподобного Луки), заснований самим Преподобним Лукою Елладським в 10 столітті на тому місці, де в прадавні часи був храм Деметри. Монастир одночасно є значним духовним центром для православних всього світу, а також видатною пам'яткою візантійської архітектури. У Лівадії 2005 року відкрито факультет економічного розвитку регіону Університету Центральної Греції. На початку березня 2010 року археологи відкрили у селищі Айне, в передмісті Лівадії, велике царське поховання - близько 25 могил із численними артефактами архаїчного та класичного періодів та 4 поховання, віднесені до бронзового віку. Евбе́я , або Евія (грец.Εύβοια) — острів в Егейському морі, другий за величиною після Криту; територія Греції. Іноді острів називають «грецьким страусом» через схожість його контурів на цього птаха. Знаходиться на відстані 80 км від Афін і простягається вздовж північного узбережжя Аттики. Площа острова — 3 908 км2 , населення 170 000 чоловік. Столиця — містоХалкіда. Евбея належить до групи островів Північних Спорад. Довжина 180 км, а ширина у найвужчому місці — 7 км, у найширшому — 50 км, протяжність берегової лінії — 680 км. Острів гористий, найвищий пік гораДірфіс сягає висоти 1 749 м над рівнем моря, розвинений карст. Острів настільки близько розташований до материкової Центральної Греції, що навіть поєднаний із берегом 14-метровим мостом. Протока Евріпа, через яку й перекинуто міст, сама по собі є пам'яткою: вода в ньому мчить зі швидкістю, що часто досягає 8 км/год. Однак при цьому чудом є не швидкість потоку, а те, що кожні 6 годин течія спиняється на короткий час, а потім знову спрямовується, але кожного разу у протилежному напрямку. Цей змінний рух води відбувається безперервно вже тисячі років. За легендою, Арістотель потонув у Евріпі, намагаючись розгадати цю її таємницю. 1.6.5 о. К рит

Острів Крит (грец.ΝησίΚρήτη) — п'ятий за величиною острів у Середземному морі і найбільший острів Греції. Займає площу в 8 261 км² (разом із островами Гавдос і Діа — 8 336), протяжність берегової лінії — 1 046 кілометрів.На острові знаходяться залишки мінойської культури — найдавнішої європейської цивілізації, яка процвітала на Криті за тисячі років до нашої ери (приблизно 2600—1400 роки до н. е.), а також велика кількість руїн часів мінойської ери, серед яких особливо виділяють палаци давніх міст-держав Кносс і Фест. Сьогодні Крит — одна з тринадцяти периферій Греції і один з найбільших економічних і культурних центрів країни. Туристична інфраструктура Криту розвинена більше, ніж на інших островах. Завдяки теплому морю, субтропічному клімату, розвиненій мережі туристичних центрів і комфортабельним готельним комплексам, Крит вважають одним із найпопулярніших європейських курортів. Цей острів має також велике значення у формуванні міфології Стародавньої Греції. Саме тут, за легендою, у печері на плато Лассіті народився і зростав Зевс, а у Кносському палаці, прозваному лабіринтом через заплутаність кімнат і коридорів, жив Мінотавр, син Пасіфаї.Крит має гористий рельєф, який складається з трьох великих гірських систем: Білі гори (Лефка-Орі) або Мадари в західній частині острова з вершиною Пахнес (2 243 м), Іда або Псилорит в центральній частині з вершиною Тіміос Ставрос (грец.Τίμιος Σταυρός Святий Хрест) (2 456 м) і Дикта або Ласифійські гори в східній частині з однойменною вершиною Дикта (2 148 м). Окрім основних гірських систем є також інші, менші, із значно нижчими піками: Астерусійські або Кофінські гори, які з'єднують Іду з Диктою, Віргіомено, Туба, Муцунас, Селенас, які є продовженням Дикти, гори Фріпти, і здіймаються на схід від Ієрапетри та інші.На Криті є також багато гірських плато, що лежать між вершинами. Їх родючі ґрунти і дощова вода, що збирається зимою у западинах, сприяюють розвитку землеробства. Одне з найбільших плато — Ласифійське плоскогір'я, розташоване між вершинами Дикти на висоті приблизно 900 метрів. Вершини Білих гір утворюють на висоті 700 метрів плоскогір'я Омалос, а між вершинами Псилориту на висоті приблизно 1 400 метрів міститься плоскогір'я Ніда.Річок на Криті мало і вони невеликі. Через незначну ширину острова потоки, які утворюються на схилах гір, не встигають стати велики ріками і впадають у море. Структура ґрунту, який складається з вапнякових порід, також сприяє поглинанню води з поверхні, що призводить до розвитку карстових явищ. Основні ріки Криту — Геропотамос і Анаподьяріс на Мессарській рівнині, Тіфлос і Коленіс на Ханійській рівнині, Курталіот і Пателіс у Сітії. За винятком деяких водойм і невеликого озера Курна в провінції Апокорон, на Криті немає ні озер, ні великих гірських джерел. Особливою характерною рисою Криту є наявність великої кількості печер, які утворились в результаті багатолітньої карстової дії води на вапнякові породи. Більшість печер була відома ще в доісторичні часи: вони використовувались як помешкання та місця культу, про що свідчать різноманітні артефакти, знайдені археологами. Найзначнішими печерами є:

· Диктійська печера (на Дикті, поблизу селища Психро);

· Ідейська печера (на Іді, поблизу селища Аногіа);

· Мелодонська печера (поблизу однойменного селища в провінції Апокорон);

· печера Омалоса в області Ханья (відома як печера-прірва Дзаніса);

· печера Сентоні у області Ретимно.

Історико-культурні пам'ятки До основних історико-культурних та архітектурних пам'яток острова належать:Археологічний заповідник Кносса. Кносський палац був одним з культурних та політичних центрів мінойської цивілізації у 1900—1450 роках до н. е. У часи свого найбільшого розквіту та могутності Кносс був одним з найвпливовіших полісів в усьому Середземномор'ї. У кносському палаці було вперше в історії людства застосовано такі інженерні та архітектурні дива, як багатоповерхові будівлі, природне та штучне освітлення, водопровід та каналізація, вентиляція, опалення, а також мощені шляхи. Події, що відбувалися у Кноссі, вплинули на грецький епос, що з'явився кількома століттями пізніше.Археологічний заповідник Феста. За значенням для археологічної науки Фест займає друге місце після Кносса. Фест був дуже багатим, багатолюдним і незалежним містом. Район Феста був населений ще в епоху неоліту, про що свідчать фундаменти неолітичних осель, інструменти, статуетки і посуд, знайдені під час розкопок під складами палацу. Розкопки на території міста, розпочаті Італійською археологічною школою під керівництвом Федеріко Хальбхерра, були продовжені під керівництвом Луїджі Перньє і Д. Леві і дали значимі знахідки мінойського, геометричного та елліністичного періодів в історії Еллади.Археологічний заповідник Малії. Малія була одним з найважливіших центрів мінойського мореплавства і торгівлі. Розкопки на території поліса були розпочаті в 1915 році Йосифом Хадзідакісом і продовжуються Французькою археологічною школою. На території мінойського міста розкопано багато приватних осель і захоронень у Хрісолакосі. Ця місцевість Малії була заселена ще в епоху неоліту. Перший палац був збудований приблизно 1900 року до н. е., зруйнований — близько 1700 року до н. е., після чого був збудований новий палац, який також був зруйнований приблизно 1450 року до н. е.Мінойський палац Вафіпетро був розкопаний в 1949 році Спіридоном Марінатосом. Це невелика будівля, деякі ділянки якої були двоповерховими, зі стінами, вкритими кольоровою штукатуркою, без фресок. Вважають, що мегарон був збудований близько 1600 року до н. е., а зруйнований і покинутий — близько 1550 року до н. е., після чого була відремонтована його південна сторона. На території палацу були знайдені і відновлені маслоробні і давильні для винограду. Також археологи знайшли ткацькі верстати і гончарні круги. Однією з найважливіших знахідок є велика орнаментована амфора для масла.Археологічний заповідник Гортини. Гортина була одним з найстаріших і наймогутніших міст Криту, а в римський і ранньовізантійський періоди — столицею острова. На території Готрини знаходяться руїни римського преторія (споруда IV століття н. е.), двох німфеїв, Піфії (Храма Аполона Піфійського), святилища єгипетських божеств, двох театрів, амфітеатру, акведука і терм.Інші пам'ятки

· Агіа-Фотія (некрополь з великою кількістю камерних і шахтових захоронень ранньомінойської епохи)

· Агіа-Тріада (руїни царської вілли Агіа-Тріади неподалік від Фесту)

· Амніс (мінойський порт)

· Анемоспілья (мінойський храм, в якому проводились ритуали пожертвування)

· Архани (міноський літній палац)

· Елефтерна (римське місто)

· Фурні (некрополь в Арханах)

· Фурну-Корфі (ранньомінойське поселення)

· Гурнія (пізньомінойське місто)

· Ітанос (мінойська/дорійська міська гавань)

· Като-Закрос (мінойський палац)

· Аркадійський монастир

· Монастир Превелі

· Монастир Гоніас в Колімварі

· Монастир Топлу

· Ласея (римське поселення)

· Лато (дорійське поселення)

· Олус (стародавнє затонуле місто)

· Палекастро (мінойське місто)

· Фаласарна (грецько-римський міський порт)

· Піргос (мінойське поселення)

· Різенія (стародавнє місто)

· Тілісс (мінойський маєток)

· Вафіпетро (мінойський маєток)

· Франкокастелло (венеціанська фортеця)

Водойми

· озеро Курна

· озеро Вотомос

Гори

· Анаполіс – плоскогір'я

· Аскіфу

· Гіус-Камбос

· Ласифійське плоскогір'я

· Ніда — плоскогір'я

· Омалос (Лефка-Орі)

· Омалос (Оросіра-Дикті)

Пляжі і бухти

· Аммуді

· Балос

· Дамноні

· Елафонісі

· Франкокастелло

· Комос

· Пальмовий пляж в Превелі

· Схінарія

· Тріопетра

· Пальмовий пляж Ваї

Ущелини

· Ущелина Арадена

· Німброська ущелина

· Ущелина Агіа-Іріні

· Ущелина Калікратіс

· Ущелина Коціфу

· Курталіотська ущелина

· Перволакійська ущелина

· Самарійська ущелина

Інші пам'ятники

· Спіналонга

· Панагіа-Кера

· Німецьке військове кладовище в Малеме

Розділ 2. Екскурсійні об’єкти Греції.

2.1 Опис основних екскурсійних маршрутів Греції

Завдяки вигідному географічному положенню, клімату і наявності великої культурно-історичної спадщини Греція приваблива для туристів. Країна в цілому є унікальним зібранням пам’ятників стародавньої і давньої культури просто неба. У кожному місті є музей або археологічні визначні пам’ятки, розвалини цирків, театрів, культових і храмових споруд. Крім того, туристів приваблюють красива природа країни, протяжна берегова лінія, придатна для організації морських курортів; безліч активних видів відпочинку і розваг, сувенірних і інших товарів туристського попиту; смачна і різноманітна національна кухня, а також традиційна привітність і гостинність. Для шанувальників пішохідного туризму пропонуються маршрути лісовими масивами в національних парках. У Греції національними парками оголошені п’ять територій. У парках обмежена господарська діяльність, за винятком необхідної для власних потреб. Для туристів тут прокладені стежки, обладнані стоянки, притулки, хатини. Великий інтерес національні парки викликають у любителів бродити горами. Туристів приймають 55 гірських притулків і альпіністських баз, що розташовані на висотах від 900 до 2600 м. Тут туристи забезпечуються практично всім необхідним спорядженням, а також досвідченими інструкторами і провідниками.
Важливим об’єктом туризму є метеори – монастирі, споруджені на вершинах високих скель. Вони дуже красиві і привабливі через особливості гірських пейзажів. У значну частину монастирів можна піднятися тільки на спеціальних підйомниках, що історично було пов’язано із забезпеченням безпеки мешканців і ізоляції для здійснення релігійних обрядів.
Не дивлячись на те, що Греція сприймається як тепла південна країна і морський курорт, 15 гірських вершин її покриті снігом, і в зимовий сезон схили стають доступними для любителів гірських лиж. В середньому, це висоти від 1500 до 2300 м. Тут прокладені і обладнані лижні траси, побудовані підйомники, готелі і ресторани для туристів.
У Греції 22 аероклуби, які пропонують послуги навчання пілотуванню на літаках малої авіації і вертольотах. Мала авіація і вертольоти вельми ефективні для доставки туристів на невеликі острови.
Елітний відпочинок на курортах передбачає катання на конях. Спеціальні клуби, а їх близько 25 в різних частинах країни, пропонують туристам різноманітні програми, що включають навчання верховій їзді, катання з інструктором або без, а також спортивні змагання. Є відкриті і закриті іподроми.
У гірському масиві Балкан – безліч печер. Їх налічується понад 7500. Деякі з них займають важливі місця в рейтингу світових спелеологічних визначних пам’яток. Вони мають природну цінність і славляться унікальними сталактитами і сталагмітами, а також і наукову цінність у зв’язку з археологічними знахідками, наскельними малюнками і т.д. Частина печер належним чином обладнана і відкрита для організованих відвідин туристами, а частина, зважаючи на велику наукову цінність експонатів або складності маршрутів, вирішується до відвідин тільки для фахівців або спортсменів із спеціальним спорядженням і інструкторами.
У різних районах Греції відомі і широко використовуються з лікувальною метою більше 40 джерел сильномінералізованих термальних вод. Мінеральні води використовуються для пиття, інгаляцій, ухвалення лікувальних ванн, підводного гідромасажу і ін. Створена широка мережа клінік і санаторіїв, укомплектованих новітнім медичним устаткуванням, висококваліфікованим медперсоналом. Засноване на багатовіковій практиці і сучасній методології водолікування широко використовується при ревматизмах, поліартритах, лікуванні гінекологічних захворювань і ін. Найкращим курортом з гарячими джерелами мінеральних вод в Греції вважається ”Каммена Вурла”, розташований в 178 км від Афін. Оточене горами з лісистими схилами, на березі моря, з сухим теплим кліматом це місце ідеально підходить для відпочинку і лікування.
Життя населення країни здавна пов’язане з морем. Значна частина грецької території розташована на островах. З квітня до кінця жовтня туристам пропонуються оригінальні програми відпочинку на яхтах різного класу і подорожі уздовж побережжя та островами. Тривалість такої подорожі варіюється від 2-3 днів до місяця і більше. Яхти можна узяти напрокат без екіпажа або з екіпажем.

2.1.1 Акрополь Афінський акрополь — найвідоміший акрополь у світі, розташований у столиці Греції -місті Афіни, на пагорбі Акрополіс висотою 156 м над рівнем моря. Афінський акрополь був офіційно проголошений провідною пам'ятникою загальноєвропейської культурної спадщини 26 березня 2007 року. 20 червня 2009 року був офіційно відкритий Новий музей акрополя.

Історія

Перше поселення тут виникло ще в епоху неоліту, вік його встановлено за знайденими керамічними уламками — приблизно 6 тисячоліття до н. е. У золотий вік на вершині пагорбу стояв мікенський мегарон. У 13 столітті до н. е. тут був зведений палац, а сам пагорб був укріплений стіною циклопічної кладки завширшки до 5 м, висотою до 10 та загальною протяжністю 760 м. Грандіозність та надзвичайна надійність стіни, побудованої без використання будь-якого будівельного зв'язуючого розчину, пізніше приписуватиметься міфічним циклопам. В «Одіссеї» Гомер згадує Афінський акрополь як «чудово укріплений будинок Ерехтея» (Одіссея 7.81). Комплекс акрополя ще у мікенську добу передбачав спорудження глибокого колодязя, який би запезпечував городян водою, це набувало надзвичайного значення в перод облоги міста.Навіть у і продавні часи Акрополь вже був осередком політичної та військового життя, а також місцем постійного перебування правителя. Наприкінці 2 тисячоліття до н. е. Акрополь набуває виключно культового значення. Богиня Афіна, з одного боку, була покровителькою сил землі, родючості, народжуваності (Поліада), з іншого — вона войовнича захисниця міста і Діва (Паллада). Приблизно у 10-8 ст. до н. е. її культ відправлявся у невеликому храмі на тій ділянці, де пізніше був побудований храм Ерехтейон. Згідно давньогрецьких міфів, її дерев'яна статуя було скинута Зевсом на землю і впала на Акрополь. Мало що відомо про архітектурний ансамль Афінського акрополя до початку періоду архаїки.

Доба архаїки

Парфенон

У 7-6 століттях до н. е. акрополь був захоплений Кілоном, за порадою дельфійського оракула, та двічі Пісістратом. Вже в середині 7 століття до н. е. на Акрополі з'явився перший храм, присвячений Афіні, що замінив невеличке давнє капище, в якому також зберігалася міська скарбниця. Ця споруда також відома як храм «Синіх борід», через те що на його фронтоні були зображені фігури напівлюдин-напівзмій із бородами, пофарбованими у темно-синій колір. На початку 6 століття до н. е. храм перебудовується: збільшуються розміри, виникає другий фронтон і навіть колонада. Близько 525 до н. е. храм був збудований наново, набувши мармурового фронтону, метоп та інших деталей оздоблення. Цей храм відомий як Архаїчний наос. Приблизно тоді ж на Акрополі з'являються перші мармурові статуї, серед них і Мосхофор близько 570 до н. е. Здебільшого ж статуї були зображеннями дівчат. Після перемоги у Марафонській битві в 490 до н. е. було вирішено створити на Акрополі поруч з давнім храмом Поліади новий храм, присвячений Афіні Палладі. Пізніше його назовуть Старим Парфеноном. Цей храм був більш вузьким, ніж Парфенон, мав всього 6 колон. Задля його спорудження південна частина Акрополя була розчищена від залишків попередніх будівель, з району сучасного Пірею завезено близько 8 тисяч тонн вапняку. Фундамент подекуди сягав 11 м. Однак споруда так і не була завершена, в 480 до н. е. перси захопили Афіни, розграбили та повністю зруйнували місто, включаючи усі святині Акрополя.

У 478 до н. е. афіняни повернулись у своє місто і для Акрополярозпочався етап відродження з руїни. Зводиться південна стіна Акрополя, частково відновлюється храм Поліади, весь акрополь розчищується. Уламки статуй, предметів культу були урочисто поховані у великій спеціально викопаній ямі тут же на акрополі. Це поховання «перського сміття» стало найзначнішим та найбагатшим ґрунтом для розкопок Афінського акрополя, що тривають і донині.

Доба Перикла

Афінський акрополь, реконструкція

Більшість значних споруд Акрополя були побудовані під керівництвом Перикла впродовж періоду Золотого віку Афін (460-430 до н. е.). Проголосивши об'єднання всього грецького світу під верховенством Великих Афін, Перикл 450 до н. е. розпочинає роботи зі створення ансамблю Афінського акрополя за єдиним планом:

- Парфенон — храм Афіни Парфенос (447-438 до н. е.)

- Пропілеї — урочисті ворота, вхід на Акрополь (437-432 до н. е.)

- храм Ніки Аптерос (Безкрилої Перемоги) (449-420 до н. е.)

- храм Ерехтейон (421-406 до н. е.)

- статуя Афіни Промахос .

Планування та побудова Акрополя виконувалася під керівництвом Фідія. За реконструкцію існуючих споруд та їх перебудову були відповідальними два великих афінських архітектора Іктін та Каллікрат. У 5 столітті до н. е. Акрополь набув свого остаточного вигляду. Після перемоги у битві при Евримедонті 468 до н. е. афінські архонти Кімон та Фемістокл наказують реконструювати південну та північну стіни, а Перикл доручив будівництво Парфенону Іктіну та Фідію.

Храм Ніки Аптерос

У 437 до н. е. афінський архітектор Мнесікл розпочав будівництво Пропілей — монументальних воріт з колонами, для побудови яких використовувався пентелійський мармур. Ця колонада була майже завершена 432 до н. е., мала два крила. Північне крило Пропілей займала картинна гелерея — Пінакотека. Майже одночасно на південь від Пропілей розпочалось будівництво невеличкого храму Ніки Аптерос в іонічному ордері. Після перерви, викликаною Пелопонесською війною, храм був завершений під час Нікейського миру між 421 до н. е. та 415 р. до н. е. Розпочинається будівництво Ерехтейону, який поєднав культи Афіни Поліади, Посейдона, Ерехтея, Кекропа, Герси, Падроса та Аглаври. Тоді ж було зведено і портик Каріадит. Створюється колосальна бронзова статуя Афіни Промахос (Войовничої) (465-455 до н. е.) роботи славетного давньогрецького скульптора Фідія, встановлена на постаменті висотою півтора метри (загальна висота статуї складала 9 м) в центрі Акрополя. Афіна зображена в розкішному шоломі, зі списом та щитом, на якому була змальована сцена боротьба Кентавра із лапітами. Її було видно здалеку з моря, сонце виблискувало на золотих частинах — вістрі списа та шоломі. Скульптура Афіни Промахос вражала навіть сучасників своїми грандіозними розмірами.

Сучасна історія

1801 р. британський посол у Константинополі лорд Джеймс Брюс Ельджин (1811-1863), отримав дозвіл султана зробити креслення та створити копії стародавностей Афінського акрополя. Натомість відбулось масштабне вивезення мистецької спадщини Стародавньої Греції. Тепер ці твори зберігаються в Британському музеї. В результаті військових дій Грецької національно-визвольної війни проти турецьких завойовників, що почалася в Греції 1821 р., деякі будівлі Акрополя значно постраждали (частина Ерехтейона була зруйнована). Після здобуття Грецією незалежності і проголошення Афін столицею, Акрополь передається під опіку держави. Знищуються мінарет над Парфеноном, турецькі зміцнення Пропілей, відновлюється храм Ніки Аптерос (1834-1838), проводяться розкопки, в результаті яких знайдено велику кількість творів архаїчних архітектури та скульптури, вони експонувались в Музеї Акрополя. З 1898 до другої світової війни проводились масштабні реставраційні роботи. Нині всі вцілілі стародавності Афінського акрополя представлені у Новому музеї Акрополя. Від 1987 року Афінський акрополь є визнаний об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, сама ж організація ЮНЕСКО використовує стилізоване зображення Парфенону у своєму логотипі. Уряд Греції ще з 1983 р. веде поки що безуспішні переговори з Британським музеєм щодо повернення скульптур.

До сучасного ансамблю Афінського акрополя входять:

- Парфенон

- Ерехтейон

- Пропілеї

- Храм Ніки Аптерос

- Театр Діоніса

- Одеон Ірода Аттичного

2.1.2 Храм Зевса Олімпійського Храм Зевса Олімпійського (грец.Ναός του Ολυμπίου Διός ), або Олімпейон — найбільший храм Стародавньої Греції, своїми розмірами перевершив Парфенон, був також найбільшою спорудою Пелопоннесу. У первісному вигляді мав 104 колони заввишки 17 м, з них донині збереглись лише 15.

Історія будівництва

Перший етап

На місці храма існувало правдавнє капище міфічного Девкаліона. За Пісістрата воно було відновлене близько 550 до н. е. Після смерті тирана, капище було знову зруйновано, а на його місці близько 520 до н. е. синами Пісістрата Гіпієм та Гіпархом на трофеї Трифілійської війни розпочато спорудження нового колоссального храму, присвяченого Зевсові. Брати бажали затьмарити одночасно два найславетніших храми Еллади Геріон на Самосі та Храм Артеміди — одне із Семи чудес стародавнього світу. Храм будували із місцевого вапняка у класичному доричному стилі на фундаменті 41 х 108 м. Навколо целли зводилась подвійна колонада по 8 та 21 колоні — відповідно. Проте коли тиранію в Афінах було повалено, а Гіпія вислано, близько 510 до н. е. будівництво довелось призупинити: завершеними були лише фундамент та деякі елементи колон. У такому стані будівля залишалась впродовж наступних 350 років, до початку доби Афінської демократії. Аристотель у трактаті «Політика»навів Храм Зевса Олімпійського як яскравий приклад вдалої скерованості народних мас на масштабні, власне, державні роботи, які не залишали їм часу та енергії на влаштування повстань та висловлення невдоволення.

Другий етап

174 до н. е. цар Селевкіди Антіох IV, який запевняв, що є земним уособленням Зевса, відродив проект і доручив будівництво римському архітектору Децимусу Коссутіусу. Він значно змінив первісний проект. Вапняк вирішено замінити на більш довговічний та більш коштовний пентелікійський мармур. Навіть архітектурний стиль було змінено на коринфський, таким чином Олімпейон став першим випадком використання коринфського ордеру у зовнішньому оздобленні масштабних споруд. Проте після смерті Антиоха у 164 до н. е. будівництво знову зупинилось, в той час як храм був готовий лише наполовину. У 86 р. н.е. після захоплення Афін Луцієм Корнелієм Суллою ще недобудований храм було варварськи пограбовано: кілька його колон вивезено до Риму та повторно використано при спорудженні Храму Юпітера на Капітолійському пагорбі.

Третій етап

124 р. римський імператор Адріан, відомий своїм філеллінізмом, відвідав Афіни. Тоді ж у місті за його ініціативи та підримки розпочалось масова міська забудова, у тому числі завершення Храму Зевса Олімпійського. Проект попередника, римського архітектора, був відтворений з незначними змінами. Сам храм та оточуюча його площа, відмежована мармуровими плитами, були прикрашені статуями, які зображали Адріана, богів та деякі композиції римських провінцій. Відкриття Олімпейону було офіційно присвячене другому візиту в Афіни імператора у 132 р. На знак поваги та вдячності щедрості імператора на кошт мешканців Афін позаду храма було встановлено колоссальну статую самого Адріана. Ще більш грандіозною була статуя Зевса, виконана зі слонової кістки та золота, вона розміщувалась у целлі храму. Використання золота та слонової кістки на той час вважалось архаїчним, проте більшість дослідників схиляються до думки, що Адріан, який понад усе ідеалізував Прадавню Грецію, навмисне прагнув уподібнити скульптури роботам Фідія.

Зруйнування

Після завершення усіх будівельних робіт храм був вперше ушкоджений герунами у 267 р. Проте справжній історії винищення храму поклав початок 425 р. християнський імператор Феодосій II, який заборонив служіння будь-яким римським та грецьким богам. Храми у кращому випадку закривали, інакше — розбирали і використовували повторно як будівельний матеріал. Наприкінці Візантійської доби Олімпейон був майже повністю знищений. 1436 р. Кіріак із Акони, відвідуючи Афіни, знайшов лише 21 колону замість 104. Пізніше одна з колон було підірвана порохом за наказом турецького правителя Афін Циздаракіса у 1759 р. Мармур був потрібен для виготовлення штукатурки для мечеті, яку він будував у Монастиракі. За часів турецького панування храм був відомий серед греків як Палац Адріана, у той час як турки його називали Палацом Белкіс, за турецькою легендою храм був резиденцією дружини Соломона. До наших днів збереглись 15 колон та шістнадцята колона лежить поламана на тому місці, куда вона впала під час шторму1852 року. Від целли храму та колосальних статуй Зевса й Адріана нічого не залишилось.

2.1.3 Панатінаїкос (стадіон)

Панатінаїкос (грец.Παναθηναϊκό στάδιο, або грец.Καλλιμάρμαρο — дослівно «прекрасний мармуровий») — не плутати зі стадіоном футбольного клубу Панатінаїкос — унікальний, єдиний у світі стадіон, побудований із білого мармуру. Розташований на схід від конгрес-холлу Заппіон та Національного саду. На ньому за ініціативою Евангеліса Заппаса1896 р. було проведено перші у сучасній історії Олімпійські ігри.

Історія

В прадавні часи стадіон був місцем проведення Панафінейських ігор, присвячуваних покровительці міста богині Афіні. У добу класики були облаштовані дерев'яні лави. Зведений з мармуру стадіон був у 329 до н. е. за ініціативи архонтаЛікурга. Значне розширення та оновлення стадіона відбулось за Ірода Аттичного у 140 р. н.е., тепер він мав 50 000 сидінь. Залишки прадавньої споруди були розкопані та відновлені в середині 19 ст. на кошти великого грецького патріота Евангелоса Заппаса. За його підтримки на стідіоні було проведено Олімпійські змагання1870 та 1875 р.Другий масштабний етап робіт було здійснено 1895 р. для проведення перших сучасних Олімпійських ігор за фінансового сприяння Георгіоса Аверофа (його мармурова статуя нині стоїть біля входу). Пожертвування були зроблені за запитом спадкоємця принца Костянтина. Відповідальними за проект були архітектори Анастасіос Метаксас та Ернст Зіллер. Оскільки стадіон в сучасному вигляді споруджено лише на початку відродження Олімпійських ігор, він був побудований за давньою моделлю, зокрема його бігові доріжки не відповідають прийнятим стандартам. Стадіон на 50 горизонатальних мармурових рядах вміщує близько 80 000 вболівальників. До середини 20 ст. річка Іліссос протікала просто перед входом до стадіону. В період весняної повені річки часто траплялись паводки, тому ця місцевість отримала назву Жаб'ячий острів. Пізніше її було сховано під проспектом Василія Константіну.

2.1.4 Башта вітрів

Башта вітрів — восьмикутна годинникова вежа із пентелійського мармуру римської агори в Афінах. Механізм поєднував у собі одночасно сонячний годинник, водяний годинник та флюгер і був побудований давньогрецьким астрономом Андроніком із Кірроса близько 50 до н. е.

Архітектура

Башта вітрів, висотою 12 та діаметром 8 м, перевершила навіть флюгер Тритона. Значна висота пояснюється необхідністю розгледіти годинник на башті з будь-якого куточка агори. Тож, її по праву можна вважати першою годинниковою вежею. Під фризом облаштовано 8 сонячних годинників та зображено вісім богів вітру, що чітко відповідають 8 основним та проміжним напрямкам вітру:

· Борей — північний

· Кекій — північно-східний

· Еврус — східний (E)

· Апеліот — південно-східний (SE)

· Нотус — південний (S)

· Ліб — південно-західний (SW)

· Зефір — західний (W)

· Скірон — північно-західний (NW)

Всередині башти був встановлений водяний годинник — клепсидра, вода на який подавалась з Акрополя. У ранньохристиянську добу Башта використовувалась візантійською церквою як дзвіниця. Вона частково була похована у землі, допоки у 19 ст. Археологічне товариство в Афінах не розпочало розкопки стародавньої агори.

У 18 ст. архітектурнуформуБаштивітрівбуловідтвореноупроектіобсерваторіїРедкліфа, зведенійякмавзолейфундаторуНаціональноїбібліотекиГреціїПанаїсуВаліаносунаЗахідно-НорвудськомуцвинтаріуЛондоні. Також подібна вежа 1849 р. була побудована у Севастополі. Ще одна вежа, подібна до конструкції Башти вітрів, знаходиться біля підніжжя гори Стюарт у Північній Ірландії.

Розділ 3. Безпека туристичної подорожі

Відправляючись у подорож, турист зіштовхується з низкою проблем, що при збігові обставин можуть призвести до не­сприятливих наслідків для його здоров'я і майна, зробити туристичну поїздку неможливою або негативно вплинути на туристичне враження.

Турист постійно перебуває під впливом обставин підвищеної небезпеки в незнайомому довкіллі, яке відмінне від звичайного довкілля його проживання. Він не знає досконало звичаїв, мови, традицій, типових побутових небезпек, не має імунітету до хвороб, поширених у цій місцевості тощо.

У проектуванні туру і туристичних послуг потрібно уважно вивчити усі можливі чинники ризику та їхні джерела, дослідити можливість і ймовірність вияву джерела на небезпечному для людині рівні, схильність людини до впливу джерел небезпеки і передбачити комплекс заходів для захисту здоров'я і життя туриста та його майна.

Шкідливі чинники (чинники ризику) у туризмі можна класифікувати так:

- небезпека травмування;

- вплив довкілля;

-пожежонебезпека;

- біологічні впливи;

- психофізіологічні навантаження;

- небезпека випромінювань;

- хімічні впливи;

- етап перевезення;

- підвищена запиленість і загазованість;

- специфічні чинники ризику;

- інші чинники.

Різні несприятливі чинники мають різноманітну ймовірність настання та інтенсивність впливу і важкість наслідків.

Небезпека травмування

Небезпека травмування може виникнути в результаті переміщення механізмів і предметів, тіл, складного рельєфу місцевості, переміщення гірських порід (каменепадів, селів, лавин), несприятливих ергономічних характеристик турист­ського спорядження й інвентарю, що спричиняють травми (незручне взуття - потертості шкірних покривів у туристів тощо), небезпечних атмосферних та інших природних явищ.

Небезпеку травмування можна знизити:

- захисними пристроями й огородженнями рухомих механізмів, предметів, небезпечних ділянок території (під­йомників, канатних доріг, ділянок осипів у горах, біля водоймищ, гірськолижних трас тощо);

- використанням засобів індивідуального захисту (страхувальних мотузок, обв'язок при перетинанні складних ділянок туристського маршруту, головних шоломів, льодорубів, „ка­рабінів" та іншого страхувального спорядження);

- дотриманням ергономічних вимог до туристського спорядження й інвентарю;

- дотриманням вимог будівельних норм, правил до житлових і громадських будинків, вимог відповідних нор­мативних документів до технічного стану транспортних засобів, що використовуються для перевезень туристів (екскурсійних автобусів, плавзасобів тощо);

- попереджувальним інформуванням туристів про чинники ризику і заходи із запобігання травмам. Туристи повинні бути інформовані про те, як уникнути можливих травм, яких заходів вжити і що зробити у випадку одержання травми.

Вплив довкілля

Вплив довкілля зумовлений підвищенням або зниженням температури, вологістю і рухом повітряних мас, опадами в зоні обслуговування туристів, різкими перепадами барометричного тиску.

Показники мікроклімату в приміщеннях обслуговування туристів, а також у транспортних засобах мусять відповідати встановленим санітарно-гігієнічним вимогам.

Шкідливим впливам цих чинників ризику можна запобігти:

- вибором сприятливої пори року, часу доби для про­ведення туристського заходу;

- раціональним проектуванням траси туристського маршруту;

- врахуванням погодних умов району;

- спорудженням на трасах туристських маршрутів укриттів від негоди;

- оснащенням приміщень і транспортних засобів кон­диціонерами, засобами дезодорації повітря, опалення, авто­матичного контролю і сигналізації;

- забезпеченням відповідного екіпірування туристів, включаючи засоби індивідуального захисту;

- своєчасним інформуванням туристів про реальні й прогнозовані умови на маршруті (про кліматичні умови, перепади висот на маршрутах).

Особливо небезпечні чинники виявляються при пере­міщенні в інший часовий пояс та кліматичні умови, що різко відрізняються від звичних. Оскільки туристська подорож короткочасна, то організм туриста не завжди може швидко пристосуватися до зміни цих умов. Потрапляючи у спекотний клімат, організм піддається підвищеному тепловому впливу і, якщо, наприклад, в Ізраїлі влітку не споживати достатню кількість води (до 5 літрів на день), то може настати зневоднення організму, яке матиме серйозні наслідки для здоров'я туриста. Тому програма туру завжди має бути старанно відпрацьована з урахуванням фізичного стану туриста, не бути зайво напруженою, давати туристам час на адаптацію до місцевих умов і відпочинку.

У проектуванні туру і туристичних послуг потрібно враховувати реальну спроможність людей сприймати інформаційні потоки, надавати їм вільний час для відпочинку і самостійного ознайомлення з туристичними ресурсами. Варто старанно до хвилини планувати програму, графік переміщення, проведення заходів, а також потрібні і достатні тимчасові проміжки для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. визначаючи складність екскурсійної програми, слід враховувати і підготовку туристів, їхній інтелектуальний рівень, психофізіологічні особливості групи туристів, а також їхні традиції, звичаї, релігію.

Пожежна безпека

Туристові слід точно дотримуватися вимог нормативних документів пожежної безпеки (Правил пожежної безпеки), засобів розміщення, щоби захистити туристів від впливу чинників ризику цієї групи.

Біологічні чинники

Біологічні чинники (патогенні мікроорганізми і продукти їхньої життєдіяльності, мікроорганізми, а також отруйні рослини, плазуни, комахи і тварини, що є переносниками інфекційних захворювань, викликають опіки, алергійні та інші токсичні реакції).

Щоб запобігти впливу цих чинників ризику на туристів, слід:

- дотримуватися установлених санітарних норм і правил обслуговування;

- застосовувати устаткування і препарати для дезін­фекції, дезінсекції, стерилізації, дератизації, автоматизації виробничих процесів;

- використовувати знаки безпеки та маркування на предметах оснащення і спорудах, що використовуються в обслуговуванні туристів (посуду, кухонного інвентарю, у т.ч. для приготування їжі у поході, місць водозабору, колодязів та ін.);

- проводити попередні й періодичні медичні огляди персоналу обслуги;

- інформувати туристів про небезпечних тварин, пла­зунів, риб, рослин, ареали поширення яких збігаються з ту­ристичним маршрутом, про те, як уникнути небажаних контактів, яких невідкладних заходів слід вжити, що зробити у випадку одержання травми (контакту).

У країнах тропічного поясу туристи, які прибувають з інших кліматичних зон, ще не мають належного імунітету до місцевих небезпечних інфекційних захворювань. В цих випадках необхідно робити щеплення. До особливо небезпечних карантинних захворювань у міжнародному масштабі належать: чума, віспа, холера, жовта лихоманка і малярія.

Психофізіологічні навантаження

Психофізіологічні чинники ризику: фізичні та нервово-психічні перенавантаження.

Вилучення або зниження впливу психофізіологічних чинників ризику досягається:

- раціональною побудовою програми обслуговування туристів, графіків переміщення за маршрутом, що передбачають належні умови для нормальної життєдіяльності людини (сну, приймання їжі, задоволення санітарних і побутових потреб);

- врахуванням психофізіологічних особливостей ту­ристів під час формування туристської групи;

- дотриманням ергономічних вимог до туристського спорядження й інвентарю, що використовується, транспортних засобів, меблів.

На відпочинку організм піддається перенавантаженням (за умови, якщо це не оздоровлювальний тур під спостереженням лікарів і з дотриманням особливого режиму). Багато екскурсій, наприклад, похід у гори, морські й тривалі автобусні екскурсії, розраховані на фізично здорових людей, спроможних витримати короткочасні перенавантаження. Людям похилого віку, дітям, людям з ослаб­леним організмом, хронічними захворюваннями, тим, хто боїться висоти або не переносить морської хитавиці, варто порадитися з лікарем і, можливо, відмовитися від участі в таких походах і турах. Для окремих турів варто вимагати від туристів медичної довідки від лікаря, що підтверджує можливість здійснювати таку подорож.

У проектуванні маршруту варто враховувати реальну спроможність людей сприймати інформаційні потоки, надавати їм вільний час для відпочинку і самостійного ознайомлення з туристичними ресурсами. Варто старанно до хвилин планувати програму, графік переміщення, проведення заходів, а також потрібні та достатні тимчасові проміжки для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Визначаючи складність екскурсійної програми, слід враховувати і підготовку туристів, їхній інтелектуальний рівень, психофізичні особливості групи туристів, а також їхні традиції, звичаї, релігію.

Небезпечні випромінювання

Небезпечними випромінюваннями є: підвищений рівень ультрафіолетового та радіологічного випромінювання.

Запобігти небезпеці ультрафіолетової радіації на ту­ристських маршрутах можна, якщо:

- інформувати туристів про вплив ультрафіолетового випромінювання на людину (сонячний опік, тепловий удар);

- використовувати засоби індивідуального захисту (захисні маски, креми, одяг, що закриває тіло, руки, ноги туристів, сонцезахисні окуляри).

Слід враховувати дію цього чинника ризику у плануванні графіка руху за маршрутом (відкритими, незатіненими ділянками маршруту в гірських, водних, лижних та інших походах).

Туристські маршрути можна прокладати й експлуатувати тільки в місцевостях із сприятливими характеристиками раді­ологічного стану.

Хімічні чинники

Хімічні чинники: токсичні, подразнювальні (дратівливі), сенсибілізуючі.

Запобігати дії цих чинників ризику в обслуговуванні туристів можна, якщо:

- регулярно контролювати вміст шкідливих хімічних речовин у повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування й інших біологічних середовищ;

- будувати і розміщувати об'єкти для обслуговування туристів у сприятливому щодо дії хімічних чинників ризику, середовищі;

- застосовувати препарати для дезінфекції і дезінсекції згідно з інструкцією щодо використання, усунувши можливість контакту туристів з цими засобами.

Етап перевезення

Транспортні засоби є джерелом підвищеної небезпеки, незважаючи на те, що безпека - один із найважливіших моментів в усіх варіантах перевезення, значна частина несприятливих подій відбувається саме на етапі перевезення. Причини катастроф здебільшого мають технічний або природнийхарактер, але нерідко це роблять і терористи.

На кожному виді транспорту діють свої правила перевезення пасажирів й інститут страхування пасажирів та їхнього багажу. Прийнято міжнародні Конвенції про повітряні, морські, авто­мобільні та залізничні перевезення, у котрих правила безпеки займають центральне місце.

Специфічні чинники ризику

Специфічні чинники ризику в туризмі зумовлені:

- можливістю виникнення природних і техногенних катастроф у зоні розміщення туристського підприємства або маршруту, а також інших надзвичайних ситуацій (також по­в'язаних зі станом громадського порядку в районі обслуговування туристів);

-технічним станом використовуваних об'єктів мате­ріально-технічної бази (туристських готелів, баз, кемпінгів, канатних доріг і бугельних підйомників, туристських трас, серед них гірсько-пішохідних, лижних, гірськолижних, водних, верхових і в'ючних тварин, різноманітних транспортних засобів, велосипедів, маломірних і гребних суден, архітектурних, при­родних пам'яток);

- складним рельєфом місцевості (річковими порогами, гірськими схилами, скельними, льодовими ділянками ту­ристських трас тощо);

- рівнем професійної підготовленості персоналу (ін­структорів, екскурсоводів тощо);

- підготовкою туристів до пересування за маршрутом певного виду і категорії складності (інструктаж, екіпірування тощо);

- інформаційним забезпеченням (гідрометеорологічні прогнози, маркування трас туристських маршрутів).

При виникненні надзвичайних ситуацій (стихійні лиха: виверження вулканів, шторми, урагани, зливи і повені, зе­млетруси, спалахи небезпечних інфекційних захворювань) спеціальні національні та міжнародні органи і служби вживають негайних заходів з порятунку людей, зокрема туристів, і ви­везення їх із небезпечних районів, спрямовують особливі рятувальні загони або бригади швидкого реагування. В Україні ці питання вирішує Міністерство з питань надзвичайних ситуацій (МНС).

В Україні діє Закон України „Про туризм", що передбачає систему гарантування безпеки туристів та порядок продажу туристичних послуг, включаючи розгляд усіляких ризиків, що можуть спричинити несприятливі наслідки і завдати шкоди здоров'ю туриста і його майну.

В своїй практичній діяльності туристичне підприємство повинно керуватись комплексом нормативних документів по забезпеченню безпеки туристів. Туристичні підприємства повинні знайомити туристів з елементами ризику кожної конкретної послуги (розміщення, харчування, транспорту та ін.) і мірам по його попередженню. Інформація, що необхідна для туристів з метою охорони їх життя та здоров’я, повинна надаватись як заздалегідь, до початку відпочинку, так і в процесі обслуговування.

В рекламно-інформаційних матеріалах і тексті інформаційного листка до туристичної путівки також повинна бути інформація, що характеризує природні особливості та складності туристичної траси, необхідний рівень особистої підготовки туриста, особливості індивідуального екіпірування.

Перелік літературних джерел

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. – К.: Знання України, 2002.

2. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономіка туризму: навчальний посібник. – М.: Финансиі статистика, 1999.

3. Бовсуновська А.Я. Географія туризму: навчальний посібник. – Д., 2002.

4. Голіков А.П. Вступ до економічної та соціальної географії: підручник. – К.: Либідь, 1996.

5. Квартальнов В.А. Іноземний туризм. – М.: Финансита статистика, 1999.

6. Немоляева М.Э., Хадорков Л.Ф. Міжнародний туризм: вчора, сьогодні, завтра. – М.: Міжнароднівідносини, 1985.

7. Юрківський В.М. Країни світу: довідник. – К.: Либідь, 1999.

8. Економіка зарубіжних країн: підручник / Філіпенко А.С., Вергун В.А та інші. – К.: Либідь, 1996.

9. Соціально-економічна географія світу / За ред. Кузика С.П – Т.: Підручники та посібники, 1998.

10. Агарков С.Ю. Країни світу. - М.: Прогресс-Академія 2005. - 489 с.

11. Браун Р.Р. Путівник по Греції . - М.: АЯКС-ПРЕСС 2003. – 420 с

12. Булатов А. С. Країни і регіони світу. - М.: Проспект 2003.-156 с.

13. Вачнадзе Г.В. Ділова Греція. - М.: Бизнес-пресс 2005. - 149 с.

14. Вольский М.Н.Соціально-економічна географія закордонного світу. - М.: Дрофа 2006. - 335 с.

15. Голубович А.М. економічна історія закордоннихкраїн. - М.: ЮНИТИ 2005. - 345 с.

16. Зоріна М.А. Про Грецію з перших вуст.//Європа. - 20055. - № 2. - С. 43 - 48.

17. Родин И. О. Пименова Т. М. Все страны мира. - М.: Вече 2004. - 135 с. 21. Атлас «Экономическая и социальная география мира», М. 2002 г.

18. Куманецкий К. Історія культуридревньоїГреціїі Риму. М., 1990

19.Ававилов П. А. Культура Древньої Греції. - М.: Просвіта, 1975.

20.Воротников А.А. Литература і мистецтво. - Мінськ, 1996.

21. www.wikipedia.org.ua