| ВСТУП
У багатьох країнах світу останні десятиріччя ХХ століття були періодом суттєвих зрушень у вирівнюванні прав і можливостей чоловіків та жінок, особливо стосовно доступу до економічних, політичних та освітніх ресурсів, а також суттєвих зрушень у подоланні традиційних уявлень про соціальні ролі й особистісні характеристики жінок і чоловіків. Як відомо, Україна прагне стати повноправною частиною європейської спільноти, наблизившись до останньої за основними соціально-економічними показниками та стандартами життя. Але демократичний розвиток європейських країн другої половини ХХ століття невіддільний від суттєвих перетворень у ґендерній свідомості та ґендерних відносинах їхніх громадян. Проте нині за ціннісно-нормативними уявленнями населення України, в числі інших східноєвропейських країн, більшою мірою наближене до Азії і Африки, аніж до Західної Європи [6].
Один з двох дорослих у світі загалом вважає, що жінки не мають рівних прав з чоловіками, хоча ще 20 років тому близько 130 країн світу схвалили Конвенцію про усунення всіх форм дискримінації щодо жінок. Думка дорослих громадян України подібна: лише 55% опитаних вважають, що жінки й чоловіки в Україні мають рівні права. До того ж чоловіки переконані в цьому значно частіше (65%), аніж жінки (47%).
Невіддільним складником демократичного світогляду вважається ґендерна культура, дотримання принципу рівної та рівноцінної громадянської гідності кожної людини, незалежно від статі, забезпечення й дотримання умов вільного вибору діяльності, соціальних статусів і ролей, взаємоповаги, взаємопідтримки, розвитку особистості та самореалізації як чоловіків, так і жінок. Проте в межах андроцентричної та патріархальної культури такі принципи не діють. Насамперед це стосується сфери професійної зайнятості, можливостей самореаізуватися різними шляхами, серед яких чільне місце посідає кар’єрне просування сходинками бюрократичного, фахового чи підприємницького успіху. Традиційним, глибоко вкоріненим залишається ґендерний стереотип, за яким навіть працююча освічена, але заміжня жінка є передусім дружиною й матір’ю, що повинна допомагати чоловікові, нерідко зневажаючи власні прагнення до самореалізації та професійного успіху, відмовляючись від реальних кар’єрних можливостей.
Сутьність ґендерного порядку в суспільстві, серед іншого, проявляється через уявлення населення тієї чи іншої країни про права, ролі, можливості чоловіків і жінок [3].
Діти та підлітки дорослішають і виховуються не тільки в батьківських сім'ях. Рік за роком вони включаються у все більшу кількість соціальних сфер. Завдяки сучасним технологіям, стать дитини можна дізнатися вже на другому місяці вагітності. Ще до його народження навколо дитини формується особлива атмосфера: закуповується одяг, іграшки, книги, ремонтуються кімнати ... Так починається «гендерне виховання», пронизане різними, протирічними один одному стереотипами. Вважається, наприклад, що батьки, особливо батьки, більше раді народженню сина. Син - продовження роду, сімейної історії, спадкоємець, зберігач сімейних традицій. Стереотипи підтримуються особливими ритуалами: хлопчиків з пологового будинку видають перев'язаними синьою стрічкою, дівчаток – рожевою [3].
ВПЛИВ ГЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ НА ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ РОЛЕЙ ЧОЛОВІКА ТА ЖІНКИ
Стереотип №1. Світ жінки і світ чоловіка - абсолютно різні, але всередині кожного з них люди наділені схожими характеристиками, тобто всі жінки і всі чоловіки володіють універсальними психологічними особливостями
.
Насправді, як показують дослідження психологів, антропологів, соціологів та інших фахівців, чоловіки і жінки, що живуть в одній культурі, в схожих соціальних умовах, мають дуже багато спільного: їх відмінності складають не більше 10%, тоді як подібність спостерігається приблизно у 90% випадків. А ось усередині гендерних груп, навпаки, переважає соціокультурне і індивідуальне розмаїття. При цьому особливо яскраво міжстатеві схожість виявляється при порівнянні чоловіків і жінок, що живуть в одній країні (наприклад, Німеччини), з чоловіками і жінками, які належать до іншої культури (наприклад, Пакистану), а також в умовах схожих життєвих ситуацій (наприклад, коли жінка і чоловік виконують функції батьків або одні й ті ж професійні обов'язки, скажімо, охоронця або фотодизайнери). Тому цілком закономірно був зроблений висновок про відсутність універсальних жіночих і чоловічих характеристик [3].
Стереотип №2. В основі всіх відмінностей жінок і чоловіків лежать природньо біологічні чинники, що визначають їх еволюційні призначення. Ці відмінності є вихідною даністю, змінити яку не є ні можливим, ні бажаним.
Як довели сучасні дослідження, більшість характеристик людей різної статі насправді виявляються придбаними, тобто розвиненими в процесі життя в суспільстві. Різний підхід до виховання хлопчиків і дівчаток, різна система виховання і різного роду заняття, яким вони присвячують свій час і сили, призводять до появи у них різних і часом навіть протилежних якостей, навичок і здібностей. Так, дівчаток з дитинства навчають вести домашнє господарство, а хлопчиків поводитися з технікою, їм пропонують різні іграшки: одним - ляльок, посуд і ганчірочки, іншим - конструктор і машинки, оскільки передбачається, що таким чином діти краще підготуються до виконання подальших соціальних обов'язків. Інтерес дитини до того, що повв'язується з іншою статтю, як правило, не вітається [3].
Звідси виникає ситуація порочного кола: людина займається, як вважається в суспільстві, не своєю справою, тому його успіхі не знаходять підтримки, тоді як невдачі і найменші промахи викликають бурхливу критику. Саме ці промахи і служать підтвердженням початкової (природної) непридатності людини до справ не своєї статі. Досить згадати хоча б поширену іронічну думку про жінку за кермом, яка відмовляє їй у здатності розбиратися в автомобілях і бути хорошим водієм.
В останні роки вчені все частіше стали звертати увагу на те, як у процесі діяльності та спілкування створюються гендерні відмінності, що ставлять людей різної статі в різні і абсолютно нерівні позиції. Все, що пропонується жінкам (ролі, функції, види діяльності, психологічні якості, інтереси і т.п.), цінується в суспільстві набагато менше, ніж те, що пропонується чоловікам [6]. Наприклад, домашня праця, на яку орієнтують жінок, є в сучасному суспільстві менш значимою, ніж професійна, на який орієнтують чоловіків (про це, зокрема, красномовно свідчить відсутність заробітної плати за ведення домашнього господарства). Ті й самі професії, де зайняті переважно жінки (секретарі, медсестри, вихователі), сприймаються як менш серйозні в порівнянні з тими, де переважають чоловіки (політики, вчені, військові). Так само якості, що вважаються характеристиками «справжніх» чоловіків (активність, незалежність, раціональність та ін), мають велику цінність, ніж якості, що вважаються характеристиками «справжніх» жінок (пасивність, залежність, Таким чином, гендерні відмінності - продукт різних соціокультурних норм, статусних позицій і ролей, приписуваних суспільством людям різної статі. Іншими словами, всі психологічні особливості жінок і чоловіків визначаються не стільки біологічними факторами, скільки соціальними, що відповідно робить їх цілком доступними для змін[6].
Стереотип№3. На відміну
від
чоловіків жінки
мають
більш
низькі
інтелектуальні здібності
,
обмежені
розумом
і
нераціональним
,
нелогічним
мисленням
,
а
також
більш
низьку порівняно з
чоловіками
професійну компетентність
.
Парадоксально, але навіть в епоху активної та успішної роботи жінок на терені політики, науки, промислового виробництва і т.п. в суспільстві як і раніше існують думки про невисоку якість виконуваної жінкою роботи, її розумової та професійної «незрілості», абсурдності прийнятих нею рішень, повну відсутність у неї здібностей до аналізу. І як наслідок, зберігається недовіра до неї, як до людини, на яку можна покластися в серйозних справах.
Факти, однак, не такі. У цілому гендерні розходження незначні. Численні експериментальні дані дозволили визнати принципову рівність статей щодо загального інтелекту і різних видів обдарованості, включаючи музичні, артистичні, математичні і навіть технічні здібності. Причому перші подібні висновки були зроблені ще в 1936 році американським психологом Льюїсом Терманом.
“Громадська думка населення України про демократію”, проведеного у вересні 2000 р. Київським міжнародним інститутом соціології. Що важливіше для дружини: підтримувати кар’єру чоловіка чи робити свою власну? Розподіл відповідей, тобто згода чи незгода респондентів з твердженням: “Для дружини важливіше підтримувати кар’єру чоловіка, ніж робити свою власну”, виявився таким: 51% опитаних переважно згодні з цим твердженням, 37% – переважно не згодні, 12% – не змогли дати однозначної відповіді[6].
Упереджене ставлення до можливостей жінок працювати і здійснювати кар’єру легко виправдовується завдяки дуже поширеному й усталеному переконанню, що кожна жінка – це насамперед матір, людська істота, яка задля соціальної самореалізації повинна мати дітей. Усі інші соціальні ролі – другорядні, меншовартісні і за певних умов ними можна знехтувати.
Ґендерні стосунки у сфері розподілу влади та політичної діяльності в українському суспільстві також мають ознаки горизонтальної та вертикальної сегрегації. Жінки практично не беруть участі у виробленні державної політики, відіграючи ролі переважно пасивних спостерігачів і виконавців, а також реципієнтів соціальної допомоги. Водночас реалізація громадянських прав передбачає повноцінну участь не тільки чоловіків, а й жінок на всіх рівнях функціонуючих у суспільстві соціальних інституцій, зокрема й однаковий доступ до всіх позицій соціальної структури суспільства. Політика держави, основні принципи та механізми втілення якої формулюють переважно представники однієї статі, не може відповідати потребам усіх громадян.
Якщо від жінок загалом очікується поступливість на ринку праці та кар’єрна неамбіційність, то тим паче їх не очікують бачити в ролі політичних лідерів. Хоча в українському суспільстві протягом останнього десятиліття з’явилося вже чимало жінок політиків, керівників політичних партій і організацій, значна частина населення, порівнюючи жінок і чоловіків як політичних лідерів, кращими вважає чоловіків. Це не обов’язково свідчить,що жінки погані. Хороші всі, але чоловіки кращі.Серед опитаних в Україні з тим, що чоловіки є кращими політичними лідерами, ніж жінки, погодились 45%. Проте в цій оцінці представники двох статей не є однодумцями. Переконаними в оцінюванні себе як кращих політичних лідерів є 60% чоловіків. Кожна третя жінка також поділяє цю думку, що, безперечно, має наслідком упереджене ставлення та непідтримку на виборах жінок-кандидатів тільки тому, що вони жінки, попри всі інші однакові якості й характеристики. На тлі виокремлених регіонів світу українське суспільство щодо визначення кращості чоловіків як політичних лідерів наближене до країн Східної Європи й Азії (40%) і однаковою мірою віддалене як від африканських (73%), так і від розвинених західних країн (25%).
За відтворюваною віками традицією від жінок суспільство очікує виконання насамперед ролей матері та домогосподарки (навіть якщо жінка працює поза домом), а від чоловіків – ролей працівника-годувальника та політичного лідера. Міра неприйняття такого чоловічого й жіночого рольових наборів вельми різниться серед регіонів світу. Найбільше традиційні ролі відкидають мешканці Північної Америки, Західної Європи та Латинської Америки. Жінки загалом, а особливо молодші 25 років, проявляють сильніше, ніж чоловіки, неприйняття традиційних
ролей.
Україна давно вже належить до країн, де стимулюється і схвалюється заняття жінок оплачуваними видами діяльності. Хоча в суспільній свідомості за жінкою не укорінився образ працівниці та політичного лідера, а й надалі домінує образ матері доглядальниці, виховательки і домогосподарки. Тобто від жінки,на відміну від чоловіка, суспільство очікує одночасного виконання двох соціальних, часом важко сумісних, навіть конфліктних ролей матері та годувальниці, проте відчутно наголошуючи саме на ролі матері-виховательки, вважаючи, що саме це є най-
необхіднішою сферою соціальної самореалізації жінки. Інакшевона не самореалізується як повноцінна людська істота.
У більшості сучасних сімей бюджет родини складається з двох часто рівних частин, що надходять як від чоловіка, так і від жінки: чоловік уже не є єдиним годувальником родини. Але, як стійкий пережиток минулого, зберігається патріархальна ідеологія та традиційні ґендерні ролі: від жінок вимагають зосередженості на домашній сфері і самопожертви заради своїх близьких, а від чоловіків – успіху в суспільній [6].
Стереотип№4. На відміну
від
жінок
,
чоловіки
менш емоційні
і не
здатні
до співпереживання
.
Однак результати спеціально проведених досліджень свідчать про те, що чоловіки і жінки мають в цілому однакову емоційність, тільки виявляють свої почуття з різним ступенем інтенсивності, що, за висновком американського психолога Шон Меган Берн, обумовлено відмінностями в соціальних нормах і очікуваннях, адресованих людям різної статі .
Так, відповідно до широко поширеної норми емоційної твердості чоловіків, вже з дитячих років суспільство змушує їх приховувати і не висловлювати зовні свої почуття і емпатію, хоча в реальності, як переконують наукові дані, багато чоловіків зовсім не гірше за жінок здатні визначати емоційні стани інших і співпереживати їм [3].
Стереотип № 4. Жінки
відчувають потребу
у шлюбі
та сім'ї
набагато
більше
,
ніж чоловіки
,
які
в
них абсолютно
не потребують.
Прийнято вважати, що тільки шлюб і сім'я дозволяють жінці реалізувати свою справжню сутність, роблять її успішною і до того ж різко скорочують кількість проблем. А от для чоловіка шлюб це важкий хрест, хрест на його свободі. Так уже повелося, що з раннього дитинства дівчаткам наполегливо нав'язується думка, що кожній «нормальній» жінці потрібне заміжжя. Вважається, що у чоловіків інші життєві пріоритети, а тому шлюб для них у громадській думці - аналог подвигу.
Зрозуміло, що при такому підході вся відповідальність за створення шлюбного союзу і якість відносин в сімейній парі лягає виключно на жінок, адже саме вони, а не чоловіки зацікавлені у шлюбі. На перший погляд у представників чоловічої статі, дійсно, інші ідеали - кар'єра, гроші, влада, високий соціальний статус. Однак, щоб досягти всього цього, потрібен «надійний тил». Тому насправді, і це ідтверджується дослідженнями, шлюб більш вигідний чоловікові. Одружившись, він забезпечує собі в особі дружини догляд та турботу, знімає з себе частину проблем з самообслуговування. Не випадково при наймі на престижні та високооплачувані посади перевагу часто віддають одруженим чоловікам: чоловік, який відволікається на життєві дрібниці і витрачає час на щоденні побутові проблеми, вважається ненадійним співробітником. Мимоволі доводиться погодитися, що подружнє життя забезпечує чоловіку можливість успішно підкорювати громадські вершини і активно творити велику історію. І саме заміжжя часто позбавляє такої можливості жінку.
Іншими словами, сучасним жінкам і чоловікам шлюб дає далеко не рівні соціальні переваги. Як зазначає Лінда Лі Поттер: «Чоловіки нерідко досягають високого становища завдяки своїм дружинам. Жінки досягають високого становища лише всупереч своїм чоловікам ».
Але справа не тільки в цьому. Згідно з результатами досліджень, стали очевидні і деякі психологічні переваги сімейного життя, причому знову не на користь жінок. Всупереч розхожій думці, було виявлено, що показники психологічного благополуччя і загального самопочуття набагато вище в одружених чоловіків, ніж у холостяків, тоді як у жінок - все з точністю навпаки. Дослідження показують, що сімейне життя сприяє продовженню життя чоловіків, але вкорочує життя жінок більш ніж на рік. Дані, опубліковані в 2006 році, говорять про те, що шлюб дає чоловікам додаткові 1,7 року життя, але забирає 1,4 роки у середньостатистичної дружини (такі результати дослідження більше 100 тисяч людей по всій Європі).
За даними соціологів (Моніторингове опитування “Українське суспільство-2003”, здійснене Інститутом соціології НАНУ), серед жінок-респонденток кожна четверта не задоволена своїм шлюбом (серед чоловіків – кожен шостий).
Більшість жінок, навіть задоволених своїм шлюбом, відзначають перевантаженість домашніми справами, що спричинює постійну втому [6].
Набагато частіше, ніж одружені чоловіки, заміжні жінки страждають психологічними комплексами аж до психічного розладу. Наприклад, з’ясовано, що заміжніх жінок із невротичними симптомами втричі більше, ніж незаміжніх. Зважаючи на такі явища, Дж. Бернард висунула “шокову теорію шлюбу”, згідно з якою шлюб для жінок практично завжди є психологічним випробуванням. Цей висновок їй дозволив зробити аналіз таких обставин, як різка зміна ролей, що відбувається після весілля (з об’єкта залицяння дружина перетворюється на служницю й няньку для чоловіка, від якої очікується праця обслуги); наявність завищених очікувань від чоловіка, ґрунтованих на ґендерно-стереотипних уявленнях про “справжнього” чоловіка-супермена; необхідність пристосування до партнера, особливо вагома для жінки, яка часто можлива лише ціною придушення власного інтелекту та культурних запитів. Безліч домашніх справ, а потім і поява дітей, як правило, змушують жінку відмовитися від професійного покликання й кар’єри. Для домогосподарок єдиною долею стає праця з обслуговування родини, потрібна для її близьких і суспільно необхідна, однак неоплачувана й суспільно невизнана. Яскравим прикладом такого суспільного невизнання є, наприклад, те, що телебачення і радіо не транслюють нам програм про зразкових домогосподарок, гарних дружин і матерів, беручи інтерв’ю та готуючи сюжети про жінок-
депутатів, лікарів, вчителів тощо.
Основний ґендерний контракт в Україні – “працююча мати” –
виник на пострадянському просторі в 30-і роки ХХ століття. Радянська жінка працювала повний робочий день, виховувала дітей, частково поділяючи цю місію з державними інститутами (дитсадок, школа з “групами продовженого дня “) і родичами (рідше – з найманими робітниками), і цілком відповідала за організацію сімейного побуту.
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні все більше поширюється однодітна сім’я. Майже дві третини українських родин (62,4%) мають сьогодні лише одну дитину, у кожній третій родині – двоє дітей. Сім’ї з трьома та більше дітьми – велика рідкість, їх питома вага не перевищує 6,3%. Кожна десята українська родина є неповною. У місті таких родин більше (12%), в селі – відповідно, менше (6,9%). І в більшості неповних родин (88,5%) дітей виховує мати. Статистика фіксує подальше погіршення демографічної ситуації в країні.
Зокрема, дедалі скорочується народжуваність . Можна говорити про певні явища трансформації інституту сім’ї. На цьому часовому відрізку кількість розлучень не зростає, але шлюбів менше, ніж у 1980х або на початку 1990-х років. Виростає кількість дітей, народжених матерями без реєстрації шлюбу (16,7% від загальної кількості новонароджених) [6].
Під впливом соціально-економічних і екологічних умов деформувалися не тільки репродуктивні установки жінок, але й відбулися зміни в орієнтаціях щодо шлюбу як у жінок, так і в чоловіків. Україна здавна належала до країн з високою шлюбністю; у всі періоди її історії цінність шлюбу й родини в свідомості людей залишалася дуже високою. Нині ж, уперше з часів Другої світової війни, показник шлюбності, що був завжди досить стабільним і залежав переважно від чисельності молодих поколінь, починаючи з 1992 року різко знизився. Імовірно, ми маємо справу з відкладанням шлюбів до кращих часів, а також із рішенням не обтяжуватися родиною взагалі в сучасних умовах, коли людині легше вижити самотужки. І те, й інше в соціальному плані – явища вкрай небажані. За даними як вітчизняних, так і закордонних досліджень, велику частину (70-80%) домашньої роботи, як і раніше, роблять жінки. Попри всі заклики допомогти жінкам у домашній роботі, а також прохань зайнятих дружин, чоловіки найчастіше не хочуть нарівні з дружинами брати участь у вихованні дітей, готуванні їжі, прибиранні будинку тощо, та виконувати інші домашні обов’язки. Тому в родинах, де жінки працюють поза домом, нерідко виникає стресова ситуація, що її відомі англійські фахівці в галузі соціології сім’ї Рона і Роберт Раппопорти (R. Rappoport &R.N. Rappoport, 1971) визначили як дилему перевантаженості [6].
Наприклад, практично всі з опитаних жителів України (97%) вважають, що “жінка зобов’язана доглядати за дитиною в сім’ї”; що чоловік теж відповідальний і має цей обов’язок, вважають тільки 59%. У цьому разі спостерігається тиск стереотипного уявлення про те, що догляд за дітьми – справа жіноча, а не чоловіча. Під впливом цього стереотипу формується уявлення й про роль чоловіка у вихованні дітей. Тільки 63% опитаних вважають важливою для чоловіка роль вихователя своїх дітей, але практично всі думають, що для жінки ця роль дуже важлива (95%)
(опитування “За рівні права і можливості”, здійснене Канадсько-українським ґендерним фондом та Українським інститутом соціальних досліджень, 2002 р.).
Немає потреби говорити про те, наскільки важлива виховна роль чоловіка в сучасній родині. Дівчинка формує уявлення провсіх чоловіків загалом на основі образу свого батька, і якщо цей образ негативний, то в неї складається недовірливе, насторожене ставлення до всіх чоловіків, що може перешкодити їй побудувати власну родину або створити довірливі стосунки в ній. Хлопчикам потрібен позитивний образ батька для формування чоловічої ідентичності. Загалом сучасна ґендерна теорія наполягає на тому, що батьківство має стати однаковою мірою важливим як
для жінок, так і для чоловіків; роль чоловіка в родині в жодному разі не можна зводити тільки до ролі “годувальника”. Соціологічне опитування показало: в нашому суспільстві і жінки (97%), й чоловіки (98%) вважають, що саме ця роль є головною для чоловіка в родині, а всі інші є другорядними.
ВИСНОВОК
Можна бути байдужим до політики, можна не сповідувати жодної релігії, мати складнощі з визначенням своєї національної приналежності ж не мати громадянства, але не мати гендерної ідентичності не можна. Людина все одно залишається суб'єктом гендерних відносин, тому що оточуючі будуть визначати нас і взаємодіяти з нами у відповідності зі своїми уявленнями про те, що припустимо і прийнятно для чоловіка або жінки.Всього століття тому здавалося диким і неприпустимим
надати жінкам виборчі права, можливість участі в політиці, вважалося, що вони не в змозі займатися кваліфікованою професійною діяльністю. Проблема рівності жінок і чоловіків залишається в нашому суспільстві. Люди найчастіше побоюються
міняти сформований порядок речей. Переконаність у його природності заважає людям бачити реальні проблеми і протиріччя.
|