Реферат: Гігієнічне значення зелених насаджень Фізіолого-гігієнічне значення харчування Режими харчуван

Название: Гігієнічне значення зелених насаджень Фізіолого-гігієнічне значення харчування Режими харчуван
Раздел: Рефераты по кулинарии
Тип: реферат

Реферат на тему:

“Гігієнічне значення зелених насаджень.

Фізіолого-гігієнічне значення харчування.

Режими харчування”


1. Гігієнічне значення зелених насаджень

Одним із основних елементів благоустрою населених пунктів є зелені насадження. Крім естетичного, вони мають ще й величезне санітарне значення, захищаючи міста і села від диму, вихлопних газів, пилу тощо. Зелений масив приміської зони є резервуаром чис­того повітря для населеного пункту. Парки, сади, алеї і бульвари - це своєрідні легені, які очищають забруднене повітря, створюють сприятливий мікроклімат і оздоровлюють довкілля. Вдале поєднання різних рослин дозволяє значно зменшити шкідливі санітарні фактори урбанізації. Так, насадження дерев і кущів значно зменшують ампліту­ду температурних коливань, збільшують у спекотні дні вологість по­вітря, покращуючи таким чином теплообмін людини і її самопочуття.

Зелені насадження мають меліоративне, водоохоронне і вітро­захисне значення. Зменшуючи силу вітру, завдяки величезній фільт­рувальній поверхні листяного покриву, дерева сприяють осіданню пилових частинок. Повітря на озеленених вулицях в 4 рази чистіше, ніж на ділянках, які не мають зеленого покриву. Багато дерев мають фітонцидні властивості. Так, наприклад, 1 га ялівцю здатен знеза­разити повітря великого міста. Надзвичайно високі фітонцидні вла­стивості мають волоський горіх, тополя, сосна, ялина, смерека тощо.

Особливо велику роль зелені насадження відіграють у боротьбі з різноманітними шумами. Гігієнічна норма шумового впливу в на­селеному пункті не повинна перевищувати 65 дБ, хоча на вулицях з інтенсивним рухом шум може досягати 90-100 дБ. Ефективним бар'єром на перешкоді шуму є зелені насадження. Встановлено, що

шумова хвиля на місцевості, яка засаджена деревами та кущами, через кожні 30 м послаблюється на 10 дБ, в той час як на відкрито­му просторі на такій же віддалі майже не зменшується. Найбіль­ший ефект створюють густі зелені смуги шириною понад 50 м. Стіни будинків затримують цю звукову лавину лише наполовину, а вікна - тільки на чверть.

Діючі будівельні норми передбачають обов'язкові зелені насад­ження в розмірі 3 га для житлових районів загального і обмеженого користування та спеціального призначення. Територія загальном­іського парку повинна бути не меншою, ніж 15 га, а площа загаль­номіських озеленених територій загального користування станови­ти у великих містах 10 м2 на людину, в середніх - 7 м2 , в малих - 8 м2 . ВООЗ пропонує мати на 1 міського мешканця 50 м2 міських зелених насаджень і 300 м2 заміських. Необхідно також передбачи­ти спеціалізовані дитячі, спортивні, виставкові, зоологічні та інші парки і ботанічні сади. Крім того, на озеленених територіях загаль­ного користування повинні бути фонтани, басейни, альтанки, світиль­ники тощо. У житловій зоні озеленення міста повинно займати не менше 50 % території із розрахунку 30-50 м2 на 1 жителя.

2. Фізіолого- гігієнічні значення харчування.

Режими харчування

Основою всіх життєвих процесів організму людини є постійний обмін речовин між організмом і навколишнім середовищем. Із дов­кілля людина споживає кисень, воду і харчові продукти. Роль їжі полягає в поповненні енергії і тканинних елементів, необхідних для росту, розвитку і функціонування організму, забезпечення обмінних процесів, нормального стану здоров'я і працездатності. Саме завдя­ки харчуванню забезпечується безперервність перебігу двох проти­лежних і взаємопов'язаних процесів асиміляції і дисиміляції.

У різні історичні часи склад їжі й характер харчування зміню­вались залежно від розвитку виробничих сил суспільства, клімато-географічних умов, напрямку господарської діяльності тощо. Ха­рактер харчування населення формувався поступово залежно від економічного і культурного рівня розвитку країни з урахуванням національних звичаїв і особливостей.

Продукти харчування є рослинного і тваринного походження. Найбільш розповсюджені продукти рослинного походження: злакові й продукти їх переробки, овочі, фрукти, ягоди, гриби. До продуктів тваринного походження відносять м'ясо, рибу, яйця, молоко і мо­лочні продукти. Харчовий раціон людини складається із харчових продуктів, які містять білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні солі і в достатній кількості воду. Поєднання харчових продуктів у раціоні повинно бути в такій кількості, щоб воно забезпечувало всі фізіологічні потреби організму.

Харчування є основною біологічною потребою людини. Уза­гальнюючи свої уявлення про роль харчування, видатний російсь­кий фізіолог І.П. Павлов зробив висновок, що "...їжа уособлює со­бою життєвий процес в усьому його об'ємі - від найелементарні­ших фізіологічних властивостей організму... аж до найвищих проявів людської натури".

Неправильне харчування впливає на розвиток організму, зни­жує його захисні сили, може бути причиною багатьох хвороб. В.І. Смоляр вважає, що більше ніж половина випадків передчасної смерті (до 65 років) чоловіків і жінок в Україні зумовлена хвороба­ми, у виникненні яких харчування відіграє важливу роль.

Порушення харчування вважають факторами ризику в розвит­ку захворювань серцево-судинної системи, в тому числі й атеро­склеротичного процесу. Наукові дані засвідчують зв'язок між не­правильним харчуванням, захворюваністю і смертністю від найбільш поширених хвороб, насамперед серцево-судинних, багатьох форм раку, жовчно-кам'яної хвороби, ожиріння, подагри, цукрового діа­бету. Доведено, що поширення багатьох дегенеративних захворю­вань пов'язана з надмірним споживанням калорій за рахунок про­стих вуглеводів, жирів тваринного походження та недостатнім над­ходженням вітамінів, поліненасичених жирних кислот, харчових волокон, їжа може бути також причиною і фактором передачі різних захворювань інфекційної і неінфекційної природи.

Можна виділити п'ять груп захворювань, які прямо чи опосе­редковано пов'язані з харчуванням:

1. Аліментарні захворювання, зумовлені дефіцитом або над­лишком компонентів їжі.

2. Хвороби недостатнього або надмірного харчування, що роз­виваються як ускладнення на фоні виснажливих хвороб (хірургіч­них, інфекційних, онкологічних тощо).

3. Захворювання багатофакторної природи, які часто розвива­ються на фоні генетичної схильності, наприклад атеросклероз, по­дагра, гіпертонічна хвороба, онкозахворювання тощо.

4. Захворювання, які передаються аліментарним шляхом (де­які інфекції і гельмінтози, харчові отруєння).

5. Харчова непереносимість - атипові реакції на їжу, наприк­лад харчова алергія, ідіосинкразія.

Функції їжі. їжа як перша життєва потреба людини виконує ряд функцій, найголовнішими з яких можна назвати три:

1. Енергетична - забезпечення організму енергією.

2. Пластична - відновлення і синтез клітинних компонентів замість зруйнованих внаслідок процесів дисиміляції.

3. Біорегуляторна забезпечення і регуляція обмінних про­цесів в організмі. Ця функція здійснюється завдяки білкам, вітамі­нам, мікроелементам.

Раціональне харчування - це харчування, яке забезпечує постійність внутрішнього середовища організму і всі його життєві

прояви при різних умовах праці й побуту. Воно має свої науково обгрунтовані принципи:

1. Відповідність надходження енергії до енерговитрат. У нормі повинен бути певний баланс, або рівновага.

2. Відповідність хімічного складу харчових речовин фізіологіч­ним потребам організму.

3. Максимальна різноманітність раціону.

4. Дотримання оптимального режиму харчування. Негативні наслідки нераціонального харчування найбільше даються взнаки в дитячому і похилому віці, а також в усіх вікових групах при малорухливому способі життя.

Режим харчування - це насамперед режим, тривалість і крат­ність прийомів їжі, інтервали між ними, розподіл об'єму й енергетич­ної цінності їжі по окремих її прийомах. Дослідженнями фізіологів доведено, що при чітко встановлених прийомах їжі в людини вироб­ляється умовний рефлекс, який регулює секрецію травних соків.

Відносно режиму харчування дуже добре сказав Бірхер-Беннер - видатний швейцарський лікар, натуропат, який працював у кінці XIX і на початку XX століття в Цюриху. "Потреба їсти час­то - хворобливе явище, яке щезає при скороченні кількості прийомів їжі. Одночасно зникають і нездужання. Багато спостережень свідчать про зцілюючий ефект великих проміжків між прийомами їжі". Він сформулював 3 основні правила харчування: 1. їсти повільно, ре­тельно пережовуючи їжу. 2. їсти тільки тричі на день. 3. Переста­вати їсти до появи відчуття насичення. Ці правила харчування зна­ходять своє відображення як у працях сучасних лікарів-натуропатів (Г.Шелтон, П. Брег, А. Чейз та ін.), так і в рекомендаціях українсь­ких вчених (В. Смоляр, В. Войтенко, Н. Верхратський та ін.)

Тривалість приймання їжі повинна бути не меншою 15-20 хви­лин і не більшою 30-40 хвилин. Адже центр насичення або голоду після того, як минуло понад 20 хвилин з моменту початку трапези, перестає сигналізувати про голод і апетит зникає. Тому так важли­во ретельно пережовувати їжу і надмірно не затягувати процес її приймання.

Відносно кратності прийомів їжі, переважна більшість вчених вважає оптимальним 3-4-разове харчування, хоча деякі науковці, H. Верхратський, О. Уголєв, Г. Шаталова, заперечують таку крат­ність, вважаючи її надмірною. Жоден народ у минулому не харчу­вався 3 чи 4 рази на день або частіше. Ще до нашої ери переважно їли один-два рази на день, хоча, як писав Гіппократ, "є багато тих, хто їсть тричі на день досита і легко переносить щедру їжу, тому що до неї звикли". Відомо, що ще в середні віки в Англії й інших європейських країнах їли двічі на день.

Інтервали між прийомами їжі теж мають значення в режимі харчування. Недоцільними є занадто короткі й задовгі інтервали. Оптимальними вважають проміжки 4-5 годин між прийомами. Доціль­ним є розподіл калорійності їжі за прийом: при триразовому харчу­ванні - 30-35 % (від добової калорійності) - сніданок, 45-50 % -обід, 15-20 % - вечеря; а при чотириразовому — відповідно 20-30 %, 10-25 %, 30-40 % і 15-20 %.

Енергетичну цінність харчування прийнято оцінювати в умов­них одиницях - кілоджоулях (кДж) або кілокалоріях (ккал), звідси і походять вирази - "калорійність раціону", "калорійність продуктів". Одна термохімічна кілокалорія дорівнює 4,184 кДж. Калорійність їжі повинна відповідати енергетичним потребам організму. Складови­ми частинами енерговитрат організму є: а) затрати енергії на пере­біг обмінних процесів в організмі у спокої, це так званий основний обмін; б) енергетичні затрати на роботу (розумову, фізичну; в) затра­ти на засвоєння змішаної їжі, тобто специфічно-динамічна дія їжі.


ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Военная гигиена и эпидемиология. — М.: Меди­цина, 1988. - 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого госпо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320 с.

4. Гигиена детей и подростков / Под ред. Г.Н. Сердюковской. - М.: Медицина, 1989. - 320 с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник - К: Здоров'я, 1999. - 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк A.M., Приходський О.О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров'я. - Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. - 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології: Навчальний посібник. - К.: Здоров'я, 1999. - 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. I.I. Дацен­ко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. - К.: Техніка, 1996. - 112 с.

10. Никберг И.И. Гигиена больниц. - К.: Здоров'я, 1993. - 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.