Реферат: Смерть як біологічне явище

Назва реферату : Смерть, як біологічне явище
Розділ : Біологія

Смерть, як біологічне явище

Старість представляє собою стадію індивідуального розвитку по досягненню котрої в організмі спостерігаються закономірні зміни в фізичному стані, зовнішньому вигляді, емоційній сфері.

Старечі зміни стають очевидними і наростають пострепродуктивному періоді онтогенезу. Однак початок згасання репродуктивної функції або навіть її повна утрата не можуть слугувати нижньою границею старості. Дійсно, менопауза у жінок, яка заключається у закінчені виходу зрілих яйцеклітин із яєчника і закінчені місячної кровотечі, визначає закінчення репродуктивного періоду життя. Разом з тим к моменту досягнення менопаузи більшість функцій та зовнішніх ознак далеко не досягають стану, характерного для старих людей. З іншого боку, багато змін, котрі ми пов’язуємо зі старінням, починаються до зниження репродуктивної функції. Це відноситься як до фізичних ознак, так і к функціям різних органів. Наприклад, у чоловіків зниження виділення чоловічих полових гормонів половими железами і повищення виділення гонадотропних гормонів гіпофізом, що характерно для старого організму, починається близько від 25 років.

Розрізняють хронологічний та біологічний вік. Згідно сучасній класифікації, основаної на оцінці багатьох середніх показників стану організму, людей, хронологічний вік яких досяг 60 – 74 роки, називають літнім, 75 – 89 років – старими, вище 90 років – довгожителями. Точне визначення біологічного віку утруднено тим, що окремі ознаки старості виявляються в ранньому хронологічному віці і характеризуються різною швидкістю наростання. Крім того, вікові зміни навіть однієї ознаки підтверджені значним половим та індивідуальним колебанням.

Розглянемо таку ознаку, як еластичність шкіри. Один і той самий біологічний від досягається в цьому випадку жінкою приблизно в 30 років, а чоловіком – в 80. саме тому перед усім жінкам необхідний розумний і постійний догляд за шкірою. З метою визначення біологічного віку, що необхідно для судження старіння, використовують батареї тестів.

Основу таких батарей складають складні функціональні показники, стан яких залежить від погодженої діяльності декількох систем організму. Прості тести зазвичай бувають менш інформативні. Наприклад, швидкість поширення нервового імпульсу, яка залежить від стану нервових волокон, знижається в віковому інтервалі 20 – 90 років на 10%, тоді як життєва ємність легенів, визначаюча координованою роботою дихаючої, нервової та мишечної систем, – на 50%.

Стан старості досягається завдяки змінам, які складають зміст процесу старіння. Цей процес охоплює всі рівні структурної організації особи – молекулярний, субклітинний, клітинний, тканинний, органний. Сумарний результат багато численних приватних проявів старіння на рівні цілісного організму заключається в наростаючому з віком зниженню життєздатності особи. Показано, наприклад, що молоді криси після занурення в льодяну воду на 3 хвилини відновлюють температуру тіла приблизно за 1 годину. Тваринам середнього віку на це потрібно 1,5 годин, а старим – близько 2 годин.

В цілому старіння призводить к прогресивному повишенню вірогідності смерті. Таким образом, біологічний смисл старіння заключається в тому, що воно робить неминучою смерть організму. Остання ж представляє собою універсальний спосіб обмежити участь багатоклітинного організму в розмноженні. Без смерті не було б зміни покоління- одного із головних умов еволюційного процесу.

Вікові зміни в процесі старіння не в усіх випадках заключається в зниженні застосовності організму.

Зміна органів і систем органів в процесі старіння.

Розглянемо коротко зміни органів і функціональних систем тварин та людини, котрі стають помітними і наростають по завершенні активного репродуктивного періоду онтогенезу.

Як правило, після 40 – 50 років у людини виникають стійкі зовнішні прояви старіння. З’являються зморшки, які виникають із – за втрати підшкірних тканин, бородавки. Шкіра стає сухою та шершавою у зв’язку із зменшенням кількості потових залоз, губиться її еластичність.

Спільні напрямки цих змін для сердечно – судинної, дихальної, а також головного обміну, який відражає стан енергетичних процесів в організмі.

Ознаки старіння сердечно – судинної системи стають помітними зазвичай в віці після 40 років. Закономірні зміни спостерігаються в стінках судин: в них відкладаються ліпіди, перед усім холестерин, що наряду з іншими структурними перетвореннями знижує еластичність.

В основі функціональних розладів дихальної системи лежить руйнування межальвеолярних перегородок, що скорочує дихальну поверхню, знижує ефективність аерогематичного обміну кисло роду. З віком падає життєва ємність легенів, котра к 75 рокам досягає всього 56% від рівня в віці 30 років.

Вплив на процес старіння умов життя.

Умови життя відносяться до категорії поняття , які відрізняються широкою і деякою розмитістю границь. Якщо для тварин воно вміщає природно – географічні, перед усім кліматичні, фактори, то у відношенні людини необхідно враховувати також і соціально – економічні фактори.

Розслідування впливів умов життя на процес старіння проводять деякими шляхами. По – перше, шляхом вивчення швидкості зміни організмів, проживаючих в різних умовах. По – друге, шляхом співставлення значень смертності або подовженості життя в розрізняючи по умовам життя популяціях в межах одного або різних історичних періодів часу.

Оцінка впливу умов життя на швидкість старіння потребує предворительного відбору демонстративних показників, значення котрих закономірно змінюється відповідно віку.

Вивчали вплив на швидкість старіння багатьох умов життя: зниження температура навколишнього середовища, зміна режиму рухової активності, взаємодія іонізуючим опроміненням.

В процесі старіння зволікаються всі структури і функції організму. Важливою властивістю цього процесу є його гетерогенність. В співвідношенні з цією властивістю зміни, характерні для старіння, з’являються в різних клітинах, тканинах і органах в різному календарному віці. З іншого боку, в любому органі старіючого організму властиві для цього процесу зміни сполучаються із змінами приспособлюючими, направленими на виповнення структурних та функціональних втрат. В таких умовах неможливо точно виявити швидкість старіння організму як цілісної системи шляхом оцінки швидкості старіння по змінам окремих показників.