Реферат: Виїзне інспектування банків

Название: Виїзне інспектування банків
Раздел: Рефераты по финансам
Тип: реферат

Реферат на тему:

Виїзне інспектування банків

Завдання виїзного інспектування. Метою діяльності служб банківського нагляду Національного банку України є заохочення внутрішнього «самонагляду» тих комерційних банків, які він конт­ролює. Це вимагає від керівництва банків розроблення та впровад­ження відповідних механізмів управління ризиком з метою забезпе­чення фінансової стійкості та дотримання вимог законодавчих та нормативних актів.

Основне завдання банківського нагляду полягає в тому, щоб з допомогою використання прийомів як виїзного, так і безвиїзного контролю забезпечити безперервний нагляд за банками. Першочерговим завданням безвиїзної наглядової діяльності є моніторинг ста­ну та умов діяльності кожного закладу через контроль щомісячних і квартальних звітів. Головним завданням виїзного інспектування є перевірка достовірності інформації, поданої у цих звітах, та оцінка здатності керівництва розробляти та підтримувати відповідні поло­ження, механізми й процедури та систему контролю ризику у комер­ційному банку.

«Якісний» аналіз процесу управління ризиком може бути здійс­нено лише виїзним інспектуванням.

Інспектування доповнює та деякою мірою опирається на роботу, проведену внутрішніми та зовнішніми аудиторами. Зовнішні ауди­тори залучаються керівництвом, щоб упевнитися, що бухгалтерські та інші записи та проводки відповідають установленим вимогам і що фінансові звіти правильно відтворюють фінансовий стан та умо­ви установи. При цьому внутрішні аудитори несуть відповідальність за оцінку системи внутрішнього контролю та інформаційної систе­ми управління.

Інспектування саме по собі зосереджується на оцінці, тоді як аудит — на перевірці.

Типи ризику. Відомо п'ять основних сфер ризиків, якими банк має ефективно керувати з метою забезпечення прибуткової діяльно­сті та підтримання надійності та платоспроможності:

Кредитний ризик (ризик неповернення коштів) означає, що бан­ківська установа має фінансову структуру, яка за активами склада­ється з різноманітних балансових та позабалансових статей, що за своєю суттю обумовлюють різні ступені ризику неповернення кре­диту. Кредитний ризик може бути в межах від номінального до по­тенційно повного збитку.

Ризик процентної ставки (РПС) пов'язаний з тим, що зміни ситу­ації на ринку впливають на процентну ставку. Керівництво банку має проаналізувати цей вплив і те, якою мірою портфель позик прив'яза­ний до індексу процентної ставки, наскільки та на який період індекс зафіксовано, як вплине на можливість стягнення процентного доходу падіння чи зростання процентної ставки, додатним чи від'ємним є розрив за процентними ставками та за термінами погашення?

Ризик ліквідності вимагає від керівництва банку з'ясування структури погашення активів та виконання зобов'язань, а також та­ких питань: звідки банк залучає депозити та інші фонди? Якою є здатність банку збільшити кошти через продаж активів та як швид­ко він може це зробити?

Операційний ризик означає, що керівництво банку має проаналі­зувати, які типи ризику притаманні різним операційним системам банку, яких заходів воно має вжити.

Юридичний ризик вимагає від керівництва банку аналізу таких питань: чи всі операції банку були проведені відповідно до вимог

чинних законів та нормативних актів? Чи всі механізми повернення коштів було використано належним чином? Чи багато позичкових справ будуть передані до суду?

Є ще багато типів ризиків, над якими має працювати керівництво банку, — електронний ризик, крос-валютний ризик тощо. Однак ос­новні п'ять типів ризику, згадані вище, потребують великої уваги з боку керівництва. Отже, для інспектування дуже важливо повністю оцінити процеси управління ризиком, притаманні банку.

Процеси управління ризиком. Процеси управління ризиком — це ті заходи, які були розроблені та впроваджені керівництвом бан­ку для ефективного контролю ризику в різних сферах банківської діяльності. Процеси управління ризиком в основному містять чоти­ри складові.

Прийняття ризику означає згоду керівництва банку на певний ризик з метою досягнення загальних цілей та стратегій. Рівень прий­няття ризику банком звичайно вказується в положеннях та планах.

Визначення ризику — це процес з'ясування ступеня ризику сто­совно окремих операцій, портфеля чи загальної діяльності.

Нагляд за ризиком передбачає наявність відповідної організацій­ної структури та системи внутрішнього контролю для щоденного контролю за ризиком.

Моніторинг ризику полягає в незалежній оцінці ризику та у створенні системи контролю ризику переважно через інформаційні звіти керівництва, внутрішніх та зовнішніх аудиторів. Він може пе­редбачати й інші операції, зокрема такі, як перегляд позик.

Для ефективного нагляду за ризиками має існувати потужна сис­тема внутрішнього контролю. Нижче наведені деякі важливі концеп­ції системи внутрішнього контролю, які банки мають використовувати. Розмежування повноважень — одна людина не може виконува­ти всі стадії операції. Різні операції не можуть поєднуватися. На­приклад, працівники, що виконують операції з кореспондентським рахунком, не повинні здійснювати підтвердження сум.

Подвійний контроль — охорона та контроль готівки, ощадних книжок, документів суворої звітності та заставного майна мають бу­ти подвійними.

Перевірка чи ротація працівників — робота кожного працівника має ретельно контролюватися через перевірку чи ротацію працівників.

Моніторинг ризику. Найпоширенішими системами незалежних перевірок, які застосовує банк для моніторингу ризику, є внутрішній та зовнішній аудит і внутрішня система перевірки позик. Головною метою системи внутрішнього аудиту є оцінка достатності нагляду за ризиком. Внутрішні аудиторські перевірки загалом проводяться для з'ясування:

повноти та достовірності записів операцій, здійснених у банку; надійності зберігання активів, повноти обліку зобов'язань;

забезпечення належної реєстрації та захищеності ретельним кон­тролем документів щодо кредитних операцій та застав;

— достовірності дотримання відповідних внутрішніх положень,
механізмів, вимог законодавчих та нормативних актів;

— достовірності системи ведення бухгалтерського обліку дохо­дів та витрат з метою встановлення, чи були вони затверджені, ви­
конані в повному обсязі та чи відповідають положенням банку;

— якості виконання працівниками своїх функцій та повноважень
внутрішнього контролю;

— достовірності дозволів, отриманих працівниками, на прове­дення таких операцій, як надання кредиту, підписання чеків, банків­ських документів, внутрішніх проведень, доручень та інших юри­дичних та бухгалтерських документів для того, аби переконатися в
тому, що немає жодних відхилень від положень.

Начальник аудиторського відділу та працівники цього відділу мають бути незалежними від операційних працівників банку. На­чальник аудиторського відділу має звітувати безпосередньо Прав­лінню.

З метою оцінки загальної достатності системи внутрішнього аудиту мають бути визначені:

досвідченість та навички начальника аудиторського відділу
та працівників цього відділу;

достатність розробленої системи аудиту;

критерії, що використовуються для оцінки достатності систе­ми внутрішнього контролю;

графік проведення аудиторських перевірок за певний період;

охоплення аудиторськими перевірками.

Крім того, банк наймає зовнішніх аудиторів переважно для пере­вірки річних звітів банку. Однак ці аудитори здебільшого викону­ють і певну частку тестування системи внутрішнього контролю за­лежно від розмірів та обсягів охоплення банку внутрішнім аудитом та від рівня системи внутрішнього контролю.

Звіти, що подаються вищому керівництву та Правлінню банку, слугують для контролю механізму управління ризиком. Здебільшого такі звіти охоплюють дані про:

діяльність банку за поточний період за основними категорія­
ми активів та пасивів балансу, тобто дані про обсяги наданих нових
позик, зміни в депозитах, кредитах внутрішнім особам тощо;

індикатори ризику, тобто звіти про правопорушення, що сто­суються заборгованості внаслідок несплати, паспорта класифікації
внутрішніх позик, аудиторських звітів тощо;

тенденції (за триваліший період) змін за основними категорі­ями активів та пасивів та індикаторами ризику;

кадрові зміни (дані щодо підвищення кваліфікації);

значні події чи зміни, що відбулися протягом поточного періоду.

Виїзне інспектування банків базується на умові, що всі ко­мерційні банки підлягають щорічному проведенню виїзного інспек­тування. Але кількість банків (та їхніх філій), які підлягають інспек­туванню, звичайно набагато перевищує можливості департаменту інспектування та відповідних підрозділів регіональних управлінь Національного банку України. З огляду на це під час складання гра­фіка проведення інспектування на рік пріоритет надається:

«великим банкам» (за обсягом валюти балансу, капіталу та за
кількістю філій);

банкам, які за попереднім рейтингом за системою «CAMEL»
мають оцінки «З», «4» та «5»;

банкам, які перебувають під особливим контролем департа­менту з питань роботи з проблемними банками й управління ран­
нього реагування та упереджувальних заходів;

банкам, які мали порушення встановлених економічних нормативів;

за даними «Паспорта нагляду» банку.

Межі охоплення банків виїзними інспекціями визначаються на основі «Паспорта нагляду» банку. Це дає змогу департаменту зосе­редити зусилля на тих сферах, що становлять найвищий ризик для української банківської системи. Отже, кожне інспектування має бути спрямоване на досягнення поточних цілей нагляду щодо діяль­ності як кожного окремого банку, так і всіх банків, які розташовані на території України. «Паспорт нагляду» розробляється з метою визначення обсягу та природи наглядової діяльності щодо кожної банківської установи. Такий паспорт дає інформацію про загальний розмір та обсяги діяльності, власність, управління, поточні умови та фінансовий стан установи, а також інформацію про рівень ризику (ів) установи.

Паспорт також визначає стратегію нагляду за установою. Стра­тегія нагляду стосується частоти та обсягу виїзних інспекцій та зосередженості безвиїзного контролю. Наприклад, інспектування банків з оцінками «4» чи «5» вимагатиме поглибленої перевірки, зо­крема можливе застосування аудиторських процедур чи реальної оцінки активів.

Додаткові матеріали, крім того, містять коментарі, що зано­товують результати будь-яких безвиїзних спостережень і переві­рок та інших заходів, проведених після останнього перегляду «Паспорта ризику банку». Якщо безвиїзний контроль засвідчує значні зміни у профілі ризику банку, то стратегія нагляду за ним має бути переглянута з метою оцінки необхідності внесення до неї певних змін.

«Паспорт нагляду» з описом інформації, що в ньому міститься, можна подати за такою формою.

ПАСПОРТ НАГЛЯДУ

Назва банку:

Адреса:

Оцінка за «CAMEL»:

Дата останнього запису:Причина:

ПЕРЕДУМОВИ

(описуються історія банку, форма власності, територіальне розташуван­ня, розмір та обсяги діяльності, стратегія, якої дотримується банк).

У цій секції дається інформація щодо дати створення банку, передба­ чених обсягів операцій, структури власності, управління. Значущі події (відкриття чи закриття філії, розширення операцій, зміни в керівництві чи засновниках) мають бути виділені окремо.

Далі подається інформація щодо поточної структури управління, вла­сності, обсягу операцій та відносного місця на ринку.

Наприкінці має бути деталізована інформація про майбутню страте­ гію банку.

Стан та умови банку

(описуються стан та умови банку з погляду достатності капіталу, якості активів, управління, надходжень та ліквідності та обґрунтовується кожна з поточних оцінок за «CAMEL»).

У цій секції дається інформація про стан та умови банку, виявлені під час проведення останнього виїзного інспектування. Крім того, вона має містити підсумкові висновки щодо всіх безвиїзних перевірок, проведених після останнього інспектування, насамперед будь-які значні зміни (пози­тивні та негативні) у стані та умовах банку.

Стратегія нагляду

(висвітлюються заплановані дії наглядових органів на наступний рік).

У цій секції викладаються всі специфічні заходи, проведення яких від банку вимагає департамент банківського нагляду. Висвітлюються запла­новані на наступний рік дії наглядових органів, що зосереджуються на сферах із найбільшим ризиком. Крім того, виділяються специфічні сфери уваги для безвиїзного контролю.

Інші значущі події

(деталізуються всі інші значущі події, що мали місце з моменту остан­нього перегляду «Паспорта нагляду»).

У цій секції містяться дані про події, що мали місце, є значущими нині, але не вимагають «повної ревізії» Паспорта нагляду. Наприклад: сюди мають заноситися дані про відкриття та закриття філій, інформація стосовно змін у керівництві та обсязі операцій чи значущі повідомлення у пресі.

Процес виїзного інспектування можна поділити на три фази: планування інспектування, проведення інспектування та подання результатів інспектування до банку та Правлінню Національного банку України.

Інспектори визначають межі та зміст виїзного інспектування, згідно з описаними у секції «Стратегії нагляду» Паспорта нагляду банку. Інспектор мусить переконатися в тому, що з моменту прове­дення останньої перевірки не відбулося якихось суттєвих змін у стратегії банку, що можуть спонукати до необхідності зміни меж та змісту інспектування. Якщо інспектор вважає за потрібне внести певні зміни до них, він має обговорити це питання з керівництвом департаменту інспектування для отримання відповідного дозволу.

Інспектори мають визначити ті процедури та механізми, що будуть застосовуватися під час інспектування, відповідно до загального опи­су меж та змісту перевірки, наведеного у «Профілі нагляду» банку. Після того, як процедури та механізми будуть відібрані (чи, за необхі­дності, пристосовані), інспектор визначає технічні вимоги застосу­вання цих процедур та механізмів. Запит на виділення цих технічних засобів має направлятися до керівництва департаменту інспектування.

У тому разі, коли даних технічних засобів немає, можна вдатися до таких дій:

— змінити межі інспекції для приведення їх у відповідність із
наявними технічними засобами;

— перенести інспекцію до того часу, коли потрібні засоби
з'являться;

— змінити графік проведення іншої роботи для отримання необ­хідних технічних засобів для інспектування.

Інспектори та керівництво департаменту інспектування мають спільно вирішити, який із варіантів найкращий. Після того як реаль­ні межі та зміст інспектування буде остаточно визначено, керівниц­тво департаменту інспектування має їх затвердити.

Розроблення плану виїзного інспектування та використання робочого часу. З метою полегшення проведення інспектування інс­пектор складає план виїзного інспектування та використання робо­чого часу. Цей план має містити інформацію про:

сфери діяльності банку, які мають бути інспектовані;

цілі інспекції щодо кожної сфери діяльності банку;

процедури та механізми, що мають бути застосовані під час
інспектування кожної сфери діяльності банку;

Доречним і корисним є обговорення меж, змісту та цілей виїз­ного інспектування з керівництвом банку. Це дає керівництву банку можливість визначити найефективніші шляхи допомоги у проведені інспекцій.

Виїзні інспекції різняться своїми цілями, межами та змістом. Однак існують певні етапи, яких загалом дотримуються під час проведення всіх інспекцій. Першим кроком під час проведення інспек­ції є зустріч з вищим керівництвом банку з метою представлення інспекторів та обговорення цілей, меж та змісту інспектування.

Під час зустрічі вирішується питання про призначення окремої особи, яка підтримуватиме проміжні відносини між вищим керів­ництвом банку та інспекторами. Крім того, мають бути з'ясовані поточні питання, зокрема, стосовно службових приміщень та робо­чих місць, доступу до телефонів, копіювальних апаратів, комп'ю­терів тощо.

Після ознайомлювальної зустрічі з вищим керівництвом інспек­тори мають провести ознайомлювальні зустрічі з керівниками чи директорами підрозділів. Мета таких зустрічей збігається з метою першої зустрічі.

Інспектор нагляду (керівник інспекційної бригади) має час від часу проводити зустрічі з допоміжними інспекторами з метою пе­ регляду проведеної ними роботи, вирішення питань, що можуть ви­никнути, а також контролю виконання плану інспекції. Якщо інс­пекція виходить за межі відведеного часу, то інспектору необхідно визначити, чи потрібно залучити додаткові сили, або подовжити термін інспекції, або обсяг роботи, яку потрібно виконати, можна скоротити так, аби встигнути закінчити її вчасно.

Керівник інспекторської бригади, крім того, має інформувати працівників департаменту інспектування з питань перебігу інспек­ції, зокрема щодо всіх виявлених значних проблем.

По закінченні строків інспекції інспектор має написати свій ос­таточний висновок. Він мусить бути стислим підсумком за фактами, що підкріплюють кожний із висновків. У разі виявлення серйозних недоліків у конкретній сфері діяльності інспектор повинен провести неофіційне обговорення їх з керівником відповідної ланки. Це ро­биться для того, аби впевнитися, що такі факти відповідають дійс­ності, і банк мусить визнати їх.

Після закінчення інспекції її результати мають бути передані до банку та до департаменту інспектування.

Звіт про інспектування є офіційним документом департаменту інспектування, в якому викладаються висновки інспекторів і в якому, у разі потреби, департамент інспектування вимагає від банку ви­правлення ситуації та проведення заходів щодо усунення недоліків.

Завершивши інспекцію, керівник інспекторської бригади має зустрітися з вищим керівництвом банку для обговорення результатів та висновків перевірки. Основною метою зустрічі є передача доку­мента, що відбиває результати перевірки. Документ має бути досить стислим, висвітлювати позитивні та негативні результати перевірки та давати попередні рекомендації. Необхідно переконатися в тому, що під час підсумкової зустрічі всі проблемні питання обговорено (не обов'язково вирішено).

Звіт про інспектування використовується для ознайомлення і банкірів, і наглядовців із результатами перевірки. Зауважимо, що більшість інформації є «повторенням» тієї, про яку банкіри вже зна­ли, а деяка інформація має конфіденційний характер і про неї мо­жуть знати лише працівники нагляду.

З цією метою готуються два документи:

Звіт про інспектування, що його передає банку департамент
інспектування;

Паспорт нагляду, що інформує всіх працівників департаменту
інспектування про стан справ банку та містить інформацію стосовно
стратегії нагляду за банком з боку департаменту.

Звіт має бути переважно оповідальним. Він повинен містити під­сумкову інформацію та довідки стосовно всіх основних сфер інспек­тування.

Дані «Паспорта нагляду» банку у період від інспекції до інспек­ції поповнюються даними департаменту безвиїзного нагляду.