|
ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ
Кафедра гуманітарних дисциплін
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Страхування»
на тему «Страхування відповідальності»
Виконав
: студент ІІ курсу, групи М-21, заочної форми навчання, спеціальності Менеджмент організацій
Ніньовський Сергій Богданович
Перевірив
: викладач
Зеленко Василь Анатолійович
Львів – 2009
План:
1. Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
2. Страхування перевізників.
3. Страхування професійної відповідальності.
4. Список літератури.
1. Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів
Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні є обов'язковим. Це найпоширеніший вид страхування і за кордоном. Для України таке страхування — справа нова. Регламентується цей вид страхування в Україні Положенням про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1175.
Дія Положення поширюється на нерезидентів та резидентів — власників транспортних засобів (автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на базі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски), котрі експлуатують на вулично-дорожній мережі загального користування, за винятком
засобів, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, з уповноваженими організаціями зі страхування цього виду відповідальності, з котрими Моторне (транспортне) страхове бюро уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Положення вводитиметься у дію поетапно.
Суб'єкти обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів
:
- страховики (страхові компанії);
- моторне (транспортне) страхове бюро;
- страхувальники (власники транспортних засобів);
- юридичні та фізичні особи, яким заподіяна шкода транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Моторне (транспортне) страхове бюро
— юридична особа, створена згідно з чинним законодавством на основі свого Статуту, погодженого з Укрстрахнаглядом та затвердженого у встановленому законодавством порядку. Його дія регламентується Положенням про Моторне (транспортне) страхове бюро, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1175, а з 2001 р. — Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (ст. 13).
Бюро було створене з метою забезпечення платоспроможності страховиків
(які отримали право здійснювати обов'язкове страхування відповідальності власників транспортних засобів) та здатності їх виконувати свої зобов'язання перед страхувальниками
.
Страховики (страхові організації) можуть входити до Моторного бюро на правах повних або асоційованих членів.
Здійснювати обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів мають право тільки повні його члени
.
Завданнями транспортного бюро є:
а) укладання та погодження з Уповноваженим органом, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю, угод з уповноваженими організаціями інших держав (що здійснюють цей вид страхування) про:
- взаємне визнання договорів такого страхування;
- взаємне врегулювання питань з відшкодування збитків;
- забезпечення виплат страхового відшкодування третім особам, якщо настання страхового випадку спричинене власником транспортного засобу, застрахованим на території зазначеної держави, або власником транспортного засобу, застрахованим в Україні відповідно до зазначених угод;
б) управління централізованими страховими резервними фондами;
в) співробітництво в галузі страхування цивільної відповідальності з відповідними організаціями інших країн;
г) збір необхідної інформації про обов'язкове страхування цивільної відповідальності та підготовка рішень і пропозицій щодо вдосконалення законодавчої та нормативної бази з даного виду страхування в Україні;
д) розробка форм страхових полісів та договорів; є) затвердження тарифів;
є) виплата компенсацій страхового відшкодування. З метою забезпечення виконання членами Моторного бюро своїх зобов'язань перед страхувальником і третіми особами при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди:
- фонд страхових гарантій;
- фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах.
Об'єктом страхування є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок ДТП, а саме: здоров'ю або життю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних осіб.
Відшкодуванню
страховиком підлягає пряма шкода, заподіяна третій особі під час руху транспортного засобу за умови, що встановлено причинний зв'язок між рухом транспортного засобу та заподіяною ним шкодою.
Страховим випадком
вважається дорожньо-транспортна пригода, що сталася з участю транспортного засобу страхувальника, внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за заподіяну шкоду майну, життю чи здоров'ю третіх осіб.
За цим видом страхування в Україні діють два види договорів: звичайні і додаткові.
Звичайний договір укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні або тимчасово ввезеного на її територію для користування.
Додатковий договір діє на території держав, зазначених у страховому полісі, на умовах, встановлених у цих державах відповідно до угод, укладених Моторним страховим бюро з відповідальними уповноваженими організаціями страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Страхова сума
— це грошова сума, яку страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний виплатити третій особі (особам) після настання страхового випадку.
Величина страхової суми та розміри страхових платежів встановлюються Кабінетом Міністрів України і можуть змінюватись не пізніше, ніж за два місяці до початку нового календарного року за поданням Уповноваженого органу.
У разі виїзду за межі України страхувальник-резидент зобов'язаний укласти додатковий договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах, встановлених Моторним (транспортним) бюро.
Страхове відшкодування
. Виплата страхового відшкодування здійснюється третій особі (особам) або спадкоємцям протягом 15 робочих днів з дня отримання страховиком таких документів:
1. заяви про виплату страхового відшкодування;
2. довідки ОВС про обставини скоєння ДТП;
3. довідки (висновки експертів), що підтверджують розмір майнової шкоди у разі її заподіяння;
4. довідки медичних закладів про терміни тимчасової непрацездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення інвалідності у разі її виникнення;
5. копії свідоцтва про смерть (для загиблих під час ДТП) та документ про правонаступництво для спадкоємців.
При загибелі третьої особи внаслідок ДТП страховик сплачує відшкодування в розмірі страхової суми. У разі встановлення третій особі інвалідності: І групи—у розмірі 100%; II — 80%; III — 60% страхової суми.
При тимчасовій втраті працездатності сплачується 0,2% за кожну добу, але не більше 50% страхової суми.
Зазначені страхові суми виплачуються кожній потерпілій особі, але в цілому на один випадок ця виплата не може перевищувати п'яти страхових сум.
Страховик звільняється від зобов'язання відшкодовувати виплати:
- у разі заподіяння шкоди життю та здоров'ю власника, транспортного засобу, винного у скоєнні ДТП;
- у разі пошкодження або знищення майна, що містилося в транспортному засобі страхувальника, винного в скоєнні ДТП;
- за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власнику, якщо той винен у скоєнні ДТП;
- за заподіяння шкоди довкіллю внаслідок ДТП;
- за наслідки пожежі, яка виникла внаслідок ДТП поза межами проїзної частини та на прилеглій до неї території;
- за пошкодження або знищення внаслідок ДТП антикварних речей, виробів із дорогоцінних металів і т. п.;
- якщо ДТП сталася внаслідок навмисних дій третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;
- якщо ДТП сталася внаслідок масових безпорядків та групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів і т. п.
Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів набирає чинності:
- у частині відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю третіх осіб внаслідок ДТП, — з січня 1997 року;
- у частині відшкодування шкоди, заподіяної майну третіх осіб, — з січня 1998 року;
- у частині відшкодування шкоди, заподіяної пасажирам, які перебувають у транспортному засобі страхувальника, та в частині страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, закріплених за органами державної влади, утримання яких здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань, у терміни, визначені Кабінетом Міністрів України. У 1997 р. встановлено мінімальну страхову суму, що виплачується за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю третіх осіб, у розмірі 2000 грн.
Питання інтеграції страховиків України, котрі здійснюють цей вид страхування, в європейську інфраструктуру страхування вирішується Генеральною асамблеєю країн — членів системи "Зелена карта" в Лондоні. Моторне (транспортне) страхове бюро забезпечує участь України в міжнародній системі автострахування "Зелена карта" та виконання загальновизнаних зобов'язань перед аналогічними уповноваженими організаціями інших країн — членів цієї системи.
Систему міжнародних угод "Зелена карта" створено в 1949 р. її мета — забезпечення ефективного захисту потерпілих внаслідок ДТП, спричинених транспортними засобами, що зареєстровані за кордоном. Страхове свідоцтво "Зелена карта" дозволяє пересуватися автомобільними дорогами Європи без необхідності страхувати цивільну відповідальність на кожному кордоні. Ціна "Зеленої карти" в страховиків різних країн різна. Скажімо, польська "карта" для легкового автомобіля з терміном дії страхування 1 міс. коштує близько 50 дол., естонська — 80 дол., австрійська — 117 дол.
Вартість карти залежить:
1. від типу транспортного засобу;
2. від терміну дії страхування;
3. від ситуації на страховому ринку;
4. від рівня збитковості тощо.
Крім "Зеленої карти" є ще "Синя карта", яка поширює свій захист тільки на постсоціалістичні країни.
2.СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПЕРЕВІЗНИКА ВАНТАЖІВ
Географічне положення України, рівень її економічного розвитку та всеохоплююче включення у світову економіку забезпечують безперервні вантажопотоки з внутрішніх та міжнародних перевезень всіма видами транспорту. До процесу перевезень вантажів залучені автотранспортні підприємства, авіакомпанії, судновласники, експедитори з фрахту, експедиторські агентства, залізниця. Вони є формальними або фактичними перевізниками. Так, при зверненні до експедиторського агентства вантажовідправник укладає з ним договір перевезення. При цьому агентство стає формальним перевізником, що несе відповідальність за зазначений у договорі вантаж. Експедитор вишукує придатний транспортний засіб та домовляється з фактичним перевізником, що безпосередньо здійснює перевезення. Якщо перевезення здійснюються з перевантаженнями або різними видами транспорту (комбіновані перевезення), то вантажовідправникові немає потреби укладати договір перевезення з кожним перевізником окремо. Досить укласти його з одним перевізником на весь маршрут, а фактичний перевізник буде змінюватися у процесі транспортування.
Згідно з договором перевезення перевізник зобов'язується перевезти товари з одного місця до іншого за відповідну винагороду. Відповідальність перевізника за товар, що підлягає перевезенню або тимчасовому зберіганню, визначається рядом факторів, зокрема:
- торговельною практикою;
- законодавчими актами, що регламентують перевезення;
- міжнародними конвенціями.
Щодо перевезень, які не підпадають під дію міжнародних угод України, перевізник несе відповідальність згідно зі статтею 14 "Закону про транспорт" за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталося не з його вини. До уваги беруться також кодекси (статути) окремих видів транспорту та інші законодавчі акти України.
Існуюча практика визначення відповідальності перевізника вантажів тісно пов'язана зі страхуванням відповідальності перевізника за товари, що приймаються до перевезення. Зауважимо, що страхування няття перевізником вантажу для транспортування та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу отримувачеві. Ліміт відповідальності (страхова сума) установлюється за угодою сторін. Він може визначатися за обсягами перевезень та цінністю вантажів, а також залежно від максимально можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою у країнах, де здійснюється бізнес перевізника. Як правило, для перевізника, що транспортує вантажі в межах країни, необхідні нижчі ліміти відповідальності, ніж у разі міжнародних вантажоперевезень.
Страхові премії. Здебільшого договір страхування укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника або його субпід-рядчиків, якщо це обумовлено, та може бути подовжений на будь-який подальший період зі сплатою щорічної премії. На момент укладання договору страхувальник заявляє суму доходу, яку він розраховував одержати від перевезень. Виходячи з обсягу перевезень, страховик визначає розмір страхової премії, яка може бути внесена частинами (депозитна премія). Також обумовлюється розмір мінімальної страхової премії, який за будь-яких обставин належить страховикові. Якщо по закінченні страхового року заявлений обсяг відрізнятиметься від реально отриманого прибутку, різниця буде компенсована або доплатою додаткової премії страховикові, або поверненням відповідної суми страхувальникові. Проте повернення не може перевищувати обумовленого відсотка (як правило, воно не більш як 20%) страхової премії.
Договором можуть бути передбачені:
- види вантажів, відповідальність за які не покриватиметься таким договором;
- географічні ліміти дії страхового захисту, наприклад тільки на території області, України, СНД і т. ін.;
- ліміти відповідальності страхової компанії за одним перевезенням або одним транспортним засобом;
- вимоги із забезпечення безпеки, а також щодо сигнальних та охоронних пристроїв, використовуваних на момент навантаження, розвантаження, транспортування та тимчасового зберігання;
- умови з прийняття претензій перевізником, строки та процедура повідомлення страхової компанії.
Зауважимо, що в цьому виді страхування, як і в інших видах страхування відповідальності, груба недбалість або навмисні дії страхувальника не покриваються договором. Страховий захист надається щодо співробітників страхувальника та субпідрядників, схвалених страховою компанією, якщо у результаті їх недбалості або помилки вантаж був пошкоджений і ця шкода не покривається ніякими іншими полісами страхування.
Ризики та винятки в договорі страхування визначаються згідно з нормами права та традиціями, що склалися стосовно відповідальності перевізника вантажів, котрий здійснює транспортування даним видом транспорту. Тому перейдемо до розгляду особливостей страхування відповідальності вантажоперевізників для різних видів перевезень.
Страхування відповідальності автоперевізника за вантаж. Згідно зі статтею 362 Цивільного кодексу України і статтею 133 Статуту автомобільного транспорту Української РСР (далі - Статут) автотранспортне підприємство несе відповідальність за прийнятий до перевезення вантаж - його втрату, нестачу, псування або пошкодження.
При розробці умов страхування необхідно враховувати ось що. Обсяг відповідальності перевізника вантажів визначається в розмірі реальної шкоди, а в разі втрати або загибелі - у розмірі справжньої вартості. При міжміських перевезеннях вантаж вважається загубленим, якщо він не доставлений протягом ЗО днів після строку доставки. У випадках прибуття його в несправному кузові або з пошкодженими пломбами, а також з пломбами попутної вантажної автостанції перевізник зобов'язаний видати вантаж із перевіркою. Вантаж видається з перевіркою і тоді, коли навантаження здійснено автоперевізником зі складу вантажної станції або в разі видачі зі складу автостанції (стаття 66 Статуту). В усіх випадках тарні та штучні вантажі видаються з перевіркою ваги і стану вантажу тільки в пошкоджених місцях. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності вантажоперевізника при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами у товарно-транспортних документах.
Істотне значення для страховика мають і строки позовної давності. Протягом шести місяців отримувач вантажу має право подати претензію перевізникові, який видав вантаж, а в разі втрати вантажу, нарівні з вантажовідправником - автотранспортному підприємству, що прийняло до перевезення вантаж.
Претензія має супроводжуватись документами, що підтверджують наявність шкоди та розрахунок збитків. Якщо претензія відхиляється перевізником, то протягом двох місяців на нього може бути поданий позов. Перевізник може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе відсутність своєї провини.
При міжнародних перевезеннях страховий захист автоперевізника будується згідно з Конвенцією CMR (Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів), що уніфікує умови таких перевезень та відповідальності автоперевізника. Якщо в накладній зазначається, що перевезення здійснюється на умовах CMR, то жодні інші положення до такого перевезення не застосовуються.
IV розділ Конвенції визначає всі випадки, коли перевізник несе відповідальність та уникає її, у тому числі пов'язані з недостатнім упакуванням, маркіруванням вантажу, використанням відкритих транспортних засобів тощо. Відповідальність визначається за реальною ' Шкодою, але не може перевищувати 25 золотих франків за 1 кг загиб-*лого або пошкодженого вантажу. За протоком CMR максимальна відповідальність автоперевізника встановлює 8,33 спеціальних прав запозичення (СПЗ - умовна розрахункова одиниця МВФ) за 1 кг втраченого або пошкодженого вантажу. Якщо ж при укладанні договору перевезення цінність вантажу була заявлена, то обсяг відповідальності стає вищип. У разі грубої недбалості або злого наміру перевізник не може скористатися захистом, передбаченим Конвенцією, і несе необмежену відповідальність за вантаж.
При здійсненні транспортування кількома перевізниками в разі шкоди позов може бути пред'явлений першому, останньому або тому вантажоперевізникові, на чиєму етапі було завдано шкоди, або одночасно кільком. Усі перевізники, які беруть участь в одному транспортуванні, несуть солідарну відповідальність, що також слід ураховувати страховій компанії при складанні договору та розрахунку премій.
Страхування відповідальності залізниць. Правова база, що регулює стосунки залізничного перевізника з іншими сторонами, котрі беруть участь у перевезенні, така:
- Закон України "Про транспорт";
- Закон України "Про залізницю";
- Статут залізниць України, який затверджується Кабінетом міністрів України, інші акти законодавства України. Укрзалізниця здійснює функції господарюючого суб'єкта, а також керує процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях.
Згідно зі статтею 23 Закону "Про залізницю" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них обставин. Велике значення для розгляду претензій має правильне оформлення товарно-транспортних документів та виконання вимог до перевезення кожного вантажу. Наприклад, якщо партія вантажу (скажімо, група вагонів) була оформлена однією накладною, то факт неприбуття частини партії (кількох вагонів) вважається нестачею вантажу, а не його втратою. Будь-які обставини, що можуть стати основою для настання відповідальності перевізника, засвідчуються актами.
Обсяг відповідальності залізниці визначається згідно зі статтею ІЗ Закону "Про транспорт" та Статутом залізниць. Відповідні претензії та позови мають висуватися до Управління залізниці призначення протягом шести місяців. Страховик вантажу, що виплатив компенсацію за пошкоджений або загиблий вантаж, також має право пред'явити рег-ресну вимогу до Управління залізниці призначення.
У країнах ЄС відповідальність перевізника визначається на підставі Міжнародної конвенції про перевезення товарів по залізниці COTTF. Застосування цієї конвенції досить обмежене, а саме:
- діє тільки тоді, коли країна відправлення та країна одержання вантажу обидві підписали конвенцію;
- стосується лише основних магістральних залізниць Європи;
- позов подається тільки до країн, де було завдано шкоди.
Ліміт відповідальності перевізника обмежується 17 СПЗ за 1 кг пошкодженого або втраченого вантажу. Якщо буде доведено грубу недбалість або злий намір перевізника, то він позбавляється права скористатися зазначеними лімітами і його відповідальність стає необмеженою.
Принципи страхування відповідальності залізничного перевізника за вантаж такі самі, як і для автомобільних перевезень, хоч і грунтуються на іншій правовій базі. Зауважимо, що в Україні цей вид страхування практично не застосовується через монопольний статус залізниць, який склався історично. Проте процеси роздержавлення власності та становлення ринкової економіки можуть змінити цю ситуацію і дати поштовх для розвитку страхування відповідальності залізниць за вантаж.
Страхування відповідальності за вантаж морського та авіаційного перевізника. Оскільки ця тема вже розглядалася разом зі страхуванням на транспорті, спинимося лише на кількох основних моментах цього страхування.
Для внутрішніх перевезень відповідальність перевізників за вантаж визначається на підставі реальної суми шкоди. Вартість вантажу, на основі якої має визначатися розмір претензії в разі шкоди, установлюється на момент, коли завдано шкоди (стаття 203 Цивільного кодексу). Якщо до виконання рішення про відшкодування збитків збільшилися ціни на майно, що перевозиться, то до перевізника може бути висунута додаткова претензія.
Усі стосунки сторін регулюють такі норми права:
- Закон України "Про транспорт";
- Повітряний кодекс України;
- Кодекс торговельного мореплавства України.
Для міжнародних перевезень авіатранспортом відповідальність за вантаж установлюється Варшавською конвенцією в розмірі 20 дол. за 1 кг пошкодженого або загубленого вантажу. Вантаж вважається загубленим, якщо він не доставлений протягом двадцяти одного дня з дати і закінчення перевезення. Згідно з Гвадалахарською конвенцією 1961 року претензію можна висунути як до перевізника, з яким був укладений початковий контракт, так і до перевізника, котрий здійснював перевезення, коли було завдано шкоди. Страховий захист стосовно відповідальності перевізника за вантаж звичайно включається до комбінованого полісу страхування відповідальності авіалеревізника (перед пасажирами, за багаж, за вантаж). При більших сумах відповідальності - а ринок авіаперевезень розвивається в сторону збільшення відповідальності перевізника - ризик обов'язково розміщується на світовому ринку перестрахування. Тому умови страхового полісу та тарифи визначаються на базі умов та тарифів перестраховиків. Як правило, перевізник купує поліс, який включає відповідальність за вантажі з декларацінною вартістю (тобто із записом у авіанакладній про ціну вантажу, що перевозиться). При цьому збільшується ліміт відповідальності перевізника і, відповідно, страховика, а відправник сплачує додаткову плату.
При міжнародних морських перевезеннях судновласник несе відповідальність за вантаж на борту судна, а також за вантаж, що завантажується (розвантажується) або готується до навантаження (розвантаження) згідно з умовами перевезення, здебільшого на підставі Правил Гааги - Вісбі. Правила застосовуються у випадках, коли:
- перевезення регулюється коносаментом або іншим подібним до нього товаророзпорядчим документом;
- перевезення здійснюється з країни (у країну), з якою укладений контракт;
- у контракті є застереження про межу відповідальності по одному судну.
Правила передбачають обмеження відповідальності судновласника у розмірі 2 СПЗ за 1 брутто кг пошкодженого або загубленого вантажу. Позови до перевізника, як правило, приймаються протягом року з дати закінчення відвантаження.
Страхування відповідальності за вантаж судновласники купують у спеціальних товариствах взаємного страхування судновласників - Р&І Club. Поліс страхування покриває широкий перелік потенційних ризиків завдання шкоди вантажу. Клуби вимагають від судновласників суворо додержувати умов страхування, інакше вони відмовляють страхувальнику у компенсації. Жорсткі умови пояснюються тим, що істотне порушення засад договору (девіація) перевізником позбавляє його права обмежити відповідальність згідно з Правилами, через що вона стає необмеженою.
Такі загальні принципи виникнення відповідальності перевізників за вантаж та умови прийняття ризику вантажоперевізника страховиками. Страхування відповідальності українських вантажоперевізників має великий потенціал і є перспективним напрямком вітчизняного страхування.
3. Страхування професійної відповідальності
Такий вид страхування пов'язаний із можливістю пред'явлення претензій особам за наслідки помилок, допущених ними під час виконання професійних обов'язків, зазначених у страховому полісі. Це вид захисту від претензій з професійної діяльності. Претензії страхувальнику, не пов'язані з виконанням ним професійних обов'язків, не підлягають страховому захисту.
У страхуванні професійної відповідальності виділяють дві групи ризиків:
1. ризики, пов'язані з можливістю заподіяння третім особам тілесних пошкоджень та шкоди здоров'ю. Такі випадки трапляються в роботі лікарів, хірургів, дантистів, фармацевтів, водіїв транспортних засобів, що працюють за наймом, тощо;
2. ризики, пов'язані з можливістю заподіяння матеріальних збитків, куди включають термін втрати права на пред'явлення претензій. Вони пов'язані з діяльністю архітекторів, будівельників, консультантів тощо.
Термін втрати права на пред'явлення претензій встановлюється законодавством.
Передбачається, що вина страхувальника, який підлягає страхуванню з даного виду, може проявлятися двояко: у формі необачності недбалості, некваліфікованого виконання своїх обов'язків та у формі навмисних дій. Вину в формі навмисних дій страхувальника може встановити тільки суд.
Страховий випадок — помилка, допущена страхувальником під час виконання професійних обов'язків, яка призвела до матеріальних збитків або втрати здоров'я, заподіяння тілесних пошкоджень чи смерті третіх осіб.
Розмір страхового відшкодування визначається договором страхування при добровільному страхуванні. При обов'язковому — мінімальна страхова сума визначається чинним законодавством або згодою сторін.
Якщо претензії до одного страхувальника пред'являють відразу кілька осіб і обсяг спричинених збитків перевищує загальний ліміт відповідальності страховика, обумовлений договором, то відшкодування здійснюється пропорційно відношенню суми завданих збитків до загального ліміту відповідальності страховика.
Ставки платежу визначаються стосовно кожного виду професійної діяльності, що підлягає страхуванню, окремо. Ставки залежать від професії, віку, стажу роботи, дати отримання кваліфікації, дати підвищення кваліфікації, загальної кількості службовців, які підлягають страхуванню за цим видом. Визначають розмір страхового платежу два головних чинники: загальна чисельність службовців, зайнятих діяльністю, відповідальність за яку підлягає страхуванню, та встановлений ліміт відповідальності.
За цим видом страхування, як правило, передбачається франшиза. До неї, за вимогою страховика, можуть додаватися витрати, пов'язані з роботою незалежних експертів щодо встановлення суми збитків.
Список літератури:
1. Закон України «Про страхування» № 2745-ІІІ від 04.10.2001р.
2. Конституція України. - К.: Право, 1994, 1996. - 64 с.
3. Залетов О.А. Страхование в Украине (под ред. Слюсаренко О.А. д-р екон. наук), К.: МА «BeeZone», 2002 – 452 с.
4. Страховий бізнес України - (Керівник С.Подий), -¬ Видавництво “Логос”, 2001.
5. Акименко А.В. Развитие отечественного страхового рынка - шаг к укреплению национальной безопасности Украины // Финансовые услуги. - 1998. - № 5-6. - С. 58-60.
6. Архипов А.П. Управление страховой компанией в условиях кризиса платежеспособности // Финансы. - 1996. - № 11. - С. 40-43.
7. Архипов А.П. Структура региональных страховых рынков // Финансы. - 1997. - № 3. - С. 44-48.
8. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. - К.: Товариство «Знання», КОО. - 1998. - 374 с.
9. Белоусов С. Страховой рынок нуждается в поддержке // Финансы. - 1997. - № 3. - С. 54.
10. Жиденко К. Правління Ліги обговорило зміни і доповнення до Закону. Україна-Business, № 35 від 6.10.99 р., 5 с.
11. Зальотов О. Проблеми інтеграції на страховому ринку України. // Финансовые услуги №1-2, 1999, 10-13 с.
12. Заруба О.Д. Страхова справа. - К.: Знання, 1998. - 321 с.
|