Реферат: Грошова система

Название: Грошова система
Раздел: Рефераты по кредитованию
Тип: реферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

по дисципліні « Грошово-кредитна система »

Слухач : ........................……………..................Осадчий Ю.П.

Спеціальність, група : .................................................ЗФ – 02 ( фінанси )

Керівник : .......................................................................................Гордієнко Л.А.

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси 2002 р.

З М І С Т

1. Позабанківський обіг готівки і чинники його скорочення .............. - 3

2. Комерційний кредит .......................................................................................................... - 11

3.Взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними

організаціями.........................................................................................- 13

Література .............................................................................................................................................- 17

1. Позабанківський обіг готівки і чинники його скорочення.

Проблема виведення з тіньового сектору значних обсягів грошової маси (у вигляді в основному позабпяківського обігу готівки) і включення їх до офіційного економічного обороту країни — одне з найгостріших питань виходу вітчизняної економіки з кризи, що насамперед зумовлює необхідність у системному комплексному підході до вирішення проблеми. Саме на цьому загострив увагу Президент України Леонід Кучма у своєму виступі на розширеному засіданні Коордіиіаціііного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю: Завдання подолання тіньової економіки і суттєвого зменшення основного джерела її живлення — позабанківського обігу готівки — є одним із наріжних каменів Послання Президента України до Верховної Ради України у 2000 році .

У позабанківському обігу обертається готівка, яка належить фізичним особам, тобто населенню, і та, що знаходиться в касах підприємств (15-20% від загального обсягу готівки). Друга части­на коштів фізичних осіб — їх заощадження, розміщені в комерційних банках у вигляді депозитів.

Рух коштів у національній валюті облічується вітчизняною статистикою, яку здійснює Національний банк України. Дані щодо обсягів готівки в позабанківському обігу в національній валюті та їх частки у загальній грошовій масі наведено в таблиці. Станом на 01.01.2000 року сума готівки в обігу становила 9583 млн. грн. За період з 1996 року обсяг готівки в обігу збільшився в 3,6 раза. В 1999 році щомісячні темпи зростання обсягів готівки поза банками становили 3,3%, у цілому за 1999 рік — 33,9%. Дуже висока питома вага позабанківського обігу готівки у загальній грошовій масі в національній валюті: в 1996-1999 роках вона не знижувала­ся нижче 43%, а на кінець 1999 становила 43,4 %. Тобто майже по­ловина грошової маси в національній валюті обертається поза банками і не контролюється з боку банківської системи. Водно­час у розвинутих країнах світу частка готівки у структурі грошової маси не перебільшує 3-5%.

Таблиця №1 . Обсяги готівки в поззбанківському обігу в 1992-1999 роках

Рік

Кошти фізичних

осіб,

Гроші поза банкамишти

Заощад.нас,

Загальна грошова

маса,

Питома вага грошової маси поза банками

млн.грн.

млн.грн.

млн..грн..

млн.грн.

%

1992

8

5

3

25

20.0

1993

159

128

31

482

26,6

1994

1021

793

228

3216

24.7

1995

3153

2624

529

6930

37,9

1996

5049

4041

1008

9364

43.2

1997

7830

6132

1698

12541

48,9

1998

10276

7158

3118

15705

45,6

1999

13434

9383

4071

22079

4З.4

середн.

43.9

Такі темпи зростання обсягів готівки в національній валюті поза банками в 1992-1999 роках дають можливість спрогнозувати цей обсяг на інші періоди.

Готівка в іноземній валюті обертається у двох видах:

• легальному (формується при офіційному перетинанні кор­дону: відрядження, туристичні поїздки, поїздки у приватних спра­вах і під час оплати праці й послуг фізичних осіб за кордоном). Обсяг готівки в легальному вигляді відображається через платіжний баланс країни і таким чином може бути більш-менш точно визначеним;

• нелегальному (обертається в тіньовій економіці і не облічується офіційною статистикою). Зрозуміло, що є лише екс­пертні оцінки фахівців і науковців. Так, за підрахунками екс­пертів, щорічно у населення “осідає” S 2-5 млрд., які в основному обслуговують тіньову економіку, в тому числі її кримінальну складову. Л в цілому у населення знаходиться S 10-15 млрд.

Зростання обсягів позабанківського обігу готівки як у національній, так і в іноземній валюті має такі негативні наслідки:

1) зменшується пропозиція іноземної валюти на внутрішньо­му міжбачківському валютному ринку. Це не дає можливості встановлювати реальний курс гривні стосовно іноземних валют, а за рахунок зниження запропонованої валютної маси курс гривні — нестабільний;

2) значно скорочуються можливості збільшення валютних ре­зервів держави, що знижує усталеність національної грошової одиниці:

3) істотно скорочуються інвестиційні й кредитні ресурси країни, що створює штучний попит на іноземні кредити і призво­дить до збільшення зовнішнього державного боргу та заборгова­ності юридичних осіб;

4) зменшується база оподаткування за рахунок наявності тіньового обігу готівки;

5) збільшення обсягів позабанківського обігу готівки сприяє дальшому поширенню тіньової економіки, яку вона переважно й обслуговує;

6) значні обсяги позабанківської готівки — суттєве джерело відтоку валюти за кордон.

Аналіз показує, що існують такі основні джерела зростан­ня обсягів позабанківського обігу готівки в національній та іноземній всиї'іоті:

1. Постійне перевищення доходів населення над їх витрата­ми. Значне джерело збільшення коштів у населення, не включе­них до банківського обігу.

2. Друге важливе джерело поповнення обсягів позабанківського обігу готівки — наявність позитивного сальдо купівлі-продажу іноземної валюти населенням.

3. Найбільше джерело зростання обсягів позабанківського обігу готівки в національній та іноземній валюти належить участі населення в тіньовій економіці.

4. Ухилення від оподаткування і переведення безготівкових грошей в готівкові та виплата потім заробітної плати готівкою в «конвертах», тобто поза розрахунковими відомостями по зарплаті.

5. Утримування юридичними особами оборотних коштів у готівковому вигляді та їх наступні розрахунки між собою, між юридичними і фізичними особами готівкою. В умовах України ос­новні чинники цього — високий податковий тиск на підприємства, неврегульованість і незавершеність економічного законодавства, фінансова нестабільність і платіжна криза. Російськими дослідни­ками наводяться схожі до українських чинників причини зростан­ня позабанківського обігу: ухилення від податків — 44% респон­дентів, потреба в готівці для неформальних витрат — 36%, еко­номічна і політична нестабільність — 32% .

6. Високий рівень долар из зації економіки (на 01.12.99 цей по­казник — 42,4%). Значна доларизація економіки призводить до зростання доларизації збережень населення і розрахунків між фізичними особами у вигляді валюти.

Вищенаведені джерела є одночасно й чинниками зростання обсягів позабанківського обігу готівки.

Варто виділити три основних шляхи використання населен­ням іноземної валюти: 1) формування заощаджень в іноземній валюті, не схильних до інфляції; 2) обслуговування тіньового то­варообігу всередині країни (продаж-купівля ііпсс/існпям нерухо­мості, автомобілів тощо); 3) фінансування «човникової» торгівлі. До того ж за своєю економічною природою купівля іно­земної валюти населенням є формою кредитування економік інших держав.

ОСНОВНІ ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ ПОЗАБАНКІВСЬКОГО ОБІГУ ГОТІВКИ :

1. Нездатність уряду іі Національного бпнку України включи­ти наявні чільні грошові ресурси (величезні суми готівки пол.і банками, перевищення купівлі іноземної валити над її продажем, постійне позитивне сальдо доходів і витрат населення, збільшення заборгованості із зарплат і пенсій, тіньові капітали) у фінансовий оборот у вигляді кредитних ресурсів та інвестицій. Це пов'язано насамперед з відсутністю довіри з боку населення, юридичних осіб до договорів, процентних ставок, валютних курсів, постанов і політики уряду і НБУ. Адже відомо, що багато в чому вартість грошей заснована на довірі. Поки що населення, кредитні ор­ганізації та підприємства віддають перевагу обміну значної частини вільних коштів на іноземну валюту. Втрата довіри до кредитної системи і держави не дає можливості послабити найсильніший тиск на курс гривні й валютні резерви ІІБУ, що переконливо до­водить досвід років незалежності України. Активність заощад­жень громадян, спрямована па фінансовий ринок, залежить від ступеня довіри до фінансового ринку, розміру і мсти заощаджень . Дається взнаки й відсутність розвинутого страхового ринку.

2. Діяльність пунктів обміну валюти. Збільшенню позабанківського обігу готівки сприяє діяльність пунктів обміну валю­ти (небанківських), які функціонують на підставі агентських угод з уповноваженими банками, оскільки їх діяльність неможливо контролювати.

3. Відсутність звітності й відповідного аналізу сальдо вивозу-ввозу іноземної та національної валют фізичними особами при перетинанні кордону, а також звірки інформації щодо конкрет­них боржників та обсягів заборгованості на основі реєстрів вивізних і ввізних митних декларацій з боку Держмитслужби Ук­раїни та матеріалів уповноважених банків з наступною передачею результатів цієї звірки до Національного банку України для опе­ративного реагування.

4. Невирішеність питання з відкриттям і використанням фізичними особами України рахунків в іноземних банках.

Національним банком України не завершено розробку і впровад­ження порядку надання індивідуальних ліцензій на відкриття фізичними особами-резидентами рахунків в іноземних банках. Внаслідок цього громадяни України вивозять власні валютні кош­ти за кордон безконтрольно.

5. Низький рівень безготівкових розрахунків населення за товари і послуга. Відсутня практика перерахування заробітної плати на банківські рахунки. Зараз в Україні використовуються пластикові картки тільки іноземного походження (17 банків): в основному VISA, Еигорау, Маstег. Дотепер немає вітчизняної плас-тикової картки.

6. Слабкість вітчизняної системи комерційних банків, робота лише з грошовими ресурсами, нерозвинугість комерційного кре­дитування, неспроможність до залучення національної та інозем­ної валюти, що знаходиться у паселеіїіія та її наступного викорис­тання у фінансово-кредитній сфері. Сумарний банківський капітал становить всього 4,9% ВВП, тоді як у країнах з перехідною економікою Центральної та Східної Європи — в середньому 40%, країнах ОЕСР — понад 80%. У Польщі на кінець минулого року банківські депозити надушу населення становили $1300, в Ук­раїні —$ 50 . Значна система комерційних банків не працює на реальну економіку, функціонує в основному за рахунок спекуля­тивних операцій на валютному ринку. Не секрет, що банківська система (свідомо чи ні) стала однією з ланок грошового обслуго­вування тіньової економіки, переведення тіньових капіталі за кордон, насамперед в офшорні зони.

7. Нелегальні зовнішньо - та в н утрі ш ньоекономічиі операції з боку населення, в тому числі контрабанда (про це свідчать поши­рені факти продажу в Україні імпортних продуктів за цінами, рівними або нижчими від тих, за якими вони купуються за кордо­ном). Цьому сприяють надмірна зарегульованість ввозу імпорту і неврегульованість митного податкового законодавства, а також часті зміни порядку перетинання кордону. Це насамперед сто­сується контрабанди автомобілів, тютюнових виробів, мийних за­собів, спирту і алкогольних напоїв.

Через те, що акцизні ставки на тютюнові вироби в Росії нижчі від українських у 5-10 разів, з вересня 1999 року почала стрімко зростати тінізація тютюнового ринку, особливо контра­банда тютюнових виробів з Росії. За даними експертів, приблизно половина вітчизняного тютюнового ринку втрачена з причин кон­трабанди цих виробів з Росії, а українські тютюнові фабрики зму­шені зменшувати обсяги виробництва і переходити на нижчі ціни. При цьому втрачає бюджет України і відповідно — виграє бюджет Росії.

8. Фінансові спекуляції на валютних курсах. У зв'язку з тим, що до березня поточного року встановлені жорсткі межі валютно­го коридору, а ринковий курс хронічно перевищував офіційний, вся наявна валюта обертається на «чорному» ринку. Основна її маса, що надходить до обмінних пунктів від населення, продається підставним особам за офіційним курсом і вже потім потрапляє на «чорний» ринок.

9. Створення й використання фіктивних фірм (одноразових, у вигляді дочірніх підприємств), а також конвертація через них нс-готівкових грошей у готівку. Об'єктивні чинники їх створення — надмірне державне регулювання підприємницької діяльності та високі податкові ставки. Тільки в 1999 припинено діяльність по­над 4 тис. фіктивних структур і 53 конвертаційних центрів.

10. Нерозвинутість вторинного фондового ринку. Вторин­ний фондовий ринок в Україні тільки починає зароджуватися, тому що роздержавлення та приватизація не призвели до очікувано­го зростання рівня капіталізації й ліквідності фондового ринку та його ємності. За 1997-1999 роки у Першій фондовій торговій сис­темі (ПФТС) продано цінних паперів (акції, ОВДП тощо) на суму приблизно 1,5 млрд.грн. Обсяг торгів на фондових біржах та в по-забіржовій фондовій торговій системі становив у минулому році 1,86 млрд.гри.

У країні майже немає цивілізованого вексельного обігу, ринку корпоративних та муніципальних облігацій. Непоодино­кими є факти кримінальних операцій з цінними паперами на фондовому ринку.

11. Відомо, що чим вищий рівень оподатковування (на фонд заробітної плати зараз підприємства сплачують 39%), тим охочіше економічні агенти працюють з готівкою, тобто віддають перевагу тіньовому сектору. Це стосується й населення, яке через високий прибутковіїп податок на заробітну плату змушене прихо­вувати її дійсний розмір ітим самим виводити цю частку зарплати до тіньового обігу. Тобто прибутковий податок на заробітну плату працюючих становить понад 40% із суми заробітної плати, що перевищує 1701 гри. на місяць. Крім того, фізичним особам доводиться ще сплачу­вати 2% на особисте пенсійне страхування і 0,5% на соціальне страхування.

12. Як відомо, стабілізація курсу гривні на початку її введення трималася переважно на валютних резервах НБУ і нарощуванні обсягів випуску і продажу ОВДП під високі відсотки прибутко­вості. Основні покупці їх — комерційні банки, Нацбанк, 4іінансові компанії. На кінець 1999 залишки заборгованості уряду з ОВДП становили 10,5 млрд.грн. У минулому році випущено ОВДП за номінальною вартістю на 4,7 млрд.грн. Населення до цього не було допущено .

13. Не сприяє зменшенню відпливу грошових ресурсів у «тінь» затягування Верховної Радою Україною з прийняттям за­конопроекту «Про валютне регулювання» та інших, пов'язаних з регулюванням банківської діяльності.

14. Використання великих сум готівки для розрахунків між юридичними особами , чому значною мірою «сприяє» високіїй по­датковий тиск на виробників, фінансова нестабільність, зарегуль-ованість підприємницької діяльності, а також масове ухилення юридичних осіб від сплати податків. За даними Державної подат­кової адміністрації (ДПА), опублікованими в пресі, за останні 5 років число підприємств, що ухиляються від сплати податків, зросло в три рази. В минулому році за фактами ухилення від спла­ти податків порушено 10,3 тис. кримінальних справ, органами ДПА стягнуто на користь держави 2,3 млрд.грн.

15. Наявність каналів прихованого вивозу іноземної валюти за кордон . До основних з них належать: неповернення в країну експортної валютної виручки з різних причин; авансові перера­хування валюти за фіктивними контрактами на поставку в країну товарів й оплату фіктивних імпортних послуг; махінації з

цінами по безвалютнпх товарообмінних угодах (бартерні, клірингові, компенсаційні тощо) у зовнішній торгівлі; злнижен-ня контрактних цін прії експортних операціях та їх заміщення при імпортних; створення офшорннх компаній з метою виведен­ня частки прибутку з-під оподаткування; внесення страхового депозиту' в іноземний банк з формальним наміром отримати кре­дит з наступною відмовою від нього. Детальніше це питання роз­глянуто автором у.

16. Збільшення числа банків з іноземним капіталом у банківській системі України не змінює на краще ситуацію із залу­ченням вільних коштів населення в економічний оборот країни. На 01.11.99 в банківській системі країни функціонувало ЗО ко­мерційних банків з іноземним капіталом, з яких 9 мають 100% іно­земний капітал. Усі ці банки — резиденти України. Основна при­чина, чому довіра населення до таких банків не зростає, — та об­ставина, що банки з іноземним капіталом працюють у тих же умо­вах, що й вітчизняні. Насамперед це стосується фактичної відсут­ності системи страхування внесків населення в банківській сис­темі країни. До того ж банки, що цілком утворені за участю іно­земного капіталу, обслуговують лише зовнішньоекономічні зв'яз­ки українських підприємств і організацій з партнерами країн по­ходження капіталів.

17. Наявність хронічного позитивного сальдо купівлі-прода­жу іноземної валюти , яка використовується населенням у вигляді заощаджень, а також у тіньовому обігу за участю юридичних і фізичних осіб (продаж-купівля квартир, дач, автомобілів тощо).

18 . Постійне перевищення доходів населення над його витра­тами, яке фізичні особи через нестачу достатньої захищеності та мотивації не вкладають у банківську систему та інші фінаїісові інститути.

Можна зробити висновок, що нині в нашій країні відсутня альтернатива іноземній валюті в готівковому вигляді як засобу нагромадження і зберігання заощаджень населення.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗМЕНШЕННЯ ПОЗАБАНКІВСЬКОГО ОБІГУ ГОТІВКИ.

Комплекс заходів щодо суттєвого зменшення позабанківського обігу готівки й залучення її до фінансового обороту країни слід розглядати в контексті зі зменшенням і подоланням тіньової еко­номіки, яка зумовлюється значною мірою негативними змінами, що відбуваються в процесі реформування офіційного сектору яаціон.зльної економіки.

Основні напрями скорочення позабанківського обігу готівки в національній та іноземній валюті можуть бути такими.

1. Радикально реформувати банківську систему, зробити її прозорою та здатною забезпечувати необхідні для ііігчіізпяної економіки кредитні ресурси, здійснення операцій з цінними ііапе:

рами, залучення вільних коштів населення, гарантування вкладів фізичних осіб та депозитів підприємств, всебічно розвивати спеціальні банківські установи, насамперед іпотечні та інвес­тиційні. Забезпечити становлення та розвиток регіональних банків, у першу чергу муніципальних. Потребує удосконалення й система нагляду за банківською діяльністю.

2. Ще раз повернутися до ідеї запровадження ощадних ва­лютних сертифікатів з метою акумуляції вільних коштів насе­лення в іноземній валюті та подальшого їх інвестування в розви­ток національної економіки. Вирішити питання щодо доцільності функціонування пунктів обміну валюти на підставі агентських угод з уповноваженими банками. Суттєво підвищити довіру до банківської системи може прийняття Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» та запровадження дієвого механізму страхування вкладів фізичних осіб ко­мерційних банках, а також нової редакції Закону «Про банки та банківську діяльність».

3. Було б доцільно відкрити в країні філію відомого іноземно­го банку (на умовах нерезидента), основним завданням якої могло б стати залучення вільних коштів населення як в ігоземнііі, так і в національній валюті та включення їх в економічний оборот Ук­раїни. При цьому доцільно конкретно з'ясувати, у чипадку згоди керівництва іноземного банку на функціонування в Україні його структури-нерезидента, можливість встановлення для її діяльності таких умов: по-перше, не вивозити кредитні ресурси у ви­гляді валютних внесків населення і прибуток за межі країни як мінімум протягом п'ятьох років; по-друге, страхування внесків на­селення в капітал філії здійснювати за рахунок власних коштів іноземного банку; по-третє, звільнити на зазначений час цю струк­туру від сплати податків до державного бюджету; по-четверте, внести відповідні зміни в нову редакцію проекту Закону України «Про банки і банківську систему».

4. Розширити присутність іноземного капіталу (а також національного капіталу, що повертається) у вітчизняному банківському секторі на основі реформування механізмів залу­чення іноземних інвестицій до банківської системи країни. В цьо­му напрямі можна йти шляхом створення спеціалізованих інвестиційних банків за рахунок реструктуризації діючих комерційних банків або відкриття інвестиційних коридорів і спеціальних інвестиційних зон, де створити необхідні умови й механізми повернен­ня з-за кордону амністованих національних коштів.

5. Проводити систематичну роз'яснювальну роботу серед населення щодо переваг використання безготівкових форм розрахункін, насамперед у торгівельній. Побутовій та інших сферах обслуговування населення, системі споживчої кооперації. Ці форми доцільно розвивати шляхом розвитку системи електронних плас­тикових карток, переказування доходів фізичних осіб на вклади і розрахункові рахунки в банках, проведення розрахунків чеками, перерахування коштів з банківських рахунків за придбані товари й спожиті послуги, комунальні платежі тощо.

6. Забезпечити зміцнення фондового ринку та його інфраст­руктури, в тому числі прискорити створення вторинного фондового ринку, розширення ринку комерційних цінінних паперів і форм розрахунків, що відповідають вимогам ринкової економіки, запровадження надійної та потужної системи страхування внесків населення і депозитів підприємств, виданих кредитів. Розробити й впровадити механізм формування страхових фондів (резервів) під страхування внесків населення до комерційних банків.

7. У вигляді інструмента підвищення купівельного попиту населення й одночасного цільового нагромадження його вільних коштів можна використовувати утворення кредитних союзів (на зразок колишніх кас взаємодопомоги), що дозволять використо­вувати акумульовані вільні кошти населення у вигляді кредитних ресурсів, тобто залучити їх до економічного обороту країни.

8. Необхідно забезпечити перехід від адміністративного ме­ханізму до створення економічних умов (із залученням правових метолів) для зниження обсягів купівлі валюти населенням, скоро­чення зовнішньої «човникової» торгівлі й контрабанди.

9. Суттєве значення у зменшенні позабанківського обсягу готівки матиме вдосконалення вітчизняної торгівлі у напрямі на­буття нею сучасних цивілізованих рис. Слід насамперед стимулю­вати розвиток оптової та дрібнооптової торгівлі, поширювати фірмову роздрібну торгівлю у пристосованих для цього місцях, зменшувати торгівлю без використання касових апаратів, особливо торгівлю на ринках та торгівлю з рук. Встановити обмеження прийому готівкових коштів від населення у сфері роздрібної і оп­тово-роздрібної торгівлі та надання послуг при відсутності ка­сових апаратів.

10. Доцільно розробити відповідний механізм обов'язкового використання банківських рахунків під час придбання нерухо­мості, автомобілів, побутових предметів довготермінового використання тощо. Крім цього, через механізм податкової декла­рації ввести процедуру підтвердження джерел походження до­ходів громадян при купівлі вищенаведених товарів та внесенні значних за обсягом вкладів на банківські рахунки.

11. Розробити і реалізувати механізм використання ОВДП для акумуляції вільних засобів населення та їх наступного дер­жавного інвестування в розвиток економіки. Паралельно варто сформувати ефективний механізм страхування банківських депо­зитів і внесків. Створити умови, за яких депозитні ставки по гривні будуть привабливішимії, ніж по долару. В ньому випадку власники вільних коштів в іноземній вайюті вкла.ч.атимуті.їх не в доларах, а в гривнях.

12. Залучати вільні кошти населення через мережу існуючих комерційних банків з одним істотним уточненням: уряд разом з ІІБУ повинен вибрати (краще на тендері) й призначити для робо­ти з депозитами населення уповноважені банки, які через свої те­риторіальні мережі відділень і філій починають працювати у на­прямі залучення вкладів населення. Зрозуміло, що без гарантій з боку держанії і визначених пільг, а також серйозної роз'яснюваль­ної роботіи, дохідливої, переконливої реклами нічого не буде.

13. Суттєво знизити податковий тиск на фізичну особу і товаровиробника. Податки на доходи громадян ге мають перевищувати 15-20%. Крім того, доцільно задіяти шкалу податків не прогресивну як зараз, а прогресивно-регресивну: до якогось певного зна­чення розмір податку зростає, а потім знижується. В такому ви­падку податки платитимуть майже всі: і з малими (тому що сума податку мізерна), і з середніми (сума податку — «по-кишені»), і з високими доходами (сума податку незначна порівняно із загаль­ним доходом). Це дасть можливість уникнути на підприємствах подвійної бухгалтерії (одна — для податкової адміністрації, друга— для виплати зарплати у конвертах, з якої податки не стя­гуються). Слід диференціювати шкалу нарахувань на заробітну плату, які сплачуються юридичними особами, і зробити її регре­сивною, тобто чим вище рівень заробітної плати на підприємстві, тим нижчою має бути відсоток нарахувань на заробітну плату. Та­кий підхід стимулюватиме нарахування і виплату заробітної гіла-'іи в повному обсязі. Крім того, доцільно нарешті відмовитися від ведення паралельно двох видів обліку: бухгалтерського й податко­вого, тому що дані бухгалтерської звітності щодо обсягів реалізо­ваної продукції та отриманих доходів, балансових збитків підприємств не збігаються з визначенням бази оподаткування з ПДВ і податку на прибуток.

14. Широко використовувати чилійський досвід створення фінансової системи, що включає банки, пенсійні та страхові фон­ди, звичайно, з урахуванням умов України. Ядром цієї системи могли б стати недержавні пенсійні фонди, в які кожний працюю­чий щомісяця перераховує не менше 10% своєї зарплати. Тоді б виникла зацікавленість не приховувати свої прибутки, а навпаки показувати їх і перераховувати великі суми до зазначених фондів. Поширити відповідно до Указу Президента України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі хол­дингової компанії «Київміськбуд» розпочатий економічний екс­перимент щодо залучення коштів населення під житлове иудівніїцтво. Необхідно також прискорити проведення пенсійної реформи, насамперед запровадження суцільного персоніфікова­ного обліку внесків фізичних осіб на загальнодержавне державне пенсійне страхування, що сприятиме легалізації доходів громадян, зробить некорисним приховування доходів, тому що в іншому ви­падку меншою буде Й пенсія.

15. Розробити і здійснити заходи з метою недопущення неза­конного відпливу валюти за межі України. Початок цьому закла­дено Розпорядженням Президента України «Про впорядкування контролю за зовнішньоекономічною діяльністю резидентів Ук­раїни» від 21 лютого 2000 року.

16. Прискоритц.розробку і проходження у Верховній Раді Ук­раїни законопроектів щодо амністування тіньових капіталів та по­вернення з-за кордону валютних коштів, а також регулювання піі-тань, пов'язаних з відмиванням, пошуком, арештом та конфіскацією доходів, одержаних злочинним шляхом.

17. Розробити і запровадити порядок ліцензування Національним баиком України відкриття Фізичними особами-ре­зидентами рахунків в іноземних банках.

18. Продовжити вдосконалення механізму чи використання готівки суб'єктами господаріонання і посилення системи контро­лю зп дотриманням ними касової дисципліни та внести відповідні зміни до чинних нормативно-правових актів, а також посилити контроль за розрахунками із заробітної плати на підприємствах усіх форм власності.

19. Доцільно також ввести звітність про обсяги готівкової іноземної та иаціональної валюти, що ввозиться в Україну та виво­зиться з України фізичними і юридичними особами па основі митних документів.

20. І нарешті: рішення уряду і НБУ про введення «плаваючого» курсу гривні сприятиме зменшенню готівкового обороту, тому що такий механізм курсоутворення, який є небезпечним через можливе збільшення інфляції, потребує здійснення більш жорст­кої бюджетної і грошово-кредитної політики, тобто встановлення посиленого контролю з боку НБУ за обігом грошової маси.

2. Комерційний кредит.

Міжгосподарський кредит це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі міжгосподарського кредиту визначаються розміром резервних капіталів, які є у розпорядженні суб'єктів господарювання — кредиторів, а також регулярністю припливу грошового капіта­лу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський або отри­маний міжгосподарський. Причому погашення цих кредитів у визначений строк передбачає своєчасне надходження платежів від покупців. У цілому існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов'язане з недостатнім розвитком банківсько­го кредиту.

Комерційний кредит це форма руху безпосередньо проми­слового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит є різно­видом грошового кредиту. З одного боку, він прискорює реаліза­цію товарів продавцям, а з іншого — надає можливість покупцеві користуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції. Таким чином, комерційний кредит сприяє прискорен­ню кругообігу капіталу у грошовій формі як на окремих підпри­ємствах, так і в цілому у суспільстві. Комерційний кредит виникає за побажанням і згодою сторін — продавця і покупця - і має і:і;кч.і ічізііачениП напрям і межі.

Кредитор може надати кредит лише своєму покупцеві, а його межі ті ж самі, що Гі міжгосподарського кредиту взагалі. Як пра­вило, комерційний кредит і- короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в това­рній формі. Терміни та розмір його залежать від ряду факторів: ступеня дефіцитності товару на ринку, фінансового стану контра­гентів. наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку кредигів тощо.

Передача товару в кредит може оформлятись або не оформля­тись векселем. Валюта векселя як цінного паперу складається з ціни товару і позичкового процента за період користування кре­дитом. ставка якого ви иіігіаі п,ся існуючою нормою процента па ринку позичкових капіталів, але, як правило, дещо нижча від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту мають на меті не отримання прибутку, а реалізацію товару. Формалізуючи від­носини між боржником і кредитором, вексель є певною гаранті­єю погашення боргу та може бути підставою для кредитування кредитора банком. За допомогою індосаменту векселедержатель може розрахуватись векселем зі своїм контрагентом. У разі не­своєчасного платежу за пексе-ііем або відмови боржника від пла­тежу векселедержатель мас право на протест векселя.

Коли ж передача товару в кредит продавцем покупцеві здійснюється без оформлення нсксслем, то покупець не сплачує про­центи продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну вищу від звичайної. Особливо це доводиться робити в Україні, оскільки підприємства не мають права надавати кредити, окрім продажу товарів у кредит з оформленням векселями. Вод­ночас відпуск товару без оформлення векселем є більш ризико­ваним для продавця, бо затягує процес погашення заборгованості покупцем у разі виникнення в нього фінансових труднощів і від­сутності бажання розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит розширюється, а зі зменшенням — звужується. Особливо обсяги комерційного кредиту падають під час економічної, а ще біль­ше — платіжної кризи, як це відбувається в Україні.

3. Взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями.

Міжнародні ти регіональні валютно-кредитні організації це установи, які створені на базі бага­тосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжна­родний валютний фонд (МВФ) і Міжнародн'ій банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Групи Світового банку. Штаб-квартири організацій розташовані у Вашингтоні. Вка­зані установи було засновано на Міжнародній валютно-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Брсттоп-Вудсі (СІІІЛ). СРСР та Україна хоча і брали участі, у конференції, але не ратифікували угоди про МВФ та МБРР і не вступили до складу цих організа­цій. Наслідком стала багаторічна ізоляція СРСР та його союзників від світової економічної та валютно-фінансової системи, що значною мірою було зумов­лено політичними та ідеологічними мотивами. У 1992 р. у практиці міждержавних валютних відносин сталася досить чначіїіі подія: членами МВФ прийнято країни, що входили до колишнього СРСР, у тому чи­слі й Україну. Завдяки цьому фактично завершено процес глобалізації економічного простору валютно­го регулювання, що здійснюється цією важливою міжнародною організацією.

Міжнародний валютний фонд фонд було створено з метою регулю­вання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль : з одного боку стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансовнх відносин, а з іншого — надавати ресурси для фінан­сування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які нього по­требують.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповід­ний внесок, який визначаггьсч встановленою квотою. Розмір та­кої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розра­ховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визнача­ється «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квоіа України на кінець 1992 року становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млп. дол. США. Згідно з існуючим поло­женням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованііі валюті (ВКВ). а решта - у національній грошовій оди­ниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що за­знають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кре­дит, що по можливості буде погашено.

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999р. передба­чено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943.0 млн СДР проти 145321,0 млн. СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997.3 млн. СДР до 1372,0млн, що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури обігового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрддол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 мли дол. США внесли Нідерланди, що є краї­ною-опікуном нашої держави у цін банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих кра­їн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40—50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку, у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розігнутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-чле­нів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мови­ти, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічно­му розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не мас реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних дже­рел. А головне офіційне джерело —- це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. ІІо-друге, політика Фонду, яка проводиться її Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомо­ги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіж­ного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реа­лізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фі­нансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, «купують» (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначе­ного терміну «викупили» свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших дер­жав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Відзначимо, що з жовтня 1994 р., коли Україна отримала пер­ший транш кредиту Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996р. до Національного банку України надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн. дол. СІІІА. У вересні 1998 р. з МВФ узгоджено виділення Україні позич­ки в межах Програми розширеного фінансування («КГТ») на під­тримку широкомасштабної макроекономічної та структурної ста­білізації на період 1998—2001 рр. па загальну суму 2,3 млрддол. США, з яких протягом 1998р. отримано 345 мли дол. США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 мли дол. США в межах креди­ту «стенд-бай», на фінансування програми макроскономічної стабілізації та структурних перетворень, реалізацію якої розпо­чато в 1997 р.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів , монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільго­вих умовах: строк сплати 3—5 років, початок оплати- через 3 роки, процентні ставки за кредит — від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед МВФ становить 2,8 млрд дол. США, або 22,4% усього зовнішнього державного боргу України.

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефі­циту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фі­нансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформу­вання економіки знову нагромаджуватимуться і перетворювати­муться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітни­цтву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація. Багатосто­роння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку — зменшення бі­дності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що ос­новна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткостроко­вої с})інансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосе­реджується переважно на серсдньо- та довгострокових (за термі­ном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілі­зацію в Україні, то це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні і галузеві реформи, то тут на перший план серед міжнародних фінансових організацій по­стає Світовий банк. який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівні, на питаннях приватизації, дерсгуляції галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільсь­кого господарства тощо.

Найбільшою філією групи Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Він є основною позиковою орга­нізацією. Це найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам з середнім рівнем доходів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел. Позики Світово­го банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансу­вання як дефіциту державного бюджету, так і реформування еко­номіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк падає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх джерел запозичення, доступних для України в даний час

Системні проекти призначені для реформування цілих сек­торів економіки, і гроші за иііми траншами направляються безпосередньо в Держбюджет України. А потім вже Мінфін зі свого бюджету повинен передбачити фінансування зазначеної в проекті програми — що і е основною метою кредитів МБРР. За інвестиційними проектами схема надання коштів МБРР де­що ішна.

На початку 1993 р. було затверджено першу позику на інституційну розбудову в сумі приблизно 30 млн дол. США. Надалі, у 1994—1995 рр.. Світовий банк падав Україні кошти реабілітацій­ної позики и повному обсязі (близько 500 млн дол. США), які бу­ли спрямовані на фінансування підтримки бюджету, зокрема на покриття дефіциту бюджету, платежі за зовнішнім боргом та критичним імпортом. Розмір інституційної позики, наданої Світо­вим банком за цей період, становив 27 мли дол. СШЛ. У 1996 р. пе­редбачалося отримати ш'д Снігового банку близько 600 млн дол. СШЛ, у чому числі позику на структурну перебудову окремих сек­торів економіки (позика на розвиток підприємств) — 200 мли дол. США, на структурну перебудову сільського господарства — 150 млн дол. США, на структурну перебудову вугільного секто­ра— 150 млн дол. США. Проте на 1 січня 1997р. було отримано 401,8 млндол. США, у тому числі по 150 млн дол. США надійш­ло на реконструкцію вугільної галузі та реструктуризацію сільсь­кого господарства, на розвиток підприємств — 100 млн дол. СШЛ, інституційної позики— 1.8 млндол. США.

У 1998 р. продовжувалася співпраця зі Світовим банком щодо підготовки до реалізації таких проектів:

1. «Позика на структурну перебудову фінансового сектора» (Р5АЬ) у розмірі 300 мли дол. США для підтримки реформ щодо зміцнення банківської системи з метою заохочення банків до пе­реходу на нові умови формування резервних та страхових фон­дів, а також збільшення власною капіталу.

2. «Проект фінансових послуг» — у розмірі 250 млн дол. США, який е продовженням позики на структурну перебудову фінансового сектора. Згідно з пропозиціями Світового банку цей проект включатиме такі основні напрями: кредитна лінія для підтримки малого та середнього нідіїрисмництііа у рччм'рі 100—-150 млн дол. США; технічна допомога комериійн"'.і бан­кам; автоматизація банківської діяльності; створення рептинго-вого агентства.

Реалізація цих двох проектів має стати істотним кроком щодо вдосконалення банківської сис'іеми України. Крім того, у 1998 р. Світовим банком було виплачено Україні за системними проек­тами 340 млн дол. США: 150 млн дол. — на перебудову сільсько­го господарства (усього два транші); 100 млн дол. — перший 'іранці Проекту па розвиток підприємств (всього три транші);

90 млн дол. — перший транш кредиту на перебудову фінансового сектора (всього три транші). Па різних стадіях підготовки пере­бувають майже три десятки інвестиційних проектів, участь у фінансуваніїі яких бере Світовий банк.

Література :

1. Гроші та кредит : /Підручник для вузів /. За ред. Славука.- К.: КНЕУ, 2001.-602 с.

2. Єрмоленко М. Поза банківський обіг готівки і чинники його скорочення. “Економіст”.-2000р.. №4.