Реферат: Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)
Название: Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ) Раздел: Рефераты по социологии Тип: реферат |
ПЛАН Вступ. I. Обслўдування народно∙ творчостў в Укра∙нў: а) вивчення укра∙нського фольклору; б) етнографўчнў дослўдження; в) соцўологўя лўтератури. II. Перўод формування та розвитку укра∙нсько∙ академўчно∙ соцўо- логў∙: 1. Полўтична соцўологўя М.Драгоманова. 2. Соцўологўчнў погляди Ў.Франка. 3. Грушевський як ўсторик-соцўолог. 4. Б.Костякўвський та його проект створення науково∙ соцўоло- гў∙. 5. Соцўологўчна концепцўя М.Шаповала. Укра∙нський ўнститут громадознавства В Празў. Заключення. ВСТУП Ўсторико-соцўологўчне знання - ўстотний компонент суспўльствознав- ства, де соцўологўя займаї особливе мўсце.Соцўологўчне вўдтворення жит- тїдўяльностў суспўльства пов'язане з осмисленням його конкретно-ўстори- чних потреб, ўнтересўв, проблем, норм, соцўальних цўнностей, ўдеалўв, соцўоструктурних особливостей. Соцўологўя вўдображуї специфўку ўсторич- ного розвитку народу, його культури, менталўтету й сприяї ∙х подаль- дальшўй еволюцў∙. Ўсторўя соцўологўчно∙ думки в УКра∙нў як цўлўсний еволюцўйний про- цес практично не дослўджувалася, а нечисленнў ўсторико-соцўологўчнў розвўдки обмежувалися розглядом соцўологўчно∙ проблематики конкретних мислителўв чи окремих ўсторичних етапўв. Ўсторўя кожного народу - це найперш ўсторўя його культури як су- 5;1 - 3 - купностў створених ним матерўальних ў духовних надбань. В системў ўїрархў∙ цўнностей наука посўдаї одне з провўдних мўсць, тому дос- лўдження процесу розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, починаючи вўд ∙∙ давнўх витокўв до ўнституцўалўзацў∙ як академўчно∙ науки набуваї особливого значення. У нових умовах незалежностў Укра∙ни постаї низка проблем, пов'яза- них з ўсторўїю та особливостями розвитку соцўально∙ ў соцўологўчно∙ думки в кра∙нў. Адже в минулому панўвна ўдеологўя, полўтчна ў наукова практика виключали з поля зору ряд факторўв ў проблем, що лежали в ос- новў духовного ў культурного життя Укра∙ни, зокрема гострў проблеми ет- ногенезу укра∙нського народу, його культури, мови, науково∙ спадщини, проблеми нацўонально∙ незалежностў, державно∙ самостўйностў та багато ўн. Тому питання перевидання, реконструкцў∙ писемних джерел, вўдновлен- ня документўв ўсторў∙ укра∙нського народу, перевидання "репресованих" ў забутих матерўалўв, ознайомлення з ними широкого кола читачўв - одне з головних завдань нашого нацўонального ў культурного вўдродження. Потребуї переосмислення й процес становлення та розвитку су- спўльно∙, полўтично∙ ў соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў. Тут виникаї цўлий комплекс проблем, що чекають свого вирўшення. Чи не найўстотнўшою, цен- тральною з них ї визначення ўсторичного часу та простору становлення укра∙нського етносу, його етнўчно∙ специфўчно∙ культури й менталўтету, державностў, ўсторчних етапўв розвитку. Необхўдно переглянути догматичнў схеми, типологўзацў∙, принципи, установки, коли всў самобутнў полўтичнў, соцўальнў та культурнў проце- си в багатонацўональнўй ўсторў∙ Росўйсько∙ держави вўдкидалися, замов- чувалися або ж пўдтягувались до великодержавного зразка. Штучнўсть, на- тяжки, перебўльшення або фальсифўкацўя й неправда були супутниками дог- матично∙ ўдеологў∙, котра залишила глибокў рубцў в соцўальнўй, полўтичнўй ў духовнўй ўсторў∙ нашого народу. Можна називати безлўч представникўв укра∙нсько∙ науки, лўтератури, мистецтва - духовну елўту, гордўсть нацў∙, дўяльнўсть яких ошельмована, спотворена або перелицьо- вана на свўй лад: М.Ў.Костомаров, М.П.Драгоманов, В.К.Винниченко, М.С.Грушевський, Д.Ў.Яворницький ў багато ўнших. Одним ўз ўстотних напрямўв розробки проблем ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў маї бути переоцўнка окремих етапўв ∙∙ розвитку ў кла- сифўкацў∙ ∙∙ дўячўв. Ўсторўя - неперервний процес, тому розглядаючи 5;1 - 4 - ўсторўю соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, важливо вўдтворити ∙∙ як цўлўсний, спадково-поступальний процес еволюцў∙, вивчити внутрўшню логўку й механўзми цього процесу. Для цього ўсторўю соцўологўчно∙ думки роздўляють на два перўоди: - протосоцўологўчний перўод включаї в себе процеси зародження, становлення, розвитку донаукових (мўфологўя, геро∙чно-побутовий епос, релўгўйнў уявлення та ўн.) та елементўв наукових знань про людину, су- спўльство, соцўальнў вўдносини, соцўальну структуру, побуджувальнў мо- тиви людсько∙ дўяльностў, форми закрўплення та засоби здўйснення ∙∙ спецўалўзованих видўв щодо органўзацў∙, регулювання, управлўння соцў- альними процесами, взаїминами мўж соцўальними групами та ўндивўдами ў т.д. Зазначенў тут елементи соцўального знання виникають не вўдразу, ў ∙х формування пов'язане з певними комплексами умов, котрў ми вўдокрем- люїмо й видўляїмо в даному перўодў як його певнў етапи. Зрозумўло, що не слўд ототожнювати протосоцўологўю, протосоцўологўчне знання з соцўо- логўїю як наукою, котра виникла у першўй половинў ХIХ ст. Це рўзнў речў. Протосоцўологўчне знання минулого не ї наукою, як алхўмўя не ї хўмўїю, але так само , як з алхўмўчних пошукўв формувалася наука хўмўя, так ў з протосоцўологўчного знання (але не лише з нього) йшло станов- лення соцўологў∙. - перўод академўчно∙ соцўологў∙ включаї етапи класично∙ соцўологў∙ (вўд О.Конта до кўнця ХIХ ст.), ∙∙ ўнституцўалўзацўїю як визнано∙ нау- ково∙ дисциплўни (кўнець ХIХ ст. - 20-тў роки ХХ ст.) ў етап ново∙ та сучасно∙ соцўологў∙ (з 20-х рокўв ХХ ст.), пов'язаний з формуванням су- часних соцўологўчних концепцўй, виробленням нових принципўв ў методўв аналўзу, переходом до глобального бачення соцўологўчних проблем сучас- ного суспўльства, спробами створення загальносоцўологўчно∙ теорў∙ з глибокою спецўалўзацўїю системи сучасного соцўологўчного знання. Перўодизацўя ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки маї вўдносний характер, оскўльки вона залежить вўд багатьох параметрўв (принципўв аналўзу, рўвнўв узагальнення, просторових ў хронологўчних факторўв та ўн.). В цўй роботў показано перўод становлення академўчно∙ соцўологў∙ на основў праць вўдомих дўячўв укра∙нсько∙ лўтератури, науки, культури. 5;1 - 5 - ГЛАВА I Для ХIХ ст. характерне пожвавлення ўнтересу до вивчення народного життя й побуту у рўзних кра∙нах. В Укра∙нў для цього не було нў науко- вого досвўду, нў матерўальних можливостей, та й ўмперўя не була зацўкавленою. Проте етнографўчнў й деякў дослўдження соцўально-стру- ктурних явищ завдяки ентузўазму та власнўй ўнўцўативў дослўдникўв роз- вивалися. Особливо ўнтенсивно йшло нагромадження матерўалўв про госпо- дарство, торгўвлю, побут ў звича∙ народу. Майже в усўх регўонах Укра∙ни в цей час вўдбувалося збирання етнографўчних матерўалўв ў рўзних фанрўв народного фольклору - соцўально-побутових, ўсторичних, козацьких, чу- мацьких пўсень, дум, мўфўв, легенд, апокрифўв, казок, прислўв'∙в, при- казок, загадок ў т.д. В Укра∙нў були й сво∙ особливў причини, пов'язанў з бажанням збе- регти народнў матерўальнў та духовнў цўнностў й вўдродити ўнтерес до минулого, щоб яснўше бачити перспективи у зв'язку з пошуками шляхўв ви- ведення Укра∙ни на новў магўстралў розвитку як незалежно∙ нацўонально∙ держави. Все це визначило активний процес записўв, дослўджень, пошукўв та видань матерўалўв народно∙ творчостў. Протягом ХIХ ст. виходять у свўт численнў збўрки укра∙нського фольклору, серед яких одна з перших - праця укра∙нського та росўйсько- го фольклориста М.А.Цертелїва "Опыт собрания старинных малороссийских песен" (СПб.,1819), М.Максимовича "Украинские народные песни" в трьох книгах (М., 1827-1849), П.Я.Лукашевича "Малороссийские и червонорусские народные думы и песни" (СПб, 1836), М.А.Маркевича "Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян" (К.,1860), М.Номиса "Укра∙нськў приказки, прислўв'я ў таке ўнше" (СПб.,1864) та ўншў. Масовий характер етнографўчних дослўджень в Укра∙нў ХIХ ст., бага- томанўтнўсть ∙х напрямкўв допомагали побачити прадавнў витоки нацўо- нально∙ культури, народного свўтосприйняття та менталўтету. Одночасно все бўльшого значення набували соцўально-полўтичнў проблеми поневолено- го народу, культура, традицў∙, мова, духовнўсть якого перебували пўд постўйно зростаючими масштабами загрози денацўоналўзацў∙. Тому в роз- витку етнографўчних дослўджень якоюсь мўрою матерўалўзувався й процес нацўонального пробудження, вўдбивалося самоусвўдомлення укра∙нським ет- 5;1 - 6 - носом власного ўснування як народу, що маї право на волю, незалежнўсть, на знання свої∙ ўсторў∙ та культури. Етнографўчний та етнологўчний матерўал, зўбраний у ХIХ ст., над- звичайно рўзноманўтний ў вўдображаї всў сфери народного життя й побуту, що даї пўдстави розглядати значну частину цих матерўалўв як формування зародкўв етносоцўологў∙, котра згодом видўлилась в самостўйний пўдроз- дўл соцўологў∙. Етносоцўологўя виникла у ХХ ст. на стику етнографў∙ та соцўологў∙. Предметом ∙∙ ї етноси як соцўальнў спўльностў, соцўальнў процеси, взаїмозв'язки та вўдносини, що ўснують мўж його внутрўшнўми структурни- ми елементами, так ў в його взаїмодў∙ з ўншими етносами. Соцўальне, полўтичне, духовне значення етнографўчного матерўалу було величезним. Пўд його безпосереднўм впливом вўдбувалося формування свўтогляду та ўнтересўв численних представникўв нацўонально∙ ўнтелўгенцў∙. Укра∙нська народна творчўсть привертала до себе увагу, викликала подив ў захоплення багатьох учених, дўячўв культури й за ме- жами Укра∙ни. Вона безпосередньо впливала на розвиток укра∙нсько∙ ху- дожньо∙ лўтератури, яка все частўше пўднўмала свўй голос на захист по- неволеного народу й набувала революцўйно-демократичного змўсту. На фольклорнўй основў створювались лўтературнў жанри комедўй, драм, тра- гедўй, ўсторичних поем, продовжились традицў∙ народного бурлеску тощо. З ХIХ ст. саме лўтература була головним носўїм ў поширювачем нацўо- нально∙ та державницько∙ ўдей, формувала менталўтет маси, будила гро- мадську думку, критикувала ўснуючий лад, була барометром, котрий вўдо- бражував стан суспўльства. Це коло проблем, що складають особливий предмет дослўдження, який можна розглядати як соцўологўю лўтератури. Предметом ∙∙ ї дослўдження взаїмозалежностей та закономўрностей взаїмо- дў∙ мўж масами, рўзними формами спўльностей ў тўїю сукупнўстю художнўх образўв, ўдеалўв, ўдей, норм, котрў даї лўтература. Завдяки масовому збору й дослўдженням фольклорного матерўалу цў данў перетворювалися в ефективнў засоби боротьби за соцўокультурну са- мобутнўсть укра∙нського етносу, за його мову, майбутнї; набуваючи час- то вўдчутного полўтичного забарвлення, вони сприяли вўдродженню ўнтере- су до минулого, пўдтримували вўру й сподўвання на краще майбутнї. ГЛАВА II 5;1 - 7 - Одним ўз перших мислителўв, хто закладав пўдвалини укра∙нсько∙ соцўологў∙, був Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895) - людина енци- клопедичних знань, рўзнобўчних наукових ўнтересўв, яскравого публўцис- тичного таланту. З тих пўр, як з його ўменў була скинута завўса мов- чачння, опублўковано немало праць, що характеризують творчий генўй укра∙нського мислителя. Полўтична соцўологўя Драгоманова, певна рўч, похўдна вўд його загальнотеоретичних, методологўчних переконань, уяв- лень про сутнўсть ў завдання соцўологў∙ в цўлому. Соцўологўю вўн ро- зумўв як унўверсальну, а з тим ў точну науку про суспўльство, "якўй ба- гато з ўснуючих до цих пўр самостўйних наук повиннў стати вўддўлами". Винятки не передбачалися нў для ўсторў∙, нў для полўтично∙ економўки, нў для науки про державу. Драгоманов прагне не стўльки до диференцўацў∙ галузей суспўльствознавства, скўльки до теоретичного синтезу "науки суспўльно∙ чи наук суспўльних, динамўка яко∙ чи яких ў ї ўсторўя". Використовуючи загальнў методологўчнў установки першого пози- тивўзму, Драгоманов вельми критично ставився до тих концептуальних по- ложень його вўдомих представникўв, якў з рўзних причин не мўг прийняти ў схвалити; досить енергўйно розвивав власнў ўде∙. Драгоманов був не тўльки пропагандистом ў дослўдником позитивўстсько∙ соцўологў∙ в Росў∙ ў на Сходў Ївропи, а й фактично одним ўз спўвавторўв принципово ново∙ для того часу системи суспўльного знання. М.Драгоманов визначаї соцўологўю як "науку про дўяльнўсть людини в суспўльствў", а ўсторўю - як науку про звершену, минулу дўяльнўсть, стявлячи вимогу, щоб цў науки давали "такў ж точно узагальнення, якў дають ўншў науки, математичнў, фўзико-хўмўчнў ў бўологўчнў, тобто так званў закони". Соцўологўчний метод Драгоманова одержуї розвиток ў про- довження в сукупностў конкретних прийомўв ў процедур загальнонаукового значення, серед яких звертаї на себе увагу насамперед порўвняльний ме- тод, який широко використовуїтьсяв сучаснўй культурологў∙ та етносоцўо- логў∙. Ўсторико-порўвняльний метод Драгоманов успўшно застосовуї не тўльки в працях, присвячених питанням стародавньо∙ ўсторў∙, а й у тих, що аналўзують мўжетнўчнў взаїмодў∙ на Сходў Ївропи, полўтичнў проблеми Росў∙ та Укра∙ни, народну творчўсть укра∙нського народу, укра∙нський нацўонально-визвольний рух. Особливу увагу М.П.Драгоманов придўляї соцўологў∙ полўтичних 5;1 - 8 - вўдносин. Тут його цўкавлять насамперед проблеми влади, взаїмовўдносин мўж державою ў суспўльством, мўж загальногромадянськими прўоритетами та особистими правами, ўндивўдуальною свободою; одне слово, широке коло питань, яке в сучаснўй термўнологў∙ визначаїться як предметна сфера ет- нополўтологў∙ - науки, що виражаї етнонацўональний аспект соцўально-по- лўтичних процесўв. Учений ясно бачив, що влада як суспўльне явище неперервно еволюцў- онуї; поточна полўтика мўнлива, пўдлягають змўнам ў фундаментальнў, здавалось би, основи полўтичного устрою. Тому не ўснують ў не можуть ўснувати будь-якў ўнститути влади, полўтичнў чи правовў установи, якў мали б претендувати на безперечну, позаўсторичну сталўсть. Полўтичне життя за сво∙м змўстом ї процесуальним, тут усе рухаїться, виникаї, деякий час впливаї на суспўльство й поринаї в небуття; старе змўнюїться новим, причому цў процеси в цўлому закономўрнў, - така методологўчна установка Драгоманова в дослўдженнў тих проблем, якў в сучаснўй соцўо- логўчнўй науцў визначають предметне поле соцўологў∙ влади. Треба пўдкреслити, що М.Драгоманов намагався в багатьох сво∙х пра- цях довести до свўдомостў спўввўтчизникўв, що вўн не ворог нацўональним ўнтересам Укра∙ни, що в сво∙х ўсторичних ў соцўологўчних дослўдженнях вўн виходить ўз загальнолюдських ўнтересўв: "...людина мусить прийти до того, що сама по собў думка про нацўональнўсть ще не може довести людей до волў й правди для всўх ў не може дати ради для впорядкування навўть державних справ. Треба пошукати чогось ўншого, такого, що б стало вище над усўма нацўональностями та й мирило ∙х, коли вони пўдуть одна проти друго∙. Треба шукати всесвўтньо∙ правди, котра була б спўльною всўм на- цўональностям". Загальна соцўологўчна концепцўя ўсторичного процесу М.П.Драгомано- ва пропагована ним як новий ў функцўональний метод пўзнання дўйсностў, ўсторў∙, ї досить вагомим внеском в ўсторўю розвитку соцўологўчно∙ дум- ки. Вўн ўшов у ногу з кращими досягненнями фўлософў∙, етнографў∙, соцўологў∙. Значний пласт творчостў мислителя звернений до дослўдження полўтико-ўдеологўчних процесўв, якў вўдбувалися у суспўльствў, ў в сво∙х пошуках вўн вийшов на новий для укра∙нських гуманўтарних наук рўвень - рўвень полўтично∙ соцўологў∙. Соцўологўчне розумўння ўсторич- ного процесу, застосування порўвняльного методу в ўсторичнўй науцў зу- мовило подальший прогресивний розвиток молодо∙ укра∙нсько∙ соцўологў∙. 5;1 - 9 - Визначне мўсце в ўсторў∙ фўлософсько∙, соцўологўчно∙, соцўально- полўтично∙ думки займаї видатний укра∙нський мислитель, учений, пись- менник, суспўльно-полўтичний дўяч Ўван Якович Франко (1846-1916). Творча дўяльнўсть Ў.Я.Франка енциклопедично рўзностороння - охо- плюї проблеми ўсторў∙, економўки, фўлософў∙, соцўологў∙, фольклористи- ки, лўтературознавства, естетики публўцистики. Вўн залишив глибокий слўд в ўсторў∙ укра∙нсько∙ культури - в поезў∙, прозў, драматургў∙, пе- рекладав з росўйсько∙, нўмецько∙, англўйсько∙, французько∙, чесько∙, польсько∙, словацько∙ мов. Соцўологўчна спадщина Франка багата ў рўзноманўтна. Вона не лише вўдобразила головнў досягнення ївропейсько∙ соцўологўчно∙ думки ХIХ - початку ХХ ст., а й розвинула новў ўде∙ та принципи актуальних на той час соцўальних проблем. соцўологўчнў питання розробляються ученим у працях "Про соцўалўзм", "Наука та ∙∙ становище щодо працюючих класўв", "Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙ людськостў", "Що таке поступ?", "Про працю" та ўн. У творчостў Франка багато уваги придўляїться питанням методологў∙ та методўв соцўального дослўдження. Одним ўз важливих методўв соцўа- льного дослўдження Франко називаї ўсторичний метод. У статтў "Найновўшў напрямки в народознавствў" Франко пўдкреслюї велике пўзнавальне значен- ня еволюцўйного погляду на свўт природи та людську ўсторўю, елементи якого ї в творчостў Гегеля, Канта, Фейїрбаха, Маркса ў, особливо в пра- цях Дарвўна, що дало "сильний ўмпульс для розвитку багатьох емпўрўчних наук". Особливу увагу Франко придўляї дослўдженню науки, ∙∙ ролў та зна- чення в життїдўяльностў людини, зазначаючи, що "кўнцевою метою науки ї людина та ∙∙ добро". Ў.Франко близько пўдходить до сучасного розумўння предметно∙ спе- цифўки соцўологўчно∙ науки. В листў до Ольги Рошкевич вўд 20 вересня 1878 р. вўн зазначаї, що соцўологўя вивчаї "форми спўльного життя лю- дей, розвитку, виховання ў т.д.". Сьогоднў загальноприйнятим ї розумўн- ня предмета соцўологў∙ як науки про соцўальнў спўльноти, котрў ў ї, по сутў, "формами спўльного життя" людей. Вивчення соцўальних явищ, зазначаї мислитель, пов'язане з величез- ною складнўстю людських взаїмин, численними переплетеннями причин ў 5;1 - 10 - наслўдкўв, що в свою чергу породжують новў видимў й прихованў причини та наслўдки, якў важко пўддаються виявленню. Ў тому немаї науки "труд- нўшо∙ ў бўльше запутано∙, але одночасно тако∙ важливо∙, як наука про людину ў людське життя". Еволюцўйний розвиток суспўльства, його етапи та перспективи Ўван Франко розглядаї найбўльш фундаментально у двох працях - "Мислў о ево- люцў∙ в ўсторў∙ людськостў" та "Що таке поступ?". Вони свўдчать, що ав- тор був глибоко обўзнаний ўз новўтнўми досягненнями "наук соцўо- логўчних" ў тих вчених, що пўднялися до "оброблення" та узагальнення емпўрўчних фактўв, - Бокля, Маркса, Спенсера, Тейлора та ўн. Майбутнї людства Ў.Франко вбачаї не в пануваннў одного класу над ўншим, не в боротьбў бўдних проти багатих, не у "всесвўтнўй рўзанинў", а в прогресў технўки, розвитковў науки, культури, освўти, моралў й пе- реконаннў, що "послўднўй акт велико∙ революцў∙ соцўально∙ буде остўльки лагўднўший, оскўльки освўта ў наука зможе прояснити масам робочого на- роду цўль ў способи цўлого дўла", - пише вўн у працў "Наука ў ∙∙ стано- вище щодо працюючих класўв". Учений прекрасно розумўв, що ўсторўя - складний процес, не звичай- ний перелўк "важливих подўй" - воїн, дўючих осўб, процесўв, наслўдкўв, що вона нўколи не може стати "повною, скўнченою, такою, про котру мож- на сказати: се будинок готовий, нў однўї∙ цеглини в нўм не хибуї. ...Ўсторўя назавсўгди останеться таким будинком, котрий кожне нове по- колўння в бўльшўй або в меншўй частинў перебудовуї ў пересипаї вўдповў- дно до власних потреб, до власних поглядўв". Вона ї закономўрним проце- сом, а людство в своїму розвитку пўдпорядковане певним "законам, а не залежить вўд примх ў бажань окремих людей". В ўсторў∙ укра∙нсько∙ нау- ки це була нова методологўя ў нова парадигма для ўсторўографў∙ в ро- зумўннў ўсторичного процесу розвитку суспўльства, його джерел, ме- ханўзмўв ў рушўйних сил. Ўван Франко дуже високо оцўнюї збирання ў вивчення фольклору, що, як вўн пўдкреслюї, допомагало "глибше заглядати в душу свого народу", сприяло формуванню нацўонально∙ свўдомостў, особливо ўнтелўгенцў∙, та справў вўдродження нацў∙. Будучи видатним ученим ў водночас впливовим громадсько-полўтичним дўячем, М.Грушевський придўляв велику увагу як теоретичним, так ў пра- 5;1 - 11 - ктично-полўтичним проблемам розбудови молодо∙ Укра∙нсько∙ держави. Ком- плекс цих проблем мўстив у собў як суто соцўологўчнў питання (соцўаль- но-класова структура суспўльства, проблема взаїмовўдносин мўста й села, динамўка громадських суспўльно-полўтичних настро∙в), так ў соцўологўчнў аспекти питань державного будўвництва (проблема суспўльно-полўтичного устрою, нацўональна полўтика - етносоцўологўя та етнополўтика, соцўо- логўя суспўльно∙ моралў). Найбўльш адекватний вираз соцўологўчнў ўнтереси вченого, що форму- валися пўд теоретичним впливом ўдей класично∙ позитивўстсько∙ традицў∙, французько∙ соцўологўчно∙ школи Дюркгейма, антропологўчних дослўдўв Левў-Брюля, Л.Моргана, етнологў∙ та психологў∙ В.Вундта, найшли в його курсў "генетично∙ соцўологў∙", яка була своїрўдним вступом до початкўв еволюцў∙ громадянства в Укра∙нў. "Генетична соцўологўя", ўде∙ яко∙ Грушевський розвиваї на сторўн- ках сво∙х "Початкўв громадянства", продовжила цю актуальну дослўдницьку соцўологўчну традицўю вивчення людського суспўльства й суспўльностў. Завдання цўї∙ працў вчений визначаї у такий спосўб - "в популярнўй ў короткўй формў... ознайомити ширшў верстви нашого громадянства з новўшими течўямив сўй сферў, з фактами ў помўченнями, поробленими спўльною працею цивўлўзованих народўв". М.Грушевський по-своїму розв'язуї проблему механўзму еволюцў∙ люд- ського суспўльства й рўзних форм суспўльностў. Аналўзуючи соцўальнў факти того часу та дослўдження соцўально∙ еволюцў∙ в минулому, вчений доходить висновку про вирўшальну роль у вўчних змўнах людського життя невпинно∙ конкуренцў∙ ўндивўдуалўстських та колективўстських тенденцўй ў перўоидчного чергування переваги то одних, то других. Саме ця бо- ротьба двох тенденцўй ї, на думку Грушевського, основою того ритму соцўально∙ еволюцў∙, котрий дослўджуї соцўологўя ў всў соцўальнў науки. В концепцў∙ "генетично∙ соцўологў∙" Грушевський намагаїться по- лўдовно впроваджувати свўй методологўчний принцип органўчного синтезу основних факторўв розвитку людського суспўльства - бўологўчного, психўчного та соцўального. Перша стадўя розвитку суспўльностў характеризуїтся, за Грушев- ським, перевагою бўологўчних факторўв розвитку досоцўальних форм ор- ганўзацў∙ та вўдокремленням людини й людського колективу зў сфери тва- ринного ўснування з подальшим поглибленням дў∙ соцўального та психо- 5;1 - 12 - логўчного факторўв. Друга стадўя характеризуїться пануванням племўнно-родово∙ ор- ганўзацў∙ та процесами ∙∙ поступового розкладу пўд впливом економўчно∙ диференцўацў∙, розвитком особисто∙ власностў та вўдокремленням родини чи родинно∙ сўм'∙ ўз загалу племенў. Формуїться влада та соцўальнў вер- стви, яким вона належить, - вўйськова аристократўя, цивўльнў та релўгўйнў авторитети. Процеси розкладу племўнно-родово∙ органўзацў∙ неминуче приводять до формування класово∙ держави, що й знаменуї собою наступ третьо∙ стадў∙ розвитку суспўльностў. У теоретичнўй спадщинў М.С.Грушевського становлять значний ўнтерес ўде∙ та концепцў∙, що тўсно пов'язанў з його громадсько-полўтичною дўяльнўстю. Умовно можна окреслити ∙х як "полўтична соцўологўя" Грушев- ського. У сво∙й полўтичнўй соцўологў∙ М.Грушевський з неупередженўстю й терпўнням ученого ў водночас ўз практичним досвўдом полўтика дослўджуї ў визначаї тў предумови, обставини й перспективи, за яких розвивалося й буде розвиватись укра∙нське суспўльство. В цўлковитўй вўдповўдностў з методом свої∙ "генетично∙ соцўологў∙" вўн виводить генезис ўде∙ ук- ра∙нсько∙ державностў, починаючи з найдавнўших часўв Ки∙всько∙ Русў й кўнчаючи проголошенням Укра∙нсько∙ держави у 1917 р. М.Грушевський виконуї величезнў за сво∙м значенням завдання - об- грунтовуї ўсторично, теоретично та юридично право укра∙нського народу на власну державу, довўвши, що цей народ ўснуї як окремий ўсторичний, культурний та етнўчний суб'їкт. "Це людина, яка встановила науковў, точнў пўдстави нашо∙ державностў", - сказав про нього В.Винниченко. Займаючись питанням укра∙нсько∙ нацўонально-культурно∙ осўбностў, М.С.Грушевський розробляв деякў загальнў методологўчнў проблеми теорў∙ соцўально∙ та нацўонально∙ ўдентичностў. Зокрема, становить ўнтерес розроблена ним система факторўв формування нацўонально-культурно∙ ўден- тичностў та нацўонально∙ самосвўдомостў. Серед головних факторўв тако- го роду вчений видўляї, крўм спўльного ўсторичного шляху розвитку, ет- нўчне походження, мову та самоусвўдомлення своїў принадлежностў до пев- но∙ культурно-етнўчно∙ спўльноти. Теоретичнў пўдстави концепцў∙ М.Гру- шевського збўгаються у сво∙й основў з провўдними сучасними розробками цўї∙ проблематики. Концепцўя нацўонального миру, що ї кўнцевою метою етнополўтики 5;1 - 13 - М.С.Грушевського, органўчно доповнюї його теорўю укра∙нсько∙ соцўально∙ гармонў∙. Наочним втўленням ў соцўальним забезпеченням останньо∙ мало стати нове уявлення про громадянськўсть ў громадянство - "державу-гро- маду", за висловом самого вченого, - "подўбне за означенням новўй релўгў∙ для народу". Демократичнў за своїю суттю принципи нацўонально∙ полўтики Укра∙ни, якў були розробленў в сво∙х основах М.С.Грушевським, безумов- но, вимагали й вимагають для свої∙ повно∙ реалўзацў∙ створення демокра- тичних умов ў розвитку демократичного громадянського суспўльства. Перетворити соцўологўю в справжню науку про суспўльство було од- ним ўз найважливўших завдань у сферў соцўальних наук видатного ук- ра∙нського теоретика права, фўлософа, соцўолога, полўтичного дўяча Бог- дана Олександровича Кўстякўвського (1868-1920). В сво∙й дисертацў∙ "Суспўльство ў особистўсть" вўн дотримувався позицў∙ соцўально-психологўчного напряму в соцўологў∙, з точки зору якого суспўльство - результат психологўчно∙ взаїмодў∙ мўж ўндивўдами. За тако∙ взаїмодў∙ мўж ўндивўдами встановлюїться спўльнўсть почуттўв, бажань та ўдей, що перетворюї групу ўндивўдумўв у соцўальне формування ў, нарештў, в суспўльство. "Дўя суспўльства, - писав у цўй працў Костя- кўвський, - полягаї не лише в кўлькўснўй ў ўнтенсивнўй змўнў десь уже ўснуючих однакових почуттўв у ўндивўдўв, якў складають суспўльство, але так само, в значнўй мўрў, в створеннў цўї∙ спўльностў почуттўв у ўнди- видўв, якў первўсно не мають нўчого спўльного, або в створеннў сус- пўльних рухўв ў прагнень у замкнених суспўльних колах. Кожний зокрема ўснуї передусўм просто як ўндивўд, або, вживаючи розмовний вислўв, як приватна особа: вўн куї, кравцюї, шиї чоботи ў т.ўн. ў цўлком поглину- тий приватними заняттями та ўнтересами. Якщо ж цў приватнў особи хо- чуть брати участь у суспўльному життў, то вони повиннў, в кожному разў, однаково вўдчувати й бажати. Ця однорўднўсть у почуттях ў бажаннях з'являїться лише завдяки взаїмодў∙ мўж особистостями ў отже, маї бути створена якўсною змўною ўндивўдуальних психўчних станўв". На думку Кўстякўвського, перетворення соцўологў∙ в строгу науку вимагаї виконання наступних умов. Перша умова стосуїться понятўйного апарату соцўально∙ науки. Критично повиннў бути проаналўзованў основнў соцўально-науковў поняття, такў як суспўльство, держава, право ў т.д. 5;1 - 14 - Згўдно з цим Кўстякўвський дўлить свою монографўю "Соцўальнў науки ў право" на чотири великў роздўли: "Суспўльство", "Право", "Держава", "Культура". Другою важливою умовою ї застосування причинних вўдносин у сферў соцўальних явищ. Застосування поняття причинностў вимагаї вирўшення пи- тань про необхўднўсть ў випадковўсть соцўальних процесўв, можливўсть ў дўйснўсть. У сферў явищ важливо визначити рўвень аналўзу, на якому мож- на простежити причиннў й необхўднў зв'язки. Третьою умовою, що даї змогу вирўшити питання про науково строгу соцўальну науку, ї проблема цўнностей. Кўстякўвський визначаї ∙∙ як проблему норм. Норми, за Кўстякўвським, - це певнў цўннўснў регулятиви, що впливають на соцўальне життя. На переконання Кўстякўвського, соцўальна наука може працювати ли- ше при певному рўвнў рўвнў узагальнення дўйсностў, який фўксуїться в науково-соцўальних поняттях. У працў "Соцўальнў науки ў право" Кўстякўвський не вўдокремив кри- тику соцўологўчних понять у самостўйний роздўл. Як зазначив сам учений, "мої завдання не побудувати систему, а пўдготувати шляхи ў засоби, якў допоможуть здобувати ў створювати наукове знання". У вченнў про право, найбўльш опрацьованўй частинў теоретично∙ спадщини Кўстякўвського, конкретизуються тў принципи пўзнання соцўальних явищ, якў вўн виробив, дослўджуючи загальнў питання соцўо- логў∙. Дво∙ста природа права: з одного боку, це сфера чисто∙ належностў, зовнўшня форма ўснування справедливостў ў свободи, з ўншого - воно на- лежить до сфери соцўальних вўдносин, вўдносин мўж окремими ўндивўдами ў соцўальними групами, являючи собою суму норм, що встановлюють ком- промўс мўж рўзними вимогами, - вимагаї вўд учених дво∙стого методу, своїрўдного методологўчного плюралўзму в дослўдженнў. З точки зору Кўстякўвського, неправильнў тў вчення про право, якў розглядають його лише з одного боку; так, соцўологўчний пўдхўд до пра- ва забуваї про його цўннисний характер, але цўннисний пўдхўд також маї пам'ятати про те, що ўдея права завжди втўлюїться в конкретному суспўльствў, яке складаїться з певних соцўальних груп з рўзними, часто суперечливими ўнтересами. Згўдно з такою сутнўстю права Кўстякўвський видўляї чотири пўдходи до його аналўзу: соцўологўчний, психологўчний, 5;1 - 15 - догматичний ў нормативний. Першў два пўдходи розглядають право як реальне причиново-зумовлене явище, яке входить в структуру ўснуючих соцўальних зв'язкўв. Якщо соцўологўчний пўдхўд спрямований на аналўз права як явища природного порядку, на вивчення законўв його розвитку й виникнення, то психологўчний пўдхўд пов'язаний з вивченням того, що в сучаснўй термўнологў∙ описуїться поняттям правосвўдомостў. Догматичний (юридичний) пўдхўд до права вивчаї систему правових норм або правовий порядок, що дўї в ўсторично визначеному суспўльствў. Останнўй пўдхўд до вивчення права - нормативний або телеологўчний - припускаї, що в правў реалўзуються "трансцендентальнў" цўлў: рацўо- нальнў та етичнў. Рацўональна мета в правў полягяї в тому, що ∙й зав- жди притаманне прагнення до максимально∙ повноти логўчно завершеного цўлого, позбавленого суперечностей. Етична природа права, на думку Кўстякўвського, полягаї в його спроможностў висловлювати ўде∙ свободи ў справедливостў. Право - це справедливўсть ў свобода в ∙х зовнўшнўх, зу- мовлених суспўльним середовищем формах. "Право рухаїться ў зумов- люїться рўзними етичними цўлями: воно ї одночасно носўїм свободи ў справедливостў. Право прагне втўлити в собў свободу ў справедливўсть якомога повнўше ў досконалўше". Серед властивого росўйськўй ўнтелўгенцў∙ на рубежў столўть право- вого нўгўлўзму дўяльнўсть Кўстякўвського як фўлософа ў теоретика права важко переоцўнити. В сво∙х працях ў публўчних виступах вўн закликав кожного громадянина до участў в створеннў, застосуваннў ў втўленнў пра- ва, пўдпорядковуючи цьому завданню творче натхнення, запити розуму, напруження почуттўв ў зусилля волў. В ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки Укра∙ни до недавнього часу було невўдомим ўм'я одного з видатних ∙∙ представникўв, котрий чимало зро- бив як для ўнституцўалўзацў∙ укра∙нсько∙ соцўологў∙, так ў для ∙∙ роз- витку - Микити Шаповала. Головною причиною замовчування його наукового доробку була примўтна роль цього вўдомого полўтичного дўяча в ўсторў∙ укра∙нсько∙ держави - Центральнўй Радў та УНР. Микита Шаповал як полўтичний дўяч ў учений один з перших ук- ра∙нських науковцўв зрозумўв практичне значення соцўологў∙ як науки, без теорў∙ ў методўв яко∙ неможливо вирўшувати прагматичнў соцўальнў, економўчнў, полўтичнў та ўншў проблеми, що постають перед Укра∙ною у 5;1 - 16 - зв'язку з потребами ∙∙ вўдродження пўсля втрати незалежностў. Виходячи з глибокого переконання про тўсний зв'язок "науки ў життя", М.Шаповал пўдкреслюї, що "полўтика може наукою стати лише на грунтў соцўологў∙ ў соцўографў∙", бо вўдродження укра∙нського народу неможливе без "серйоз- но∙ органўзацў∙ соцўологўчних студўй", оскўльки народ, що "йтиме помац- ки, що не бачитиме перспектив, що не розбиратиметься в супўльних спра- вах, впаде жертвою могутньо∙ механўки мўжнародного й суспўльного життя". Задум створення Укра∙нського ўнституту громадознавства в Празў ви- никаї у його засновника з внутрўшнього переконання в необхўдностў "гли- бокого аналўзу" соцўальних процесўв, чого не може дати зовнўшнї ∙х спостереження та описання. У зв'язку з цим Шаповал розробляї план ор- ганўзацў∙ соцўологўчного ўнституту, котрий займався б глибоким дос- лўдженням соцўальних явищ ў процесўв насамперед укра∙нського життя. Ўнститут громадознавства був створений у Празў при пўдтримцў уря- ду ЧСР в листопадў 1924 р. В ньому ўснували три вўддўли: народознав- ства, господарства ў технўки, соцўологў∙ ў полўтики. Вўддўл народо- знавства займався загальними проблемами народознавства, дослўдженням розвитку форм "людських органўзацўй" (суспўльств, народўв), вивченням витворўв духовно∙ дўяльностў, суспўльно∙ свўдомостў та ўн. Вўддўл гос- подарства (економўки) ў технўки провадив дослўдження економўчних стру- ктур ў процесўв, вивчав економўку Укра∙ни та ∙∙ сусўдўв, систему еко- номўчних зв'язкўв тощо, а вўддўл соцўологў∙ й полўтики зосередився на дослўдженнях соцўально∙ статистики, рўзноманўтних форм життїдўяльностў суспўльств ў соцўальних процесўв, аналўзў процесўв виникнення ў розвит- ку суспўльних форм органўзацў∙ та управлўння суспўльним життям та ўн. У липнў 1927 р. при Ўнститутў було вўдкрито Укра∙нський робўтни- чий унўверситет. Тут викладався курс громадознавства (теоретична соцўо- логўя), студенти набували знання з "суспўльно∙ полўтики" (про соцўальнў процеси, суспўльнў чинники, соцўальну генетику), оволодўвали ўсторўїю соцўологў∙, соцўальною педагогўкою, концепцўями соцўального контролю та ўн. Читалися лекцў∙ з укра∙нознавства та соцўографў∙ Укра∙ни, де всебўчно висвўтлювались питання географў∙, населення, ўсторў∙ укра- ∙нського письменства, мистецтва, господарства, вўдродження, революцў∙. Програма з проблем сучасно∙ политики включала такў питання, як робўтни- ча, земельна, селянська, нацўональна, вўйськова справи, свўтове госпо- дарство, взаїмовўдносини Росў∙ й Укра∙ни та ўн. Спўвпрацўвниками цього 5;1 - 17 - ўнституту було опублўковано або пўдготовлено до друку багато цўкавих праць, бўльша частина котрих мало або зовсўм невўдома в Укра∙нў сьо- годнў. Серед виданих були працў С.Бородаївського "Ўсторўя кооперацў∙", М.Ю.Шаповала "Вўйсько з соцўологўчного погляду", "Органўзацўя укра- ∙нських соцўологўчних студўй", "Укра∙нська соцўологўя", а серед пўдго- товлених до друку наприкўнцў 1927 р. були працў Л.Бўлецького "Соцўо- логўчний метод в лўтературнўй критицў", Т.Гриба "Соцўологўчна теорўя нацў∙", В.Петрўва "Соцўологўчна теорўя оборони нацў∙" та ўн. Микитў Шаповалу належить прўоритет в укра∙нськўй соцўологў∙ у розробцў системи загально∙ соцўологўчно∙ теорў∙. Мова йде про його фун- даментальну працю "Загальна соцўологўя", написану як курс лекцўй для студентўв Укра∙нського робўтничого унўверситету при Ўнститутў громадо- знавства в Празў. Учений розглядаї тут соцўологўю як практичну науку про життя суспўльства, котру потрўбно знати, щоб "не блукати потемки в громадських справах, а свўдомо розбўратись в ∙х ў керувати ними", бо укра∙нцям "нема ўншого виходу, як взятися до вивчення суспўльства: або ми пўзнаїмо його науково ў станемо активними, дўяльними, творчими, або ... будемо лише скўглити вўд болю рабства ў не зрушимось з мўсця, не визволимось з неволў". Усвўдомлення ролў ў значення наукового розумўння суспўльства на основў глибокого знання законўв його розвитку та фун- кцўонування червоною ниткою проходить крўзь усў соцўологўчнў працў М.Шаповла. Предметом спецўального аналўзу в соцўологў∙ М.Шаповала ї характе- ристика складних соцўальних чинникўв, котрў детермўнують ўндивўдуальну ту групову дўяльнўсть. Ўндивўд дўї не сам по собў, а в об'їднаннў з ўншими. Така взаїмодўя утворюї новў об'їднання людей, новў соцўальнў групи, системи, а тому такў спўльностў синтезують ўндивўдуальне та за- гальне, утворюючи "комплекси сил, збўрникўв ∙х, якў ми сприймаїмо як окремў сполученў, складнў їдностў", котрў називаються колективами, або соцўальними силами. Соцўальнў сили М.Шаповал розглядаї як спосўб поїднання, зв'язку людей, як чинник, що "утворюї всяку вза∙мочиннўсть мўж людьми". М.Шаповал вважаї необхўдним створення "соцўологў∙ мови", котра розкривала б ∙∙ соцўальнў функцў∙ в суспўльствў, що поглибило б наше знання супўльного життя. У цьому ж значеннївому контекстў вўн розглядаї письмо як знакову систему, що допомагаї закрўплювати нагромадженвй люд- 5;1 - 18 - ський досвўд, передавати його наступним генерацўям, ў як така вона без- посередньо впливаї на поведўнку й життїдўяльнўсть людських скупин та на ∙х ўсторичну долю. Соцўологўчна спадщина М.Шаповала маї велике значення не лише в ўсторико-соцўологўчному аспектў, вона актуальна й сьогоднў, оскўльки чимало ўдей ў рекомендацўй в умовах розбудови ново∙ Укра∙ни набувають практичного значення, застерўгають проти повторення трагўчних помилок минуло∙ ўсторў∙ нашо∙ кра∙ни. ЗАКЛЮЧЕННЯ Ўсторўя розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў вўдтворюї не лише загальнў закономўрностў становлення системи соцўологўчного знання без- вўдносно до ўсторичного простору й часу, а й вўддзеркалюї всю склад- нўсть економўчних, полўтичних, соцўальних, пўзнавально-наукових проце- сўв, проблем, умов, тенденцўй, що матерўалўзувалися в конкретних ўдеях, вченнях концепцўях, проблема та уявленнях вўтчизняних мислителўв. Саме цей змўстовно-проблемний аспект, а не якўсь особливў форми знання чи мислення дають пўдстави вўдокремити укра∙нську соцўологўю як спе- цифўчну форму соцўально∙ саморефлексў∙ нашого етносу, як елемент теоре- тичного самоусвўдомлення ним сво∙х специфўчних ў загальнолюдських соцўокультурних рис та особливостей. КУльтура, соцўальна структура, багатоманўтнўсть соцўальних вўдно- син, норм, цўнностей, традицўй, символўв тощо, усвўдомлених ў вўдтворе- них у суспўльнўй свўдомостў, - все це утворюї той специфўчний соцўо- культурний колорит, котрий в системў наукового соцўологўчного знання уособлюїться не лише в загальновизнаних принципах, ўдеях, теорўях, ме- тодах, якў стають загальнолюдським надбанням, а й вўдбивають специфўчнў особливостў розвитку соцўологўчного знання в рўзних кра∙нах (Соцўо- логўя США, Францў∙, Нўмеччини тощо). На Укра∙нў склалися необхўднў передумови для ўнституцўалўзацў∙ соцўологў∙. Укра∙нське суспўльство потребувало об'їктивного наукового знання про власну природу, про свої мўсце й роль у всесвўтнўй та ївро- пейськўй ўсторў∙ ў культурў. Доказом цього ї багата спадщина, оригўнальнў, глибокў ўде∙, проблеми й концепцў∙ в творчостў М.Костома- 5;1 - 19 - рова, М.Драгоманова, Ў.Франка, М.Грушевського, Б.Кўстякўвського, М.Ша- повала та ўн. Ўнституцўалўзацўя соцўологў∙ в СРСР, незважаючи на суворий конт- роль за ∙∙ розвитком з боку партўйно-адмўнўстративно∙ системи, сприяла розвитку соцўологўчних дослўджень ў в Укра∙нў. Першими паростками цього процесу тут стали так званў лабораторў∙ конкретних соцўологўчних дос- лўджень, створенў на початку 60-х рокўв. Така лабораторўя почала фун- кцўонувати в 1961 р. в Ки∙вському державному унўверситетў ўм.Шевченка при кафедрў фўлософў∙. Подўбнў лабораторў∙ були вўдкритў у Львўвському, Харкўвському унўверситетах, а згодом ў в ўнших вузах Укра∙ни. Ўз започаткуванням соцўологўчно∙ освўти розгорнулася пўдготовка соцўологўчних кадрўв вищо∙ квалўфўкацў∙. Було вўдкрито набўр до аспў- рантури зў спецўальностў "соцўологўя". В груднў 1979 р. в Ки∙вському унўверситетў була створена перша в його ўсторў∙ кафедра соцўологў∙, в 1986 р. - вўддўлення соцўологў∙, а з квўтня 1991 р. - факультет соцўо- логў∙. Соцўологўчнў факультети чи вўддўлення були створенў також у Хар- кўвському, Львўвському, Одеському, Днўпропетровському, Волинському унўверситетах. В Укра∙нў в 1968 р. в структурў Ўнституту фўлософў∙ АН органўзований соцўологўчний вўддўл, на базў якого восени 1990 р. ство- рено Ўнститут соцўологў∙ Академў∙ наук Укра∙ни. Дослўдження та вирўшення актуальних соцўальних ў теоретико-методо- логўчних проблем дасть змогу поставити згодом нашу соцўологўчну науку поряд з авторитетними школами ў течўями в свўтовўй сучаснўй соцўологў∙. 5;1 - 20 - ВИКОРИСТАНА ЛЎТЕРАТУРА 1. Шаповал М. "Укра∙нська соцўологўя" Прага, 1927 р. 2. Шаповал М."Соцўологўя укра∙нського вўдродження" Ки∙в, 1994 р. 3. Грушевський М. "На порозў ново∙ Укра∙ни" Ки∙в, 1991 р. 4. Довгич В.А. "Укра∙нська ўдея в полўтичнўй теорў∙ М.Драгоманова" Ки∙в, 1991 р. 5. Франко Ў. "Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙ людьськостў" Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19. 6. Франко Ў. "Найновўшў напрямки в народознавствў" Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19. 7. Франко Ў. "Потреби аграрно∙ статистики" Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19. 8. Франко Ў. "Наука ў ∙∙ становище щодо працюючих класўв" Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19. 9. Франко Ў. "Лист до Ольги Рошкевич 20 вересня 1878р." Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.20. 10. Кистяковский Б.А. "В защиту права (Интеллигенция и правосознание)" Вехи М.,1991 г. 11. Депенчук Л.П. "Кистяковский: жизненный путь и философия" Филос. и социол. мысль. М.,1992. N 1. |