Запобiгання виразковiй хворобi та ii рецидивам

ЗМРЖСТ

Вступ

Основна частина

Роздiл 1. Короткi вiдомостi про анатомiю i фiзiологiю шлунка i дванадцятипалоi кишки

Роздiл 2. Основнi ознаки захворювання

Роздiл 3. Основнi причини виникнення виразковоi хвороби

Роздiл 4. Запобiгання виразковiй хворобi Та ii рецидивам

4.1 Соцiальнi та органiзацiйнi заходи

4.2 Заходи, спрямованi на покращення харчування та обмiну речовин

4.3 Фiзичнi тренування як засiб профiлактичного лiкування

4.4 РЖншi види профiлактичного лiкування виразковоi хвороби

Роздiл 5. Способи фiзичноi реабiлiтацii при захворюваннях шлунку

5.1 Клiнiко-фiзiологiчне обгрунтування застосування засобiв фiзичноi реабiлiтацii

5.2 Фiзична реабiлiтацiя при гастритi

5.3 Фiзична реабiлiтацiя при виразковiй хворобi шлунку i дванадцятипалоi кишки

Висновки

Використана лiтература

Вступ

На сьогоднi величезна кiлькiсть людей страждаi захворюваннями травноi системи, найчастiше - рiзного ступеня складностi виразковоi хвороби рiзних органiв шлунково-кишкового тракту, гастритами тощо.

Слiд вiдзначити, що переважна бiльшiсть хворих - люди старшого та середнього вiку, що пояснюiться, здебiльшого, нерегулярнiстю харчування внаслiдок ненормованого робочого дня, помилково складеним рацiоном та iншими факторами.

Актуальнiсть теми курсовоi роботи, iз врахуванням вищесказаного, набуваi значноi гостроти, так як захворювання працездатноi категорii населення призводить до зменшення трудових ресурсiв держави, погiршенням соцiального здоров'я нацii, тобто, проблема захворювання органiв травлення, особливо хронiчного характеру, набуваi державного значення.

Джерельною базою для отримання основноi частини матерiалiв стали роботи здебiльшого росiйських та украiнських вчених, проте оглянуто й працi деяких iвропейських фахiвцiв.

Неабияку роль у запобiганнi виразковоi хвороби вiдiграють профiлактичнi огляди населення, пiд час яких виявляються особи з незначними порушеннями травлення. Вчасне обстеження iх, квалiфiкована медична консультацiя допомагають запобiгти розвитковi хвороби.

Також у профiлактицi захворювань травноi системи значну роль вiдiграi диспансеризацiя великих груп населення. Правильною постановкою питання диспансеризацii i проведення загальноi диспансеризацii населення. Слiд передбачити обстеження кожного громадянина щороку i, якщо виникають першi ознаки захворювань, вчасне лiкування.

Органiзацiя i здiйснення загальноi диспансеризацii потребують спiльноi творчоi працi не тiльки органiзаторiв охорони здоров'я, практичних лiкарiв та спецiалiстiв. Це також справа самоi людини, а також тих, хто оточуi ii вдома й на роботi. Це справа всього нашого суспiльства. На жаль, ще не завжди знаходяться потрiбнi пiдходи до виховання населення в цьому напрямi. Дуже часто люди знають, як зберегти здоров'я, та далеко не завжди ведуть вiдповiдний спосiб життя.

Основна частина

Роздiл 1. Короткi вiдомостiпро анатомiю i фiзiологiю шлунка i дванадцятипалоi кишки

Перш нiж приступити до розгляду заходiв щодо профiлактики розвитку виразковоi хвороби шлунка i дванадцятипалоi кишки, необхiдно коротко зупинитися на анатомiчнiй i фiзiологiчнiй характеристицi цих органiв.

Шлунок людини розташований мiж закiнченням стравоходу i початковою частиною дванадцятипалоi кишки. У ньому розрiзняють двi поверхнi - передню i задню, два краi, або так званi кривизни, - малу i велику - та iхнi вiддiли (вхiдну частину i дно).

Вхiдна частина називаiться ще кардiальною або серцевою, оскiльки вона ближче розташована до серця, сюди надходить iжа зi стравоходу. Це - початковий вiддiл, потiм йде дно, - куполоподiбна частина, що знаходиться трохи лiвiше вхiдноi. Вихiдна частина, через яку iжа переходить у дванадцятипалу кишку, називаiться пiлоричною. Це - кiнцевий вiддiл шлунка.

Форма i величина шлунка залежать вiд консистенцii його вмiсту (рiдка, тверда, газоподiбна), а також вiд перiоду травлення. При помiрному розширеннi шлунок маi грушовидну форму, причому верхнi двi третини розташованi вертикально, а нижня третина - поперечно. У розслабленому станi шлунок займаi вертикальне положення. Довжина помiрно розтягнутого шлунка дорослих людей дорiвнюi 22-23 сантиметрам, поперечник у найширшому мiсцi - 9-10 сантиметрам, об'iм - 3 лiтрам. Об'iм може коливатися в залежностi вiд iндивiдуальних особливостей, а також вiд кiлькостi випитоi рiдини, з'iденоi iжi i тонусу м'язiв.

В окремих випадках iмнiсть шлунка може значно перевищувати 3 лiтри. Д. М. Зернов, видатний росiйський анатом, вiдзначав у пацiiнта шлунок 10-лiтровоi iмностi [7].

Стiнки шлунка складаються з трьох оболонок - серозноi, м'язовоi i слизовоi. Перша покриваi шлунок з усiх бокiв. М'язова оболонка складаiться з трьох шарiв: зовнiшнього, середнього i внутрiшнього. Зовнiшнiй шар утворений подовжнiми, середнiй - круговими або кiльцевими, а внутрiшнiй - косими м'язевими волокнами.

Кiльцевий шар на межi шлунка i дванадцятипалоi кишки утворюi потовщення - сфiнктер воротаря (привратникову заслiнку). При скороченнi сфiнктера воротаря порожнина шлунка вiдокремлюiться вiд порожнини дванадцятипалоi кишки. У слизуватiй оболонцi розташована велика кiлькiсть залоз, що виробляють шлунковий сiк. За добу видiляiться вiд 1 до 3 лiтрiв шлункового соку.

Рис. 1 Схематичне зображення шлунка:

1 - звiд; 2 - кардiальна частина; 3 - тiло шлунка; 4 - синус; 5-пiлоро-антральний вiддiл; 6 - воротар; 7 - мала кривизна; 8 - велика кривизна.

Шлунковi залози (iх нараховуiться 35000000) розташованi в тiлi шлунка, почасти в пiлоричному i кардiальному вiддiлах. Вони складаються з клiтин, якi видiляють пепсин, i клiтин, що видiляють соляну кислоту. Крiм них i ще додатковi клiтини, що виробляють слизоподiбну речовину.

Залози кардiальноi i пiлоричноi частин видiляють переважно слиз у вигоядi пластiвцiв або ниток. Цей слиз маi лужну реакцiю, слизовидiлення збуджуiться механiчним або сильним хiмiчним впливом на слизову оболонку i являi собою захисну реакцiю, що охороняi слизову оболонку вiд безпосереднього впливу на неi шкiдливих подразникiв.

У фундальнiй частинi шлунка виробляiться спецiальна речовина - гастромукопротеiд, що сприяi засвоiнню органiзмом вiтамiну B12 i вiдiграi важливу роль у нормальному кровотвореннi. При дефiцитi гастромукопротеiду розвиваiться недокрiв'я.

Всi артерii шлунка з'iднанi мiж собою капiлярами, тонкi розгалуження яких проникають через м'язовий шар до пiдслизового i слизового шару. Найбiльшi артерii проходять по малiй i великiй кривизнi.

Усерединi стiнок шлунка закладена велика кiлькiсть нервових сплетiнь, що вiдiграють важливу роль у видiленнi шлункового соку й у руховiй функцii шлунка.

Основнi функцii шлунка - хiмiчна i механiчна переробка iжi. Першу здiйснюють головним чином ферменти шлункового соку, що розщеплюють харчовi речовини (бiлки) i готують iх до всмоктування.

Механiчна обробка iжi (ii подрiбнювання, перемiшування зi шлунковим соком i просування зi шлунка в кишечник) здiйснюiться завдяки м'язовим скороченням (перистальтика) шлунка.

Шлунок володii ще однiiю корисною функцiiю - видiльною. У процесi обмiну речовин в органiзмi утворюються токсичнi речовини, що пiдлягають видiленню з органiзму головним чином нирками. При захворюваннях останнiх (запалення нирок) видiлення цих отруйних речовин порушуiться i частково здiйснюiться шлунком. Крiм того, у порожнину шлунка видiляються i деякi лiкарськi речовини (йод, салiциловий натрiй, морфiн) i барвнi речовини (метиленова синь й iншi).

Поза перiодом травленням шлунок не робить рухiв, за винятком перiодичних (iнакше кажучи, голодних). Завдяки подовжнiм волокнам iжа просуваiться в бiк воротаря. Поперечнi чи круговi волокна перетирають iжу, а косi перемiшують ii.

Надходження механiчно i хiмiчно переробленоi iжi зi шлунка в дванадцятипалу кишку регулюiться сфiнктером, який перiодично розслаблюiться i пропускаi iжу в дванадцятипалу кишку. Потiм вiн знову закриваiться i не пропускаi нових порцiй iжi доти, доки кислий вмiст дванадцятипалоi кишки не буде нейтралiзовано. Скорочення пiлоричного м'яза викликаiться i соляною кислотою шлункового соку, що надходить у дванадцятипалу кишку, тому що пiлоричний м'яз не розслаблюiться доти, доки соляна кислота не буде нейтралiзована лужним соком пiдшлунковоi залози.

Дiяльнiсть шлунка як однiii з основних частин травноi системи була особливо ретельно вивчена фiзiологом РЖ. П. Павловим i його учнями. Були обгрунтованi закономiрностi шлункового травлення i встановлене провiдне значення нервовоi системи в регуляцii дiяльностi шлунка [4].

РЖ.П. Павлов видiлив у процесi травлення двi фази: умовно-рефлекторную i нервово-гуморальну.

Рефлекторна фаза збiгаiться з актом приймання iжi, коли видiлення шлункового соку вiдбуваiться пiд впливом нервово-психiчних явищ. Запах iжi, ii вигляд, сервiровка столу через органи чуттiв передаються корi головного мозку, i у вiдповiдь, ще до прийому iжi, вiдбуваiться видiлення шлункового соку. Видiлення шлункового соку продовжуiться i пiсля прийому iжi пiд впливом смакових вiдчуттiв, актiв жування i ковтання.

У другiй фазi травлення соковидiлення пiдтримуiться в основному хiмiчними збудниками, що мiстяться в iжi, якi всмоктуються в кров зi шлунково-кишкового тракту. На посилення соковидiлення впливаi також гормон, який видiляiться у цей час.

РЖ.П. Павлов встановив, що жири пригнiчують соковидiлення у шлунку, а варенi овочi, хлiб, фрукти, картопля, м'ясо i м'ясний суп (бульйон), навпаки, пiдсилюють його. Вiн же довiв, що при тривалому дефiцитi кухонноi солi в iжi соковидiлення зменшуiться аж до повного припинення.

Вiд прийнятоi iжi шлунок цiлком звiльняiться протягом 2-5 годин, у залежностi вiд ii якостi. Довше всього в шлунку затримуються м'ясо i жири, швидше всього його залишають вода i молоко. Жир викликаi сильне скорочення сфiнктера шлунка, i це надовго затримуi перехiд iжi в дванадцятипалу кишку.

Дванадцятипала кишка i початковою частиною тонких кишок. Довжина ii, будучи рiвноi у поперечнику 12 пальцiв (приблизно 23-27 сантиметрiв), ще в древнi часи одержала назву "дуоденум", що означаi дванадцять. Вона маi значну iмнiсть (150-200 мiлiлiтрiв) i тiсно зв'язана з пiдшлунковою залозою. Дванадцятипала кишка складаiться з верхньоi горизонтальноi частини, безпосередньо розташованоi за воротарем шлунка, що маi довжину 3-4 сантиметри; при наповненнi газами вона набуваi кулястоi форми i тому називаiться цибулиною. Спадна частина дуоденума переходить пiд кутом у нижню горизонтальну частину, i вся дванадцятипала кишка набуваi форми пiдкови.

У порожнину дванадцятипалоi кишки надходять жовч через жовчну протоку i ферменти пiдшлунковоi залози через протоку пiдшлунковоi залози. Обидвi протоки проходять через середину задньоi стiнки спадноi частини дуоденума. Жовчнi пiгменти i ферменти пiдшлунковоi залози вiдiграють дуже велику роль у переварюваннi бiлкiв, жирiв i вуглеводiв.

Роздiл 2. Основнi ознаки захворювання

У перебiгу виразковоi хвороби можна видiлити 3 стадii. Першу називають передвиразковою, або, точнiше, стадiiю хронiчного виразкоподiбного гастродуоденiту. У цей перiод, незважаючи на вираженiсть багатьох ознак, що характеризують виразкову хворобу, виразки ще немаi, але внаслiдок дii несприятливих факторiв в органiзмi вiдбуваються глибокi змiни, якi далi можуть призвести до утворення ii.

Звичайно розлади, що виникають в органiзмi, мають функцiональний характер. Найчастiше вони бувають у тих людей, якi мало дбають про своi здоров'я, харчування, змiцнення нервовоi системи. Якщо несприятливi фактори дiють тривалий час, функцiональнi змiни шлунка або дванадцятипалоi кишки можуть перейти в хронiчнi. Так, запальна набряклiсть слизовоi оболонки й порушення структури клiтин набирають сталого характеру, залози виробляють бiльше кислого вмiсту шлунка. У таких хворих пiд час рентгенологiчного обстеження виявляють потовщення складок слизовоi оболонки, грубий ii рельiф.

Значнi змiни в слизовiй оболонцi шлунка й дванадцятипалоi кишки визначають, проводячи гастродуоденофiброскопiю, що даi змогу в цiй стадii захворювання бачити ознаки запалення в шлунку й дванадцятипалiй кишцi, пiдвищену секрецiю, а подеколи й утворення поверхневих дефектiв на слизовiй оболонцi - ерозiй. Це - початок виразковоi хвороби.

Пiд впливом вчасного лiкування, правильного режиму дня, харчування описанi змiни повнiстю зникають. Та коли хворий не надаi iм серйозного значення й не звертаiться до лiкаря, захворювання задавнюiться й за певних умов може призвести до переходу виразковоi хвороби в другу стадiю - стадiю виражених клiнiчних проявiв. Якщо на мiсцi, де була виразка, розвиваються рубцьовi змiни (перидуоденiт), перигастрит, звуження воротарноi (вихiдноi) частини або перебiг захворювання ускладнюiться, говорять про третю стадiю виразковоi хвороби.

Однiiю з характерних особливостей виразковоi хвороби i ii циклiчний перебiг, коли загострення змiнюiться ремiсiями.

Найчастiше хворий звертаiться до лiкаря з причини болю в надчеревнiй дiлянцi. Звичайно вiн буваi в однiй певнiй точцi й пов'язаний зi споживанням iжi: залежно вiд мiсця виразки бiль виникаi або посилюiться через 10-15 хв. чи 1,5-2 год. пiсля iжi. Для виразковоi хвороби характерний бiль уночi або натщесерце. Невелика кiлькiсть iжi (молоко, шматочок черствого хлiба та iн.) сприяi зниканню болю. РЖнодi при виразковiй хворобi бiль може вiддавати в спину, в дiлянку серця, пiд лiву лопатку.

При виразковiй хворобi бiль може бути зумовлений пiдвищеною кислотнiстю шлункового соку, спазмом i порушенням руховоi функцii шлунка, подразнювальним впливом самоi iжi тощо. Деякi хворi не вiдзначають залежностi мiж виникненням болю i прийманням iжi. Постiйний бiль може свiдчити про всiлякi ускладнення.

Бiль може бути тупий, ниючий, пекучий, iнодi приступоподiбний. Можливий гострий бiль, що супроводиться блюванням. Такi стани спричиняi перiодичний спазм воротарноi частини i всього шлунка.

Бiль при виразковiй хворобi характеризуiться добовою (посилюiться в другiй половинi дня), сезонною перiодичнiстю (больовi явища посилюються в осiнньо-зимовi та веснянi мiсяцi) й циклiчнiстю (перiоди болю змiнюються безбольовими тривалiстю вiд кiлькох мiсяцiв до кiлькох рокiв).

Проте в деяких людей болю може не бути. Це спостерiгаiться в разi так званих нiмих виразок, якi мають прихований перебiг, нерiдко вперше проявляються тяжкими ускладненнями (кровотеча, прорив). Докладним опитуванням хворих удаiться встановити, що ранiше вони вiдчували нудоту, печiю, iнодi невиражений бiль у надчеревнiй дiлянцi.

Одна з частих ознак виразковоi хвороби - печiя, яка виникаi внаслiдок потрапляння вмiсту шлунка з пiдвищеною кислотнiстю в стравохiд. Нерiдко вона передуi болю в надчеревнiй дiлянцi й, таким чином, являi собою найбiльш ранню ознаку виразковоi хвороби. Печiя виникаi через 30-60 хв. пiсля iжi, рiдше натщесерце. У деяких хворих ii може не бути навiть тодi, коли кислотнiсть рiзко пiдвищуiться, i навпаки, вона може турбувати хворих на виразкову хворобу, що проходить на фонi зниженоi кислотностi.

З iнших диспептичних явищ слiд зазначити вiдчуття тиску та ваги в надчеревнiй дiлянцi, iх спостерiгають переважно в хворих iз супутнiм гастритом. Нудота й блювання бувають не завжди. Блювання починаiться здебiльшого в розпал травлення, на пiку болю. Крiм iжi у блювотних масах i велика кiлькiсть кислого вмiсту. Якщо блювання виникаi через тривалий час пiсля iжi, увечерi або навiть уночi, блювотнi маси мiстять майже один чистий шлунковий сiк, вiдтак хворим значно легшаi.

Апетит у багатьох хворих на виразкову хворобу посилений. Зменшення апетиту спостерiгаiться, якщо сполучаються захворювання шлунка, печiнки, пiдшлунковоi залози або кишок. Звичайно хворi в перiод загострення виразковоi хвороби вiдмовляються вiд iжi, побоюючись виникнення болю i в такому разi вони худнуть [11].

При виразковiй хворобi спостерiгаються порушення секреторноi i руховоi функцiй шлунка. У бiльшостi хворих кiлькiсть шлункового соку зростаi, перiод соковидiлення подовжуiться, у вмiстi шлунка пiдвищуiться рiвень хлористоводневоi кислоти та пепсину. РЖнодi секреторна функцiя шлунка знижуiться, а в деяких хворих у вмiстi шлунка немаi вiльноi хлористоводневоi кислоти. Це частiше спостерiгаiться в разi локалiзацii виразки в шлунку. Згасання дiяльностi шлункових залоз спричинене розвитком атрофiчного процесу в слизовiй оболонцi шлунка. Зниження вмiсту або вiдсутнiсть хлористоводневоi кислоти у вмiстi шлунка може спостерiгатися i тодi, коли порушуiться харчування.

Значне пiдвищення кислотностi шлункового соку звичайно характерне для виразковоi хвороби дванадцятипалоi кишки. Це пояснюiться надмiрним збудженням нервовоi системи, пiдвищенням тонусу блукаючого нерва.

Найчастiше пiдвищення кислототворноi функцii шлунка поiднуiться iз збiльшенням у його вмiстi ферменту пепсину, що бере активну участь у травленнi iжi. При виразковiй хворобi вiн може зруйнувати слизову оболонку шлунка або дванадцятипалоi кишки. Звичайно протеолiтична (травна) активнiсть вмiсту шлунка лишаiться пiдвищеною значно довше, нiж кислототворна функцiя шлунка. Часто бувають випадки, коли кислотнiсть шлункового соку нормальна або трохи вища, а вмiст активного пепсину в ньому значно пiдвищений.

Досить часто у хворих на виразкову хворобу в перiод загострення спостерiгаiться напруження м'язiв живота. Це захисний рефлекс на обмеженому просторi надчеревноi дiлянки, у верхнiй третинi прямого м'яза живота. Виникнення больових вiдчуттiв пiд час постукування по цiй дiлянцi також свiдчить про подразнення очеревини в зв'язку з поширенням запального процесу.

У хворих на виразкову недугу часто виникають змiни в iнших органах травноi системи.

Виразковий процес нерiдко супроводиться запором, що пояснюiться переважно надмiрним збудженням блукаючого нерва, який спричинюi послаблення скорочень кишок. Запор виникаi ще й через те, що так дiiта не мiстить достатньоi кiлькостi клiтковини, потрiбноi для збудження перистальтики кишок (скорочення й розслаблення м'язiв стiнок кишок, що дають змогу перетравленiй iжi просуватися вздовж них). РЖз стиханням виразкового процесу зникаi i запор.

Дуже часто при виразковiй хворобi в процес втягуються печiнка й жовчнi протоки. Хворi скаржаться на бiль i вiдчуття ваги в правому пiдребер'i, нудоту й неприiмний присмак вранцi у ротi. Спочатку виникають руховi розлади жовчних проток i жовчного мiхура, а якщо не проводиться правильне лiкування, можуть розвинутися хронiчний холецистит i навiть хронiчний гепатит.

У хворих на виразкову недугу спостерiгають пiдвищену збудливiсть нервовоi системи, дратiвливiсть, часто пригнiчений настрiй. Пiдвищена збудливiсть блукаючого нерва проявляiться в хворих на виразкову недугу через сповiльнення пульсу, зниження артерiального тиску, пiтливiсть, неприiмнi вiдчуття в дiлянцi серця.

Для пiдтвердження дiагнозу виразковоi хвороби ранiше проводили рентгенологiчне дослiдження. Проте в деяких хворих, незважаючи на вираженi ознаки захворювання, пiд час ретельного рентгенологiчного дослiдження навiть досвiдчений лiкар може не виявити виразкову хворобу. Тепер таким хворим проводять гастродуоденофiброскопiю в спецiалiзованих вiддiленнях. Це цiлком безпечний метод, який даi змогу виявити виразку, уточнити ii розмiри, а повторнi обстеження в процесi лiкування допомагають слiдкувати за тим, як вона гоiться [2, 18].

Виразкова хвороба шлунка й дванадцятипалоi кишки в разi, якщо хворий не додержуiться рекомендацiй лiкаря або ж пiзно до нього звернувся, може ускладнитись.

Основними ускладненнями виразковоi хвороби i наступнi.

Кровоточива виразка виникаi внаслiдок роз'iдання судин дна виразки. РЖнодi шлункова або кишкова кровотеча може бути першою ознакою виразковоi хвороби, яка доти мала безсимптомний перебiг. Ознаки шлунково-кишковоi кровотечi - велика загальна кволiсть, шум у вухах, запаморочення, пришвидшення пульсу, рiзкий спад артерiального тиску. Обличчя блiдне, вкриваiться холодним потом. Через деякий час починаiться криваве блювання, а якщо його немаi, з'являються кашкоподiбнi випорожнення чорного кольору. Звичайно пiсля кровотечi або кривавого блювання бiль зникаi, та натомiсть розвиваiться недокрiв'я. Кровотеча становить небезпеку для життя, особливо в лiтнiх людей, через склеротичнi змiни судин. Не в усiх хворих з кровоточивою виразкою може бути криваве блювання або чорний кашкоподiбний кал. Проте прихована кровотеча, яку виявляють за допомогою мiкроскопiчного й хiмiчного дослiджень калу або шлункового соку, - майже стала ознака виразки. У перiод, коли захворювання загострюiться, вона спостерiгаiться в багатьох пацiiнтiв [1].

Перфорацiя (прорив) виразки - найнебезпечнiше ускладнення. Звичайно перфоруiться передня стiнка шлунка або дванадцятипалоi кишки, i вмiст цих органiв потрапляi в черевну порожнину. Перфорацiя зумовлена багатьма факторами, в основному нервовим. Проте груба й гостра iжа, зловживання алкогольними напоями, фiзичне перенапруження також можуть спричинити ii.

Прорив виразки супроводиться гострим болем, який хворi порiвнюють з ударом кинджала. Бiль спочатку вiдчуваiться в надчеревнiй дiлянцi, потiм розливаiться, вiддаi в грудину, спину, лiвий бiк, праве плече, ключицю. Незабаром виникають ознаки розлитого запалення очеревини (перитонiту): сповiльнений спершу пульс пришвидшуiться, пiдвищуiться температура тiла, живiт здимаiться, гази не вiдходять. У разi прориву виразки потрiбна негайна хiрургiчна допомога.

При стенозi (звуженнi) воротарноi частини шлунка хворi скаржаться на ваготу й тиск у надчеревнiй дiлянцi, неприiмний запах з рота, вiдрижку тухлим, бiль i блювання iжею, спожитою напередоднi. Бiль звичайно дужчаi надвечiр i меншаi пiсля блювання. Шлунок значно розтягуiться й опускаiться, м'язи його надмiрно збiльшуються, посилюiться перистальтика (хвилеподiбнi скорочення).

Вiдкачуючи вмiст шлунка, знаходять рештки iжi, спожитоi напередоднi або за кiлька днiв перед дослiдженням. РЖнодi блювотнi маси мають запах тухлого яйця, що пояснюiться вiдсутнiстю вiльноi хлористоводневоi кислоти, розвиненням процесiв гниття з утворенням сiрководню.

Пенетруюча виразка - це виразка, що проникаi в глибокi шари шлунка або дванадцятипалоi кишки, аж до сусiднiх органiв. Сама виразка майже нiколи не рубцюiться й терапевтичному лiкуванню не пiддаiться.

До ускладнень виразковоi хвороби також належить утворення зрощень i спайок шлунка та дванадцятипалоi кишки з навколишнiми органами (печiнкою, жовчним мiхуром, пiдшлунковою залозою, очеревиною). Зрощення й спайки деформують шлунок i кишку, спричинюють звуження iхнього отвору, значне подразнення нервових закiнчень. Хворi скаржаться на постiйний бiль, що дужчаi пiсля iжi внаслiдок розтягування шлунка, а також, коли рухаються, пiд час труськоi iзди, фiзичних напружень, змiни положення. Часто просте постукування по надчеревнiй дiлянцi або глибокий вдих викликають бiль.

Хронiчна кальозна (змозолiла) виразка маi деякi особливостi. Бiль набираi тривкого, сталого характеру й мало пов'язаний зi споживанням iжi, вiн дужчаi при фiзичному напруженнi. Щоб послабити бiль, хворi лягають. Допомагають тепловi процедури, щадна дiiта, бо вона зменшуi запальнi змiни навколо виразки. Сама виразка рубцюiться нешвидко, iнодi спостерiгаiться лише часткове зменшення ii поверхнi. Лiкування тодi здебiльшого оперативне [15, 16].

У дитячому та юнацькому вiцi виразкова хвороба маi тяжчий перебiг, нiж у дорослих, часто загострюiться, нерiдко супроводиться великими кровотечами, погано пiддаiться лiкуванню. Виразки звичайно розташованi в дванадцятипалiй кишцi й супроводяться значним пiдвищенням кислотностi й протеолiтичноi (яка сприяi розщепленню бiлка) активностi вмiсту шлунка. Хворi на виразкову недугу в цьому вiцi дуже часто вiдстають у фiзичному розвитку. Це зумовлене виснаженням нервовоi системи, рiзко вираженим больовим синдромом i недоiжанням через побоювання, що бiль пiсля iжi посилиться.

Виразкова хвороба в лiтнiх людей проходить з частими кровотечами через супутнiй атеросклероз i гiпертонiчну хворобу. Кровотечi, як правило, буваi важко спинити.

У лiтньому вiцi захворювання часто поiднуiться зi зниженою секрецiiю шлункового соку. Виразки великого розмiру, зi значними запальними змiнами. Цi особливостi пояснюються зниженням життiдiяльностi й бiльш млявими вiдновлювальними процесами в органiзмi. Виразкова хвороба в лiтнiх людей потребуi ретельного лiкарського нагляду, щоб вчасними заходами запобiгти можливим ускладненням.

Отже, виразкова хвороба - серйозне захворювання. У разi появи перших ознак ii потрiбно вiдразу звернутися до лiкаря.

Роздiл 3. Основнi причини виникнення виразковоi хвороби

Усi дослiдники, що займалися вивченням виразковоi хвороби шлунка i дванадцятипалоi кишки, у першу чергу цiкавилися причиною ii виникнення, оскiльки, лише знаючи цю причину, можна вказати найбiльш ефективнi мiри лiкування i профiлактики захворювання.

Виразкова хвороба - загальне захворювання органiзму, яке проявляiться, зокрема, утворенням дефекту (виразки) в слизовiй оболонцi шлунка або дванадцятипалоi кишки - початкового вiддiлу тонкоi кишки. Розмiром виразки можуть бути вiд просяного зернятка до п'ятикопiйковоi монети й навiть бiльшi. Поступово поглиблюючись i проникаючи крiзь усi шари шлунка або дванадцятипалоi кишки, виразка може спричинити такi тяжкi ускладнення, як прорив iх, кровотеча, пенетрацiя (проростання в прилягаючi органи) тощо.

Виразкова хвороба може розвинутися в будь-якому вiцi. Проте частiше вона трапляiться в осiб молодого й середнього вiку, набираi хронiчного характеру, часто стаючи однiiю з причин втрати працездатностi або набуття iнвалiдностi.

Певне зростання темпiв захворюваностi пов'язують з урбанiзацiiю, надмiрним напруженням, змiною ритму життя, нерацiональним харчуванням, шкiдливим впливом шуму та iншими факторами.

Найчастiше до лiкаря звертаються особи з вираженими ознаками захворювання. У разi наполегливого лiкування виразка гоiться, зарубцьовуiться. Проте нерiдко виразкова хвороба маi затяжний перебiг, час вiд часу загострюючись упродовж багатьох рокiв.

Як i iншим захворюванням, виразковiй хворобi шлунка й дванадцятипалоi кишки легше запобiгти, нiж ii лiкувати.

Первинна профiлактика виразковоi хвороби охоплюi широкий комплекс заходiв, спрямованих на запобiгання iй: пiдвищення матерiального й культурного рiвня всього населення, величезнi масштаби житлового будiвництва, безкоштовна медична допомога, доступнiсть санаторно-курортного лiкування, широкий розвиток спорту, фiзкультури, туризму тощо.

Вторинна профiлактика - це комплекс заходiв, що спрямованi на запобiгання рецидивам виразковоi хвороби, а також перешкоджають прогресуванню й ускладненню захворювання, якщо воно вже виникло, i сприяють якомога повнiшому вилiкуванню хвороби [13].

Успiшно боротися проти виразковоi хвороби можна лише за умови раннього виявлення й вчасного лiкування ii. Обiзнанiсть з причинами й факторами, що зумовлюють розвиток виразковоi хвороби, усунення iх - це основна умова профiлактичного лiкування виразковоi хвороби.

До виникнення виразковоi хвороби призводить багато причин. Проте основна з них - розлад дiяльностi нервовоi системи. РЖстотне значення мають фактори зовнiшнього середовища, психiчнi травми, нервове перенапруження та перевтома. Не менше важить i неправильний режим дня, що зумовлюi швидку перевтому органiзму й здебiльшого супроводиться порушенням режиму харчування. Безладне харчування через великi промiжки може призвести, особливо в нервових людей, до порушення функцii шлунка. Внаслiдок нагромадження в шлунку великоi кiлькостi шлункового соку, не зв'язаного з iжею, подразнюiться слизова оболонка й збiльшуiться можливiсть утворення виразки.

Пiд впливом того, що iжу приймають у певнi години, у людини виробляються рефлекси до видiлення шлункового соку - вiдчуваiться голод, пече пiд грудьми, виникають легке тремтiння, головний бiль тощо. Коли в цi години не поiсти, то шлунковий сiк не зв'язуiться з iжею i несприятливо впливаi на слизову оболонку шлунка, подразнюi нервовi закiнчення, закладенi в товщi його стiнок. Вони передають сигнали в центральну нервову систему й надмiрно збуджують ii.

До виразковоi хвороби можуть спричинити переiдання, зловживання гострими спецiями, приправами, якi подразнюють слизову оболонку шлунка.

Велике значення маi також стан ротовоi порожнини. Якщо немаi багатьох зубiв i пережовування недостатнi, це призводить до того, що в шлунок потрапляi погано подрiбнена iжа. Усе це стимулюi подразнення слизовоi оболонки.

Негативно впливають на слизову оболонку шлунка i курiння та алкоголь. Серед курцiв виразкова хвороба трапляiться приблизно в 12 разiв частiше, нiж серед тих, хто не курить [16].

Наявний у тютюнi нiкотин - отруйна речовина, яка насамперед порушуi регулюючий вплив нервовоi системи на дiяльнiсть рiзних органiв, зокрема й органiв травлення. Часто нiкотин призводить до пiдвищення кислотностi вмiсту шлунка, розвитку гастриту в курцiв. Пiд впливом його звужуються судини, що спричинюi порушення кровообiгу, а значить, i живлення шлунка та дванадцятипалоi кишки, зниження стiйкостi тканин проти "роз'iдаючоi" дii шлункового соку, утворення виразки в шлунку або дванадцятипалiй кишцi.

У хворих, якi лiкуються в стацiонарi, але i надалi курять, виразка гоiться значно повiльнiше.

Алкоголь припiкаi слизову оболонку. Це один iз сильних збудникiв секрецii, вiн пригнiчуi центральну нервову систему. Пiдвищуючи кислотнiсть, секрецiю й подразнюючи слизову оболонку шлунка та дванадцятипалоi кишки, алкоголь провокуi загострення виразковоi хвороби й часто призводить до таких серйозних ускладнень, як кровотеча, прорив шлунка з розвиненням запалення очеревини. У хворих, якi зловживають спиртним, нерiдко виникають також iншi захворювання органiв травлення (цироз печiнки, важкi форми панкреатиту тощо) [11].

Виразкова хвороба розвиваiться i в разi функцiональних та структурних морфологiчних змiн у шлунку й дванадцятипалiй кишцi. Наслiдком загальних i мiсцевих розладiв механiзмiв регуляцii i надмiрна дiяльнiсть (гiперсекрецiя) залоз шлунка, що виробляють шлунковий сiк з пiдвищеною кислотнiстю, переважно хлористоводневу кислоту та пепсин. Коли кiлькiсть слизу, що вкриваi слизову оболонку, достатня, стiнка шлунка захищена вiд роз'iдаючоi дii цих речовин. Та в разi виразковоi хвороби хлористоводнева кислота i пепсин виробляються й видiляються швидше, нiж слиз. Внаслiдок цього порушуiться перший захисний бар'iр, яким i слиз.

Хлористоводнева кислота i пепсин проникають глибше, нiж звичайно, i "атакують" другу "лiнiю захисту" - епiтелiальнi клiтини слизовоi оболонки шлунка, й вони зазнають "самоперетравлювання". Змiну будови клiтин при виразковiй хворобi спричинюi порушення кровообiгу слизовоi оболонки в тих мiсцях, де шлунковий сiк дii найбiльше. При цьому клiтина, вiдчуваючи нестачу поживних речовин, втрачаi здатнiсть утворювати енергетичнi ресурси й зберiгати свою структуру. Виникаi дефект слизовоi оболонки - виразка шлунка або дванадцятипалоi кишки.

Робота шлунка, так само як i iнших органiв, значною мiрою залежить вiд дiяльностi залоз внутрiшньоi секрецii, особливо гiпофiзу та надниркових залоз. Вони видiляють безпосередньо в кров велику кiлькiсть рiзних гормонiв, що впливають на обмiн речовин та роботу окремих органiв i систем органiзму. З порушенням функцii системи "гiпофiз-наднирковi залози", коли в кров надходить пiдвищена кiлькiсть гормонiв гiпофiзу, в органiзмi виникаi ряд змiн. Зокрема, посилюiться секрецiя, пiдвищуiться кислотнiсть i видiлення пепсину шлункового соку, зменшуiться вироблення слизу.

Слизова оболонка шлунка стаi бiльш чутливою до дii хлористоводневоi кислоти й пепсину, а також несприятливих факторiв зовнiшнього середовища (недоброякiсна iжа, деякi медикаменти та iнше). Внаслiдок цього також може виникнути виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалоi кишки.

Роботу всiх внутрiшнiх органiв контролюють, прискорюють або сповiльнюють спецiальнi центри головного мозку. У разi перевтоми знижуiться працездатнiсть клiтин кори головного мозку, послаблюiться вплив ii на пiдкiрковi центри.

Судинний, харчовий та iншi центри немов бiльш не пiдлягають корi, внаслiдок чого починають дiяти хаотично. При цьому до внутрiшнiх органiв безладно йдуть iмпульси, що спричиняють рiзнi порушення, наприклад скорочення м'язiв шлунка. РЖнодi цi скорочення мають характер тривалих болiсних спазмiв, i шлунковий сiк видiляiться тодi, коли в цьому немаi потреби.

Певну роль у розвитку виразковоi хвороби вiдiграють мимовiльнi скорочення м'язiв, а також спазм кровоносних судин у мiсцях, де шлунок i дванадцятипала кишка найбiльше подразнюються. Це призводить до порушення живлення даноi дiлянки. Функцiя ii рiзко знижуiться, змiнюiться структура клiтин, а пiд впливом кислоти шлункового соку посилюються запальнi процеси. Згодом на цьому мiсцi може утворитися виразка шлунка або дванадцятипалоi кишки.

Отже, уявлення про виразкову хворобу як патологiчний процес, що виникаi внаслiдок порушення нервовоi системи, не виключаi ролi iнших чинникiв, якi бiльшою чи меншою мiрою стимулюють розвиток цього захворювання. Цi чинники можуть бути як зовнiшнiми, так i внутрiшнiми. До перших належать негативнi емоцii, тривале нервове й фiзичне перенапруження, порушення режиму й ритму харчування, курiння, вживання алкоголю, до других - спадковий фактор, iндивiдуальна особливiсть нервовоi системи хворого, попереднi захворювання, що спричинили виснаження нервових регуляторних процесiв, нервово-ендокриннi змiни (особливостi статевого дозрiвання, патологiчний клiмакс), наявнiсть патологiчних осередкiв в органiзмi (апендицит, холецистит та iн.). Те чи iнше поiднання названих факторiв i створюi передумови для розвитку виразковоi хвороби. Однак основними чинниками залишаються фактори, вплив яких на виникнення виразковоi хвороби шлунка тi дванадцятипалоi кишки iлюструi дiаграма 1 [3].

Дiаграма 1. Вiдсотковий розподiл впливу основних факторiв, якi сприяють виникненню виразковоi хвороби

Можна спробувати заперечити, що мiльйони людей курять, деякi зловживають алкоголем, порушують режим життя i харчування, стикаються з емоцiйними стресами, зазнають фiзичноi перевтоми тощо, а проте лише в небагатьох iз них буваi виразкова хвороба. Причина цього полягаi в тому, що багато шкiдливих факторiв зовнiшнього середовища самi собою, без вiдповiдних умов в органiзмi людини, не завжди спроможнi призвести до тих чи iнших серйозних наслiдкiв. Щоб хвороба виникла, потрiбна певна схильнiсть, послаблення опiрноi здатностi органiзму. Грунтуючись на цих даних, багато хто з представникiв медицини волii проблему розвитку виразковоi хвороби звести до внутрiшнiх чинникiв, конституцii (тобто будови органiзму), проте це - очевидна помилка.

Виникаi цiлком обгрунтоване запитання: чи мають значення для розвитку виразковоi хвороби конституцiя та спадковiсть? На це питання вiдповiдають по-рiзному. Вiдомий нiмецький терапевт Г. Бергман, виходячи з того, що на виразкову хворобу часто хворiють члени однiii сiм'i, схильний вважати ii спадковою. Деякi вченi вважають, що однорiднi захворювання в членiв однiii сiм'i можуть бути наслiдком однакових умов iснування, харчування та iнших чинникiв, а не спадковостi. Щоправда, дехто може мати спадкову схильнiсть до виразковоi хвороби, та це ще не хвороба. Щоб у цих осiб розвинулася виразкова хвороба, потрiбнi зовнiшнi впливи. Одне з важливих завдань медицини полягаi в тому, щоб за допомогою профiлактичних заходiв усувати шкiдливi зовнiшнi фактори, якi спричинюють виразкову хворобу в схильних до неi осiб.

Це ставить профiлактику виразковоi хвороби на рiвень соцiальних завдань.

Роздiл 4. Запобiгання виразковiй хворобi Та ii рецидивам

Крiм загальнодержавних заходiв, а також широкоi лiкуваль

Вместе с этим смотрят:

РЖсторiя виникнення та розвитку масажу

Аборты

Аденовирусная инфекция

Азотные и кислородные ванны, нафталановая нефть

Акушерська операцiя - накладання акушерських щипцiв