Полiтологiя. Полiтичнi системи в Украiнi

Полiтологiя (вiд грец. politika - державнi i сусп. справи i logos -слово, поняття, вчення) тАУ наука, об'iктом якоi i полiтика та ii взаiмовiдносини з особистiстю i сусп-вом, котра займаi одне з провiдних мiсць у сучас. суспiльствознавствi. Стосовно П. у зарубiжнiй i вiтчизнянiй лiтературi часто вживаються термiни Влполiтична наукаВ», Влнаука про полiтикуВ», Влполiтична соцiологiяВ», якi вiдображають традицii й особливостi нац. i регiон, полiтолог, шкiл.

У визначеннi предмета П. на сьогоднi не iснуi iдиного пiдходу, що зумовлене багатозначнiстю термiна ВлполiтикаВ» й можливiстю рiзноманiтних способiв ii характеристик. Деякi науковцi вважають, що П. - це наука про систему закономiрних взаiмозв'язкiв соц. суб'iктiв з приводу полiт, влади, боротьби за неi, про сутнiсть, форми i методи полiт. владування тощо. Ряд полiтологiв предметом П. вважають вивчення полiт. систем як сукупностi владних iнститутiв, а також полiт. влади як основи розвитку i функцiонування полiт, систем. Знач-на група вчених вважаi предметом П. вивчення системи закономiрностей розвитку i функцiонування демократii, ii змiсту, мiсця i ролi у полiт, життi сусп-ва. Своiрiдною i трактовка П. як системи закономiрностей розвитку i функцiонування полiт. культури. При цьому остання розумiiться розширено, як цiннiсне полiт. свiтосприйняття, в межах якого Вiдбуваiться полiт. дiяльнiсть. Багатоманiтнiсть пiдходiв до визначення предметного поля П. дозволяi чiткiше уяснити мiс-це П. в системi суспiльствознавства, взаiмовiдносини ii з iн. науками. Одним iз найбiльш узагальнюючих пiдходiв унiверсалiстсько-сумативний, що iнтерпретуi рiзнi аспекти фiлос., соцiолог., екон., юрид. дослiджень полiт, процесiв та iнститутiв. П. розглядаiться при цьому як iнтегральна наука, оптимальне функцiонування i розвиток якоi визначаiться насамперед розвиненiстю зазначених наук. Названий пiдхiд спiвiснуi з аналiтико-концептуальним, що виходить iз визнання автономностi П. Системо-утворюючим фактором П., як i будь-якоi науки, виступають ii закони. Вiдтак при визначеннi предметного поля П. слiд враховувати тенденцii i закони структури, функцiонування та розвитку полiт, життя соц. спiльнот, що вiдображаi реальний процес включення iх у дiяльнiсть щодо реалiзацii полiт, влади та полiт, iнтересiв. Предмет науки повинен вiдображати внутр. системний зв'язок його компонентiв (полiт, процеси, вiдносини, дiяльнiсть, полiт, система, влада, д-ва, демократiя тощо.) Але останнi спiвiснують, взаiмодiють у певнiй сферi сусп-ва - у полiт, життi, яке охоплюi всi названi феномени i i граничним узагальнюючим поняттям, оси. опорною категорiiю П. Звiдси предметом П. i закономiрностi структури, функцiй, розвитку полiт, життя в усiх його проявах, а П., як рацiональне вiдображення полiт, життя, означаi систему знань про цiлi, завдання, рушiйнi сили i змiст полiт, процесiв, про дiяльнiсть людей, партiй, громад. об'iднань, д-в у сферi полiт, вiдносин. Вихiдний теорет. матерiал у пiзнаннi законiв науки становлять категорii П., якi розкривають необхiднi зв'язки, вузловi пункти науки, iстотнi елементи ii структури. Порiвняно з iн. сусп. науками, що дослiджують проблеми полiтичного, бiльшiсть категорiй П. мають конкретний характер. Вони i важл. засобом пiзнання явищ полiт, дiйсностi (полiт, вiдносин, дiяльностi, процесiв, iн-тiв, поведiнки, боротьби i спiвробiтництва, плюралiзму, влади тощо.)

До структури сучас. П. входять: загальна полiтологiя, що вивчаi iсторiю i теорiю полiтики, виробляi теорет. i методолог, основи полiт, науки; теорii середнього рiвня (про владу, полiт, систему, полiт, духовнiсть, полiт, процеси, полiт, лiдерство тощо); дослiдження загальних проблем свiтового полiт, процесу. До спец. полiт, наук вiдносять полiт. iсторiю, полiт, географiю, полiт, психологiю, полiт. антропологiю, полiт. теорiю, полiт. соцiологiю, полiт. семантику, полiт. етнографiю та iн. Зазначенi дисциплiни перебувають у взаiмодii, вони дослiджують рiзнi сторони, закономiрностi, тенденцii розвитку i функцiонування полiт життя.

П. властивi рiзноманiтнi функцii. Теоретико-пiзнавальна функцiя, що означаi вивчення, систематизацiю, пояснення, аналiз, узагальнення i оцiнку полiт, явищ. Вона виступаi теорет. основою полiт. творчостi, полiт. реформ i реорганiзацiй. П. через названу функцiю проявляiться у виглядi сукупностi взаiмопов'язаних теорет. концепцiй, що спираються на закономiрностi сусп. розвитку, незалежнi вiд суб'iктивних намiрiв i бажань соц. суб'iктiв. Теорет. пiзнання даi змогу всебiчно вивчити й оцiнити досвiд iхньоi полiт, дiяльностi, полiт, мистецтво, даi знання полiт, умов, засобiв i форм вирiшення соц. питань.

Методологiчна функцiя П. охоплюi способи, методи й принципи теорет. дослiдження полiт. i практичноi реалiзацii здобутих знань. Через свiтоглядну функцiю утверджуються цiнностi, iдеали, норми цивiлiзованоi полiт, системи, полiт, культури соц. суб'iктiв, що сприяi досягненню певного консенсусу у сусп-вi, оптимальному функцiонуванню полiт. iн-тiв. Прогностична функцiя полягаi у передбаченнi шляхiв розвитку полiт, процесiв, рiзних варiантiв полiт, поведiнки. Це необхiдно для вироблення механiзму рацiональноi органiзацii полiт, процесiв, урахування ресурсiв полiт, влади. У нинiшнiх умовах зростаi роль прогнозування полiт, поведiнки соц. суб'iктiв та наслiдкiв здiйснення полiт, акцiй. Прикладна функцiя забезпечуi вироблення практичних рекомендацiй щодо шляхiв, механiзмiв реалiзацii полiт. знань, рацiональноi органiзацii полiт, процесiв. Ця функцiя забезпечуi вивчення i врахування ефективностi полiт, рiшень, стану сусп. думки, ставлення громадськостi до полiт, iн-тiв, структур i норм. Функцiя полiтичноi соцiалiзацii забезпечуi процес включення людини в полiт, сферу життя сусп-ва i формування певного типу полiт, культури. Зазначенi функцii тiсно пов'язанi iз загальними функцiями полiтики, якi виступають у цивiлiзованому сусп-вi на перше мiсце (пiдтримка сусп. порядку, забезпечення громадян, миру i нац. злагоди, гарантii свободи i гiдностi громадян).

П. як наука вiдрiзняiться вiд П. як навч. дисциплiни, яка вiдбираi частину загальнотеорет. i прикладного матерiалу. Його опрацьовують i викладають так, щоб вiдповiдно до завдань полiтолог. пiдготовки у доступнiй формi дати необхiдний мiнiмум наукових знань. Вони можуть бути усвiдомленi з урахуванням взаiмовiдносин загальнолюдського, нацiонального i класового в полiтицi, формацiйних i загальноцивiлiзац. аспектiв ii розвитку. Полiт, освiта спрямована на надання полiтицi людського вимiру, отримання проявiв у полiт, дiяльностi егоцентричноi мотивацii, нетерпимостi, iдеологiзацii, рацiоналiзму. При цьому необхiднi вiдхiд вiд однобiчного використання традиц. методiв викладання, розвиток живого дiалогу, полiт, дискусiй, аналiз конкретних полiт, ситуацiй, соцiолог, дослiдження.

У процесi становлення i розвитку П. в Украiнi було б згубним для всього сусп-ва iзолювати ii вiд свiтового полiт, знання й зосереджуватись лише на розкриттi тiii частини свiтового досвiду, яка збiгаiться з вiтчизн. нац. розвитком. Слiд пам'ятати, що самоiзоляцiя негативно впливаi не лише на економiку, а й на розвиток культури та науки в цiлому, спричиняi виникнення феномена Влзакритого суспiльстваВ». Органiчне ж поiднання у вiтчизн. версii П. нац. i загальноцивiлiзац. змiсту сприятиме формуванню дем. полiт. культури, оптимальнiй орiiнтацii дiяльностi полiт, суб'iктiв, гуманiзацii полiт, вiдносин, розширенню дiапазону полiт, пiдходiв у прийняттi соц.-полiт, i екон. рiшень, прогнозованостi рiзноманiтних полiт, процесiв i явищ.

Полiтика (вiд грец. politika -держ. i сусп. справи)- органiзац., регулятивна i контрольна сфера сусп-ва, в межах якоi здiйснюiться соц. дiяльнiсть, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалiзацiю влади iндивiдами й соц. групами задля здiйснення власних запитiв i потреб. Термiн ВлП.В» поширився пiд впливом однойменного трактату Аристотеля, змiстом якого i узагальнення фiлософом проблем розвитку давньогрец. д-в, правлiнь i урядiв. Суб'iктами П. i: iндивiд, мала соц. чи профес. група, нацiя, клас, елiта та iн. соц. спiльноти. В iнституцiйному планi - це соц. iн-ти, групи iнтересiв, полiт, рухи, профспiлки, партii, д-ви та iх союзи.

Пiдвищена складнiсть, змiстовна насиченiсть, полiварiантнiсть вияву проблем полiт, життя привели до видiлення кiлькох трактувань П.: 1) П. i результатом спiлкування, взаiмодii людей, вирiшення ними спiльних справ, визначення позицii стосовно центрiв влади. Конкретними виявами ii можуть бути явища узгодженостi, пiдпорядкування, панування, конфлiкту, боротьби мiж окремими людьми, соц. групами i д-вами. В руслi такого трактування виникла теорiя класовоi боротьби (К.Маркс, В.Ленiн), теорiя конфлiктноi природи П. (Ж.Френд, К.Шмiт); 2) П. i синонiмом iн. полiт. явищ, насамперед влади, панування, д-ви, якi утворюють iдиний змiстовно-термiнолог. ряд, мають приблизно однаковi джерела, ресурси, потенцiали, засоби, символiку i можуть використовуватися як аналоги при дослiдженнi складних сусп. явищ; 3) функцiональне пояснення П., в основу якого покладено наявнiсть ВлвiчнихВ» проблем еволюцii людства: визначення i спроби вирiшення загальних проблем, пiдтримання порядку, управлiння, збереження внутр. i зовн. миру, а також iснування iх антиподiв -пiдготовки i ведення вiйн, застосування насильства у внутр. П., контролю сусп-ва i окремоi особистостi тощо.

Узагальнення рiзних змiстовних трактувань П. дозволяi видiлити ii функцii: всеосяжноi органiзацii сусп. явищ; виразу провiдних iнтересiв iснуючих груп i прошаркiв суспва; регулятивно-контрольного впливу на життя, дiяльнiсть, стосунки людей, соц. груп, класiв, народiв, краiн; рацiоналiзацii виникаючих суперечностей мiж соц. групами, iх цивiлiзованого вирiшення через дiалог громадян i д-ви; iнтеграцii рiзних прошаркiв населення за рахунок iх пiдпорядкування iнтересам цiлого; соцiалiзацii особистостi через ii включення в складний свiт соц. стосункiв; спадкоiмностi й iнновацiйностi соц. розвитку як сусп-ва загалом, так i окремоi людини.

Осн. види П.: внутрiшня, зовнiшня, свiтова. Осн. напрямки П.:економiчна, соцiальна, нацiональна, демографiчна, аграрна, культурна, технiчна, екологiчна, воiнна, геополiтика та iн. До провiдних структурних ланок П. належать: полiтичнi вiдносини, якi i виразниками стiйкого характеру взаiмозв'язкiв соц. груп мiж собою й iн-тами влади, якi демонструють домiнування у суспвi перманентноi боротьби за полiт, панування чи кооперованих зусиль усiх прошаркiв з метою оптимального використання матерiальних i духовних можливостей краiни, кризовостi чи стабiльностi, громадян, миру чи вiйни; полiтична свiдомiсть, яка виражаi принципову залежнiсть полiт, життя вiд усвiдомленого ставлення людей до своiх найбiльш значущих iнтересiв, реалiзацiя яких неможлива без застосування владних важелiв. Рiвень полiт, свiдомостi визначаi рiвень iнституалiзацii полiт, поглядiв та iдеалiв, цiлей i програм, норм i установлень у поведiнцi людей, органiв влади i самоуправлiння; полiтична органiзацiя, яка характеризуi роль iн-тiв публiчноi влади як центрiв управлiння i регулювання сусп. процесiв. Сукупнiсть органiв законодавчоi, виконавчоi, судовоi влади, парт. i сусп.-полiт, iн-тiв, груп тиску i т.iн. складаi орг. основу П. Наявнiсть i взаiмодiя вищезазначених структурних елементiв надаi П. внутрiшньоi цiлiсностi, надiляi ii постiйним джерелом саморозвитку.

Природа П. глибоко пов'язана з екон. сферою сусп-ва, екон. (базисними) вiдносинами й iнтересами. Дiалектика взаiмовпливу П. i економiки призводить до того, що екон. дiяльнiсть набуваi полiт. змiсту, а полiт, поведiнка i дiяльнiсть трансформуються в економiчнi, або ж, як мiнiмум, отримують екон. складову свого комплексного прояву. Актуалiзацiя дiалектики П. й економiки в кожному конкретному сусп-вi призводить до виникнення екон., фiнанс., соц., демограф. П. держави, ii втручання в економiку, участi в процесах виробництва i розподiлу, опори на екон. сферу при виробленнi орiiнтирiв зовнiшньо- i внутрiшньополiт. поведiнки. Значною мiрою П. по-в'язана також iз сферою культури, яка визначаi культурний змiст П., ii зв'язок з iсторiiю, моральнiстю i т.д.

Сучас. рiвень розвитку свiтового спiвтовариства ставить питання про визначення кордонiв, меж розвитку i впливу П., в т.ч. i допустимого простору ii тиску на iн. сусп. утворення. Нехтування такими кордонами стимулюi розвиток негативних соц.-полiт. явищ: надмiрноi iдеологiзацii, полiтизацii неполiт. i неiдеолог. сфер дiяльностi, поведiнки, свiдомостi, що приводить до створення вакууму сусп. регуляцiй i регресивного варiанта полiт, еволюцii.

"Полiтичне життя суспiльства" тАФ це загальна систематизуюча полiтологiчна категорiя.

Сутнiсть полiтичного життя суспiльства може бути охарактеризована як процес виробництва (вiдтворення) полiтичних зв'язкiв мiж людьми. Поняття "полiтичне життя", аналогiчне поняттям "економiчне", "духовне", "матерiальне", "релiгiйне життя" та iншим його видам, застосовуiться для узагальненоi оцiнки полiтичноi сфери конкретних епох, краiн, суспiльств, дiяльностi i полiтичноi поведiнки класiв, соцiальних верств, груп та окремоi людини. Аналiз полiтичного життя як суспiльного явища даi змогу оцiнювати умови, в яких це життя функцiонуi, та соцiальнi, полiтичнi, економiчнi i духовно-iдеологiчнi фактори, якi його детермiнують. Головними факторами, що визначають полiтичне життя, можуть виступати також тип держави, полiтичний устрiй суспiльства, його полiтична органiзацiя i культура, структура влади, форми спiлкування i т.п.

Полiтичне життя тАФ це пiдсистема суспiльства, певна цiлiснiсть з елементами, видами й формами ii вияву як дiяльностi та спiлкування мiж людьми. Воно завжди виступаi в конкретно-iсторичнiй формi, що зумовлено матерiальними i соцiокультурними факторами. Це сукупнiсть усiх полiтичних явищ, що функцiонують у суспiльствi. Воно включаi в себе соцiальних суб'iктiв з iхнiми потребами та iнтересами, iхнi вiдносини i дiяльнiсть, полiтичнi iнститути, норми, свiдомiсть i культуру, полiтичну владу й iншi компоненти. Мiж ними iснують певнi закономiрнi зв'язки, iм притаманнi специфiчнi функцii, напрямки дiяльностi.

Полiтичне життя визначаi основнi соцiальнi та полiтичнi структури влади, тип полiтичноi системи, партiйних систем, полiтичноi органiзацii суспiльства, спосiб правлiння, тип державного устрою i полiтичного режиму, стан суспiльного порядку тощо.

Формування полiтичного життя перебуваi пiд серйозним впливом культурно-iсторичних традицiй та нацiональних особливостей народу, якi проникають у полiтичний побут державних, суспiльних структур або в самоуправлiння тощо. У формуваннi полiтичного життя людини й суспiльства велику роль вiдiграють економiчнi, iдеологiчнi, культурнi, правовi, релiгiйнi та iншi форми спiльного життя людей i суспiльних вiдносин. На розвиток полiтичного життя сильний вплив справляi iснуючий у суспiльствi стан громадських i полiтичних прав та свобод людини (свобода слова, зборiв, совiстi тощо). Водночас полiтичне життя мiнливе й динамiчне, воно знаi перiоди пiднесень i спадiв, апатii та бурхливих вибухiв.

В умовах демократii до активноi й добровiльноi участi у полiтичному життi (вибору представницьких установ, участi в асоцiацiях, партiях, самоуправлiннi, масових або групових полiтичних акцiях) заохочуiться значна кiлькiсть населення i його пасивна частина може стати порiвняно незначною. У такому суспiльствi полiтичне життя i стабiльним i динамiчним.

Усi компоненти полiтичного життя у демократичних суспiльствах орiiнтованi на забезпечення стабiльностi системи суспiльних вiдносин i разом з тим на створення умов для активiзацii дiяльностi ii суб'iктiв. Так, американський полiтолог С. Лiпсет вважаi, що один iз головних критерiiв стабiльностi тАФ збереження i розвиток полiтичноi демократii, забезпечення лояльного ставлення до iснуючого державного устрою. Вiн зазначаi, що стабiльнiсть державного устрою, його здатнiсть приймати рiшення й забезпечувати iх виконання без вiдкритого застосування сили значною мiрою залежить вiд законностi й ефективностi полiтичних iнститутiв. Законнiсть зв'язана зi здатнiстю системи формувати й пiдтримувати переконання, що ii полiтичнi iнститути якнайкраще вiдповiдають даному суспiльству'.

Зовсiм iнакше вiдбуваiться полiтизацiя життя у суспiльствах диктаторського, авторитарного або тоталiтарного типу. Формально в цих суспiльствах у полiтичному життi не бере участi лише мiнiмальна частина населення, але сама ця участь часто зводиться тiльки до виконання державних i партiйних розпоряджень. Як свiдчить iсторична практика нашого минулого, у такiй слухняностi значну роль вiдiгравала дисциплiна страху. Авторитарне, диктаторське або тоталiтарне суспiльство з надцентралiзованою владою, переслiдуваннями iнакомислячих та масовими репресiями зводить усе полiтичне життя суспiльства до формальних виявiв активностi. По сутi ж, населення за цих умов у кращому разi i полiтичне нейтральним, а у бiльшостi випадкiв тАФ вiдчуженим вiд пануючоi полiтичноi системи.

Полiтична думка сучасного свiту продовжуi перебувати пiд знач-ним впливом теоретичних розробок видатних вчених, що жили на стику XIX тАФ XX ст, таких як М.Вебер, В.Парето, Г.Моска, Р.Мiхельс та iншi.

Нiмецький соцiолог та полiтолог Макс Вебер (1864 тАФ 1920) здобув широке визнання в захiдних краiнах як розробник теорii державноi бюрократii. Аналiзуючи таке суспiльне явище, як "державна бюрократiя", Вебер дiйшов висновку, що бюрократiя тАФ це рацiональна форма колективноi дiяльностi людей, а капiталiзм тАФ це "концентрований вираз рацiональностi". В сучасному суспiльствi, пiдкреслював М.Вебер, бюрократична система державноi органiзацii за своiю надiйнiстю й дисциплiною перевершуi будь-яку iншу суспiльну систему. Якщо в державi функцiонуi розвинений бюрократичний механiзм, вiдзначав вiн, то такий механiзм маi вигляд машини у порiвняннi з немеханiчними видами виробництва. Саме в цьому нiмецький дослiдник вбачав переваги бюрократичноi системи державноi органiзацii i ii можливiсть вiдповiдним чином планувати i визначати функцiональну ефективнiсть дiяльностi людей у суспiльствi.

Велику увагу в своiй теоретичнiй дiяльностi М.Вебер придiляв проблемам влади. Намагаючись типологiзувати це суспiльно-полiтичне явище, Вебер дiйшов висновку, що в iсторii розвитку суспiльства iснувало три типи влади: традицiйна, харизматична та рацiональна. Традицiйна влада характеризуiться вiрою пiдлеглих у те, що влада в суспiльствi i законною, оскiльки вона iснувала завжди. Цей тип влади вiдзначаiться наявнiстю традицiйних норм. на якi весь час посилаiться правитель, органiзовуючи свою дiяльнiсть. Однак правитель, який зневажаi й порушуi iснуючi в суспiльствi традицii, може позбутися i своii влади.

Харизматичний тип влади (харизма тАФ винятковий дар, особливий талант, що притаманний людинi). Цей тип влади базуiться на вiрi в те, що правитель маi якiсь надзвичайно особливi, навiть "магiчнi" здiбностi.

Рацiональний, якому притаманне всевладдя рацiональноi бюрократii. Прогресуюча рацiоналiзацiя тАФ неминуча доля захiдного свiту, i рушiйною силою даного процесу виступаi рацiональна бюрократiя. Рацiональний тип влади означаi вибiр полiтичного правителя через демократичнi процедури i надання йому повноважень, за зловживання якими вiн несе вiдповiдальнiсть перед виборцями.

Значний внесок у розвиток полiтичноi думки XX столiття зробили представники теорii елiти. Класикою елiтаризму стали концепцii В.Парето (1846-тАФ1923), Г.Моски(1858тАФ1941)та Р.Мiхельса (1878тАФ 1936). Як зазначав В.Парето, у будь-якому суспiльствi реально править певна елiта, яка виступаi як добiрна частина населення, а iй протистоiть iнша частина. В суспiльствi елiта створюiться в економiчнiй, полiтичнiй, духовнiй та iнших сферах життя, а також подiляiться на "правлячу (панiвну) елiту" i "неправлячу елiту". На думку вченого, iснування "правлячоi елiти" випливаi з психологiчних рис людей, з iхньоi здатностi панувати та нав'язувати свою волю пiдлеглим класам. Така ситуацiя призводить до того, що в суспiльствi вiдбуваiться постiйна боротьба та змiна рiзного типу елiт шляхом iхньоi циркуляцii, кругообiгу: стара пануюча елiта з часом поступаiться мiсцем новiй. Слiд також вiдзначити, що нова елiта висуваiться з найбiльш обдарованих представникiв низових верств суспiльства, якi гостро вiдчувають потребу у владi. Проходить час, i нова елiта в процесi боротьби змiнюiться новiтньою.

Необхiдно пiдкреслити, що, на думку Г.Моски, подiл суспiльства на панiвну меншiсть i полiтичне залежну бiльшiсть (масу) також i неодмiнною умовою iснування цивiлiзацii. В процесi розвитку суспiльства постiйно змiнюються склад, структура "правлячого класу" без змiни його функцiй. Здiйснення влади меншостi над бiльшiстю стаi можливим за рахунок кращоi органiзацii меншостi. Водночас правлiння меншостi, на думку Г.Моски, може бути як автократичним, так i лiберальним.

Ще один представник теорii елiт Р.Мiхельс також стверджував, Що суспiльство не може iснувати без панiвного "полiтичного класу''. З цiiю метою дослiдник обгрунтував свiй "залiзний закон олiгархiчних тенденцiй". Згiдно з цим законом, демократичний розвиток суспiльства може вiдбуватися успiшно лише за створення вiдповiдноi органiзацii. А цей процес неможливий без видiлення в суспiльствi елiти тАФ активноi меншостi, якiй маса маi довiряти через об'iктивну неможливiсть прямого контролю широких верств населення над великою органiзацiiю. За таких умов, на думку Р.Мiхельса, демократiя неминуче повинна трансформуватися в олiгархiю.

Цiкавим явищем у полiтичнiй науцi стало зближення i спроби iнтеграцii елiтарних та плюралiстичних концепцiй. Сучасний американський полiтолог Р.Даль, наприклад, розробив теорiю плюралiстичноi елiти. Сучасну полiтичну владу вiн розумii як правлiння лiдерiв кiлькох елiтарних груп, що досягли стабiльного порозумiння мiж собою. Даль назвав цю ситуацiю "полiархiiю". Суть ii полягаi в такому. За всiii демократичностi полiтичних iнститутiв захiдних суспiльств обов'язково iснують елiти та iхня влада. Роль полiтичноi системи полягаi в тому, щоб кожнiй елiтi дати альтернативу i можливiсть змагатися мiж собою, тодi як центральна влада маi проти-стояти iм i врiвноважувати iх.

Полiархiя полiпшуi i доповнюi принцип демократii, управлiння бiльшостi шляхом удосконалення системи народного представництва, сильнiшоi гарантii прав меншостi, використання електорального та iнших засобiв для управлiння представниками бiльшостi, усунення рiзних видiв полiтичноi нерiвностi.

Вiд гегемонiстського управлiння елiт полiархiя вiдрiзняiться можливiстю опозицii заперечувати урядову полiтику, наявнiстю вiдкритих конфлiктiв мiж полiтичними лiдерами, а також вiдкритим змаганням для пiдтримки претендентiв на лiдерство (особливо за допомогою виборчого голосування), перiодичним проведенням мiсцевих i нацiональних виборiв за участю полiтичних партiй, що змагаються.

Цiкавою теорiiю i бiхевiоризм як специфiчний метод дослiдження полiтичного життя. Як принципи бiхевiористськоi полiтологii виступають наукова нейтральнiсть, опора на результати вибiркових емпiричних дослiджень, що виконанi на базi систематичних та математичних обробок, точне формулювання та емпiрична перевiрка гiпотез.

Класиком полiтичного бiхевiоризму вважають Гарольда Лассуелла (1902-1979), найбiльш вiдомого спецiалiста в американськiй полiтичнiй науцi. Значення праць Лассуелла полягаi в тому, що вiн у своiх дослiдженнях широко використовував фрейдистський пiдхiд i сформулював на його основi теорiю "полiтичного психоаналiзу". Згiдно з цiiю теорiiю одним iз головних чинникiв, через дiю якого виявляiться ставлення iндивiда до полiтики, i психологiчний механiзм його особистостi.

З дослiджень Г.Лассуелла випливаi, що iснуi певний зв'язок мiж психологiчним типом особистостi i виконанням нею вiдповiдних полiтичних ролей. Запропонована Г.Лассуеллом класифiкацiя психологiчних типiв особистостi враховуi також особливостi психiки полiтичних лiдерiв. Так, наприклад, на думку американського полiтолога, "вождями-агiтаторами" рухаi почуття провини. Вони "шукають собi полегшення за допомогою таких механiзмiв, як обвинувачення iнших". РЖдеологiчнi лiдери тАФ це iндивiди, котрi пережили в дитинствi катастрофу багатьох надiй. Психологiчна особистiсть, що марить лiдерством, як пiдкреслюi Лассуелл, також часто намагаiться прийти в полiтику. "Викинутi з полiтики шукачi влади мають можливiсть виходу в бiзнес, профспiлки, органiзовану злочиннiсть, де вони можуть сподiватися .. панувати над iншими". На думку Г.Лассуелла, для таких суб'iктiв не маi значення, як i де вони стверджуватимуться, головне для них тАФ мати владу над людьми.

Значний вплив на полiтичну думку нашого столiття справив фрейдизм. Хоч бiльшiсть полiтологiв вважають спiрним пояснення всiх соцiально-полiтичних вiдносин з погляду перетворених форм сексуальних iмпульсiв, але психоаналiтична методологiя безумовно даi чимало корисного, якщо ii використати для дослiдження проблем "лiдер тАФ маса", "лiдер тАФ певна група" тощо. РЖдеi З.Фрейда продовжують жити й поширюватися, наприклад, у працях американського вченого Е.Фромма (1900тАФ1980).

На вiдмiну вiд Фрейда, котрий вивчав позасоцiальнi особливостi iндивiда, Фромм виходить з тези про первiсне iснування в людському суспiльствi соцiалiзованого iндивiда. В центр уваги вiн ставить аналiз потенцiйних людських якостей, що виявляються протягом "пристосування" людини до конкретноi соцiально-економiчноi дiяль-ностi.

Людина вiльна, за Фроммом, тiльки на рiвнi ii антрополого-екзистенцiальноi ситуацii, але соцiально-економiчнi умови протягом iсторii не дозволяли (не дозволяють i досi) наповнити ii життя сенсом повнокровного буття, щоб прожите воно було "по-людському". В таких умовах життя для конкретного суб'iкта починаi втрачати сенс, все бiльша кiлькiсть людей впадаi в неспокiй та вiдчай.

На ii читачiв справив велике враження психологiчний аналiз передумов становлення й формування фашистськоi системи в Нiмеччинi. Аналiз цей не втратив актуальностi й сьогоднi, хоча нас зараз вiн цiкавить в дещо iншому аспектi. Про це говорив i сам Фромм, коли пiдкреслював, що будь-якому суспiльству необхiдно мати на увазi небезпеку, що виходить з особливостей людського характеру, а саме "готовнiсть прийняти будь-яку iдеологiю i будь-якого вождя за обiцянку гарного життя, за пропонування полiтичноi структури та символiв, що надаватимуть життю iндивiда якусь видимiсть сенсу i порядку".

Е.Фромм справедливо звертаi увагу на те, що терор i демагогiю нацистiв та апатiю нiмецьких мас, що мали своiм наслiдком встановлення фашистського режиму, справдi не можна пояснити виключно економiчними, соцiальними й полiтичними причинами.

Тверезий аналiз Е.Фромма показав, що сучасне суспiльство здатне або грубо й силомiць, або тихо й непомiтно викорiнювати людське в людинi i що кiнець-кiнцем деградацiя людини може стати необоротною. Не потрiбно iдеалiзувати будь-яке суспiльство, не треба забувати про небезпеку, котру може нести людству прогрес. Саме про це свiдчать твори видатного нiмецького й американського вченого Е.Фромма.

Одним iз найвпливовiших представникiв американськоi полiтичноi науки був також Ганс Моргентау (1904тАФ1980) тАФ провiдний теоретик США з зовнiшньополiтичних питань.

Пiдкреслюючи, що нацiональнi iнтереси i головним рушiiм зовнiшньоi полiтики будь-якоi держави, Моргентау, ясна рiч, особливу перевагу надавав американським нацiональним iнтересам. Для цьо-го, на його думку, необхiдно було вживати всiх можливих заходiв для забезпечення полiтичного лiдерства США в РДвропi та балансу сил у РДвропi та в Азii.

ОбТСрунтовуючи концепцiю нацiональних iнтересiв, Г.Моргентау великого значення надавав силi. Полiтика, на думку американського вченого, нiколи не зможе бути ефективною, якщо вона не пiдкрiплена економiчною, вiйськовою та полiтичною мiццю. Ось чому досягнення могутностi й сили, згiдно з Моргентау, i головним завданням i визначальною рисою держави.

Найбiльш впливовим французьким полiтологом i нинi Морiс Дюверже (народ. 1917). Однiiю з центральних проблем його творчостi i проблема демократii. Вивчаючи ii, Дюверже намагаiться серйозно осмислити й проаналiзувати вiдповiдний полiтичний досвiд демократичного розвитку захiдних краiн. Дослiдження цього питання привело французького полiтолога до висновку, що захiднi краiни живуть в умовах плутодемократii, тобто в умовах такого полiтичного правлiння, коли владою володiють одночасно i народ (demos) i багатство (plutos).

Але таке полiтичне правлiння тАФ це тiльки псевдодемократiя, в яких би формах вона не здiйснювалася. Справжня демократiя, на думку М.Дюверже, тАФ це дещо iнше: бiльш скромне й бiльш реальне. Вона визначаiться через "свободу для Народу та для кожноi час-тини народу, як це записано у Французькiй конституцii 1793 p. Сво-бода не тiльки для привiлейованих через народження, примху долi, посаду, набуту освiту, тАФ але реальна свобода для всiх, що зумовлюi бiльш високий рiвень життя, освiти, соцiальноi рiвностi та полiтичноi рiвноваги".

XX столiття тАФ столiття небачених ранiше за своiми масштабами та глибиною соцiальних конфлiктiв. Полiтична наука не залишаi цих проблем на узбiччi: iснуi спецiальний напрямок полiтологiiтАФтеорiя конфлiктiв. Найбiльш вагомий внесок у ii розробку зробили Л.Ко-зер, Р.Дарендорф та К.Боулдiнг.

Л.Козер стверджував, що не iснуi соцiальних груп без конфлiктних вiдносин i що соцiальнi конфлiкти мають позитивне значення для функцiонування суспiльних систем та iхньоi змiни. Свою концепцiю, що отримала назву "концепцiя позитивно-функцiонального конфлiкту.

Р.Дарендорф тАФ нiмецький соцiолог та полiтичний дiяч тАФ вважаi конфлiкт перманентним станом соцiального органiзму. Не наявнiсть, а вiдсутнiсть конфлiкту, стверджував Дарендорф, i чимось дивним та ненормальним. У кожному суспiльствi завжди присутня дезiнтеграцiя i конфлiкт. "Все суспiльне життя i конфлiктним, оскiльки воно змiнюiться. В людських суспiльствах не iснуi стабiльностi, оскiльки немаi в них нiчого стiйкого. А тому саме в конфлiктi можна знай-ти творче ядро будь-яких спiвтовариств i можливiсть свободи, а також засоби для рацiонального оволодiння та контролю над соцiальними проблемами".

Американський полiтолог та економiст К.Боулдiнг, автор "загальноi теорii конфлiкту", намагався створити цiлiсну наукову теорiю конфлiкту, описуючи в ii межах всi явища живоi i неживоi природи. iндивiдуального та суспiльного життя. У своiй книзi "Конфлiкт та захист. Загальна теорiя" Боулдiнг вiдзначив, що "всi конфлiкти мають спiльнi елементи i спiльнi зразки розвитку, i саме вивчення цих спiльних елементiв може представити феномен конфлiкту в будь-якому його специфiчному виявi". Це положення несе основне методологiчне навантаження в "загальнiй теорii конфлiкту".

Буття людей здiйснюiться у рамках певних суспiльних сфер. У сукупностi вони i органiзмом, назва якого тАФ суспiльство. Водночас цi сфери порiвняно самостiйнi, мають свою специфiку.

Суспiльство тАФ багаторiвнева система. Вона виявляi себе через певнi вiдносно самостiйнi сфери: економiчну, соцiальну, правову, вiйськову, iдеологiчну та iн. В основi видiлення сфер суспiльного життя лежать подiл працi, види людськоi дiяльностi i соцiальних вiдносин, iхнi норми i цiнностi. Сфера суспiльного життя як пiдсистема життiдiяльностi суспiльства характеризуiться змiстом оформлення, органiзацiйними особливостями, якi видiляють ii з iнших сфер суспiльства.

У системi сфер суспiльного буття важливе мiсце посiдаi полiтична сфера. Полiтична сфера i порiвняно самостiйною сферою суспiльного буття, що охоплюi всi прояви i реалii функцiонування полiтичного життя.

Змiстом полiтичноi сфери i насамперед полiтиковладнi вiдносини народiв, нацiй, соцiальних груп, особистостей щодо завоювання, утримання, використання влади i впливу на владу. Це також дiяльнiсть, пов'язана з органiзацiiю державноi, полiтичноi влади, з визначенням ii цiлей, завдань та засобiв, забезпеченням iхнього функцiонування полiтичними i правовими нормами.

Розвиненiсть полiтичноi сфери зумовлюiться розвитком органiзацiйних структур, активнiстю всiх форм полiтичноi дiяльностi в суспiльствi, ii насиченiстю подiями, широтою функцiонування, органiзованiстю полiтичних сил, впливом на iншi сфери.

Полiтична сфера акумулюi в собi все, що пов'язане з полiтикою, але визначальними серед них i види i форми полiтичних вiдносин i полiтичноi дiяльностi, органiзацiйнi структури, полiтичнi цiнностi i полiтичнi та правовi норми, що лежать в основi полiтичного функцiонування суспiльства. Найбiльш повно полiтична сфера виражена через полiтичне життя суспiльства.

Полiтичне життя тАФ частина суспiльного життя, пов'язана з конкретно-iсторичною, свiдомою та цiлеспрямованою полiтичною дiяльнiстю людей, iхнiх полiтичних структур щодо виявлення i реалiзацii соцiально-полiтичних iнтересiв та потреб у процесi формування й здiйснення полiтичноi влади в суспiльствi.

Змiст полiтичного життя становлять полiтичнi вiдносини з приводу встановлення влади i процесу владарювання; ставлення до держави, здiйснення нею притаманних iй функцiй, до системи державних органiв, iхньоi дiяльностi; вiдносини мiж партiями та громадськими об'iднаннями, мiж масами й полiтичними лiдерами, мiж полiтичними партiями i полiтичними лiдерами та iн.

Полiтичне життя багатогранне i рiзнобарвне. Його можна класифiкувати за рiзними принципами. Типологiя полiтичного життя маi такий вигляд:

В· за обсягом охоплення сфери тАФ внутрiшньополiтичне, зовнiшньополiтичне;

В· за сферами прояву тАФ соцiально-полiтичне, нацiонально-полiтичне; вiйськове; адмiнiстративно-полiтичне та iн.;

В· за суб'iктами полiтики тАФ соцiально-класове, нацiональне, державне, партiйне, громадсько-полiтичне тощо;

В· за дiяльнiстю полiтичних органiв тАФ парламентське, адмiнiстративне;

В· за формами дiяльностi мас тАФ парламентське, страйкове, мiтингове;

В· за формами органiзацii тАФ органiзоване, стихiйне, слабо-органiзоване;

В· за рiвнем здiйснення тАФ за мiсцем проживання, в трудових колективах, на рiвнi управлiння й самоуправлiння за адмiнiстративно-територiальним подiлом, на державному рiвнi, мiжнародному рiвнi.

Отже, полiтичне життя маi складну внутрiшню структуру. Насамперед розрiзняють внутрiшньополiтичне та зовнiшньополiтичне життя.

Внутрiшнi полiтичне життя включаi так званi об'iктивно-iнституцiйнi елементи, iх функцiонування. Це життiдiяльнiсть полiтичноi системи суспiльства з ii основними структурами тАУ полiтичною владою, полiтичними вiдноси-нами, полiтичною органiзацiiю суспiльства (держава, полiтичнi партii), полiтичною культурою, найважливiшими полiтичними процесами, напрямами й фор-мами полiтичноi дiяльностi та iн.

Зовнiшньополiтичне життя i системою взаiмовiдносин держав, партiй, iхнiх блокiв i союзiв з питань власних iнтересiв, а також iнтересiв свiтового спiвтовариства i маi своiм змiстом контакти мiж державними та iншими полiтичними лiдерами (переговори, зустрiчi, вiзити та iн.) з метою укладення або здiйснення iснуючих домовленостей договiрних сторiн iз зовнiшньополiтичних питань.

Особливостi економiчного i полiтичного життя варiюються залежно вiд розвиненостi ринковоi економiки i полiтичноi системи. Чим бiльш розвиненi ринковi вiдносини i вiдповiдне iм економiчне життя, тим демократичнiше полiтичне життя i полiтична система, що йому вiдповiдаi. РЖ навпаки, звуження сфери ринковоi економiки, набуття нею командних рис, а також зниження активiзацii економiчного життя в суспiльствi, централiзацi

Вместе с этим смотрят:

"Держава" Платона

Presidential еlections in the USA

РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй

Анализ "пурпурной революции" в Ираке

Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах