Украiнський театр другоi половини ХРЖХ столiття

Курсова робота

Змiст

Вступ

1. Розвиток театрального мистецтва в Украiнi в др. пол. ХРЖХ ст.

1.1 Аматорське театральне мистецтво

1.2 Професiйний театр Украiни

2. Украiнський театр за кордоном

2.1 Украiнськi артисти в Петербурзi

2.2 Украiнський театр на Кишинiвськiй сценi

Висновки

Список використаних джерел та лiтератури

Додатки

Вступ

Актуальнiсть теми.

В iсторii украiнського вiдродження в Росii новий украiнський театр вiдiграв не тiльки красиву й ефективну, але й сповнену глибокою неминучою значення роль. Украiнський народ протягом багатьох столiть не мав власноi держави. Украiна входила до складу то Польщi, то Росii, то Радянського союзу й змушена була майже завжди в тiй чи iншiй формi терпiти полiтичне, духовне й навiть релiгiйне гноблення. Особливо несприятливими були умови для розвитку культури в Украiнi у РЖРЖ пол. ХРЖХ ст. Цей перiод в iсторii Украiни був одним з найтрагiчнiших. Було заборонено найцiннiше, що тiльки i в кожного народу, - рiдну мову. Це була доба, коли донести до народу рiдне слово було майже неможливо, а нерiдко й небезпечно.

Коли сумноi памтАЩятi закон 1876 року закрив майже наглухо всi шляхи до украiнського нацiонального руху в Росii, театр лишився одним з небагатьох просвiтiв, i в пристрасному устремлiннi знайти який-небудь вихiд нацiональному почуттю потреби нацiонального самовияву, була з усiiю енергiiю використана та невелика галузь цього самовияву, яка давала йому сцена.

Украiнське професiональне театральне мистецтво в другiй половинi ХРЖХ столiття розвивалось у дуже несприятливих умовах: не було спецiальних закладiв якi б виховували кадри, примiщень, якi вiдповiдали своiму призначенню, належних традицiй режисури й акторськоi гри, високохудожнього репертуару, який би забезпечив постiйний зростаючий iнтерес публiки до театру.

Тiльки палка любов до своii справи, надзвичайна енергiя сценiчних дiячiв i жива пiдтримка публiки дали можливiсть украiнському театру з честю вийти з цих утруднень i завоювати собi тривке мiсце навiть у тих тяжких умовах, в якi ставив його ворожий украiнському життю режим. Найболючiшою його стороною була бiднiсть репертуару. Театральна цензура залишила украiнському театру тiсну галузь етнографiчно-народного життя, але й з цiii галузi новi птАЩiси доводилось проводити з неймовiрними утрудненнями, i навiть величезними матерiальними витратами.

Отже, театр у цi роки фактично був iдиним джерелом цього культурного життя нацii. Вiн залишався iдиною надiiю уярмленого народу на своi духовне вiдродження. РЖ дали цю надiю Украiнi перш за все такi видатнi украiнськi культурнi дiячi, як М. Кропивницький, М. Старицький, РЖ. Карпенко-Карий, М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський та iншi митцi, завдяки яким украiнське сценiчне мистецтво наприкiнцi ХРЖХ столiття тАУ на початку ХХ столiття було пiднесено на небачений до того щабель - на вершину свiтовоi культури.

На протязi майже двох столiть проблема розвитку i виникнення професiйного театру в Украiнi в другiй половинi ХРЖХ ст. мала неабияку актуальнiсть. Причиною цього i те, що майже пiв столiття украiнський театр зазнав утискiв з боку росiйського царизму. Украiнська сцена була майже iдиним свiдченням того, що украiнське життя не завмерло цiлком, а поклонiння украiнськiй сценi тАУ iдиним можливим для украiнськоi публiки свiдченням своiх симпатiй та вiдданостi рiднiй стихii.

ОбтАЩiктом даного дослiдження i вивчення театрального мистецтва Украiни в другоi половинi ХРЖХ ст.

Предметом тАУ i становлення, розвиток, умови iснування театру.

Украiнський театр його класичноi доби починаiться з аматорський гурткiв середини ХРЖХ ст., якi ставили здебiльшого тАЬНаталку ПолтавкутАЭ Котляревського, тАЬСватання на ГончарiвцiтАЭ Квiтки-ОсновтАЩяненка та тАЬНазара СтодолютАЭ Шевченка. А з 1882р. Починаiться буйний розвиток украiнського театру й украiнського театрального мистецтва. РЖсторiя виникнення, розвитку украiнського театру хронологiчно охоплюi перiод другоi половини ХРЖХ ст., тобто з 1850 до 1900р.р. В цей час театр був започаткований як професiйний, мав свою трупу, свого режисера i свого директора. Мав великий успiх не тiльки на територii Украiни, а й за ii межами.

Метою курсовоi роботи i дослiдження i вивчення iсторii становлення i розвитку професiонального театру Украiни другоi половини ХРЖХ ст.

Для досягнення мети передi мною поставленi наступнi завдання:

зтАЩясувати, що передувало утворенню професiонального театру в Украiнi;

визначити головнi осередки становлення театру Украiни;

зтАЩясувати, якi умови розвитку театру були у другiй половинi ХРЖХ ст.;

охарактеризувати дiяльнiсть перших професiональних театрiв, якi дiяли на територii Украiни;

встановити, яке значення мав розвиток театру для мiст Украiни, Росii та Кишинева;

дати належну оцiнку ролi театру у формуваннi украiнськоi державностi.

Хронологiчнi рамки тАУ друга половина ХРЖХ ст. (1850-1900рр.)

Географiчний простiр, по якому розгорталося життя украiнського театру, охоплюi всю територiю Украiни. Аматорськi гуртки були органiзованi майже у всiх мiстах i мiстечках Украiни. Вистави цих гурткiв вiдбувалися в Киiвi, Одесi, Полтавi, Немировi, Сумах, КамтАЩянцi тАУ Подiльському, Житомирi. Драматичнi гуртки були органiзованi в таких мiстах як Бобринець i РДлисаветград. РДлисаветградський гурток мав назву тАЬАртистичне товариствотАЭ. З 1861 тАУ 1866р.р. заслуженим успiхом користувався аматорський театр у Чернiговi, вiдомий пiд назвою тАЬТовариство кохаючи рiдну мовутАЭ. В таких мiстах Украiни як Киiв, Харкiв, Одеса, поруч унiверситетiв, були заснованi театри та украiнський репертуар.

У РДлисаветградi був заснований справжнiй професiональний театр. У Львовi 29 березня 1864 року розпочав своi вистави театр товариства тАЬРуська бесiдатАЭ.

При написаннi курсовоi роботи мною були використанi такi методи: аналiзу та синтезу, порiвняльно-спiвставний метод та загально науковi принципи: iсторизму, який дозволяi виявляти характернi закономiрностi виникнення та розвитку театру в Украiнi; обтАЩiктивностi тАУ базуiться на критичнiй оцiнцi передумов виникнення професiйного театру та плюралiзму, який дав змову всебiчно iх дослiдити.

РЖсторiографiя проблеми.

Питання про виникнення i розвиток театру в другiй половинi ХРЖХ ст. умови його iснування цiкавлять дослiдникiв вже пiвтора сторiччя.

Наприклад, В. Василько присвятив своi життя дослiдженню iсторii украiнському театру. Вiн визнаi тiльки театр Старицького, Кропивницького, Садовського i заперечуi заслуги решти театральних труп. Вiн вважаi, що iншi росiйсько тАУ малоруськi трупи лиш ганьбили мистецтво i що головною метою обтАЩiднання (1889р.) труп Садовського, Саксаганського i Карпенка-Карого була загально боротьба з тАЬнашестям варварiвтАЭ на украiнську сцену, боротьба проти низького художнього рiвня знов створених театральних труп. Але iснування однiii театральноi трупи в перiод нацiонально тАУ культурного вiдродження (за визначенням В. ВасилькатАЭ) просто немислимо. До того ж, багато артистiв другорядних труп мали неабиякий талант i користувалися заслуженим успiхом у глядачiв.

Досi у вiтчизнянiй науцi про iсторiю театру украiнського народу немаi фундаментального дослiдження пiд назвою тАЬНародний театртАЭ, де було б висвiтлено усi аспекти й проблеми цього багатовимiрного етномистецького й соцiокультурного явища.

С. Чорнiй вважаi що основнi елементи украiнського театру з передхристиянськоi доби збереглися до межi ХРЖХ i ХХ ст. в украiнському етнографiчно-популярному театрi.

Етнографiчно тАУ побутовий театр кiнця ХРЖХ тАУ поч. ХХ ст. тАУ театр про народ i для народу, театр, який вийшов iз народу, де поiднались гра, автентичний та вторинний фольклор, побут, обряди, етнографiзм, а не тiльки принципи тАЬперетвореннятАЭ та тАЬдiяннятАЭ, цiлком можна визначити як рiзновид народного театру, найбiльш соцiально заангажованоi мистецькоi системи.

Соцiальна природа театру дозволяi йому виступати в ролi iнституту, що регулюi вiдносини в суспiльствi, коли у вiдповiдних просторово-часових межах вiдбуваiться символiчна взаiмодiя мiж митцями i глядачами, що ТСрунтуiться у продукуваннi (митцями) та сприйняттi (глядачами) дiй якi вiдбуваються тАЬфiктивнотАЭ тАУ iгровiй формi, i яка еволюцiонуi як певна культурна практика. Саме тодi театр стаi не тiльки специфiчною й естетичною, а й соцiальною манiфестацiiю.

А отже, iсторiю украiнського народного театру тАУ естетичноi й соцiальноi манiфестацii тАУ не можна розглядати поза iсторiiю украiнського народу.

РЖ. Дзюба вважаi, що украiнський народний театр другоi половини ХРЖХ ст., в основi якого були високi шевченкiвськi заповiдi i який, зрештою, постiйно

звертався до театральноi iнтерпретацii творчостi Т. Шевченка, перетворився, з огляду на здеформованi умови iснування украiнського етносу, на один з механiзмiв само створення нацii в часi i просторi. Адже не тiльки творчiсть Т. Шевченка, а й корифеiв нацiональноi сцени стала загальноукраiнським духовно-культурним явищем, згуртувала регiональнi-надднiпрянськi, галицькi, буковинськi, закарпатськi тАУ iнтелектуальнi митецькi елiти на основi загальнонацiональних iнтересiв, цiлей i завдань.

Вивченням театру, iсторiiю його розвитку займаються також такi театрознавцi, як М.С. Тихонравов, П.П. Пекарський, О.РЖ. Веселовський, О.С. Архангельський, П.Й. Морозов, М.К. Йосипенко, В.Б. Донченко. Вони стверджують, що фольклорна тАЬрiздвяна драматАЭ як жанр, i початковим етапом становлення професiонального театру.

Вивченням украiнського театру займався також Дмитро Антонович, Анатолiй Новиков, Лариса Лiхновська, РЖгор Черничко та багато iнших.

В ходi написання своii курсовоi роботи я опрацювала кiлька монографiй, зокрема Д. Антоновича, К. Поповича, РЖ. КриптАЩяневича, а також мемуари i спогади М. Садовського.

Дмитро Антонович в своiй працi тАЬУкраiнська культуратАЭ описав розвиток театру вiд первiсного театрального мистецтва до сучасностi першоi половини ХХ ст. Зокрема розвитковi театру в другiй половинi ХРЖХ ст. присвятив один роздiл К.Ф.Попович у своiй монографii тАЬУкраiнський театр на кишинiвськiй сценiтАЭ, описав гастролi, виступи украiнського театру в другiй половинi ХРЖХ ст., якi проходили в Кишиневi.

РЖ. КриптАЩяневич в своiй працi тАЬРЖсторiя украiнськоi культуритАЭ присвятив декiлька роздiлiв тАУ театру. Вiн описуi нам iсторiю, умови розвитку, репертуар тодiшнього театру.

Найбiльш цiнним джерелом для вивчення i написання даноi курсовоi роботи i спогади Миколи Садовського, адже вiн був безпоседнiм учасником i деякий час директором украiнського театру в другiй половини ХРЖХ ст. Велику увагу М. Садовський придiлив гастролям украiнського театру в Петербурзi.

Структура курсовоi роботи.

Курсова робота складаiться iз вступу, двох роздiлiв, якi в свою чергу подiляються на пiдроздiли, висновкiв, списку використаних джерел та лiтератури, додаткiв.

Перший роздiл присвячений дiяльностi аматорських гурткiв, а також становленню та розвитку професiонального театру Украiни. В роздiлi подаються вiдомостi про створення перших професiйних труп, iхнiй склад, а також репертуар.

В другому роздiлi описуються гастролi украiнського театру за кордоном , зокрема в Росii та Кишиневi.

Практична значимiсть роботи полягаi в тому, що вона може бути використана для пiдготовки до семiнарський занять, проведень iсторичних дискусiй та конференцiй.

1. Розвиток театрального мистецтва в Украiнi в другоi половинi ХРЖХ ст.

1.1 Аматорське театральне мистецтво

Украiнський театр його класичноi доби починаiться з аматорський гурткiв середини ХРЖХ ст. Посилення iнтересу широких демократичних нiл до театру проявлялося насамперед у дальшому розвитку аматорства. Мiщани, купцi, чиновники, учителi створювали драматичнi гуртки в мiстах, мiстечках i навiть селах.

Над створенням окремого украiнського театру, вiдцентрованого вiд московського, почали працювати спочатку аматори, яких зiбралося два особливо видатних кола: одне в Киiвi; друге тАУ в РДлисаветградi. В Киiвi справа почалася бiльш iмпозантна: тут вона обтАЩiднувалася навколо двох визначних дiячiв мистецтва: композитора Лисенко та поета Старицького, у якого виявився зовсiм винятковий талант режисера i майстра сцени. Старицький, котрий виступав i як видатний драматург, особливого значення для театру набрав як режисер, що умii не тiльки надзвичайно картинно поставити театральний твiр на сценi, а й iнсценувати його, переробивши з повiстi чи оповiдання або з невдалого драматичного твору iншого письменника. Старицький був незамiнним спiвробiтником Лисенка, який створив йому дуже сценiчнi лiбрето до повiстей Гоголя або до творiв iнших письменникiв, таких як, наприклад,

Галичинi дiяв театр товариства тАЭРуська бесiдатАЭ. Грали здебiльшого трьома мовами тАУ украiнською, росiйською i польською. Серед птАЩiс траплялися i п Кухаренко, твiр якого Старицький i Лисенко зробили сценiчним i популярним. Коло Лисенка i Старицького обтАЩiдналися аматори украiнського театру: П.Чубинський, його приятель О. Русов, О. Левицький.

У 50 тАУ 60 роках аматорськi музично-драматичнi гуртки (поряд з мандрiвними росiйсько-украiнськими трупами) дiяли у багатьох мiстах Схiдноi Украiни (Чернiгiв, Новгород-Сiверський, Полтава, РДлисаветград, Харкiв), в переклади зарубiжноi класики, але переважно це були твори мiсцевих авторiв. ПтАЩiси мали сентиментальний i романтичний характер. Страхiття, карколомнi сюжети, збуренi пристрастi i шалене кохання тАУ iх природний клiмат.

Аматорське мистецтво мало виразно демократичну спрямованiсть, що проявлялося в постановцi птАЩiс, близьких i зрозумiлих народовi. Наприклад, аматорський театр полтавськоi недiльноi школи протягом 1861 тАУ 1862рр. з успiхом ставив тАЬНаталку ПолтавкутАЭ РЖ.П. Котляревського, тАЬСватання на ГончарiвцiтАЭ РЖ.Ф. Квiтки-ОсновтАЩяненка, тАЬБiднiсть тАУ не пороктАЭ О.М. Островського. Вистави викликали такий резонанс серед громадськостi Полтави, що губернатор iх заборонив.

Подекуди аматорськi гуртки досягли високого мистецького рiвня в постановках птАЩiс кращих росiйських та украiнських драматургiв. Так театральний гурток Киiвського унiверситету, заснований 1859р. групою студентiв на чолi з М.П. Старицьким i М.В. Лисенком, талановито поставив тАЬЛихо з розумутАЭ О.С. Грибоiдова, тАЬРевiзортАЭ М. Гоголя, птАЩiси О.М. Островського, О.В. Сухово-Кобилiна та iн. Заслуженим успiхом у 1861 тАУ 1866рр. користувався аматорський театр у Чернiговi, вiдомий пiд назвою тАЬТовариство кохаючих рiдну мовутАЭ, в якому брали активну участь поет-байкар Л.РЖ. Глiбов, етнограф О.В. Маркович, лiкарi РЖ. Лагода, С.Д. Нiс та iн.

РЖнакше справа стала в РДлисаветградi, де на чолi гуртка стояв великий театральний артист М. Кропивницький, якого оточувала талановита родина Тобiлевичiв. (Див. додаток 3).

У виставах драматичних гурткiв мiст Бобринець i РДлисаветград уперше випробували своi акторськi сили М.Л. Кропивницький, брати Тобiлевичi тАУ РЖ.К. Карпенко-Карий (Див. додаток 4), М. Садовський, П. Саксаганський, (Див. додаток 5), якi згодом стали украiнського професiйного театру. Для бобринецького гуртка у 1863р створив свою першу птАЩiсу Кропивницький тАУ тАЬДай серцю волю, заведе в неволютАЭ.

У iлисаветградському гуртку (тАЬАртистичному товариствiтАЭ) брало участь багато талановитоi рiзночинноi молодi, яка ставила своiм завданням виховувати в народi почуття справедливостi, чесностi. Саме тут уперше на Украiнi поставлено птАЩiсу Т.Г. Шевченка тАЬНазар СтодолятАЭ, а в 70-х роках вперше показано оперу С.С. Гулака-Артемовського тАЬЗапорожець за ДунаiмтАЭ.

Загалом аматорськi гуртки пiдготували ТСрунт для розвитку професiонального украiнського театру. Щоправда, в 70-х роках вiн остаточно ще не сформувався, бо цьому перешкоджала полiтика утискiв i заборон з боку царського уряду. У 1872р було дозволено давати украiнськi вистави приватним гурткам у Киiвi. Починаiться тодi енергiйний театральний рух, душею якого були М. Старицький i М. Лисенко. Ця аматорська театральна дружина була так знаменита органiзована, що вже в 1874р давала публiчнi вистави в мiськiм театрi, а в 1875р тАУ у бiржовому залi .

В тАЬАвтобiографiiтАЭ М. Кропивницький розповiдаi, що влiтку 1872р у складi невеликоi групи артистiв одеського росiйського театру вiн виiздив на гастролi до Акермана, де виступав у багатьох ролях у вiдомих на той час украiнських i, головним чином, росiйських птАЩiсах. Як свiдчать деякi газети, вiн виступав у Бессарабii у 1873р. Пiзнiше М. Кропивницький з великим успiхом ставив украiнськi птАЩiси в Харковi i в iнших мiстах Украiни.

Театр тАЬРуськоi бесiдитАЭ пiд орудою О. Бачинського, а також П. Романовича в надзвичайно важкий матерiальнiй скрутцi, без примiщень, належного оформлення сцени, гардеробу протягом десятилiть нiс в народ iдею патрiотизму, добра i культури. Вiн обтАЩiднав зусилля талановитих акторiв, таких, як Т. Бачинський, А. Нижанкiвський, П. Свенцицький; РЖ. Гриневецький, В. Плошевський, М. Романович, Й. Стадик, пробудив iнтерес не лише своii, але й чужоi публiки.

Цензурнi утиски украiнського слова в ХРЖХ ст. були започаткованi кiлькома секретними документами. Це записка мiнiстра внутрiшнiх справ П.Валуiва вiд 18 липня 1863р. тАЬО книгах, издаваемых для народа на малороссийском наречиитАЭ, схвалена царем Олександром РЖРЖ (Див. додаток 1).

На основi цього документа зтАЩявився тАЬУказ Синоду духовним цензурним комiтетомтАЭ, що мав силу закону. Тут мiстилася спецiальна заборона щодо релiгiйноi тематики в украiнськiй художнiй лiтературi, отже, i в драматургii.

Украiнський театр почав зазнавати прямих утискiв з появою Емського (1876р.) та пiзнiших указiв царськоi влади i цензури.

Емський указ (його повна назва тАЬВыводы Особого Совещания для пересечения украинофильской пропаганды после исправления в соответствии с замечаниями, сделанными Александром РЖРЖ 18 мая в г. ЭмстАЭ) мiстив 11 пунктiв, якi призначалися для трьох урядових вiдомств тАУ Мiнiстерства внутрiшнiх справ (5 пунктiв), Мiнiстерства народноi освiти (5 пунктiв) i РЖРЖРЖ вiддiлу РЖмператорськоi канцелярii (жандармерii) (1 пункт). Вiн iстотно обмежував розвиток украiнськоi культури, забороняв украiнську науку, освiту, переклади та iн., стосувався також i театральноi сфери, фактично заборонивши украiнський театр.

Емський указ не тiльки гальмував розвиток украiнськоi культури, освiти, науки, а й мiстив заборону свiтоглядного плану, ставлячи перешкоди формуванню в украiнцiв почуття iхнього нацiонального самоусвiдомлення через лiтературу, публiцистику, школу. У 1881р. зтАЩявилися доповнення до Емського указу, що стосувалося украiнського театру. 8 жовтня1881 року iх затвердив цар, 16 жовтня мiнiстр внутрiшнiх справ М. РЖгнаттАЩiв надiслав конфiденцiйний циркуляр киiвському цензору з iноземноi цензури, який було складено на основi документа, схваленого царем. Доповнення мiстили три пункти, 2 з яких стосувалися театру. Згiдно з пунктом 1 дозволялися до друку складено на основi документа, схваленого царем. Доповнення мiстили 3 украiнською мовою, крiм iсторичних документiв та памтАЩяток, творiв художньоi лiтератури, про якi йшлося Емському указi 1876р., словники.

Пункт 2 доповняв, розтлумачуючи пункт 3 Емського указу щодо заборони сценiчних вистав, публiчних виступiв, текстiв до нот украiнською мовою, гласив:

Пункт 3 розтлумачити в тому розумiннi, що драматичнi птАЩiси, сцени й куплети, дозволенi до вистав у попереднiй час драматичною цензурою, а також тi, якi знову будуть дозволенi Головним управлiнням у справах друку, можуть виконувати на сценi, з особливого, про те щоразу дозволу генерал-губернатора; а в мiсцевостях, не пiдпорядкованих генерал-губернатору, - з дозволу губернаторiв, i що дозвiл друкування малоросiйським нарiччям текстiв до музичних нот, за умови визнаного росiйського правопису, подаiться до Головного управлiння у справах друку.

Пункт 3 доповнень, забороняв стацiонарний украiнськи але й чужоi публiки.

Емський указ не тiльки гальмував розвиток украiнськоi культури, освiти, науки, а й мiстив заборону свiтоглядного плану, ставлячи перешкоди формуванню в украiнцiв почуття iхнього нацiонального самоусвiдомлення через лiтературу, публiцистику, школу. У 1881р. зтАЩявилися доповнення до Емського указу, що стосувалося украiнського театру. 8 жовтня1881 року iх затвердив цар, 16 жовтня мiнiстр внутрiшнiх справ М. РЖгнаттАЩiв надiслав конфiденцiйний циркуляр киiвському цензору з iноземноi цензури, який було складено на основi документа, схваленого царем. Доповнення мiстили три й театр i постановку тiльки украiнських птАЩiс (без росiйських). Вiн стверджував:

Зовсiм заборонити заснування спецiально малоросiйського театру й формування труп для здiйснення птАЩiс i сцен виключно малоросiйським нарiччям.

Тiльки восени 1881р. пiд тиском прогресивноi громадськостi царський уряд дозволив нарештi становити украiнський спектакль. Ця подiя була, безперечно, важливою вiхою в iсторii украiнського народу, незважаючи навiть на те, що вiдповiдною урядовою постановою заборонялося тАЬвлаштування спецiально малоросiйського театру i формування труп для виконання птАЩiс i сцен виключно на малоросiйському нарiччiтАЭ. Крiм того, представникам мiсцевоi влади також було надано право втручатися в театральнi справи на свiй розсуд, i вони цим правом нерiдко зловживали. Вiдомий актор РЖван МартАЩяненко звертаi увагу на те, що коли чиновники помiчали, що вистави мають популярнiсть, вони iх забороняли з яких завгодно причин: тАЬто чiплялись чому печатка надломлена на цензурному екземплярi, то викреслення червоним чорнилом вважали за доказ небезпечностi птАЩiситАЭ. Траплялось, що птАЩiси забороняли просто тАЭз умов мiсцевого характерутАЭ, i тодi трупа змушена була iхати шукати щастя в iншому мiсцi але й там могло трапитись подiбне. Найбiльше проблем виникало з оркестром, що комплектувався в основному з iвреiв, для яких в тi часи iснувало так звана межа осiдлостiтАЭ.

1.2 Професiйний театр Украiни

У 1881р. за порадою М. Кропивницького i М. Садовського Г. Ашкаренко написав тАЬпрошениетАЭ до мiнiстра внутрiшнiх справ графа Лорис-Мелiкова на дозвiл здiйснити декiлька украiнських спектаклiв з метою запобiгти банкрутству трупи. Дозвiл надiйшов, але з тою умовою, щоб поруч з украiнськими йшли (в один вечiр) росiйськi вистави. 1882р. в РДлисаветградi з iнiцiативи М. Кропивницького виникла трупа, яка знаменувала народження професiйного народного театру. Значення цього украiнського феномена його успiх залежав, по тАУ перше, вiд того, як вiн протягом 80 тАУ 90 рокiв розкривав соцiальний i психологiчний свiт простих селян на рiвнi загальнолюдських проблем i духовних конфлiктiв; по-друге, як виробив свiй стиль, шкалу гри, обтАЩiднавши зусилля видатних акторiв декiлькох поколiнь; по-третi, iнтенсифiкував розвиток украiнськоi романтичноi i реалiстичноi драми /драматургiя РЖ. Тобiлевича, М. Старицького, М. Кропивницького, РЖ. Франка/. Нарештi, могутнiй поштовх для розвитку нацiональнiй музицi (опера, оперета, музична комедiя та iн.).

М. Кропивницький старанно пiдiбрав акторiв, залучив до театру талановиту молодь: М. Садовського, Н. Жаркову, О. Маркову. З аматорський гурткiв прийняли в професiональну трупу М. Заньковецького (Див. додаток 5), Л. Манько, О. Вiрина, з росiйського театру тАУ акторiв Н. Стоян тАУ Максимович, РЖ. Бурлака. З птАЩiсами тАЬНаталка ПолтавкатАЭ РЖ.П. Котляревського, тАЬНазар СтодолятАЭ Т.Г.Шевченка, тАЬЧорноморцiтАЭ М.П. Старицького, тАЬДай серцю волю, заведе в неволютАЭ М.Л. Кропивницького, комедiями й водевiлями РЖ.Ф. Квiтки-ОсновтАЩяненки трупа в 1882р. виступала в РДлисаветградi, вiдвiдала Киiв, Чернiгiв, Харкiв, Полтаву, Новочеркаськ, Ростов-на-Дону.

Киiвськi гастролi розпочалися з постановок птАЩiси Котляревського тАЬНаталка ПолтавкатАЭ та водевiлю Д. Дмитренка тАЬКум тАУ мiрошник, або сатана в бочцiтАЭ. Заньковецька зiграла Наталку, Кропивницький тАУ Виборного, Садовський тАУ Миколу, Грицай тАУ Петра, Вiрина тАУ Терпелиху. Наступнi вистави також мали велику популярнiсть, особливо серед украiнського населення. 1883р. киiвський генерал-губернатор О. Дрентель заборонив гастролi театру на Киiвщинi, Полтавщинi, Чернiгiвщинi, Волинi i Подiллi. Цей вердикт дiяв десять рокiв, аж до 1893р. На запитання, чому украiнському театровi дозволено виступати у Москвi i Петербурзi i заборонено у Киiвi; О. Дрентель вiдповiв резонно: тАЬТам театр тАУ искусство, здесь тАУ политикатАЭ.

Вагомим був внесок в украiнську культуру Кропивницького тАУ драматурга. Новий украiнський театр, як вiдомо, мав небагатий репертуар. Кiлька творiв Котляревського, Г. Квiтки-ОсновтАЩяненка, Т.Г. Шевченка тАУ ось в основному i все, що було цiнного в його арсеналi. Особливо мало було птАЩiс на сучаснi теми. РЖ це на тлi того, як зауважував РЖ. Франко, що украiнськi трупи могли виставляти в тi часи тiльки оригiнальнi нацiональнi птАЩiси тАЬз сучасного народного життятАЭ. РЗм не дозволялося грати тАЬанi перекладних птАЩiс, анi iсторичних, анi таких, де б виступали i по-украiнськi говорили персонажi з iнтелiгенцiiтАЭ. Схвальнi вiдгуки про виступи украiнських акторiв дедалi частiше починають зтАЩявлятися на сторiнках багатьох авторитетних газет (тАЬТрудтАЭ, тАЬЗорятАЭ, тАЬЮжный крайтАЭ тощо). Кропивницький зрозумiв що настав час тАЬ завоюватитАЭ столицю. Але для поiздки з гастролями до Санкт-Петербурга потрiбно було мати не тiльки значнi кошти, а ще й дозвiл столичних властей. Нi того, нi того у драматурга не було, i вiн став шукати людину, яка б змогла в цьому допомогти. Через деякий час таку людину Кропивницький знайшов у особi вiдомого украiнського драматурга М. Старицького, якому в серпнi 1883р. i передав керiвництво трупою, залишивши за собою режисерську роботу.

М. Старицький близький за театральною стилiстикою до М. Кропивницького, але якщо останнiй вважав водевiль i мелодраму перейденим етапом, то М. Старицький був насамперед романтиком i органiчно доповнював творчiсть Кропивницького. Автор тАЬЦиганки АзитАЭ i тАЬОй не ходи ГрицютАЭ полюбляв мелодраму з ii ефективними монологами i романтичною картиннiстю, орiiнтувався на колорит, надавав перевагу масовим сценам, напруженим героiчним ситуацiям, iсторичному фону. (Див. додаток 2).

Старицький, як режисер тАУ неперевершений. Всi його птАЩiси сценiчнi, саме завдяки цьому хисту багато творiв украiнських прозаiкiв потрапили на пiк театру. Щоб зробити театр привабливим, вiн не шкодував сил, нi власних коштiв. Пiд час його дiяльностi у 1883-1885рр. театр мав пишнi декорацii, оркестр i великi , як на той час хор i танцювальну трупу. РЖ це увiйшло потiм в перiодизацiю усiх украiнських труп.

Пiд орудою Старицького трупа розпочала свiй перший театральний сезон в Одесi. Потiм були гастролi в Миколаiвi, РДлисаветградi, Житомирi, Ростов-на-Дону, Воронежi та багатьох iнших мiстах Украiни та Росii. Старицький, як вiдомо, продав свiй маiток i майже всi вирученi грошi потратив на вiдроджений нацiональний театр.

В сiчнi 1883р. Кропивницький приiздить до Харкова разом з професiональною украiнською трупою. Тодi на Харкiвськiй сценi були поставленi тАЬНаталка ПолтавкатАЭ Котляревського, тАЬСватання на ГончарiвцiтАЭ Квiтка-ОсновтАЩяненка, тАЬДоки сонце зiйде роса очi виiстьтАЭ, тАЬГлитай, або ж ПавуктАЭ та тАЬПо ревiзiiтАЭ Кропивницького. У звтАЩязку з постановою 14 лютого 1883року в бенефiс режисера його драми тАЬДоки сонце зiйде роса очi виiстьтАЭ у Харкiвськiй газетi тАЬЮжный крайтАЭ було надруковано велику статтю, в якiй багато уваги придiлялося розгляду птАЩiси як драматичного твору. Серед учасникiв спектаклю видiлялися успiшнi виступи Заньковецькоi.

На думку фахiвцiв, одна з головних заслуг Кропивницького полягаi в тому, що слiдом за Щепкiним вiн тАЬдав в украiнському театрi глибоке розумiння почуття ансамблютАЭ. Для нього органiчним було вiдчуття партнера, намагання творити на сценi в мiцному творчому iднаннi.

Пiсля закiнчення зимового сезону 1884-1885рр. трупа роздiлилася на двi тАУ одна пiд керiвництвом М. Кропивницького, друга тАУ М. Старицького. В трупi М. Кропивницького лишилися найталановитiшi актори тодiшнього украiнського професiонального театру: М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Садовська-Барiлоттi, А. Максимович, РЖ. Загорський. Виступи почалися в квiтнi 1885р. в РДлисаветградi виставою тАЬЧорноморцiтАЭ М. Старицького. Вперше поставлено птАЩiси тАЬБондарiвнатАЭ, тАЬРозумний i дуреньтАЭ, тАЬНаймичкатАЭ, тАЬБезталаннатАЭ, тАЬМартин БорулятАЭ РЖ. Карпенка-Карого.

У листопадi 1886р. пiсля тривалих клопотань Кропивницький нарештi одержуi для свого колективу дозвiл приiхати до Петербурга. Трупа М. Кропивницького протягом трьох мiсяцiв 1886р. виступала в Петербурзi й здобула визнання широкоi публiки, в колах лiтераторiв, дiячiв мистецтва, вчених.

В сiчнi 1883 р. Кропивницький приiздить до Харкова разом з професiональною украiнською трупою. Тодi на Харкiвськiй сценi були поставленi ВлНаталка ПолтавкаВ» Котляревського, ВлСватання на ГончарiвцiВ» Квiтки - ОсновтАЩяненка, ВлДоки сонце зiйде роса очi виiстьВ», ВлГлитай, або ж ПавукВ» та ВлПо ревiзiiВ» Кропивницького.

У звтАЩязку з постановою 14 лютого 1883року в бенефiс режисера його драми тАЬДоки сонце зiйде роса очi виiстьтАЭ у Харкiвськiй газетi тАЬЮжный крайтАЭ було надруковано велику статтю, в якiй багато уваги придiлялося розгляду птАЩiси як драматичного твору. Серед учасникiв спектаклю видiлялися успiшнi виступи Заньковецькоi.

Всi учасники трупи Кропивницього були дуже талановитими. Однiiю з найяскравiших постатей була М.К.Заньковецька. Вона гастролювала не тiльки по всiй краiнi, а й за кордоном.

ВлМарiя Костянтинiвна з кожною новою сценою все бiльше захоплювала глядача, скоряла його своiм талантом, своiю правдою, своiю простотою, багатством свого великого внутрiшнього ВляВ». Цiлковита вiдсутнiсть ознак ВлгранняВ», акторськоi претензii, складних мiзансцен, штучних iнтонацiй тАУ всього, чим звичайно блищать ВлгастролериВ». Творча, вишукана скромнiсть, внутрiшня строгiсть, чистота, захоплююча, чаруюча правдаВ». (Див. додаток 8)

У своiй лiтературнiй творчостi Кропивницький був продовжувачем реалiстичних традицiй передових украiнський та росiйський письменникiв тАУ РЖ. Котляревського, Т. Шевченка, РЖ. Квiтки-Основяненка, О. Грибоiдова, М. Гоголя, О. Островського, М. Салтикова-Щедрiна. Вiн прагнув правдиво й усебiчно показати життя й побут украiнського селянства в пореформений перiод з його гострими соцiальними суперечностями. Дiйовими особами його птАЩiс i представники широких суспiльних верств, мiж якими виникають рiзноманiтнi конфлiкти, як правило, в моральнiй та економiчнiй площинах. Це конфлiкти i мiж колишнiми крiпаками тАУ наймитами та сiльськими багатiями (глитаями) (ВлГлитай, або ж ПавукВ»), i мiж збанкрутiлими помiщиками та вчорашнiми управителями iхнiх господарств, новоявленими господарями життя тАУ так званими ВлчумазамиВ» (ВлОлесяВ», ВлНа руiнахВ»), i мiж збiднiлими селянськими масами та багатими землевласниками взагалi (ВлРозгардiямиВ», ВлСкрутна добаВ») тощо.

Влiтку 1888р. на чолi трупи Кропивницького стаi М. Садовський. Через рiк, повернувшись iз заслання, до трупи приходить i РЖ. Карпенко-Карий. До створеного товариства увiйшли М. Заньковецька, РЖ. Загорський, Г. Тимаiва та багато iнших артистiв. М. Кропивницький формуi нову, переважно iз аматорiв трупу, багато iз учасникiв якi згодом переростають у вiдомих акторiв. Це перш за все Ф. Левицький, РД. Дарницька, О. Суслов, Г. Борисоглiбська. У цьому складi трупа виступала до 1893року.

Кропивницький в листi до М.Садовського говорить про завдання украiнського театру, а також закликаi до порозумiння i обтАЩiднання iхнiх труп (Див. додаток 7).

На початку 1890-х рокiв Кропивницький i Садовський намагаються обтАЩiднати своi колективи, але це призводить до суперечок в трупах, i в результатi у сiчнi 1893р. товариство Кропивницького припиняi своi iснування.

У вереснi 1894року М. Кропивницький збираi нову трупу, яка тодi ж i вiдкрила перший сезон в Харковi виставою тАЬНаталка ПолтавкатАЭ. У складi (вихованцi М. Кропивницького): Г. Борисоглiбська, Ю. Шашанiвська, О. Немченко, РЖ.Загорський, Н.Чарновська та iншi. У 1896 р. до трупи вступив РЖ.МартАЩяненко . Вперше було поставлено птАЩiси ВлНахмарилоВ», ВлСтеповий гiстьВ» Б.Грiнченка, оперу ВлКатеринаВ» М.Аркаса, оперу ВлКоза-дерезаВ» М.Лисенка, ВлБезпочвенникиВ» М.Кропивницького. Трупа iснувала до 1900 року.

Тим часом у квiтнi 1890 року складаiться ВлТовариство тАУ малоруських артистiвВ» пiд керiвництвом П.К.Саксаганського, яке iснувало до 1909 року. У складi трупи, крiм Саксаганського та Карпенка-Карого, були М.Садовська, Л.Лiницька, С.Тобiлевич, О. Шевченко, Д.Мова. Вперше було поставлено драми ВлСто тисячВ» (1890), ВлБурлакаВ», ВлПонад ДнiпромВ», ВлЧумакиВ», ВлЛиха iскра нам спалить i сама щезнеВ», ВлЗгубаВ» П.Мирного, ВлСава ЧалийВ» РЖ.Карпенка-Карого.

З великим успiхом трупа виступала на Украiнi, в Бессарабii, на Дону, Кубанi, Поволжi, в Криму, Москвi, Петербурзi. Вона зазнавала органiзацiйних змiн i вiдповiдно змiнювала назви: тАЬЗтАЩiднане товариство Л. Саксаганського, М. СадовськоготАЭ (1898-1900).

У 1885р. утворився театр Старицького. До трупи Старицького увiйшли: артисти РД. Боярська, О. Вiрина, К. Ванченко-Лисатцький, В. Грицай, Ю. Косиненко, Л. Манько, М. Манькiвський, О. Зiнiна, Л. Лiницька, К. Пiдвисоцький; диригенти М. Черняхiвський, РЖ. Двортченко, М. Васильiв-Святошенко; художники А. Наврозов, Я. Степняк, Фролiнi. У складi трупи були хор i оркестр народних iнструментiв. Високого рiвня художньоi виразностi та життiвою достовiрностi досягли вистави украiнською мовою тАЬНаталка ПолтавкатАЭ Котляревського, тАЬНазар СтодолятАЭ Т. Шевченка, тАЬСватання на ГончарiвцiтАЭ Г. Квiтка-ОсновтАЩяненка, тАЬНевольникитАЭ, тАЬГлитай, або ж ПавуктАЭ М. Кропивницького, тАЬЧорноморцiтАЭ М. Старицького, росiйською мовою тАЬРевизортАЭ М. Гоголя, тАЬБiднiсть не пороктАЭ, тАЬЛiстАЭ О. Островського, тАЬГiрка долятАЭ О. Писемського. Вперше поставлено на украiнськiй сценi птАЩiси тАЬСвiтова рiчтАЭ О. Пчiлки, тАЬНесудилосьтАЭ, тАЬЮрко Довби

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры