Складання украiнських легенд про атмосфернi явища

Реферат на тему:

Украiнськi легенди та перекази про рiзнi атмосфернi явища, так само як i про землю, воду й вогонь, являють собою строкату сумiш апокрифiчних вимислiв i напiвязичницьких, напiвхристиянських забобонiв зi спiльно-арiйськими мiфiчними поглядами та уявленнями.

Тодi як в одних мiсцевостях пiд хмарою народ маi на увазi дим, який пiднявся з землi на певну висоту i там згас (Грубешiвський повiт i Холмська Русь), в iнших тАФ скупчення величезноi кiлькостi рiчковоi та морськоi води, що падаi на землю у виглядi дощу; дощ падаi у виглядi дрiбних крапель тому, що вода з хмари перш пролiтаi довжелезний шлях крiзь повiтряний простiр (Ушицький, Луцький, Канiвський, Лiтинський та Новоград-Волинський повiти). В iнших тАФ хмару (вiд слова ВлхмуритисьВ») уявляють драглистою, подiбною до рибного холодцю масою, що утворюiться з пари й диму; знизу вона пiдтримуiться пружнiстю земних випарiв, а згори нагнiчуiться хмарою. Коли хмару пригрii сонце, вона розпускаiться, тане i випадаi на землю дощем (Лiтинський i Канiвський повiти). РД такi, що запевняють, що самi бачили хмару, як вона шматками падала з неба, Влтака, як драглiВ» (холодець тАФ тобто, очевидно, пiднятi в хмари смерчем морськi медузи, якi потiм випали на землю разом з дощем); ii з успiхом вживають як лiки вiд лихоманки, а також для вiдгодiвлi кабанiв (Канiвський повiт). Хмару також вважають пористим вмiстилищем води, яку вона пропускаi крiзь своi пори i яка випадаi на землю дощем (Лiтинський повiт). У Старокостянтинiвському повiтi кажуть, що чорти збирають хмари маленькими шматочками i зносять iх до одного певного мiсця, так що потiм утворюiться величезна хмара. У Житомирському повiтi вiрять, що дощовi хмари викликаi РЖлля Пророк: у тi мiсця, де потрiбен буваi дощ, Господь посилаi РЖллю-Пророка, який згромаджуi своiю колiсницею хмари i тим даi знати, що зараз буде дощ. Зокрема, стосовно дощу розповiдають, що якийсь чоловiк весь час роз'iжджаi верхи на конi. Коли вiн iде через воду, то каже, що це тАФ будяки. РЖ якщо кiнь хлебне при цьому трохи води i пирхне, то пiде невеликий дощ, а якщо бiльше захопить води i дужче стане пирхати, то пiде великий дощ (Холмська Русь). Кажуть також, буцiм дощ викликають янголи за допомогою особливо влаштованоi великоi сiтi. На цю сiтку янголи ллють воду, щоб викликати дощ, i, на свiй розсуд, переносять ii з одного мiсця на iнше (Грубешiвський повiт). Тихий, частий, теплий дощ зветься манною Божою ( Ушицький повiт). Коли довго не буваi дощу, то гадають, що це вiдьми знiмають зорю i ховають ii в льоху у глечику; щоб викликати дощ, треба очистити криницi (Вiнницький повiт). В однiй мiсцевостi Луцького повiту тривалий час не було дощу. Тодi помiщик (а було це за часiв крiпацтва) звелiв зiбрати всiх жiнок у своiму селi i покласти iх спиною у воду, притримуючи мотузком; коли б котра з них почала тонути, то ii велено було витягувати, а тих, що плавали на поверхнi, велено було бити, тому що це мали бути вiдьми. Одна з жiнок справдi не тонула, i коли ii за це почали бити, то вперiщив раптово такий дощ, що учасникам самосуду ледве вдалося живими дiстатися додому. Все це достоту нагадуi собою таке мiсце з четвертого слова проповiдника XIII сторiччя Серапiона, iпископа Владимирського (1274тАФ1275): ВлБожественнi правила повелiвають карати людину на смерть за свiдченнями багатьох. А ви за свiдка ставите воду, й кажете: якщо стане тонути, то невинна, а якщо попливе, то чаклунка. Чи не може диявол, бачачи ваше маловiр'я, пiдтримати людину на водi, щоб вона не потонула, i тим заманити вас у душегубство? Тому що ви, знехтувавши свiдченнями богоподiбноi людини, звернулися до бездушноi речовини тАФ до води i, повiривши такому свiдченню, гнiвите Бога..В» i т. iн. Професор М. Сумцов повiдомляi про причини сильноi посухи 1889 року такi двi легенди, якi вiн чув вiд однiii сiмдесятирiчноi селянки слободи Боромлi Охтирського повiту.

Весь травень був сухий i спекотний. У небагатьох мiсцях пробiгли легкi хмарки з плiдним, живлющим дощем. Вiд тривалоi посухи озимина була дуже пошкоджена, подекуди на пагорках i яровина вигорiла. На пояснення причини посухи випливло назовнi давнi народне повiр'я про чаклунство над хмарами, до того ж оповiдi про те, як i хто тут начаклував, варiювалися по-всякому з мiсцевими приуроченнями. Змiст першоi легенди в стислому викладi такий.

Три жiнки йшли до Киiва на богомiлля. Пiд Киiвом вони сiли вiдпочити. Двi потiм пiдвелися, а третя нiяк не могла пiдвестись. ВлНе можу йти, i сама не знаю чомуВ», тАФ казала вона. Пiшли ii супутницi до Киiва i повiдомили iгумена, що вони залишили в полi жiнку, яка без жодноi видимоi причини не може пiдвестися з землi. РЖгумен послав до цiii жiнки священика (iiромонаха?) з iконою i хрестом. Священик виявив, що жiнка до половини ввiйшла в землю. ВлВ чому ти грiшна?В» тАФ запитав вiн. тАФ ВлВ тому лише й грiх, що я заговорила дощ на три мiсяцiВ», тАФ вiдповiла жiнка. тАФ ВлБудь же ти проклята!В» тАФ мовив священик. РЖ баба з гуркотом провалилася крiзь землю.

За другою легендою, i десь у лiсi криниця. Тривалий час з неi нiхто не брав води, i криниця засмiтилася. Наснилось якось, а потiм ще раз одному селяниновi, що слiд цю криницю вичистити. Коли почали ii чистити, то знайшли там п'ять ВлчаклунствВ»: дужку з вiдра, кiнське копито, мотузку та ВлiншеВ» (оповiдачка не могла пригадати ще двох ВлчаклунствВ»), Вийняли цi ВлчаклунстваВ», освятили криницю тАФ i незабаром пiшов дощ (10тАФ15 червня 1889 року в Охтирському повiтi пройшли сильнi дощi).

У Киiвськiй губернii причину надто тривалого бездощiв'я звалюють виключно на вiдьом. Умертвляючи чотириногих черепах, з яких буцiмто витiкають вода i роса, i забиваючи в криницях рунами ключi, вони в такий спосiб вiдводять од певних поселень дощовi хмари. Пiд час посух, з вiдьомських чарiв, у якомусь пралiсi гризуться два змii, вiд лютi яких сохнуть небо i земля. Тiльки киiм, яким удасться розiрвати цих гадiв, можна зiбрати громовi хмари над полями i прикликати на землю благодатний дощ.

РД також повiр'я, за яким Бог маi особливi склади дощу на краю свiту.. Коли з'являiться потреба пускати дощ на землю, Бог посилаi пророка РЖллю i глухого янгола. Вони набирають дощ у хмару i розносять його по свiту. При цьому буваi нерiдко так, що як почнуть вони пускати дощ, то пускають його безперервно декiлька днiв поспiль. Так стаiться тому, що глухий янгол запитуi в Бога, куди потрiбно пускати дощ. Бог каже йому: ВлХоди там, де чорноВ»; а вiн, не розчувши, ходить там, де вчора. Бог каже: ВлРЖди туди, де просятьВ», а вiн, не розчувши, iде туди, де косять. Бог каже: ВлРЖди туди, де ждутьВ», а вiн, не розчувши, iде туди, де жнуть.

Досить поширена, нарештi, думка, що дощ тАФ це вода, яка насочуiться з морiв, рiк, озер, колодязiв, ставкiв та iнших водойм i виливаiться в хмари райдугою. Сама райдуга уявляiться у цьому випадку ВлцмокомВ», тобто насосом. Разом з водою райдуга всотуi i все, що i у водi тАФ жаб, черв'якiв, риб, камiння тощо, якi потiм i випадають з хмари разом з дощем. Але воду всмоктуi лише синювато-червона райдуга, тодi як яскраво-червона не дii i i лиш веселкою, оскiльки пiд час появи ii прояснюiться вiд сонячного промiння (стаi веселим) виднокруг, який перед тим був закритий хмарами i навiював сум (Лiтинський, Луцький, Вiнницький повiти). У Грубешiвському повiтi райдугу вважають шляхом, яким сходять з неба янголи, щоб набрати води; воду цю вони потiм виливають на особливу сiтку (сито) i таким чином творять дощ.

Градовими хмарами правлять вiдьми, якi на свiй власний розсуд насилають iх на ту чи iншу мiсцевiсть (у Новоград-Волинському повiтi кажуть, що град випускаiться вiдьмаками з колодязiв). Аби змiнити напрямок градових хмар, жiнки звичайно викидають з хат надвiр i кладуть навхрест кочергу, лопату, на якiй саджають у пiч хлiб, i помело, маючи намiр догодити таким чином розлютованiй вiдьмi, оскiльки вiдьми роз'iжджають по свiту на цих предметах. Дехто, щоб припинити розпочате вже падiння граду, перекушуi градинки (Житомирський, Лiтинський повiти), це начебто знищуi вiдьомськi чари, i хмари, не завдавши шкоди, розходяться. В Ушицькому повiтi кажуть, що в хмарах утворюiться лiд подiбно до того, як на рiцi, причому замерзаi вiн на товщину людського зросту. Чорт (чи окремо приставлена якась людина) рубаi цю кригу i кидаi ii у виглядi граду на землю. У Лiтинському повiтi вважають, що град i снiг утворюються з тiii ж самоi води, яку райдуга всотуi з моря в хмари для дощу; не встигши впасти на землю дощем i застоявшись у хмарах, вона замерзаi там i пiсля того падаi на землю вже градом i снiгом. В iнших мiсцевостях того ж повiту стверджують, що десь у невiдомiй, далекiй краiнi i дуже високi снiжнi i крижанi гори. Коли хмари проходять повз них, то захоплюють iз собою частинки криги i снiгу, а згодом i розсипають iх по землi. Крiм зазначених уже вище способiв вiдвернення градових хмар, у Костянтиноградському повiтi застосовуiться ще й такий. Як тiльки угледять, що насуваiться градова хмара, вiдразу ж Влна гряницюВ» (на межу мiсцевостi) вирушаi знахар, при тому бере з собою чарiвну палицю i освяченого сiм разiв (протягом семи лiт, при освяченнi паски) рогового ножа. Тут вiн устромлюi ножа в землю i тодi починаi читати рiзнi молитви, вимовляючи iх з кiнця до початку: ВлАмiнь. Духа Святого i Сина Отця во iм'яВ», ВлВiд лукавого нас увiльни та в спокусу нас не введи..В» (ВлОтче наш..В»). ВлНаших душ iси народила Спаса яко Твого..В» (ВлБогородице Дiво, радуйся..В») тощо. По закiнченнi молитов знахар виймаi iз землi ножа, бере його разом з палицею у правицю, повертаiться в той бiк, куди хоче прогнати градову хмару, махаi в тому напрямку руками i вимовляi таке заклинання: ВлГраде лукавий, рабе лукавий! Нехай тебе хмари не носять, бо тебе люде не просять. Буйнi вiтри! Вiзьмiть ви цю хмару на своi тонкi крила, занесiть ii за Окiян-море, за теплi води, за крутi гори, за жовтi пiски, щоб вiн там розтав i пропав нинi, прiсно i вовiки вiкiв, амiнь. Амiнь, амiнь, амiнь! Тьху, тьху, тьху! Щезни, пропади од лиця Божого i од мене грiшного!В»

Чарiвна палиця i великою цiннiстю i передаiться знахарями серед своiх нащадкiв з роду в рiд. РЗi здобувають так: коли знахаревi випаде нагода побачити, що змiя-гадюка iсть жабу, то вiн вiдламуi однорiчний паросток вiд якого-небудь дерева i цiiю палицею розганяi iх, будь що намагаючись не зачепити нi тiii, нi iншоi.

Щодо снiгу i ще й iншi повiр'я. Кажуть, наприклад, що снiг тАФ це пара, яка виходить з димом i замерзаi у повiтрi (Луцький повiт); що вiн походить вiд дощу, який замерзаi (там же); що вiн приготовляiться на небi i тодi його розсипають по землi святi (Ушицький повiт); що на небi зберiгаються особливi величезнi запаси снiгу, який скидають на землю лопатами янголи то навмисне, то прочищаючи собi шлях (Грубешiвський повiт). Повiр'я деяких мiсцевостей Ушицького повiту наближенi до тих повiр'iв великоросiв, якi художньо вiдтворено Пушкiним у вiдомiй баладi ВлБiсиВ». Снiг збирають ВлшатаниВ», тобто чорти. Вiн виходить iз землi i з води у виглядi пари i в хмарах наростаi. Зiбравши багато снiгу, сатана святкуi своi весiлля i розсипаi скрiзь по землi снiг, чому й бувають сильнi хурделицi.

Народнi погляди на туман, iнiй та росу цiлком правильнi: в одному лиш Вiнницькому повiтi в росi вбачають сльози святоi великомученицi Варвари, яка вранцi ходить полями i плаче.

Основа легенд i вiрувань щодо грому та блискавки тАФ давньомiфiчна, язичницька; але своiрiдно витлумачене християнство наклало на них такi густi слiди, що це призвело до справжнього хаосу, заплутаного ще дужче наiвним народним вимислом. У Канiвському повiтi, наприклад, i понинi ще грiм та блискавку народ називаi Перуном, i якщо трапиться, що блискавка запалить якусь будiвлю, то звичайно кажуть: ВлПеруном спалилоВ» (у Грубешiвському повiтi лише громову стрiлу називають ВлПеруновоюВ»),

Спiльне в усiх украiнських народних легендах про грiм та блискавку те, що вони застосовуються Богом для ураження i винищення чортiв. Зокрема, в Ушицькому повiтi i таке вiрування, що коли Господу Богу треба послати на землю дощ з громом, то вiн наказуi святим Юрiю, РЖллi та Михаiлу хитати скелi, вiд чого й буваi грiм. У Житомирському повiтi грiм пояснюють тим, що пророк iлля 1 архiстратиг Михаiл ведуть вiйну з чортом, який дражнить Бога, через що Бог i намагаiться вбити його, зiбравши перед тим хмари, що i вираженням i проявом Його гнiву. Бог, РЖлля та Михаiл стрiляють у сатану. Куди б'i грiм, там, отже, й сховався чорт; а коли грiм уразить людину, то тодi чорт сховався пiд ту людину. У Грубешiвському повiтi i в Пiвденнiй Русi кажуть, що грiм буваi вiд переслiдування архiстратигом Михаiлом дияволiв. Вони переховуються вiд переслiдування в оселях, церквах i в живих iстотах; але стрiла Михаiла вражаi iх нещадно навiть у церквi пiд престолом i всерединi людини. До того ж убитiй через чорта громом людинi прощаються вчиненi нею грiхи (Ушицький повiт). Пiд час грози не можна iсти i взагалi вiдкривати рота, щоб не дати змоги проникнути туди чорту (Житомирський повiт); не слiд також спiвати, бо, спiваючи, людина веселить чорта, який весь час тодi в'iться навколо неi, i ось грiм, маючи намiр убити чорта, вбиваi разом з ним i того, хто спiваi, бо чорт устигаi сховатися. пiд нього (Канiвський повiт). Якщо гроза застане когось у дорозi, то треба зiйти з дороги i йти або iх^ти узбiччям, бо в цей час ВлврагВ» крутиться по дорозi вихором, i грiм може вбити замiсть нього ту людину, котра йде або iде дорогою. Особливо не слiд ставати й сiдати пiд скелi, де найзручнiше переховуватися чортовi вiд переслiдування, бо громовi стрiли вiдскакують вiд камiння (Холмська Русь). Так само пiд час грози не слiд стояти пiд дубом чи вербою, де i житло чорта i куди вiн найчастiше ховаiться вiд грози. Коли грiм ударить у дерево i запалить його, це означаi, що чорта вбито, i звичайно вiн перетворюiться у таких випадках на смолу, яку знаходять на мiсцi спалених дерев (Вiнницький повiт). За найнадiйнiший сховок людинi пiд час грози може правити лiщина (лiсовий горiх). Якось дуже давно диявол сказав Боговi: ВлЯ сховаюсь так, що ти мене не вб'iшВ». тАФ ВлНi, вб'юВ», тАФ вiдповiдаi Бог. тАФ ВлЯ сховаюсь пiд людину!В» тАФ каже диявол. тАФ ВлА Я вб'ю й людину i за те дам iй царство небеснеВ». Диявол став перераховувати пiсля того всi предмети, пiд якi можна сховатися, та забув згадати про лiщину, чому пiд нею лиш i можна порятуватися вiд громовоi стрiли.

Втiм, у м. Таращi Киiвськоi губернii кажуть, що. людина, яку вб'i грiм, Влне встане на тому свiтiВ».

Один мисливець проходив з рушницею поблизу величезноi скелi. Була сильна гроза. Пiшов дощ i мисливець сховався пiд навiсом скелi. Тодi, коли гримiв грiм i спалахувала блискавка, диявол спокiйнiсiнько сидiв пiд навiсом скелi; та тiльки-но вщухало, вiн виходив з-пiд скелi, ставав догори ногами i починав дражнити Бога. Гримiв грiм, та вiд його удару диявол миттiво ховався пiд скелю i таким чином рятувався. Мисливець усе це бачив, але спочатку не наважувався вистрiлити Влв панича маленького, в камiзельцi, безп'ятого i з пазурами на руках i ногахВ». Довго дивився мисливець на витiвки диявола, та, зрештою, вибравши слушну хвилину, вистрiлив у ВлпаничаВ». Куля так i протяла того; та коли мисливець пiдiйшов до мiсця, де перекидався диявол до прострiлу, то побачив лише пролиту смолу. У цей час пiдлетiв до мисливця архiстратиг Михаiл з рушницею на плечах i став дякувати, пропонуючи дати йому все, чого вiн лиш забажаi, за зроблену послугу. Мисливець попросив собi у винагороду рушницю, що була в Михаiла, бо дуже вже вона йому запала в око. Михаiл почав було вiдкручуватися, кажучи, що рушниця його для мисливця зовсiм непридатна. Та врештi-решт змушений був поступитись. Помiнялись вони рушницями з такою умовою, що коли мисливцевi чомусь згодом не сподобаiться архiстратигова рушниця, то вiн маi право вимагати розмiну. РЖ став з того часу мисливець полювати з архiстратиговою рушницею; що, бувало, не вгледить, все вб'i без похибки, хоч би то був щонайменший звiрок. Звуку пострiлу з архiстратиговоi рушницi зовсiм не можна було вiдрiзнити вiд звуку грому. У селi, де жив мисливець, був великий ставок. Вийшов якось мисливець на ставок пополювати, i бачить зграю диких качок. Прицiлився, вистрiлив тАФ i вбив усiх до одноi. Зiбравши качок, вiн пiшов до помiщика того села. ВлДе ти набрав стiльки дичини?В» тАФ питаi помiщик. тАФ ВлНастрiляв на вашому ставку!В» тАФ вiдповiдав мисливець. Помiщик нiзащо не хотiв вiрити, побачивши таку величезну кiлькiсть качок, i питаi: ВлА в який час дня ти стрiляв?В» Мисливець вiдповiв. ВлТак, тАФ сказав помiщик, тАФ якраз саме в той час чув удар громуВ». Звiдтодi мисливець став боятися архiстратиговоi рушницi i пiшов на умовлене мiсце, щоб розмiнятися. Архiстратиг Михаiл погодився. Мисливець, узявши свою рушницю, вiдразу ж пiшов на полювання i побачив, що тепер i його рушниця стала незрiвнянно кращою, нiж була ранiше.

У Лiтинському повiтi грiм вважають звуком, який виникаi вiд пересування по хмарi страшноi смертоносноi гармати, якою правують святий Юрiй та архангел Гавриiл (у Новоград-Волинському повiтi тАФ архангели Михаiл та Гавриiл). Гармату цю заряджаi святий Юрiй стрiлою з якоiсь твердоi маси, подiбноi до каменя, а запалюi i спрямовуi пострiл у чорта архангел Гавриiл (у Луцькому повiтi громом та блискавкою правлять архiстратиг Михаiл i святий пророк РЖлля). Громовi стрiли (блеменiти, шматки розплавленого електрикою блискавки пiску або камiння) мають вигляд або тонкоi лозини, або конiчноi кулi, часом вони бувають жовтi, як свiча. Пiсля пострiлу гармати громова стрiла входить у землю на сiм сажнiв (у Старобiльському повiтi тАФ проходить крiзь землю Влна другий свiтВ») i через сiм рокiв виходить назад на поверхню. Той, хто знайшов громову стрiлу, зберiгаi ii, як святиню. Вона застосовуiться пiд час рiзних хвороб i особливо допомагаi вiд кольок; вона ж уберiгаi вiд ударiв грози, вiдводить усiлякi лиха, чари i лихi сили i взагалi приносить щастя i статок в оселю, де зберiгаiться. Допомагаi вона також i вiд хвороб свiйських тварин. На тому мiсцi, де впала громова стрiла, не можна ставити нiякоi будiвлi, бо через сiм рокiв грiм знову вдарить у те саме мiсце.

Уявлення про чудесну сутнiсть громових стрiл широко розповсюджене взагалi в усiх слов'ян; вiдоме воно i багатьом первiсним народам Азii, Африки, Америки i Полiнезii. Характеристичнi ознаки повiр'я скрiзь бiльш чи менш однi й тi ж самi. Окремi мiсцевi змiни його в цiлому незначнi i несуттiвi. Наприклад, поляки закопують стрiлу, щоб зберегти дiм вiд грому, пiд порiг; пiвденнi слов'яни носять ii завжди з собою, як особистий амулет; у Норвегii у XVIII столiттi щочетверга ввечерi стрiлу мили, змащували олiiю i клали на свiжу солому i т. iн.

Очевидно, громовi стрiли завдячують мiфiчному поняттю про бога-громовика як своiм походженням i зовнiшнiм виглядом, так i своiми чудесними властивостями. На них, як на нащадках iства бога родючостi, правди i добра на землi, позначився також вiдблиск свiтлих i добродiйних рис його характеру. Цiлком iмовiрно, втiм, що цей останнiй процес вiдбувся на ТСрунтi первiсного фетишизму, що одухотворював камiння й iншi предмети i надiляв iх потiм надприродними силами. Як би там не було, однак громовi стрiли являють собою в мiнiатюрi повний вiдбиток складноi сутностi добродiйного й грiзного, свiтлого i темного бога-громовика.

Грiм буваi найчастiше тодi, коли небо суцiль покрите хмарами, бо саме в цей час чорти особливо полюбляють дражнити Бога: бiгають шляхами, крутячись у вихорi, ламають у лiсах дерева, зривають дахи з будiвель тощо. Аби архангелу Гавриiлу зручно було бачити, де ховаiться чорт, i стежити за напрямком польоту розпеченоi стрiли, зриваються хмари, крiзь якi тодi прорiзуiться свiтло справжнього неба (блискавка у виглядi прямоi смуги або риски, зигзаги i змiйки утворюються тому, що громова стрiла летить за дияволом, який утiкаi, по всiх напрямках. тАФ Подiльська губернiя).

У Харкiвському i Луцькому повiтах грiм вважають стукотом вiд колiсницi, якою iде по небу пророк РЖлля (у Старобiльському повiтi тАФ святий пророк РЖлля горщики везе, або роз'iжджаi на колiсницi по небу разом з Богом), а блискавку тАФ iскрами з-пiд копит коней, якi везуть цю колiсницю. Пiд час своiх роз'iздiв РЖлля стрiляi особливими кулями в чортiв. Коли в грозу згорить копиця сiна або якась будiвля, то це тАФ знак, що чорта вбито; а коли нiчого не згорить, то тодi РЖлля схибив, i чорт щасливо втiк (Холмська Русь). У Вiнницькому повiтi грiм вважають стукотом вiд колiсницi архангела Гавриiла, який везе калачi; громовий удар тАФ звук стрiли, пущеноi Богом у чорта; блискавка тАФ шлях стрiли з неба. Одночасно з блискавкою ми бачимо Влiстинне небоВ» крiзь розверзнутi хмари, що стоять на перешкодi свiтлу й теплу, випромiнюваним цим небом, то iх несила знести нi оку людини, нi рослинi. Помiчено, що перед ударом грому з блискавкою на небi утворюiться нiбито хрест тАФ це архiстратиг Михаiл благословляi хрестом, а архангел Гавриiл стрiляi в чорта.

У Ушицькому i Житомирському повiтах також вважають, що блискавка тАФ це справжнi небо, яке Бог показуi людям крiзь розверзнутi хмари пiд час гнiву Свого, щоб вони завжди пам'ятали, що i на небi Бог (у Новоград-Волинському повiтi тАФ осяйна оселя Бога, яка нагадуi всевидяще око Творця). Якби на землю впала хоча б маленька частка цього неба, то спалила б ii. Перед Страшним судом це небо вiдкриiться в усiй своiй красi i в усьому своiму блиску.

В Бiлгородському повiтi блискавку уособлюють в образi дiвчини. Купались якось двi дiвчини в рiцi й нумо пiрнати одна перед одною. ВлЯ, тАФ каже одна, тАФ пiрну далi!В» А та собi: ВлА я ще далi!В» А Блискавка стоiть на березi й каже: ВлНе пiрнайте, дiвчата, тАФ сьогоднi мiй день, свято: я сьогоднi народилась; не можна на моi iменини купатися. Менi Бог зсукав свiчу, так я ходитиму небом, свiтитиму, людей палитиму, якщо хтось на мого Ангела працюватимеВ».

Пожежу, що сталася вiд грози, грiх гасити, бо вона посилаiться вiд Бога на покарання, i вiд води полум'я ще дужче розгоряiться (Старобiльський повiт). Втiм, загасити його можна козячим молоком, або сироваткою, або квасом (Луцький, Грубешiвський i Житомирський повiти), але перед тим, як почати гасити пожежу, хтось маi роздягтися догола i тричi оббiгти навколо охопленоi полум'ям будiвлi.

У Канiвському повiтi кажуть: ВлКоли гримить грiм, то це РЖлля iздить по небу; а коли спалахуi блискавка, то це Гавриiл махаi квiткою. Коли виробляють скло, то розпалюють тим вогнем, який спалахне вiд блискавки.

Повiр'я про те, що грiх гасити пожежу, яка сталася вiд блискавки, i що ii можна загасити лише молоком, i i в полякiв, i в осетинiв, i почасти у монголiв. У цьому повiр'i, з одного боку, виражено метафоричне уявлення дощу молоком, з iншого тАФ фаталiстичну покору владнiй силi вогню, втiленiй у пожежi.

Дещо осторонь стоять вiрування про грiм та блискавку, що побутують у Старокостянтинiвському повiтi. ВлЧорти зносять хмари в одне мiсце, тАФ кажуть тут, тАФ i як знесуть iх дуже багато, то згортають у вали, чому в цей час дуже гуркотить у небi. Тодi для спокою Бот посилаi святого РЖллю з вогняною палицею: махне святий РЖлля палицею тАФ спалахне блискавка; вдарить по чорту тАФ загримить грiмВ».

Найкращим запобiжним засобом вiд удару блискавки i встромлена за сволок або за iкони освячена у Вербну недiлю верба (Будаiвка Киiвськоi губернii), якою в таких випадках кадять (м. Тараща. У Холмськiй Русi тАФ запаленi гiлки дерева, якими прикрашалися iкони на свято ВлБоже ЦялоВ»), або дзенькотiння дзвiночка, заздалегiдь освяченого в костьолi (Грубешiвський повiт), або, нарештi, чарiвна паличка, згадувана нами ранiше (Вiнницький повiт). Якщо висить у когось над лампадою порожня писанка, то потрiбно наповнити ii пшеницею, iнакше туди може сховатися диявол, i тодi блискавка вдарить у хату (Будаiвка).

Участь Бога в боротьбi з дияволом в усiх наведених вiруваннях та легендах украiнського народу щодо грому та блискавки пояснюiться, безсумнiвно, спiльно-арiйським вiруванням, а тодi вже тАФ богомильським дуалiзмом тАФ одвiчною боротьбою доброго начала з лихим. У споконвiчнiй боротьбi Бога з дияволом брали найдiяльнiшу участь, за космогонiчними украiнськими легендами, архiстратиг Михаiл i архангел Гавриiл. Звiдси зрозумiло, чому вони i головними розпорядниками грому та блискавки (подекуди в мiсцевостях Житомирського повiту кажуть, що громом та блискавкою завiдують усi янголи, i всi вони намагаються вибивати чортiв, тАФ мабуть, тому, що всi вони брали участь у скиданнi Сатанаiла та його воiнства з неба). Щодо святого Юрiя, тобто святого великомученика Георгiя, i святого пророка РЖллi, то на них в усiх слов'ян перенесено багато рис бога-громовика (Перуна).

Мороз у багатьох мiсцевостях Украiни розумiють i пояснюють у цiлому правильно. В Ушицькому повiтi кажуть, нiби мороз тАФ з моря, яке так само, як i земля, може постачати нам усе, що завгодно. Найчастiше вiн уособлюiться в образi сивого, лисого, сердитого дiда, одягненого в снiгове вбрання, в крижаних чоботях i зовсiм обмерзлого ВлсосулямиВ» (Ушицький, Новоград-Волинський i Переяславський повiти та Подiльська губернiя); в нього великi червонi губи i такий же нiс. Вiн тАФ родич сонця й вiтру, але могутнiший за них (Новоград-Волинський повiт). ВлЯкщо хочеш, щоб пересiвся мороз, то треба нарахувати дванадцять лисих так: лисий тАФ пересядься мороз; i так пiсля кожногоВ» (м. Тарагца). Зимовi морози бувають з велiння Божого, а морози у квiтнi i травнi, а також ранньоi осенi насилаються вiдьмами (Холмська Русь). Якось мороз засперечався про щось зi святим Онуфрiiм (свято його 12 червня). Святий Онуфрiй сильно розлютився i розрубав йому сокирою голову, внаслiдок чого мороз прохворiв до Спасового дня (6 серпня тАФ за старим стилем): через те i не буваi морозу з 1 червня по 6 серпня.

В уявленнях про вiтер переважаi мiфiчна основа, злегка лиш забарвлена християнським колоритом в дуже небагатьох мiсцевостях. Так, у Житомирському повiтi кажуть, що вiтер походить вiд подиху янголiв, якi стоять у рiзних кiнцях землi за морем. А в Лiтинському повiтi вiтер пояснюють так: у чотирьох кiнцях свiту стоять чотири величезних чоловiки з непомiрно великими вусами i губами i безперервно дмухають один на одного. Який iз цих чотирьох велетнiв дмухаi у певний час дужче, з того боку й буваi вiтер тодi. А дехто вважаi вiтер злим духом i, щоб змусити його вiяти, свистять, тобто викликають його так само, як прийнято в народi викликати диявола. В уявленнях Холмськоi Русi чотирьох велетнiв замiнюють також якiсь чотири таiмничi iстоти, за розпорядженням головного Вiтродуя, дмухають з чотирьох кiнцiв землi. У Проскурiвському повiтi вiтер уявляють дуже сердитим дiдом, який живе далеко за морями. В Ушицькому повiтi тАФ особливим чоловiком, що бiгаi бiлим свiтом i моргаi одним вусом; якби вiн моргнув водночас обома вусами, то пiднявся б такий страшний буревiй, що вмить перекинув би шкереберть увесь свiт. У Грубешiвському повiтi кажуть, що вiтер викликаi своiм подихом пан, який тримаi землю. У Вiнницькому повiтi вiтер уособлюiться в образi чорта, прикутого величезними кайданами по руках i ногах до кам'яноi стiни. Поривчастий вiтер тАФ це сильне дихання прикутого чорта через його спробу зiрватися з ланцюга i розiрвати кайдани, а слабкий, приiмний вiтерець (легiт) тАФ подих Бога. Вiтер маi дванадцять сестер, та вони нiяк не можуть Влнадати йому одежiВ»: поки тримають його на ланцюгу, все на ньому, як слiд; та тiльки-но зiрвався, все пошматуi на собi i нiчого на ньому не лишиться. Вiн би i всi хати поперекидав, аби не був на ланцюгу. Завiдують i правлять ним святi Антонiй, Афанасiй, Феодосiй i Дмитро (Бiлгородський повiт).

Вихор викликаi сатана пiд час свого весiлля. Тому народ, угледiвши вихор, хреститься, приказуючи: ВлЩезни, сатано!В» (Ушицький i Канiвський повiти). Найчастiше вихор уособлюiться в образi самого диявола (Холмська Русь, Грубешiвський, Лiтинський, Луцький, Житомирський та Харкiвський повiти). Якщо вихор пiдвii людину, то iй загрожуi неминуча хвороба, вiд якоi може врятувати хiба що йорданська вода (Лiтинський повiт). Вихор перед грозою тАУ це чорти, що тiкають вiд громовоi стрiли (Житомирський повiт). Вихору слiд усiляко берегтися, бiгти вiд нього чимдалi, читати молитви i хреститися. Бо як вiн когось наскочить, то може геть понiвечити (Вiнницький повiт). Дiти i навiть дорослi часто дражнять його, примовляючи: ВлКуций, сала! Куций, сала!В» А чорт, як i пiдвладнi йому ВлжидиВ», не любить сала i вiд цих слiв скаженii тАФ i ця лють щодалi бiльше й бiльше посилюiться (Лiтинський i Вiнницький повiти), або, навпаки, присоромлений, тiкаi геть (Канiвський повiт). Вихор буваi також i тодi, коли зведе рахунки з життям самогубця, у таких випадках чорт на радощах розгулюi, кружеляi вихором i мете чим попало, вириваi дерева з корiнням, трощить iх тощо, стрiмко несучи з собою в далеч душу самовбивцi. Коли вихор пiдiймаiться дуже високо вгору, то це означаi, що чорти позривалися з ланцюгiв i, зiткнувшись, чубляться мiж собою, намагаючись подужати один одного (Вiнницький повiт).

Якщо кинути у вихор сокиру або ножа, то можна не лише поранити, а навiть i забити чорта (Холмська Русь, Харкiвський i Канiвський повiти). У Бердянському повiтi нам казали, що коли мчить вихор, то треба на шляху йому ввiткнути глибко в землю ножа i тримати його щосили: якщо вихор не вирве ножа, то з'явиться на тому мiсцi кров зарiзаного чорта, а iнакше чорт зарiже тим же ножем самого смiливця, що вступив з ним у двобiй.

У Канiвському повiтi походження вихору вiдносять до перших днiв свiтотворення. ВлВихор буваi, тАФ кажуть тут, пiд посуху. Вiн виник вiд того, що Сатанаiл, коли винiс з води землю, то вода зверху замерзла. Сатанаiл пробився, однак дуже при цьому натомився, а янгол тим часом чекав на нього над морем, вирвав у нього землю i полетiв до Бога. Сатанаiл трохи вiдпочив i кинувся навздогiн. Бачить Бог, що Сатанаiл ось-ось ухопить янгола, i каже до нього: ВлЗмахни мечем по праву бiчВ». Янгол змахнув i вiдтяв Сата- наiловi праве крило. Сатанаiл закружеляв i зробився, як вихор. РЖ нинi, коли Сатанаiл почне лiтати понад землею, то здiймаiться вихор. В Ушицькому повiтi кажуть, що диявол, перш нiж обернутися на вихор, перед тим переживаi декiлька стадiй розвитку: сiм рокiв вiн буваi звичайною змiiю, наступнi сiм тАФ полозом, а третi сiм тАФ крилатим змiiм, який живе в скелях. Коли в нього зовсiм вiдростуть крила, тодi вiн починаi лiтати, обираючи для цього час перед грозою; помахом своiх крил вiн викликаi страшний вiтер, що ламаi дерева i руйнуi будiвлi.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii