Формування iмiджу викладача у вищому навчальному закладi

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

РЕФЕРАТ

на тему: ВлФормування iмiджу викладача у вищому навчальному закладiВ»

по предмету ВлПедагогiкаВ»

Донецьк 2011

Змiст

Вступ

1. Загальна культура викладача

2. Професiйна культура викладача

3. Педагогiчна взаiмодiя субтАЩiктiв педагогiчного процесу

4. Самовиховання викладача

Висновок

Список використаноi лiтератури

Вступ

В умовах реформування освiтньоi галузi в Украiнi особливоi значущостi набуваi проблема пiдготовки високоосвiченого компетентного фахiвця, який буде конкурентоспроможним на сучасному ринку працi та зможе успiшно самореалiзуватися в соцiумi як громадянин, професiонал, носiй культури.

Саме в цьому розумiннi значно пiдвищуiться необхiднiсть удосконалення освiтнього процесу у вищих навчальних закладах, ефективнiсть якого залежить вiд його органiзацii та рiвня педагогiчноi майстерностi викладача, що ставить визначену проблему в ряд актуальних.

Педагогiчна дiяльнiсть у вищому навчальному закладi маi надзвичайно важливе соцiальне значення, оскiльки йдеться про формування майбутнього фахiвця, вiд рiвня пiдготовленостi якого значною мiрою залежить економiчний, полiтичний, соцiальний, культурний розвиток суспiльства.

Педагогiчна дiяльнiсть у вищому навчальному закладiтАУ дiяльнiсть, спрямована на пiдготовку висококвалiфiкованого спецiалiста, спроможного знайти своi мiсце на ринку працi, активно залучитися до полiтичноi, суспiльноi, культурноi та iнших сфер життя суспiльства.

Специфiка педагогiчноi дiяльностi ставить перед викладачем ряд вимог до особи педагога, якi в педагогiчнiй науцi визначаються як загальна i професiйна культура.

1. Загальна культура педагога

Загальна культура викладача генеруi в собi такi критерii:

- гуманнiсть тАУ любов до тих, кого навчаiш, умiння поважати iх людську гiднiсть, потребу i здатнiсть надавати квалiфiковану педагогiчну допомогу для iх особистiсного розвитку;

- громадянська вiдповiдальнiсть, соцiальна активнiсть;

- справжня iнтелiгентнiсть (вiд лат. inteleigens тАУ знаючий, розумiючий, розумний) тАУ високий рiвень розвитку iнтелекту, утворена в межах предмета викладання, ерудицiя, висока культура поведiнки;

- правдивiсть, справедливiсть, поряднiсть, чеснiсть, гiднiсть, працьовитiсть, самовiдданiсть;

- iнновацiйний стиль науково-педагогiчного мислення, готовнiсть до створення нових цiнностей i ухвалення творчих рiшень;

- любов до предмета (курсу), який викладаiться, потреба в знаннях, в систематичнiй самоосвiтi;

- здiбнiсть до мiжособистiсного спiлкування, ведення дiалогу, переговорiв, наявнiсть педагогiчного такту, що визначаi стиль поведiнки викладача, викликаi впевненiсть в його доброзичливостi, чуйностi, добротi, толерантностi.

Якостi викладача, якi допомагають йому в спiлкуваннi й навчаннi студентiв, якi i складовими його загальноi культури:

1. Привiтнiсть.

2. Почуття гумору.

3. Артистизм.

4. Мудрiсть (наявнiсть життiвого досвiду).

5. Зовнiшня привабливiсть.

Сукупнiсть таких якостей викладача створюi його авторитет, що, як i авторитет представника будь-якоi iншоi професii, здобуваiться працею. Якщо в межах iнших професiй звично звучить вислiв Влвизнаний в своiй галузi авторитетВ», то у викладача може бути лише авторитет особи.

Якостi викладача, якi характеризують його негативну культуру:

- байдужiсть до студентiв;

- упередженiсть тАУ виокремлення з середовища студентiв ВлулюбленцiвВ», публiчне виявлення симпатiй та антипатiй щодо студентiв;

- зарозумiлiсть тАУ педагогiчно недоцiльне пiдкреслення власноi величi над студентом;

- мстивiсть тАУ властивiсть особи, яка виявляiться в спробi зводити особистi рахунки зi студентом;

- неврiвноваженiсть тАУ невмiння контролювати свiй тимчасовий психiчний стан, настрiй;

- байдужiсть до предмета, який викладаiться;

- неуважнiсть тАУ забудькуватiсть, незiбранiсть.

Умiння розумiти викладачем, що таке загальна культура викладача, для чого вона потрiбна, i одним з головних чинникiв успiшноi роботи викладача. РЖншим чинником i умiння генерувати в собi цi критерii, вчитися iм i вмiти впроваджувати iх в свою педагогiчну дiяльнiсть.

2. Професiйна культура викладача

Професiйна культура викладача складаiться з сукупностi умiнь, якi вiн може ефективно реалiзовувати пiд час своii педагогiчноi дiяльностi.

Для професiйноi культури сучасного викладача ВНЗ важливi педагогiчнi умiння тАУ це сукупнiсть послiдовно розгорнених дiй, що базуються на теоретичних знаннях. Частина цих дiй може бути автоматизованою (навички).

Через педагогiчнi умiння розкриваiться структура професiйноi компетентностi педагога. З огляду на те, що розвтАЩязання будь-якоi педагогiчноi задачi зводиться до трiади мислити тАУ дiяти тАУ мислити, що спiвпадаi з компонентами (функцiями) педагогiчноi дiяльностi й вiдповiдними iм умiннями, педагогiчнi умiння розподiляються на чотири групи:ВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВаВа

1. Умiння ВлпереводитиВ» змiст процесу виховання в конкретнi педагогiчнi завдання: вивчення особи та колективу для визначення рiвня iх пiдготовленостi до активного оволодiння новими знаннями i проектування на цiй основi розвитку колективу i окремих студентiв; виокремлення комплексу освiтнiх, виховних i розвиваючих завдань, iх конкретизацiя i визначення домiнуючого завдання.

2. Умiння побудувати i впровадити логiчно завершену педагогiчну систему: комплексне планування освiтньо-виховних завдань; обТСрунтований вiдбiр змiсту освiтнього процесу; оптимальний вiдбiр форм, методiв i засобiв його органiзацii.

3. Умiння виокремлювати i встановлювати взаiмозвтАЩязки мiж компонентами i чинниками виховання, приводити iх в дiю: створення необхiдних умов (матерiальних, морально-психологiчних, органiзацiйних та iнших); активiзацiя особи студента, розвиток його дiяльностi, яка перетворюi його з обтАЩiкта на субтАЩiкт виховання; органiзацiя i розвиток спiльноi дiяльностi; забезпечення звтАЩязку ВНЗ iз середовищем, регуляцiя зовнiшнiх запрограмованих впливiв.

4. Умiння розраховувати та оцiнювати результати педагогiчноi дiяльностi: самоаналiз i аналiз освiтнього процесу i результатiв дiяльностi викладача; визначення нового комплексу стрижньових i другорядних педагогiчних завдань.

Змiст теоретичноi готовностi викладача виявляiться в узагальненому вмiннi педагогiчно мислити, що передбачаi наявнiсть у педагога аналiтичних, прогностичних, проектувальних, а також рефлекторних умiнь.

Аналiтичнi умiння припускають наявнiсть здатностей:

- аналiзувати педагогiчнi явища, тобто розчленовувати iх на складовi елементи (умови, причини, мотиви, стимули, засоби, форми прояву та iн.);

- осмислювати роль кожного елементу в структурi цiлого та у взаiмодii з iншими;

- знаходити в педагогiчнiй теорii положення, висновки, закономiрнiсть, що вiдповiдаi логiцi даного явища;

- правильно дiагностувати педагогiчне явище;

- формулювати головне педагогiчне завдання (проблему);

- знаходити способи оптимального його виконання.

Прогностичнi умiння повтАЩязанi з управлiнням педагогiчним процесом i передбачають чiтке вiдображення в свiдомостi викладача, який i субтАЩiктом управлiння, мета його дiяльностi, спрямована на очiкуваний результат. Педагогiчне прогнозування ТСрунтуiться на достовiрних знаннях, сутностi та логiцi педагогiчного процесу, закономiрностi вiкового й iндивiдуального розвитку студентiв. До складу прогностичних умiнь викладача входять такi умiння:

- постановка педагогiчних цiлей i завдань;

- вiдбiр способiв досягнення цiлей, завдань;

- передбачення результату;

- передбачення можливих вiдхилень i небажаних явищ;

- визначення етапiв педагогiчного процесу;

- приблизна оцiнка передбачуваних витрат засобiв, працi часу учасникiв педагогiчного процесу;

- планування змiсту взаiмодii учасникiв педагогiчного процесу.

Педагогiчне прогнозування потребуi вiд викладача оволодiння такими прогностичними методами, як моделювання, висунення гiпотез, розумовий експеримент та iн.

Проектувальнi вмiння забезпечують конкретизацiю цiлей навчання i виховання та поетапну iх реалiзацiю. Проектувальнi вмiння припускають:

- перетворення мети i змiсту освiти та виховання в конкретнi педагогiчнi завдання;

- пояснення способiв iх поетапноi реалiзацii;

- планування змiсту i видiв дiяльностi учасникiв педагогiчного процесу з урахуванням iх потреб та iнтересiв, можливостей матерiальноi бази, власного досвiду i особово-дiлових якостей;

- планування iндивiдуальноi роботи зi студентами з метою розвитку iх здiбностей, творчих сил i талантiв;

- планування системи прийомiв стимулювання активностi студентiв.

Рефлекторнi вмiння мають мiсце при здiйсненнi педагогом контрольно-оцiнноi дiяльностi, спрямованоi на себе, на осмислення i аналiз власних дiй. Для педагога важливо встановити рiвень результативностi (позитивноi або негативноi) власноi дiяльностi. В процесi такого аналiзу визначаiться:

- правильнiсть постановки цiлей, iх трансформацii в конкретнi завдання;

- адекватнiсть комплексу певних завдань наявним умовам;

- вiдповiднiсть змiсту дiяльностi поставленим навчальним завданням;

- ефективнiсть застосовуваних методiв, прийомiв i засобiв педагогiчноi дiяльностi;

- вiдповiднiсть використовуваних органiзацiйних форм вiковим особливостям студентiв, рiвню iх розвитку i т. iн.;

- причини успiхiв i невдач, помилок i труднощiв у процесi реалiзацii поставлених завдань навчання.

Змiст практичноi готовностi викладача виражаiться в зовнiшнiх (наочних) умiннях,тобто в дiях, якi можна спостерiгати. До них належать органiзаторськi й комунiкативнi вмiння.Органiзаторська дiяльнiсть педагога забезпечуi залучення студентiв до рiзних видiв дiяльностi й органiзацiю дiяльностi колективу, яка перетворюi його з обтАЩiкта на субтАЩiкт виховання. Органiзаторськi вмiння педагога бувають мобiлiзацiйними, iнформацiйними, розвивальними i орiiнтацiйними.

Мобiлiзацiйнi вмiння викладача обумовленi залученням уваги студентiв i розвитком у них стiйких iнтересiв до навчання та iнших видiв дiяльностi:

- формування потреби в знаннях, працi, iнших видах дiяльностi;

- озброiння студентiв навичками навчальноi роботи;

- формування у студентiв активного, самостiйного i творчого ставлення до явищ навколишнього середовища шляхом створення спецiальних ситуацiй для прояву вихованцями моральних якостей та iн.

РЖнформацiйнi вмiння повтАЩязанi не тiльки з безпосереднiм викладом навчальноi iнформацii, але й з методами ii отримання i обробки. Серед них умiння i навички роботи з джерелами i бiблiографiiю, вмiння здобувати iнформацiю з iнших електронних джерел i переробляти ii вiдповiдно до цiлей i завдань педагогiчного процесу. РЖнформацiйними i також умiння:

- доступно викладати навчальний матерiал, з урахуванням специфiки предмета, рiвня пiдготовленостi студентiв, iх життiвого досвiду i вiку;

- логiчно правильно будувати процес передачi навчальноi iнформацii, використовуючи рiзнi методи та iх поiднання: розповiдь, пояснення, бесiду, проблемний, iндуктивний, дедуктивний виклад матерiалу та iн.;

- доступно, лаконiчно й виразно формулювати питання; ефективно використовувати ТСН (технiчнi засоби навчання), ЕОМ (електрон-но-обчислювальну технiку), графiки, дiаграми, схеми тощо;

- оперативно змiнювати (у разi потреби) логiку i спосiб викладу матерiалу.

Розвивальнi вмiння передбачають:

- визначення Влзони найближчого розвиткуВ» (окремих студентiв, групи в цiлому);

- створення проблемних ситуацiй та iнших умов для розвитку пiзнавальних процесiв, вiдчуттiв i волi студентiв;

- стимулювання пiзнавальноi самостiйностi й творчого мислення, потреби у встановленнi логiчних i функцiональних вiдносин;

- формування та постановку питань, якi потребують застосування засвоiних ранiше знань;

- створення умов для розвитку iндивiдуальних особливостей, здiйснення з цiiю метою iндивiдуального пiдходу до студентiв.

Орiiнтованi вмiння спрямованi на формування морально-цiннiсних установок студентiв i наукового свiтогляду; органiзацiю спiльноi творчоi дiяльностi, яка розвиваi соцiально значущi якостi особи.

Комунiкативнi вмiння викладача тАУ це взаiмоповтАЩязанi групи перцептивних умiнь, власне умiнь спiлкування (вербального) та умiнь i навичок педагогiчноi технiки.

Перцептивнi вмiння допомагають розумiти iнших (студентiв, викладачiв). Для цього необхiдно вмiти проникати в iндивiдуальну сутнiсть iншоi людини, визначати ii цiннiснi орiiнтири, якi знаходять вiдбиття в його iдеалах, потребах та iнтересах. Крiм того, необхiдно знати, яке уявлення про себе маi студент.

Умiння педагогiчного спiлкування тАУ це умiння розподiляти увагу i пiдтримувати ii стiйкiсть; обирати вiдповiдно до класу i окремих студентiв найдоцiльнiшi способи поведiнки i спiлкування; аналiзувати вчинки студентiв, визначати мотиви, якими вони керуються, iх поведiнку в рiзних ситуацiях; створювати досвiд емоцiйних переживань студентiв, забезпечувати атмосферу благополуччя в групi; управляти iнiцiативою в спiлкуваннi, використовуючи для цього багатий арсенал засобiв, якi пiдвищують ефективнiсть взаiмодii.

Педагогiчна технiка i сукупнiстю умiнь i навичок, необхiдних для стимулювання активностi, як окремих студентiв, так i колективу в цiлому. До неi зараховують умiння обирати правильний стиль i тон в спiлкуваннi, управляти iх увагою, темпом дiяльностi, навичками демонстрацii свого ставлення до вчинкiв студентiв.

Серед умiнь i навичок педагогiчноi технiки особливе мiсце посiдаi розвиток мовлення педагога, що i одним з важливих виховних засобiв i мiстить такi аспекти: правильна дикцiя, поставлений голос, ритмiчне дихання i розумне сполучення мовлення з мiмiкою та жестами.

Крiм названих, до вмiнь i навичок педагогiчноi технiки належать: умiння управляти своiм тiлом; регулювати власний психiчний стан; викликати Влна замовленняВ» вiдчуття подиву, радостi, гнiву та iн.; володiти технiкою iнтонацii для вираження рiзних вiдчуттiв (прохання, вимоги, запитання, наказ, порада, побажання i т. iн).

Умiння в сукупностi допомагають викладачу ВНЗ йти до головноi своii мети тАУ бути професiоналом.

3. Педагогiчна взаiмодiя субтАЩiктiв педагогiчного процесу

Педагогiчна взаiмодiя передбачаi особистiсний контакт викладача i студентiв, який маi наслiдком взаiмнi змiни iхньоi поведiнки, дiяльностi, вiдносин, установок.

У межах компетентнiсно зорiiнтованого пiдходу до органiзацii навчання особливоi значущостi набуваi гуманiстично зорiiнтований педагогiчний процес, субтАЩiкти якого (викладач i студент) мають виступати як рiвноправнi, в мiру своiх знань i можливостей, партнери. У ходi такоi взаiмодii субтАЩiкти впливають один на одного, що призводить до змiну iхнiй когнiтивнiй, емоцiйно-вольовiй i особистiснiй сферах.

Ефективнiсть впливу викладача залежить вiд його авторитету, що дii на результативнiсть педагогiчного процесу та розвиток його субтАЩiктiв.

Авторитетний педагог впливаi не тiльки цiлеспрямовано, але часто й опосередковано (не тiльки коли вiн реально присутнiй, але й коли на нього посилаються, про нього думають), ефективним i як вербальний, так i невербальний вплив.

ПiдТСрунтя авторитету становить також професiйна компетентнiсть викладача.

Педагогiчне спiлкування тАУ це основна форма здiйснення педагогiчного процесу. Його продуктивнiсть визначаiться насамперед цiлями та цiнностями спiлкування, якi мають бути прийнятi всiма субтАЩiктами педагогiчного процесу як iмператив iхньоi iндивiдуальноi поведiнки.

Метою педагогiчного спiлкування i, по-перше, передача суспiльного i професiйного досвiду вiд викладача студентам, по-друге, обмiн особистiсними сенсами, повтАЩязаними з обтАЩiктами, що вивчаються. В процесi спiлкування вiдбуваiться розвиток та становлення iндивiдуальностi як студентiв, так i викладача.

Педагогiчне спiлкування тАУ це спiлкування мiж викладачем i студентами, в процесi якого педагог розвтАЩязуi навчальнi, особистiсно-розвивальнi та виховнi задачi.

Педагогiчне спiлкування можна розглядати як одну з важливих умов ефективного навчання, до якого доцiльно зарахувати педагогiчний такт, педагогiчну технiку, педагогiчну етику (знання гуманiстичних норм своii професii).

Педагогiчний такт являi собою вiдчуття розумноi мiри на основi спiввiдношення задач, умов i можливостей учасникiв спiлкування. Такт тАУ це вибiр i застосування мiри педагогiчноi дii, заснованоi на ставленнi до особи студента як головноi цiнностi; це тонка грань мiж окремими дiями, природнiсть, простота спiлкування без фамiльярностi, щирiсть без фальшi, довiра без потурання, прохання без упрошування, рекомендацii та поради без докучливостi, дii у формi попередження, навiювання i вимоги без придушення самостiйностi, серйознiсть без нещиростi, гумор без глузування, вимогливiсть без уiдливостi, наполегливiсть без упертостi, дiловий тон без зверхностi.

Педагог маi володiти також сукупнiстю прийомiв i вмiнь педагогiчноi технiки. РЗi елементи:

- умiння педагогiчного спiлкування, емоцiйна чуйнiсть (емпатiя);

- технiка мовлення;

- виразне передавання вiдчуттiв i вiдносин за допомогою мiмiки;

- зовнiшнiй вигляд;

- саморегуляцiя психiчних станiв;

- умiння бачити себе iз сторони.

За допомогою педагогiчноi технiки викладач може глибше, яскравiше, талановитiше виразити себе, досягти максимальних результатiв в навчаннi та вихованнi за мiнiмуму затрачених сил, засобiв i часу. Якщо викладач ними не володii, вiн неспроможний нi захопити справою, нi переконати правотою, нi впливати особистим прикладом.

Уся пiзнавальна дiяльнiсть ТСрунтуiться на мовнiй основi. Чим багатше, рiзноманiтнiше мова викладача, тим сильнiший його вплив на розумову дiяльнiсть студентiв, якiсть iх знань.

Похвала, схвалення, емоцiйне забарвлення голосу, його мелодiйна iнтонацiя сприяi закрiпленню знань.

Традицiйно в мистецтвi, художнiй лiтературi та повсякденному життi гуманiзацiя вiдносин мiж людьми повтАЩязана зi спiвчуттям, умiнням зрозумiти iншу людину, пройнятися iхнiми скорботами i радощами. У психологii цi найважливiшi здiбностi узагальнюються поняттям емпатiя.

Характер спiлкування викладача зi студентами обумовлений
насамперед рiвнем розвитку професiйно-педагогiчноi культури, зокрема, його професiйною компетентнiстю, науковим потенцiалом, професiйними устремлiннями, а також особистiсними якостями.

Педагогiчна взаiмодiя вiдбуваiться не лише з окремими студентами, але й з групою студентiв, що являi собою ту спiльноту, в якiй вiдбуваiться безпосереднi спiлкування, i що породжуi систему мiжособистiсних вiдносин. Саме цi вiдносини утворюють особистiсно-розвивальне середовище. Функцii викладача, якi реалiзуються в процесi педагогiчноi взаiмодii, вiдрiзняються вiд функцiй студентiв. Для нього це органiзацiйнi, насамперед спрямованi на управлiння групою i кожним студентом у нiй. Завданням викладача i трансформацiя соцiальних норм i правил в особистiснi вимоги, якi мають стати нормами поведiнки студентiв. Тому так важливо встановити доброзичливi взаiмовiдносини з ними, щоб транслювати соцiальнi цiнностi.

Взаiмовiдносини, якi виникають у процесi педагогiчноi взаiмодii, не мають бути стихiйними. Позитивнi, турботливi, чуйнi, довiрливi взаiмовiдносини мiж викладачем i студентами впливають на успiшнiсть педагогiчноi дiяльностi, психологiчний мiкроклiмат, авторитет викладача, самооцiнку студентiв, iхню задоволенiсть перебуванням у колективi.

Покращенню мiжособистiсних вiдносин сприяють: створення атмосфери взаiмноi доброзичливостi та допомоги; органiзацiя спiльноi дiяльностi, яка посилюi контакти i створюi позитивнi емоцiйнi переживання; надання допомоги студентам пiд час виконання рiзноманiтних завдань; справедливе i рiвне ставлення до всiх студентiв та обтАЩiктивна оцiнка iхньоi дiяльностi; врахування специфiки групи, ii установок, прагнень, iнтересiв, цiннiсних орiiнтацiй.

4. Самовиховання викладача

Самовиховання тАУ це формування людиною своii особистостi вiдповiдно до свiдомо поставленоi мети. Для педагога робота над собою тАУ необхiдна передумова набуття i збереження професiоналiзму. Це цiлеспрямований процес, вiн i продовженням професiйного виховання, коли майбутнiй викладач з обтАЩiкта виховного впливу (Я тАУ студент, нехай мене навчать) перетворюiться на субтАЩiкт органiзацii власноi життiдiяльностi (Я тАУ майбутнiй спецiалiст, готую себе до цього): самостiйно обираi мету самовдосконалення, постiйно аналiзуi здобутки професiйного зростання, займаiться самоосвiтою. Без такоi роботи розвитку власноi майстерностi не уявляли собi навiть найталановитiшi педагоги.

Самовиховання починаiться з усвiдомлення рiзницi мiж уявленням про себе як майбутнього професiонала i реальними можливостями. Мотивом роботи над собою i розумiння невiдповiдностi мiж ВлЯВ»-реальним та ВлЯВ»-iдеальним. Це можливо в тому разi, якщо у майбутнього викладача i професiйний iдеал i здатнiсть до самопiзнання.

Людина пiзнаi себе через самоспостереження, самоаналiз, самооцiнювання, самопрогнозування.

Самоаналiз тАУ це аналiз свого внутрiшнього свiту, своii дiяль-ностi. Сутнiсть самоаналiзу полягаi у зiставленнi запланованого з тим, що зроблено або могло бути зроблено, у виокремленнi певних рис, якостей для докладного вивчення. Здiйснюючи самоаналiз, майбутнiй викладач критично оцiнюi себе: аналiзуi успiхи спiлкування на практицi, бере до уваги свiй попереднiй досвiд, дивиться на себе очима своiх друзiв, викладачiв. Зiставлення рiзних позицiй щодо окремих якостей особистостi та професiйноi позицii в цiлому (ставлення до людини, вiдповiдальнiсть, iнiцiативнiсть, здатнiсть впливати на iнших тощо) даi уявлення про реальну картину розвитку, яку доцiльно сприймати неупереджено.

На пiдставi самоаналiзу формуiться самооцiнка як компонент самосвiдомостi, що мiстить поряд зi знанням про себе оцiнку своiх здiбностей, моральних якостей i вчинкiв. Важливою i вимога до самооцiнки тАУ ii адекватнiсть реальному рiвневi розвитку. Небажана як завищена, так i занижена самооцiнка.

Обмiрковуючи свiй шлях до iдеалу, ми аналiзуiмо поелементно нашi реалii, обираючи для активного впливу тi риси професiйного обличчя, якi потребують розвитку. Так, дiйшовши на пiдставi аналiзу висновку про те, що найневiдповiднiшою рисою у нашiй професiйнiй характеристицi i невпевненiсть у собi, яка дестабiлiзуi поведiнку на людях, гальмуi активнiсть, ми маiмо усвiдомити, визнати цю рису в собi i вiдчути своi ставлення до поведiнки, обтяженоi невпевненiстю. Самопрогнозування як вироблення установки на самозмiну накреслить нам план-схему змiни нашоi поведiнки i ставлення, що в комплексi може бути поштовхом до послiдовноi роботи над собою: пошуку шляхiв, засобiв самовиховання та органiзацii досвiду опанування рiзними прийомами подолання негативного стану.

Копiтка робота над собою дасть викладачевi змогу виробити власний iндивiдуальний стиль педагогiчноi дiяльностi як ознаку творчого рiвня педагогiчноi майстерностi.

Висновок

Умiння в сукупностi допомагають викладачу ВНЗ йти до головноi своii мети тАУ бути професiоналом.

Оволодiння педагогiчною технiкою тАУ шлях до свiдомого формування iндивiдуального виду дiяльностi. Викладач немислимий без умiння привертати i утримувати увагу, переконувати, викликати iнтерес, впливати на настрiй. Взаiмовiдносини, якi виникають у процесi педагогiчноi взаiмодii, не мають бути стихiйними. Позитивнi, турботливi, чуйнi, довiрливi взаiмовiдносини мiж викладачем i студентами впливають на успiшнiсть педагогiчноi дiяльностi, психологiчний мiкроклiмат, авторитет викладача, самооцiнку студентiв, iхню задоволенiсть перебуванням у колективi.

Список використаноi лiтератури

1. Педагогiчна майстернiсть [текст]: пiдручник / РЖ.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, РЖ.Ф. Кривонос та iн.; за ред. РЖ.А. Зязюна. тАУ К.: Вища освiта, 2009. тАУ 422 с.

2. Поважний С.Ф. Дидактичнi аспекти педагогiки вищоi школи [текст]: навчально-методичний посiбник / С.Ф. Поважний, О.РЖ. Журавльова, О.РЖ. Фiлiппов. тАУ Донецьк: ДонДУУ, 2008. тАУ 286 с.

3. Унiверситетська освiта: стислий конспект лекцiй [текст] / П.П. Можаровська, О.О. Фомiна.тАУ Донецьк: ДонДУУ, 2009. тАУ 83 с.

4 Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе: Методология, цели и содержание, творчество [текст]: учебное пособие / Ю.Г. Фокин. тАУ М.: Академия, 2008. тАУ 224 с.

5. Фрейре П. Педагогiка свободи: етика, демократiя i громадянська мужнiсть [текст]: навчальний посiбник / П. Фрейре / пер. з англ. О. ДемтАЩянчука. тАУ К.: Академiя, 2009. тАУ124 с.

6. Хуторский А.В. Практикум по дидактике и методике обучения [текст] / А.В. Хуторский. тАУ СПб.: Лань, 2008. тАУ 124 с.

Вместе с этим смотрят:

WEB-дизайн: Flash технологии

РЖiрархiчна структура управлiння фiзичною культурою i спортом в Хмельницькiй областi у м. КамтАЩянець-Подiльському

РЖгрова дiяльнiсть в групi продовженого дня

РЖнновацiйнi методи навчання на уроках зарубiжноi лiтератури

РЖнтенсифiкацiя навчального процесу у вищiй школi