Верование в демонов в древние времена на Украине

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

ТЕРНОПРЖЛЬСЬКА АКАДЕМРЖЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ВРЖННИЦЬКИЙ РЖНСТИТУТ ЕКОНОМРЖКИ

Кафедра фiнансiв

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

по курсу

тАЬРЕЛРЖГРЖРДЗНАВСТВОтАЭ

на тему:

тАЬРАННРЖ ДЕМОНРЖСТИЧНРЖ ВРЖРУВАННЯ ПРАСЛОВ′ЯНтАЭ

Виконав: студент 4 курсу

спецiальностi тАЬФiнанси та кредиттАЭ

групи 42 тАУ Ф

Заверюха А. М.

Викладач: Мельников Д. О.

Вiнниця - 2001

ПЛАН

Вступ 3
Вiрування трипiльськоi культури 4
Релiгiйний свiтогляд катакомбного суспiльства 5
Культи кiммерiйцiв 6
Пантеон скiфських божеств 7
ВлСкiфiяВ»ВатАФ ВлСарматiяВ»: спадкоiмнiсть релiгiйних традицiй 11
Боги i демони фракiйськоi д ержави 12
Релiгiйнi вiрування кельтiв 14
Язичницький культ словтАЩян 16
Велике переселення народiв. Першi промiнi християнства 17
Взаiмозбагачення релiгiй i культiв. Мiфологiчнi сюжети стародавнiх митцiв 18
Складний шлях релiгiйноi свiдомостi 21
Особливостi украiнськоi мiфологii 21
Висновки 22
ЛРЖТЕРАТУРА 23

Вступ

Украiнський народ дiстав величезну iсторичну спадщину вiд своiх попередникiвВатАФ лiтописних слов'ян, а також; трипiльцiв, кiммерiйцiв, скiфiв, сарматiв та iншоi людностi, що мешкала у свiй час на територii сучасноi Украiни. РЖ нiколи не губився зв'язок його поколiнь. Не було розриву в переходi вiд старих до нових соцiально-економiчних станiв, морально-побутових уподобань, культурно-релiгiйних традицiй. Важливою особливiстю генезису украiнського етносу i те, що територiя, на якiй пiднялася його цивiлiзацiя, являла собою поле перехрещування культурних, полiтичних i, звичайно, релiгiйних впливiв мiж Сходом i Заходом. Ця цивiлiзацiя зберегла i трансформувала в собi здобутки рiзних культур. Вона мала всi передумови для того, щоб розвивати в себе багату культуру, побудовану на слов'янському ТСрунтi, шляхом синтезу обох цих впливiв.

У релiгii того чи iншого суспiльства по-своiму вiдображався життiвий досвiд людей, зберiгалась система емоцiйно-образних уявлень i переживань, норм людського буття. Але всi релiгii виконували одну i ту ж культурно-iсторичну роль. Вони були засобом соцiальноi регламентацii i регуляцii, засобом збереження i упорядкування традицiй, звичаiв i обрядiв. Розклад традицiйних форм виробництва i суспiльного устрою завжди супроводжував змiни в релiгiйному свiтоглядi. Коли вiдбуваiться розклад традицiйних iдей i вiрувань, тодi розвиваiться пошук нових форм думки, виникають намагання до нових споглядань. Але старi релiгiйнi традицii та вiрування не знищуються, не зникають безслiдно, а переходять до новоi системи релiгiйних поглядiв, адаптуються там i набувають новоi значимостi. Загалом кажучи, релiгiйна свiдомiсть проходить складний шлях свого формування вiд "чуттiво-надчуттiвого" типу надприродного (фетишизм, тотемiзм, анiмiзм i т. д.) через демонiстичний тип, провiдною iдеiю якого i вiра в духiв, до теiстичного типу надприродного, в центрi якого перебуваi постать бога (1.201-203). Такий шлях в розвитку релiгiйноi свiдомостi вiдбув i украiнський народ, ввiбравши в себе всi риси, характернi для тих стародавнiх суспiльств, що iснували на теренах украiнськоi землi. Поставали i сходили з iсторичноi арени Украiни однi за одними могутнi цивiлiзацii кiммерiйцiв, скiфiв, сарматiв, готiв, гуннiв та iнших народiв. Та не загубилося у вiках iх багатоманiтне культурно-релiгiйне надбання, а через вiрування "лiтописних слов'ян" знайшло своi вiдображення в релiгiйнiй свiдомостi украiнського народу.

Цiкавою i думка Б. Ребiндера про те, що "маi iснувати певна нацiональнiсть завдяки землi. Народ, що залишаiться на рiднiй землi i продовжуi ii обробляти, зберiгаi свою нацiональнiсть легше, нiж загарбник, який би вiн не був сильний i енергiйний.. Навпаки, народ, який iде з рiдноi землi i оселяiться, хоча б i в прекрасних умовах, на чужинi, навряд чи збереже своi нацiональнi особливостi" (2.72-73). Але слiд зауважити, що цi "нацiональнi особливостi", серед яких релiгiйнiсть посiдаi одне з перших мiсць, не вiдмирають, а перероджуються, iнфiльтруючись в менталiтетi корiнного населення. Так шляхом руйнацii i синтезу свiтоглядних елементiв вiдбуваiться формування новоi релiгiйноi системи.

ВРЖРУВАННЯ трипiльськоi культури

У V-III тис. до н. е. значну частину територiальних просторiв сучасноi Украiни заселяли хлiборобсько-скотарськi племена культури мальованоi керамiки, або ж трипiльськоi (назва вiд с. Трипiлля на Киiвщинi, де в 1896 р. "Це i високорозвинена культура ефективних барв, складного орнаменту, орнаментальних прикрас, з пишною декоративнiстю мальованих хат, розписаних печей, фарбами розмальованого посуду",ВатАФ так характеризував трипiльську культуру вiдомий вчений археолог В. Петров (3.12). Саме трипiльцi вперше почали споруджувати добре спланованi "протомiста" i "протофортецi".

Високорозвиненiй суспiльно-господарчiй системi трипiльцiв вiдповiдали складнi релiгiйно-свiтогляднi уявлення, що передусiм були хлiборобського спрямування. Трипiльцi шанували Богиню-Матiр, яка символiзувала родючiсть i вiд якоi залежало життя всього живого, а також божества грому, сонця, неба, вiтру тощо. Були в них своi духи-покровителi; поширювались культи вогню та бикаВатАФ символiв сонця i чоловiчоi сили. Культовi вiдправи супроводжувались своiрiдною системою релiгiйно-магiчних обрядiв i символiки. Релiгiйнi вiрування, уявлення та культова практика трипiльцiв знайшли своi втiлення в трипiльськiй пластицi, де головне мiсце належить рiзноманiтним глиняним жiночим фiгуркам, якi символiзують iдею ототожнення землi з жiнкою, чия вагiтнiсть i символом родючостi.

Жiночi фiгурки, знайденi на залишках багатьох трипiльських поселень, досить рiзноманiтнiВатАФ це й "зображення божества родючостi й жриць цього божества, й учасниць аграрно-магiчних церемонiй, i покровительок того чи iншого природного явища, яке сприяi врожаю" (4.166). Зустрiчаються також зображення вагiтних та народжуючих жiнок, фiгурки жiнок з жертовником i ритуальною посудиною, жiнок з дитиною тощо.

Космогонiчно-релiгiйнi уявлення трипiльцiв присутнi в орнаментi побутового i ритуального посуду з зображенням небесних свiтил, рослин, тварин i людей. Особлива увага придiляiться темi дощу, що набирав символiчного вигляду молока Богинi. Частково з темою дощу був пов'язаний культ змii, вужаВатАФ носiiв добра, охоронцiв дому i всього найцiннiшого. Пiзнiше культ вужа зустрiчаiться у грекiв, вiрменiв, болгар, сербiв, литовцiв, бiлорусiв i, звичайно, украiнцiв. Цi народи шанували вужа як священну iстоту, покровителя домашнього господарства.

Найвищим ступенем трипiльського ритуального мистецтва i зображення антроморфних i людських фiгурок чоловiчих i жiночих), якi мали культовий, абстрактно-умовний характер. Проте серед цих фiгурок зустрiчаються й такi, що несуть "антропологiчну реальнiсть", "портретну правдивiсть" (3.21-22).

З метою захисту вiд злих сил i збереження добробуту трипiльцi померлих хоронили пiд житловими будiвлями. Священним мiсцем у трипiльських житлах була пiч, бiля якоi знаходились вiвтарi, що мали прямокутну чи хрестоподiбну форму. Бiля них на спецiальних пiдвищеннях розташовувались глинянi фiгурки, чашi на антропоморфних пiдставках, посудини для зерна. Трипiльська культура, заклавши мiцний фундамент для високого культурного розвитку наступних ентоплем'яних спiльнот, зокрема й раннiх схiднослов'янських племен, вiдiграла визначну роль в iсторii Украiни.

Релiгiйний свiтогляд катакомбного суспiльства

Ще в IV тис. до н. е., з проникненням степовикiв на територiю Правобережноi Украiни та Нижнього Подунаiв'я, трипiльська культура зазнаi значних змiн. Зi сходу проникаi "звичай ховати мерцiв у скорченому на спинi положеннi i посипати iх вохрою, а також так званi конеголовi скiпетри, антроморфнi стели тощо" (5.18). А як вiдомо, поховальний обряд, ритуали, пов'язанi зi смертю,ВатАФ найважливiшi складовi стародавнiх релiгiй. Племена, що ховали покiйникiв у ямах у скорчених позах, мають умовну назву племен ямноi культури, катакомбноiВатАФ на територii Украiни (назва вiд гробниць-катакомб). Хоча питання щодо походження катакомбних племен викликаi багато суперечок, в релiгiйнiй системi цього населення спостерiгаються близькосхiднi культовi елементи, особливе мiсце серед яких займаi обряд модельованих черепiв. Цей обряд полягав у тому, що на лицевi кiстки черепа, звiльненого вiд м'яких тканин i мозку, накладалася спецiально виготовлена глиняна маса з домiшками вохри та потовчених кiсток. Пiсля моделювання череп розмальовувався фарбами, а на тiм'я натягувався скальп. Форма та прийоми моделювання тiсно пов'язанi з Близьким Сходом. Подiбнi знахiдки в РЖiрихонi датуються VII-VI тис. до н. е.

За давньоiгипетською релiгiiю, кожна людина в потойбiчному свiтi маi свого двiйника, який живе доти, доки зберiгаiться тiло. З метою збереження тiла в РДгиптi бальзамували померлих. Аналогiчна за змiстом, формою та засобами мумiфiкацiя вiдома й для часiв катакомбноi спiльноти на територii Украiни (6.26-27). Серед катакомбних племен були поширенi вiрування, що полягали в обожнюваннi сонця i вогню, та пов'язанi з ними ритуали. Вiдоме Виноградненське святилище, присвячене боговi сонця, подiбне за конституцiiю до хетських храмiв. А знайдена там гранiтна стела у виглядi сокири даi пiдстави говорити про вшанування бога дощу та грози. Адже сокира на Близькому Сходi була атрибутом саме цього божества (6.28-29). Населенню ямно-катакомбного часу були притаманнi й мiфологiчнi уявлення. Зокрема, змiiборчий космогонiчний мiф, пов'язаний з боротьбою бога сонця з темрявою та водною стихiiю, уособленими в образi хто нiчноi iстоти дракона-вешапа. У гротi Кам'яноi Могили (поблизу м. Мелiтополя) було вiдкрито скульптурне зображення вешапа з позначеними слiдами ударiв гострим предметом i вiдбитком людськоi стопи, якi пов'язанi з релiгiйним обрядом вбивства. Зображення ступнi, що пов'язане з культом предкiв, було символом героя або антропоморфного божества, яке перемагаi вешапа (7.110-114). Черепи бика, знайденi у поховальнiй спорудi поблизу м. Красноперекопська, свiдчать про поширення серед племен катакомбноi культури культу домашнiх тварин.

У катакомбному суспiльствi iснував пантеон на чолi з громовержцем або iншим богом; зберiгались мисливсько-магiчнi вiрування, що були основними для населення; поширювались землеробсько-скотарськi культиВатАФ близькосхiднi за походженням, яких дотримувалась пануюча верхiвка.

Пiд впливом катакомбноi мiфологii у стародавнiх праслов'ян, до яких багато вчених вiдносять племена схiднотишинецькоi культури (пiвнiчнi райони Украiни), комарiвськоi культури (Пiдкарпаття та Захiдне Подiлля) та племена бiлогрудiвськоi культури (мiж середньою течiiю Днiпра на сходi i рiкою Збруч на заходi), поширювалася вiра в iснування душi i потойбiчного свiту, землеробськi та скотарськi культи, обожнення сонця та вогню.

Культи кiммерiйцiв

Першим народом на територii Украiни, що мав власну назву, були кiммерiйцi (IX-VII ст. до н. е.). Згадки про племена кiммерiйцiв i в "Одiссеi" Гомера, "РЖсторii" Геродота та деяких малоазiйських джерелах. Для iхнього релiгiйного свiтогляду були характерними вiра в душу та життя пiсля смертi. Про це свiдчать розкопки курганiв, де знаходять речi, якими користувався покiйник за життя. В чоловiчих похованняхВатАФ кинджали, деталi кiнськоi збруi, iнодi рештки коня, наконечники для стрiл, жертовна iжа. У похованнях жiнокВатАФ золотi та бронзовi кiльця, скляне i золоте намисто, глиняний посуд.

Про iснування в кiммерiйцiв культу богинi-матерi свiдчать стели з зображеннями жiнки, якi мали культовий характер. Культ богинi-матерi був найхарактернiшою рисою формування релiгiйноi свiдомостi багатьох народiв. Колисковою всiх релiгiй була жiноча природа, яка заплiднювалась i розцвiтала вiд контакту з чоловiчою природою. Чоловiк i жiнка започатковували свiт, а найбiльш виразнi атрибути iхньоi статi обожнювались. Стародавнiми релiгiями звеличувалась i любов матерi, iдиноi годувальницi i захисницi дитини.

Культ Богинi-Матерi у кiммерiйцiв був вiдлунням релiгiйного культу ранньонеолiтичноi (дотрипiльськоi) та трипiльськоi доби (8). Глинянi жiночi статуетки з пiдкресленими жiночими прикметами, фалiчнi зображення, чоловiчi фiгурки зi збiльшеними статевими ознаками, статуетки жiнки з дитиною на руках дають уявлення про тогочасний релiгiйний свiтогляд, про початки формування ще в тодiшню епоху культу Роду i рожаниць, поширеного в дохристиянських вiруваннях схiдних слов'ян.

Поклонялися та приносили жертви жiночому божеству богинi Дiвi i таври, якi населяли Кримський пiвострiв у IX-III ст. до н. е. Херсонесцi запозичили цей культ у таврiв i елiнiзували його. Богиня Дiва уособлювала мiсто Херсонес, була його головним божеством i покровителькою. Пам'ять про Дiву збереглася i в украiнському фольклорi. Вiдлуння цього культу знаходимо в "Словi о полку РЖгоревiм" та в украiнськiй народнiй традицii про ДiвуВатАФ царицю русалок (8).

У VII ст. до н. е. iз вторгненням скiфських племен в Пiвнiчне Причорномор'я кiммерiйцi були витiсненi в Передню Азiю, i з VII по III ст. до н. е. iснувала скiфська держава з столицею на ДнiпрiВатАФ Кам'янським городищем.

пантеон СКРЖФських божеств

Релiгiя скiфiв досягла розвинутого полiтеiзму. Скiфи стояли на порозi створення нацiонально-державноi релiгii з визначеним загальнодержавним пантеоном вищих богiв, iхня релiгiйно-мiфологiчна система сполучала в собi елементи зооморфноi символiки звiриного стилю з антропоморфною мiфологемою, поiднуючи вiрування трипiльськоi культури, елементи тотемiв скотарськоi культури з впливом грецькоi мiфологii.

Верховенство у скiфському пантеонi належало Табiтi, яку Геродот ототожнюi з грецькою богинею Гестiiю. Будучи однiiю з рiзновидностей Великоi Богинi-Матерi, символом жiночого народжуючого початку в природi, в той же час Табiтi була божеством свiтла i вогню, виконуючим демiургiчнi та космогонiчнi функцii. Пiсля Табiтi скiфи вшановували Папая, якого вважали своiм прабатьком i чоловiком богинi Апi, що уособлювала життiтворчi стихiiВатАФ землю i воду. Шлюб Папая i АпiВатАФ це союз неба i землi, джерело всього живого. Ця трiйцяВатАФ Табiтi, Папай i Апi очолювала пантеон вищих скiфських божеств. Богинею життя i смертi була Аргiмпаса. Гойтосир був охоронцем худоби. Вiн перемагав своiх ворогiв шляхом магiчних дiй. Божеством iз функцiiю захисту i бiльш наближеним до людей постаi переможець потвор Геракл, частково злитий з образом грецького мiфологiчного героя. Однiiю з культових тварин Геракла був бик.

Особливе мiсце в релiгiйному свiтоглядi скiфiв посiдав бог вiйни Арес, якому одному з усiх божеств скiфи споруджували святилища. Ось як жертвоприношення та спорудження святилищ богу вiйни описав Геродот. Вiн переповiдав, що скiфи нагромаджували купи хмизу одна на одну. Поверх влаштовували чотирикутну площадку, де встановлювали короткий скiфський залiзний мечВатАФ акiнак, який i був зображенням Ареса. Крiм тварин, у жертву йому приносили й людей. РЖз сотнi полонений брали одного, голови жертв поливали вином, i заколювали над посудиною, куди збирали кров, якою потiм поливали акiнак. Пiсля цього у заколених вiдрубували праве плече з рукою i пiдкидали в повiтря (9.202).

Скiфськi чотирикутнi вiвтарi з хмизу й укрiпленим зверху мечем були вiдтворенням свiтового дерева як центру свiту, де проходила свiтова вiсь, у даному випадкуВатАФ акiнак (10.48). Були у скiфiв i вiйськовi звичаi: скiф, убивши першого ворога, випивав його кров, щоб разом з нею увiбрати силу вбитого; голови вбитих вiдрубували i з них знiмали скальп, який пiсля своiрiдноi вичинки використовувався як рушник, або ж шили з них плащi; з правоi руки вбитих здирали шкiру разом з нiгтями i виготовляли чохли для колчанiв; з черепiв виготовлялися посудини, використовуванi як чашi.

У скiфiв склалась своiрiдна категорiя жерцiв, якi гадали за допомогою вербових гiлочок. За допомогою липовоi кори гадали енареiВатАФ жiноподобнi чоловiки, якi твердили, що мистецтво пророкування дарувала iм Афродита. Тих жерцiв, чиi пророкування не збувалося, пiддавали смертнiй карi, спалюючи заживо на возах, запряжених биками. Наявнiсть у скiфiв жерцiв та вищезгаданi способи гадання пiдтверджуються археологiчними даними та етнографiчними матерiалами. Схожий спосiб гадання описаний дослiдниками i в осетин (11.86).

Щодо енареiв, то цей термiн пояснюiться фахiвцями як не-чоловiк ( з iранського "нара"ВатАФ чоловiк, "е"ВатАФ не). За Геродотом, хвороба енареiв мала божественне походження: енареiВатАФ це потомки тих скiфiв, що пограбували храм Афродити Уранii в сiрiйському мiстi Аскалонi, за що богиня покарала iх жiночою хворобою (9.45). Псевдо-Гiпократ у трактатi "Про повiтря, води i мiсцевостi" спростовуi божественне походження хвороби енареiв. На його думку, ця хвороба маi природну причину: постiйна верхова iзда в багатьох викликаi пухлини, ломоту в стегнах, подагру, що спричиняi статеве безсилля, яке пояснювали дiями божества. Це призводило до того, що енареi одягали жiночий одяг, засвоювали жiночi звички i разом з жiнками вели домашнi роботи (11.87-88).

Описуi Геродот i обряд скiфського побратимстваВатАФ клятвенно освяченого договору про дружбу: в посудину з вином пiдмiшували кров учасникiв договору, занурювали туди акiнак, стрiли, сокиру i дротик; пiсля цього тривалий час молилися, а потiм випивали вино i тi, хто клянеться, й найповажнiшi з присутнiх (9.204). РЖснування побратимства у скiфiв пiдтверджуiться археологiчними знахiдками в царських курганах (Куль-Оба, Солоха).

Культове значення маi i пов'язаний з релiгiйними уявленнями скiфiв звичай курiння коноплi, що був своiрiдною формою шаманства. Дим вiд спалюваноi у юртi коноплi викликав наркотичне сп'янiння, що вело до екстазу присутнiх i було причиною магiчних обрядодiй шаманiв, змiст яких-сходження душ у пiдземне царство.

Аналогiчно трипiльцям i кiммерiйцям, скiфи ховали померлих у скорченому виглядi пiд курганами. Поряд з цим iснувало i трупоспалення. Цi обидва обряди через антiв передаються iншим слов'янам i набувають великого поширення в дохристиянськi часи на Киiвщинi та Чернiгiвщинi. Елементи скiфського релiгiйного свiтогляду увiбрав у себе i слов'янський культ Роду. ЦеВатАФ вiдчуття присутностi предкiв, вiра в життя пiсля смертi. Слов'яни мерцiв палили або погребали. В могили клали iжу, зброю, убивали коня, жiнку чи невiльницю. Насипали горбки чи високi кургани. Через рiк пiсля смертi на могилi влаштовували тризну. Значний вплив скiфських вiрувань на становлення схiднослов'янськоi релiгiйно-мiфологiчноi системи вiдзначаi Н. Полонська-Василенко: "Скiфи продовжують розробку трипiльськоi мiфологii в образах фантастичного звiриного стилю i передають ii через антослов'ян селу: це образи Матерi-Богинi, пастуха Геракла, одноокого циклопа, грифона, культового бика, коня, кабана тощо. Ще виразнiше традицiйний зв'язок даi наша хата з ii пiччю". (12.59).

Пов'язаному з пiччю вогнищу слов'яни приписували чудодiйнi сили покровителя Роду. Згiдно з вiруванням, при зiткненнi з вогнем i землею збiльшувалась родючiсть, тому пiч була тим священним мiсцем, де жiнка повинна народжувати дитину. В той же час пiчВатАФ мiсце перебування померлих членiв роду. За повiр'ям, пiч могла забрати хвору дитину i повернути ii назад здоровою. Це свiдчить про давнi надання вогню вiдроджуючоi функцii. Вогнищу приписувались також очиснi й охороннi властивостi. Вогонь асоцiювався з сонцем, яке дарувало тепло i свiтло. Сонячна сила могла дати дiвчинi красу, подарувати кохання. Такi ж магiчнi властивостi надавались i домашньому вогнищу. М. Коцюбинський у повiстi "По-людському" описуi давнiй звичай, коли вогнище зберiгаi честь дiвчини, кинутоi хлопцем, який обiцяв одружитися з нею. Дiвчина таiмно проникла в хату жениха, а потiм у всiх на очах сiла на пiч. В такому разi нi хлопець, нi його батьки не могли вiдмовити у весiллi. Про обряд очищенням вогнем згадуi i М. Гоголь ("Вiй"): люди, якi несли тiло панночки до церкви, прикладали долонi до печi. Пiдтвердженням iдностi сонця i вогнища i випiчка в печi короваiв, що за формою нагадували сонце.

Всесвiтня гармонiя фiзично символiзувалась в образi пошлюблення вогнесвiтла з водою. Цей символ здiйснювався в день Купала i був прообразом статевого злиття на землi. Тому наприкiнцi свята юнаки та дiвчата поiднувались у шлюбi. Подiбнi свята iснували в багатьох народiв: фiнiв, германцiв, угорцiв, литовцiв та iнших.

Зображення качки, гуски на предметах культового призначення даi пiдстави вважати, що образ водоплаваючих птахiв у скiфiв був релiгiйним символом. Лише водоплаваючi птахи можуть спокiйно пересуватися в трьох стихiяхВатАФ по сушi, по водi i пiд водою, в повiтрi. Слов'яни також вшановують водоплаваючих птахiв. Б. О. Рибаков вважаi, що качка була символом зв'язку з потойбiчним свiтом (4.236). Тiльки вона могла проникнути у води пiдземного моря i повернутися звiдти. Птахи виконували захисну i магiчну функцii, а також поiднувалися з iдеiю часу i простору.

Подiбно скiфам, слов'яни поклонялися також мечу. В лiтопису монаха Нестора "Повiсть временних лiт" згадуiться, що слов'яни шанували меч як бога вiйни.

З релiгiйно-мiфологiчними уявленнями скiфiв про дивовижну природу навколишнього були тiсно пов'язанi й початки iсторичних знань. Ось як, у переказi Геродота, скiфська етногенетична легенда пояснюi iхнi походження, заняття, етнiчний склад i органiзацiю влади. У скiфськiй Землi вiд Зевса й дочки рiки Борисфена народилася перша людина Таргiтай. У Таргiтая народилося три сини Лiпоксай, Арпоксай i молодший Колаксай. Невдовзi на землю впали золотi предмети: плуг, ярмо, сокира та чаша. Лише наймолодшому з братiв удалося заволодiти цими предметами. А його братам це не вдалося, бо при iх наближеннi золото розжарювалось, i до нього не можна було доторкнутись. Царський трон успадкував Колаксай, оскiльки вiн змiг взяти до рук тi предмети, щ, символiзували верховну владу над племенами землеробiв та скотарiв. Вiд Лiпоксая пiшли тi скiфи, котрi назвались авхатами, вiд АрпоксаяВатАФ катiари, а вiд молодшого братаВатАФ паралати. Як бачимо, в цiй легендi при сутнi й iсторико-етнографiчна концепцiя (уявлення промiсцеве походження i характеристика етнiчного складi) населення), i соцiально-потестарна доктрина (уявлення про божественне походження влади i про верховенства царських скiфiв-паралатiв). РЖ все це об'iднане в загальному релiгiйно-мiфоВнлогiчВнноВнму свiторозумiннi (13.310-311).

Заслуговуi на увагу i аналогiя мотиву скiфськоi легенди, згаданоi вище, в кельтському звичаiвому правi, що iснувало аж до недавнього часу: при розподiлi майна мiж братами молодший отримував помiстя, 8 акрiв землi, а також сокиру, казан i лемiш, адже батько був не вправi передати цi три предмети нiкому iншому, крiм молодшого сина. Вiдповiднiсть цих предметiв сокирi, чашi i плугу з ярмом, якi отримав Колаксай, безсумнiвна (14.182). Вiдлуння цiii легенди зустрiчаiться i в украiнському фольклорi. Героями багатьох казок i три брати. А царськi лаври завжди дiстаються наймолодшому. Лише йому вдаiться заволодiти жар-птицею чи жар-конем, якi перебувають на однiй мiфологiчнiй лiнii з золотими предметами з скiфськоi легенди.

ВлСкiфiяВ»ВатАФ ВлСарматiяВ»: спадкоiмнiсть релiгiйних традицiй

У II ст. до н. е. з праць античних авторiв зникаi назва територii Пiвнiчного Причорномор'я i Приазов'я "Скiфiя", ii замiняi назва "Сарматiя". Це пов'язано з частковим витiсненням та асимiлюванням сарматськими племенами (язиги, алани, роксолани, аорси, сiраки) скiфiв. Вiрування сарматiв мало чим вiдрiзнялися вiд скiфських. В даному випадку можна говорити про спадкоiмнiсть релiгiйних традицiй. Панiвними у сарматiв були культи сонця i вогню та Великоi Богинi-МатерiВатАФ Астарти, покровительки коней, а також культ бога вiйни, уособленням якого був меч. Поряд з цим у сарматiв спостерiгаються чинники чуттiво-надчуттiвого типу надприродного: поклонiння неживим предметам та надiлення iх душею, вiра в чарiвну силу камiння i таке iнше. Сармати вiрили в потойбiчне життя, i великого значення у iхнiх вiруваннях мав культ мертвих.

Сармати, перейнявши елементи релiгiйноi системи скiфiв, передали iх слов'янам. Так, пiд впливом сарматськоi культури у слов'ян змiнюються тип поховань i поховальний ритуал. Померлих ховають в ТСрунтових ямах з пiвнiчним i пiвденним орiiнтуванням У поховальному ритуалi передаються жертвоприношення та тризна.

Подiбно скiфам сармати надiляли особливою магiчною силою дзеркало. Сарматський звичай розбивання дзеркал при похованнi був вiдлунням рiзноманiтних давнiх уявлень, що протиставили дзеркалоВатАФ вмiстилище душiВатАФ i смерть. У наш час спостерiгаiться звичай завiшувати дзеркала в будинку, де лежить покiйник, та вiра в те, що розбите дзеркало вiщуi смерть В той же час iснуi ритуал, де дзеркало i традицiйним атрибутом. Маiться на увазi ритуал вiнчання та традицiйне гадання з дзеркалом "на нареченого" (14.97).

Цiлком ймовiрно, що прийшлi скiфо-сарматськi народи, взаiмодiючи з праслов'янами, якi проживали на теренi Украiни, були асимiльованi автохтонами. Значна кiлькiсть скiфо-сарматських паралелей у мовi i, звiсно, в релiгii слов'ян вказуi на симбiоз цих культур.

Боги i демони фракiйськоi держави

У релiгiйну систему стародавнiх слов'ян увiйшло також багато елементiв вiрувань фракiйських племен, що в РЖ тис. до н.е. населяли пiвденно-захiдну частину Украiни (Галичина, Подiлля, Пiвденна Волинь), малоазiйськi територii, територii нинiшнiх Болгарii, Румунii, почасти Сербii та Грецii. В V ст. до н.е. iснувала мiцна Фракiйська держава. Вiдомi першi ii володарiВатАФ Терес, Садко, Котко. Ця держава вiдстояла свою незалежнiсть у боях зi скiфами та греками. Але в РЖ ст. н.е. вона стаi Римською провiнцiiю Фракiiю (Дакiiю). Частина фракiйських племен переселяiться в Поднiпров'я, Поднiстров'я, Побужжя i разом iз слов'янськими та сарматськими племенами бере участь у формуваннi Черняхiвськоi культури (15.161), яка становила iсторичнi передумови утворення Давньоруськоi держави i була живильним ТСрунтом для формування украiнського етносу.

Саме на територii Прикарпаття i Середнього Поднiстров'я на рубежi та в першi столiття н.е. ранньослов'янськi племена перебували на стику з фракiйськими. Етнографiчнi матерiали з порубiжних земель Молдавii та Буковини пiдтверджують iснування iсторичноi мирноi традицii спiлкування двох сусiднiх народiв. У порубiжних землях молдавани i украiнцi проживали i проживають часто в одних i тих самих селах. Схожий i характер матерiальноi та духовноi культури цих народiв у даному регiонi. Це говорить про те, що предки iхВатАФ слов'яни та фракiйцi вiддавна мали мирнi економiчнi i культурнi контакти.

Плiнiй Старший зачисляв фракiйцiв до найсильнiших народiв РДвропи, якi перебували на високому щаблi культурного розвитку. Вони, стикуючись з найбiльшими iвропейськими осередками полiтичноi могутностiВатАФ Грецiiю i Римом, зробили значний внесок у культурний розвиток цих держав. У фракiйцiв греки запозичили вiрування, обряди, таiнства богослужiння, релiгiйнi та бойовi пiснiВатАФ пеани. Фракiйцем був за походженням грецький поет i засновник своiрiдноi теогонiчноi та космогонiчноi системи уявлень Орфей.

Базисом релiгiйних поглядiв фракiйських племен була вiра в безсмертя душi та потойбiчне життя. Про це згадуi Геродот в "РЖсторii": "На iхню (фракiйцiв.ВатАФ авт.) думку, вони не вмирають, але покiйник вiдходить до бога Залмоксiса.." (9.210). Залмаксiсом греки називали фракiйського бога Зальму. Вони вiрили, що пiсля смертi кожен досягаi свого бога Зальми, котрий вчить, що тiло не можна вилiкувати без попереднього оздоровлення душi; вiд душi йде все лихе i добре, а для оздоровлення душi потрiбнi молитви й пiснi з добрими порадами. Рiзноманiтнi молитви, пiснi-заговори та замовляння i в наш час ще застосовують ворожки при лiкуваннi хворих. До наших днiв у багатьох регiонах Украiни збереглася вiра в перебування душ пiд землею i звичай просити померлих родичiв небiжчика вiдчинити ворота, через якi вiн маi потрапити на той свiт, i прийняти його до себе.

З релiгiйного погляду фракiйцiв можна роздiлити на двi великi групи: 1) дii (беси та одризи)ВатАФ поклонники Дiя (Дiонiса); 2) пелазги-поклонники Аполлона (16.32).

Серед головних фракiйських божеств, якi називаi Геродот, перше мiсце посiдаi бог вiйни Арес. Аресу поклонялися i скiфи, про що говорилося вище. Культ Ареса у фракiйцiв запозичили греки та римляни (грецький Арес i римський Марс). Рiзнi варiанти назв мав бог вiйни у слов'ян: Яр, Ярий, Ярун, Ярило, Яровит. Схожiсть у назвах фракiйського i слов'янського божества та iднiсть культових елементiв говорять про спiльнiсть iх релiгiйних витокiв.

Греки та римляни запозичили i культ фракiйського бога сонця Дiя, якого iнодi несправедливо ототожнюють з Дивом (Девом), що мав тюркське походження i в слов'ян був уособленням злих сил, демоном страху i смертi. Греки називали Дiя Дiонiсом, а римляниВатАФ Сабасiiм. У деяких слов'янських народiв обряд запалювання вогню в день РЖвана Купала називався собiткою. Матiр'ю Дiя була Семеля, назва якоi спiвзвучна слову "земля". А в украiнському фольклорi часто зустрiчаiться словосполучення "земля-мати". Дiй був знаний у слов'ян i ставився поряд з iхнiми головними богами. Зокрема, про це говориться в "Словъ и откровенiи св. Апостолъ": "Мняще богы многы, Перуна й Хорса, Дия i Трояна й инiи многы" (16.31). В пошанi у слов'ян була i фракiйська богиня щастя та весни, веселощiв i кохання Лада. Вона була вiдома i в чоловiчiй формiВатАФ Ладо. Лада i Ладо були символом вiрного подружжя. Грецька богиня Афродiта спочатку також мала назву Ладо-генес. Деякi дослiдники слово "генес" пояснюють як слов'янське "жона".. В жiночiй формi ЛадаВатАФ символ жiнки, коханки, а в чоловiчiйВатАФ вiрного чоловiка, коханця. В жертву Ладi приносили бiлого пiвня. Пiвень в уявленнi давнiх народiв був сонячним птахом, символом чоловiчоi сили та мужностi. Ще до недавнiх часiв в Украiнi зберiгався обряд ритуального поiдання пiвня на вечорницях, що мав на метi помножити чоловiчу силу та сексуальну енергiю парубкiв (17,247).

Культ фракiйськоi богинi мiсяця та ловецтва Мендiди (Артемiди) також був поширеним у слов'янському середовищi. У слов'ян вона була знана як Дана (Дiвиця, Дiванна, Дiвонiя) i уявлялась юною княгинею, яка, озброiна луком i стрiлами, ходить по лiсах, полюючи на рiзну звiрину. На згадку про той давнiй культ в пам'ятi украiнського народу ще й досi збереглися такi назви: Дiвин, Дiвич, Дiвингород. А непрохiднi лiси i нинi називають "дiвичими" (16.42).

Були у фракiйцiв жрицi сонця, яких називали Сивiлами. СивiлиВатАФ це богинi долi, поезii, музики i танцiв. З iхнiм iменем пов'язанi загадковi "Книги пророцтв", або, як iх ще називають,ВатАФ "Книги Сивiл". Украiнцi цих богинь називали Вилами.

Фракiйцiв, якi своiм верховним богом вважали не Дiя, а Аполлона, греки називали пелазгами. Аполлон не був спочатку грецьким богом. Греки перейняли цей культ у фракiйцiв. Назва "Аполлон" похiдна вiд фракiйського "Пельо" ("Бел", "Пел"). У Фракiйцiв ПелВатАФ це божество сонця. В релiгiйнiй системi украiнцiв фракiйський Пел вiдомий як Бiлобог, чи Бiлун (у захiдних давнiх украiнцiв та бiлорусiв). БiлобогВатАФ це творець землi, води, свiтла. Його вважали батьком Перуна. Бiлобоговi протистояв ЧорнобогВатАФ уособлення зла. А в украiнськiй мiфологii боротьба Бiлобога з Чорнобогом символiзувала боротьбу добра i зла. В казках часто бог постаi в образi дiдуся з бiлою бородою, в бiлiй одежi, з бiлим киiм.

В украiнському православ'i Бiлобог трансформувався в образi святого Георгiя, який був втiленням перемоги сонця над тьмою, переможцем над злими силами, захисником народу. В уявi украiнця святий Георгiй (Юрiй) постаi в бiлих тонах: у бiлiй одежi, на бiлому конi, з атрибутами бiлого кольору.

Релiгiйнi вiрування кельтiв

Белiном (Белом) називали i кельти свого бога сонця та свiтла. Крiм того, в кельтiв Белiн був покровителем знань. А омела, що росла на дубi, була його емблемою i запорукою вiд рiзних хвороб. Кельти в першiй половинi V ст. до н. е. створили свiй особливий стиль у культурi, що в археологii маi назву латенського (вiд назви мiсця Ла-Тен, де були знайденi залишки цiii культури). Прийшовши з Центральноi Азii до РДвропи, кельти ще не мали власного пантеону богiв. Для iхнiх раннiх релiгiйних вiрувань характерним було обожнення стихiйних сил i природних явищ. Вони вiрили, що за допомогою системи магiчних дiй та обрядiв можна розмовляти з навколишнiм свiтом.

Тривалий час серед науковцiв точилися дискусii з питання, чи були прояви латенськоi культури в Украiнi i, якщо були, то якого характеру. Були вони привнесенi кельтами, чи мали автохтонне походження. Але якщо залишити осторонь матерiальну культуру i вдатися до духовно-релiгiйних витокiв, то можна твердити, що пантеон богiв у кельтiв сформувався шляхом синкретизму власних вiрувань i елементiв релiгiйноi системи пiдкорених племен, в тому числi i деяких слов'янських. У кельтських та слов'янських вiруваннях можна побачити дуже багато спiльного. РЖнодi складно вiдповiсти на запитання, хто в кого запозичив тi чи iншi культовi елементи. Але тут ясно простежуiться наявнiсть матерiально-свiтоглядних взаiмовпливiв та iднiсть релiгiйних витокiв.

Джерелом всього живого, символом Матерi-Землi кельти вважали воду. В мовi кельтiв слово "Русь" означало воду. Це слово засвоiне в нас у назвах рiчок (Рось у Киiвськiй областi, Русиловка в Полтавськiй), а також у словi "русло", що означаi середину рiчки (18.42). Головним божеством кельтiв, аналогом слов'янського Перуна, був бог блискавки та грому Таранiс. Символом жiночого начала в природi була трiада богинь, якi одночасно уособлювали i добро, i жорстокiсть, iх зображення у виглядi дiвчини, жiнки, баби символiзувало народження, життя i смерть.

Важливе мiсце в релiгiйних вiруваннях кельтiв займало вшанування бога вiйни Белатукадора та пов'язанi з ним воiнськi обряди, серед яких центральне мiсце вiдводилося культу людськоi голови. Подiбно до таврiв кельти черепами переможених у бою ворогiв прикрашали будинки. Череп ворога мав охороняти вiд злих сил. Ритуальним вогнищем закiнчувалися похорони воiна. Разом з покiйником кидали у вогонь його речi, худобу, iнодi рабiв. Смерть в бою була iдеалом кельтського воiна, i тому вiн усе життя готувався до неi.

У кельтiв, як i в слов'ян, склалася своiрiдна iнституцiя жерцiв, пам'ятi яких вони й довiряли всi своi закони, знання i вiрування, через що й не залишили по собi письмових пам'яток. Ю. Цезар у "Галльськiй вiйнi" подiляi жерцiв-кельтiв на три групи. До першоi вiн вiдносить ватiвВатАФ вiщунiв. Другу групу складали бардиВатАФ поети, якi прославляли богiв. РЖ нарештi третя групаВатАФ друiди, якi займалися вiдправленням релiгiйних обрядiв та жертвоприношенням. Вони мали абсолютну владу i були надiленi правом виносити покарання, з яких найтяжчеВатАФ заборона брати участь в релiгiйних обрядах. Друiди були засновниками своiрiдноi фiлософii, поданоi у виглядi загадок у вiршованiй формi. Разом з тим у них зберiгаються елементи шаманства, характернi для раннiх релiгiйних вiрувань: спiлкування з душами померлих, з богами та наявнiсть шаманського ритуалу, що полягав у перетвореннi друiда в тотемну тварину, мовби символiзуючи злиття мисливця i звiра. Але друiдВатАФ не просто шаман. Вiн i лiкар-цiлитель, який увiбрав багатовiковий народний досвiд i вiльно оперуi ним, i носiй культури та духовностi. Ось як характеризуi друiдiв Ю. Цезар: "Бiльше всього намагаються друiди переконати в безсмертi душi: душа, за iх вченням, переходить пiсля смертi з одного тiла в iнше, i вони думають, що ця вiра переборюi страх перед смертю i цим збуджуi хоробрiсть. Окрiм цього, вони багато говорять своiм молодим учням про свiтила та iх рух, про велич свiту i землi, про природу i про могутнiсть та владу безсмертних богiв" (19.112).

Язичницький культ словтАЩян

Служителями язичницького культу слов'ян були волхви-засновники вчення про першотворця. Вони володiли секретами лiкування травами, були творцями своiрiдноi астрологiчноi медицини. Волхви зберiгали i передавали з поколiння в поколiння географiчнi, астрономiчнi, математичнi знання. Людське слово, як i друiди, вони надiляли таiмною магiчною силою. Слово могло ощасливити людину або згубити. Воно могло вилiкувати людину вiд рiзних хвороб, перемогти злi сили, творити чудеса. Поетiв слов'яни називали вiщими, вважаючи, що iм вiдомi таiмницi людського буття. РЖ донинi в украiнцiв збереглася повага до законiв предкiв, зафiксованих у багатих житейською мудрiстю приказках, прислiв'ях, пiснях.

Подiбно до кельтiв, слов'яни мали священнi гаi, що замiняли iм храми. РЖ в слов'ян, i в кельтiв навколишня природа i живою: дерева i трави говорять мiж собою та з птахами i з людьми. Предметами особливого шанування були у них лiси. Дуб вважався житлом божества. Йому приносили жертви. Героi багатьох народних казок часто по дереву потрапляють у небесне царство. Ще частiше це приписуiться покiйникам. За давнiми слов'янськими вiруваннями, померлi пiднiмаються мiфiчним дубом на небо до своiх предкiв. Цим, наприклад, i пояснюiться фразеологiзм "дати дуба". Взагалi в уявi i кельтiв, i слов'ян дерево вiдiгравало важливу роль при створеннi свiту, а образ дерева життя займав важливе мiсце в системi шанування природи. Дерево життя-це уособлення космогонiчних i часових уявлень: його корiння йшло в глибини землi, в царство померлих, стовбур символiзував поколiння живих, а листя i кронаВатАФ житло богiв та духiв.

Культ дерева i одним з найдавнiших. Вiн пов'язаний з образом дерева-захисника. Пiд деревом молились, iли, вiдпочивали, помирали. За деревами ховалися вiд ворогiв. Довголiття дерева пiдносило його над життям людей i тварин. Рослини, що несли в собi часточку плiдноi сили природи, були мовби гарантом вiри в сприятливi впливи природи на долю людини. Це, в свою чергу, приводить до поширення обрядiв виробничоi та лiкувальноi магii, гадання на рослинах i виникнення вiдомого гороскопу друiдiв, у якому простежуiться зв'язок людських характерiв з деревами.

велике переселення народiв. Першi промiнi християнства

Часовий iсторичний вiдрiзок з II до VII ст. увiйшов в iсторiю як епоха Великого переселення народiв. Мiграцiйнi процеси охопили практично весь континент i радикально змiнили його полiтичний, культурний, етнiчний i релiгiйний вигляд. Це була епоха не тiльки загибелi однiii (античноi) цивiлiзацii та зародження iншоi (феодальноi), а й епоха корiнних змiн в релiгiйнiй свiдомостi народiв. Колись велична i могутня Римська iмперiя розвалювалась на шматки, а людство входило в нову фазу свого розвитку. Свiт завойовувало християнське вчення. Християнство, що виникло як iдеологiя малочисельноi i гнаноi палестинськоi секти, перетворювалось на пануючу свiтову релiгiю.

Головну роль у Великому переселеннi вiдiгравали германськi, тюркськi, фiнно-угорськi та слов'янськi племена. Основними германськими степовими племенами були бастарни, герули, готи, гепiди, вандали, лангобарди. В серединi IV ст. iз об'iднання готських племен утворилось два союзиВатАФ захiдних i схiдних готiв (вестготи i остготи). Вiдповiдно вони займали землi мiж Дунаiм i Днiпром та мiж Днiпром i Доном. До складу цих союзiв входили не тiльки германськi, а й фракiйськi, сарматськi та слов'янськi племена. Полiетнiчний склад цих об'iднань залишив вiдбиток у релiгiйнiй системi германцiв, елементи якоi, в свою чергу, були сприйнятi союзними племенами, зокрема слов'янами.

Германцi принесли своiрiдне свiтобачення i свiтовiдчуття. iхня фантазiя населяла лiси, рiки, пагорби злими карликами, перевертнями, драконами i феями. Боги i люди-героi, в уявi германцiв, ведуть постiйну боротьбу зi злими силами. Для германських народiв були характерними войовнича енергiя та почуття нероздiльностi свiту людей i богiв. Цi релiгiйнi уявлення знайшли вiдображення i в химерних уявленнях звiриного стилю в мистецтвi. Фiгурки звiрiв втрачали цiлiснiсть, визначенiсть i перетворювалися в своiрiднi магiчнi символи. Але боги германськоi мiфологiiВатАФ це уособлення не тiльки природних, а вже й соцiальних сил. Глава германського пантеону ОдинВатАФ бог бурi, але вiн i вождь-воiн, що стоiть на чолi героiчного небесного воiнства. А душi полеглих на полi бою германцiв вiдлiтають у свiтлу Валгаллу, щоб поповнити дружину Одина.

Одночасно серед германцiв поширювалося християнство. Енергiйним проповiдником християнства серед готiв був iпископ Ульфiла, який переклав Святе Письмо готською мовою. (Цей переклад став першою пам'яткою мови готiв.) Але християнiзацiя германцiв, як i слов'ян, не призводила до смертi iхнiх богiв. Вони трансформувалися, зливаючись з культами мiсцевих святих чи поповнюючи ряди демонiв (злих духiв).

Релiгiйнiсть лежала i в основi моральних цiнностей германцiв. Вони особливого значення надавали iдеалам вiрностi, вiйськовоi мужностi, сакральному ставленню до вiйськового керiвника. Культ Одина був одним з варiантiв чоловiчих союзiв, у яких панував культ сильнiших. Цей культ лежав в основi утворення харизматичних кланiв, що претендували на божественне походження i спецiалiзувалися на веденнi вiйни, та виникнення харизматичних вождiвВатАФ короля (конунга) та його свити (20.31).

В системi германських релiгiйних традицiй лежали поетичнi сюжети з мiфологiчно-культовими елементами. А виключно з магiчною i культовою метою тривалий час германцi використовували рунiчнi написи, принесенi з берегiв Чорного моря. Не зайве вiдзначити, що значну роль у становленнi релiгiйноi свiдомостi германських племен вiдiгравали контакти з сарматськими племенами, а культ Одина прийшов з берегiв Дону. В свою чергу все це наклало свiй вiдбиток i на формування украiнськоi (руськоi) культури, становлення якоi являло складний процес синтезу варварськоi, пiздньоантичноi i християнськоi традицiй.

Взаiмозбагачення релiгiй i культiв. Мiфологiчнi сюжети стародавнiх митцiв

З другоi половини IV ст. на змiну кочовим iраномовним племенам приходять народи алтайськоi мовноi групиВатАФ гунни, авари, булгари, хозари. В 375 роцi остготський союз був розгромлений гуннамиВатАФ кочiвниками тюркського походження, що прийшли з Центральноi Азii, пiдкоривши перед цим деякi угорськi та сарматськi племена. Мiж 375 i 453 роками готи були частиною гуннськоi держави, а гуннський вождь Аттила був оспiваний у гермаському героiчному епосi. Взагалi це був перiод, коли у одному iсторичному вирi змiшались слов'яни, германцi, угорцi, тюрки, що в свою чергу призвело до утворення нових етносiв. РЖ саме в центрi цього виру були гунни, якi пiдкорили i об'iднали навколо себе германськi, слов'янськi, сарматськi та фракiйськi племена. Але тут слiд говорити про взаiмну асимiляцiю, особливо ж коли йдеться про релiгiйнi вiрування, обряди та звичаi.

Пiсля смертi Аттили (453) гуннська держава розпадаiться Тодi ж у Схiднiй РДвропi з'являються племена булгар. Вони були нащадками гуннiв та аланського племенi булгар i успадкували iхнi релiгiйнi традицii. Тому iх iнодi називають гунно-булгарами. Гунно-булгари створили мiцне державне об'iднанняВатАФ Велика Булгарiя, до якого входила частина територiальних просторiв сучасноi Украiни. РЖ, таким чином, булгари не могли залишитися осторонь етногенетичних та культуротворчих процесiв, що вiдбувалися на той час в даному регiонi.

Тюркськими та слов'янськими релiгiйно-мiфологiчними мотивами наповнена поема булгарського iсторика i релiгiйного дiяча Мiкаiля Шамсi Башту "Легенда про доньку Шана", написана в 882 роцi. Ця поема, будучи найдавнiшою з вiдомих булгарських лiтературних творiв, i багатою джерельною базою для вивчення язичницького релiгiйного свiтоляду гунно-булгар. Верховну небесну владу в них уособлюi Тенгрi. ТенгрiВатАФ це творець, чиiм витвором i молодшi боги-демониВатАФ алпи, чи диви. В пантеонi язичницьких богiв головнi мiсця посiли алп вiйни Барин-Бурi, який вiдпочивав на рiчцi Бурi-Чай (Днiпро), та його брат алп Тун-БурiВатАФ господар пiдводного царства; громовержець Кубар; бог дорiг Мал; покровитель купцiв бог торгiвлi Ташбаш; алпи Симбiр-Карга, Барис, Бат-Терек, Барадж. Всi цi боги символiзували сили добра. Але в релiгiйнiй уявi булгар постають боги, якi уособлюють i зле: дух смертi Шурале, дух пiдземного свiту Албастий, а також Аждаха та Миша (21.70).

Сюжетна канва "Легенди.." вмiщуi i мiфи про виникнення киiвських гiр та днiпровських порогiв. Алп Барис перетворюi в кам'яну гору алпа розбою Куяна i цим самим перекриваi рiчку Бурi-Чай. Але шлях рiчцi розчищае Тун-Бурi:

Розбивши гору на шматки,

Рiку вiн вивiльнив такиВатАФ

Отак i стали тi шматки

З тих пiр порогами рiки

(днiпровою пороги.ВатАФ авт.) (22.58).

А ось як в "Легендi." розповiдаiться про утворення киiвських гiр.

На тому ж мiсцi, де Куян

РЖз пiдземелля, окаян,

Склепiння вибивши, злетiв.

Де головою склеп розбивВатАФ

Так, що земля летiла з ним,

та опустилася за ним

РЖ знов на мiсце впала вниз

Горб Куянтау утворивсь (22.58).

Горб КуянтауВатАФ (киiвськi гори,ВатАФ авт.) (22.58).

Слiди впливу "Легенди про доньку Шана" вмiщуi знамените "Слово о полку РЖгоревiм". Проаналiзувавши i спiвставивши цi два iсторичнi джерела, можна припустити, що автор "Слова" був знайомий з цiiю поемою та користався нею пiд час написання свого твору. Ймовiрно, що пiд впливом булгарськоi культурно-релiгiйноi спадщини з'являються в "Словi" образ Дива та згадки про пiсняра Бояна. Син Сонця i Мiсяця алп Боян, згiдно з булгарською мiфологiiю,ВатАФ божество спiву. У Бояна i богинi-риби Бойгали народився син РЖджик, котрого вважали родоначальником гуннiв. А срiбнi монети, якими прикрашали себе булгарки, символiзували луску Бойгали. Можливо, образ алпа Бояна, котрий любив спiвати i грати на домрi, сприяв виникненню образу легендарного слов'янського спiвака. Взагалi слов'яни називали розповiдачiв билин та казок "баянами", чи "обаятелями", а давньоруське слово "баять" означало спiвати, розповiдати, заклинати.

В поемi Шамсi Башту згадуiться i алп ХурсаВатАФ божество вогню та ковальськоi справи, в якому можна вбачати слов'янського бога сонця Хорса. За священною традицiiю, перебiгати дорогу Хурсi заборонялось:

Остерiгалися усi Перебiгати путь Хурсi -

РЖнакше сила зброi геть Щезала, а без неiВатАФ смерть. (22.54).

Цей мотив використовуi автор "Слова", характеризуючи князя Всеслава Полоцького "Всеслав князь людемъ судяще.. великому Хръсови влъкомъ путь прерыскаше" (23.51). В даному випадку порушення Всеславом одвiчноi традицii використовуiться немовби для пiдсилення його негативноi характеристики (24.77). Отже, як бачимо, мiфологiчнi аналогii та паралелi булгарських i руських культурно-релiгiйних традицiй визначаються iднiстю iхнiх мiфологiчних сюжетiв i персонажiв.

Близько 660 року пiд натиском iнших тюркських кочових племенВатАФ алтайських, кипчакських i огузьких, вiдомих як хозари, Велика Булгарiя як незалежна держава перестала iснувати. Частина булгар з ханом Аспарухом мiгрувала на Дунай, де в 681 роцi заснувала Болгарське царство. А частинаВатАФ бурджани, якi проживали в Передкавказзi, та "украiнськi" чорнi булгариВатАФ залишилися на своiй колишнiй територii i визнали залежнiсть вiд хозарського кагана.

Релiгiйний свiтогляд хозар вiдповiдав давньотюркськiй релiгii. Верховним божеством був Тенгрi, який уособлював небесну владу. Його намiсник на землiВатАФ каган, який мав полiтичну харизму, тобто належав до роду, надiленого божою благодаттю. Отже, як i в германцiв, тюркське хозарське об`iднання було також одним iз варiантiв чоловiчих союзiв на чолi з харизматичним королем (каганом).

Важливу роль вiдiграли хозари як посередники в культурних зносинах Заходу i Сходу. Культурне значення Хозарii полягало в релiгiйнiй терпимостi i толерантностi щодо таких релiгiй, як буддизм, християнство, iудаiзм та язичництво слов`ян. У столицi Хозарii РЖтилi мусульмани мали своi мечетi, християниВатАФ церкви, iудеiВатАФ божницi. Також були там своi суди для мусульман, хозар, християн та iнших язичникiв (25.230). Все це сприяло зближенню, спiвробiтництву i взаiмозбагаченню рiзних релiгiй i культiв.

Складний шлях релiгiйноi свiдомостi

Зазираючи у давно минулi часи, ми торкаiмося величезних культурних пластiв, спiльних та спорiднених для рiзних народiв. У релiгiйнi свiдомостi поiднувалося могутнi нашарування архаiчних стереотипiв практичного та iнтелектуального освоiння свiту. Релiгiя була пов`язана з одушевленням i одухотворенням природи, з наданням iй антропоморфних властивостей та рис. Люди вiдчували себе iнтегральною частиною навколишнього середовища, складовою кругообiгу природних явищ.

Релiгiйна система стародавнiх суспiльств була культурою виживання людства у несприятливих умовах. Божества, що уособлювали природнi явища, стихii, рiднились з людьми, ставали членами однiii родини, допомагали людинi вижити. Моральною запорукою виживання людини у реальному свiтi, вагомим стимулом духовноi пiдтримки була вiра в загробне життя.

Взiрцем особистiсного начала у стародавнiх народiв був культ Богинi-МатерiВатАФ охоронницi домашнього вогнища. Вiдчуття присутностi предкiв, вiра в життя пiсля смертi знаходить своi вiдображення також у культах предкiв, героiв, вождiв, в еротичних, поховальних обрядах, об'iктами яких були вода, земля, рослини, тварини i сонце, що символiзували поiднання особистiсного i природного, людського i божественного начал.

Сила народуВатАФ в його звичаях i традицiях, в його iсторичному корiннi. Вона спираiться на багатовiковий досвiд та нацiональну самобутнiсть. Тому й iсторiя релiгii певного етносуВатАФ це насамперед iсторiя його духовностi, ядром якоi i релiгiйнiсть (26.31). Самобутнiсть украiнськоi релiгiйностi визначаiться iднiстю культури та природного середовища. Але ми не можемо впевнено стверджувати, що тi чи iншi вiрування, релiгiйнi уявлення, культи були прiоритетними для певного народу чи мали суто нацiональне походження. Релiгiйна свiдомiсть будь-якого народу пройшла складний шлях у своiму формуваннi, де перетиналися не лише матерiальнi, а й духовнi чинники. Тому кожна релiгiя пережила певний етап iнтернацiональностi. Пiдтвердженням цього i релiгiя лiтописних слов'ян, яка увiбрала в себе багато елементiв релiгiйних систем тих народiв, з якими перехрещувались iхнi iсторичнi шляхи.

Особливостi украiнськоi мiфологii

Украiнськi мiфи характернi тим, що вони надзвичайно природнi, пов'язанi з хлiборобським або пастушим побутом наших предкiв. РЗхнi персонажi переважно батько-господар, мати-господиня, iхнi сини i дочки, iхня худоба та лани. У найархаiчнiших колядках i щедрiвках можна зустрiти звеличення не якоiсь конкретноi родини людей, але швидшеВатАФ вiдгомiн прославлення сiм'i небесних свiтил та природних явищ: Сонця, Мiсяця, зiрок, дрiбного дощу i т.п. Люди жили в повнiй гармонii з природою i тому й Боги та мiфiчнi iстоти були для них природними та рiдними. Вiзантiйськi мiфи на початок християнськоi доби були чужi i незрозумiлi стародавнiм украiнцям, тому вони i намагалися зберегти свою таiмну вiру, часто ховаючись по глухих лiсах та хащах, недоступних для мiсiонерiв новоi вiри. На жаль, мало писемних творiв про народнi вiрування у нас збереглося.

Характерною особливiстю украiнськоi мiфологii i пантеiзм, тобто фiлософсько-релiгiйнi вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. В Украiнi iснувала своiрiдна iiрархiя Богiв: на чолi всього свiту стояли найстаршi Боги, котрi керували всiм життям, далi йшли нижчi рангом Боги, а також демони, якi надавали послуги старшим Богам; у самого "пiднiжжя" були люди, надiленi достатньою силою для того, щоб побороти демонiв.

У деяких народiв iснуi чiткий розподiл духiв на злих та добрих. В украiнськiй мiфологii iснуi вiдносна байдужiсть до такого розподiлу, адже добро i зло, якi несуть духи, визначаються не стiльки природою самих духiв, скiльки iх роллю в данiй ситуацii. Тому нашi предки приносили жертви рiзним духам, що могли нести зло, аби задобрити iх, вiдвернути вiд себе небажанi випадки та явища. Навiть пiсля прийняття християнства, як i в старi часи, так i через тисячi рокiв, украiнець завжди ладен дiяти по принципу: "Бога люби, але i чорта не гнiви".

висновки

Трипiльцi шанували Богиню-Матiр, яка символiзувала родючiсть i вiд якоi залежало життя всього живого, а також божества грому, сонця, неба, вiтру тощо.

Для релiгiйного свiтогляду кiммерiйцiв були характерними вiра в душу та життя пiсля смертi. Культ богинi-матерi був найхарактернiшою рисою формування релiгiйноi свiдомостi багатьох народiв.

Релiгiйно-мiфологiчна система скiфiв сполучала в собi елементи зооморфноi символiки звiриного стилю з антропоморфною мiфологемою, поiднуючи вiрування трипiльськоi культури, елементи тотемiв скотарськоi культури з впливом грецькоi мiфологii.

У сарматiв панiвними були культи сонця i вогню та Великоi Богинi-МатерiВатАФ Астарти, покровительки коней, а також культ бога вiйни, уособленням якого був меч.

Базисом релiгiйних поглядiв фракiйських племен була вiра в безсмертя душi та потойбiчне життя.

Для раннiх релiгiйних вiрувань кельтiв характерним було обожнення стихiйних сил i природних явищ. Вони вiрили, що за допомогою системи магiчних дiй та обрядiв можна розмовляти з навколишнiм свiтом.

ЛРЖТЕРАТУРА

1. Лобовик Б. Религиозное сознание и его особенности.-К,1986

2. Ребiндер Б. Влесова книгаВатАФ життя та релiгiя слов'янВатАФ К. 1993.

3. Петров В. Походження украiнського народу.- К., 1992.

4. Рыбаков Б. Язычество древних славян-М, 1981.

5. Телiгiн Д. Основнi перiоди iсторичного розвитку населення територii Украiни у V-першiй половинi IV тис до н. е. //Археологiя-1993, № 1.

6. Пустовалов С. Деякi близькосхiднi елементи в iдеологii катакомбного населення Пiвнiчного Причорномор'я // АрхеологiяВатАФ 1993, № 1.

7. Михайлов Б. Камiнна скульптура з гроту Кам'яноi Могили у Пiвнiчному Приазов'i//АрхеологiяВатАФ 1993, № 1.

8. Кравцiв Б. Мiтологiя Украiнськоi землi//РЖсторiя украiнськоi культури. 1 зшиток.-К., 1993

9. Геродот История-Л-д, 1972

10. Бiссонова С. Религиозные представлення скифов-К. 1983.

11. Агбунов М. Путешествие в загадочную Скифию.-М, 1989.

12. Полонська-Василенко Н. РЖсторiя Украiни В 2 т. Т 1.-К. 1993. 1

13. Алексеев В. Перший А. И. История первобытного общества-МтАЮ 1990.

14. Раевский Д. Очерки идеологии скифо-сакских племен.-М 1977.

15. Винокур РЖ. РЖсторiя та культура черняхiвських племен-К, 1972

16. Партацький О Давня iсторiя Галичини//Хронiка-2000 Вип. 3-4 (5-б).-КтАЮ 1993.

17. Бондаренко Г. Вiд хлопчика до мужа..//Хронiка-2000 Вип 1-2 (3-4)-КтАЮ 1993.

18. Костомаров Н. Словянская мифология.//Хроника-2000 Вып 2.-К., 1993.

19. Записки Юлия Цезаря и его продолжателей о галльской войне-М, 1991.

20. Прицак О. Происхождение Руси //Хроника-2000 Вип 1- 2000 К, 1992.

21. Нарутдинов Ф. Судьба и призыв древней позмы//Хроника-К. 1992.

22. Шансi Башту. Легенда про доньку Шана//Хроника-2000.

23. Слово о полку РЖгореве.-М., 1984.

24. Олейник Ю. К позме Шамси Башту // Хроника-2000 Вып 1ВатАФ К., 1992

25. Грушевський М. РЖсторiя Украiни-Руси. В 11 т. Т 1ВатАФ К., 1991.

26. Колодний А. Методологiчнi засади наукового вiдтворення iсторii релiгii в Украiнi//РЖсторiя релiгiй в Украiнi.ВатАФ Киiв-Львiв, 1992.

Вместе с этим смотрят:

Версии предательства Иуды
Виды религий
Возникновение ислама. Шариат - мусульманское право
Возникновение ислама. Шариат и его основные источники